АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Види забезпечення зобов’язання за цивільним законодавством України

Цінність зобов’язання полягає в його виконанні. Оскільки зобов’язання є різновидом правовідносин, воно охороняється примусовою силою держави, і щодо боржника в разі порушення зобов’язання застосовуються види цивільно-правової" відповіда­льності. Однак можливість стягнення збитків не завжди здатна задовольнити інтереси кредитора. Трапляються випадки, коли бо­ржник не виконує своїх зобов’язань, але кредитор ніяких збитків не несе або якщо і зазнає, то з тих чи інших причин не в змозі до­вести їх розмір. Можливо також, що суд (господарський суд) ви­несе рішення про примусове стягнення боргу, але це рішення за­лишиться без виконання через відсутність у боржника коштів чи майна, на яке може бути звернено стягнення.

У зв’язку з цим закон передбачає спеціальні способи, що стимулюють боржника до належного виконання зобов’я­зання та забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок порушення зобов’язання боржником. Згідно зі ст. 546 ЦК до них належать: неустойка, порука, гарантія, завда­ток, застава та притримання.

Ці способи, на відміну від стягнення збитків, застосо­вуються не в усіх випадках невиконання або неналежного ви­конання зобов’язання, а лише при порушенні тих зобов’язань, для забезпечення яких вони спеціально встановлені законом або домовленістю сторін. Закон називає їх видами забезпечен­ня виконання зобов’язань (у науковій літературі - забезпе­чення).

Крім названих вище забезпечень договором або законом можуть бути встановлені й інші види забезпечення виконання зо­бов’язання (ч. 2 ст. 546 ЦК).

Доцільність використання того чи іншого виду забезпе­чення виконання зобов’язання залежить від сутності забезпе­ченого зобов’язання. Зокрема, для зобов’язань, що виникають з договору позики чи кредитного договору, найбільш прийнят­ними є такі забезпечення, як застава, порука, гарантія. Якщо ж мова йде про зобов’язання з виконання робіт чи надання по­слуг, доцільніше використовувати неустойку, оскільки тут ін­терес кредитора полягає не в отриманні від боржника певної суми грошей, а в одержанні певного результату.

Можливе встановлення щодо забезпечення виконання одного зобов’язання одночасно декількох видів забезпечення виконання зобов’язань (наприклад, застави та неустойки, пору­ки та застави).

Забезпечення може надаватися: а) боржником за основ­ним зобов’язанням (неустойка, завдаток); б) третьою особою (га­рантія, порука); в) як боржником, так і третьою особою (застава).

За загальним правилом підставою для встановлення та застосування виду забезпечення виконання зобов’язання є домо­вленість сторін про певне забезпечення. Крім договору підста­вою виникнення неустойки може виступати закон, а застави - закон та рішення суду. Притримання сконструйовано законода­вцем як законне забезпечення.

Закон встановлює обов’язкову письмову форму правочи- ну щодо видів забезпечення виконання зобов’язань. Згідно із ч. 2 ст. 547 ЦК правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Види забезпечення виконання зобов’язань класифіку­ються за різними критеріями. Зокрема, вони можуть бути поді­лені на 1) особисті та 2) речові забезпечення. У разі встанов­лення особистого забезпечення (неустойка, порука, гарантія) кредитор покладається на ділову репутацію, порядність борж­ника або третьої особи (поручителя чи гаранта), від яких має отримати задоволення своїх вимог у разі порушення зо­бов’язання боржником. При заставі та притриманні кредитор „вірить” не особі, а певному майну, на яке у разі необхідності буде звернене стягнення для задоволення його інтересів.

Розрізняють види забезпечення виконання зобов’язань як такі, що є способами цивільно-правової відповідальності, і такі, що не виступають ними. До перших відносять неустойку та завдаток, стягнення яких можливе лише за наявності вини боржника. При реалізації застави, притримання, поруки та гарантії вина боржника не має значення, до уваги береться ли­ше факт порушення останнім забезпеченого (основного) зо­бов’язання.

Забезпечувальне зобов’язання має акцесорний (додатковий) характер щодо основного (забезпеченого) зобов’язання. Акцесорність означає, що забезпечувальне зобов’язання не може існувати саме по собі, без зв’язку з основним зобов’язан­ням. Воно виникає виключно для забезпечення певного зо­бов’язання і поділяє долю останнього (ст. 548 ЦК). Єдиним ви­нятком щодо акцесорності серед видів забезпечення виконання зобов’язання є гарантія, сконструйована законодавцем у ЦК як самостійне, не залежне від основного зобов’язання, забезпечення.

Кредитор за основним і забезпечувальним зобов’я­занням - це завжди одна й та ж особа. Реалізація його прав і, відповідно, виконання боржником свого обов’язку за забезпе­чувальним зобов’язанням пов’язані з моментом порушення бо­ржником основного зобов’язання, забезпечення виконання яко­го і гарантувалося певним видом забезпечення виконання зо­бов’язання.

Одним із найбільш поширених видів забезпечення ви­конання зобов’язань є неустойка - грошова сума або інше майно (рухоме та нерухоме), яке боржник має передати креди­тору в разі порушення боржником зобов’язання (ст. 549 ЦК).

Неустойка та її розмір може встановлюватися догово­ром або актом цивільного законодавства. Відповідно, договірна неустойка встановлюється домовленістю сторін. Її розмір, співвідношення із збитками, порядок обчислення залежить ціл­ком від сутності відносин за основним зобов’язанням та волі його учасників. Законна неустойка визначається актом цивіль­ного законодавства і застосовується незалежно від того, перед­бачений чи ні обов’язок її сплати домовленістю сторін. При цьому згідно зі ст. 551 ЦК розмір неустойки, встановлений за­коном, може бути як збільшений, так і зменшений (крім випад­ків, передбачених законом) у договорі.

Залежно від співвідношення із збитками розрізняють штрафну, залікову, виключну й альтернативну неустойку.

Штрафною називається неустойка, яка стягується по­над збитки. Саме штрафна неустойка згідно зі ст. 624 ЦК за­стосовується в усіх випадках, якщо сторони в договорі не пе­редбачать інший вид неустойки.

Якщо в договорі сторони передбачають обов’язок по від­шкодуванню збитків боржником лише у тій частині, у якій вони не покриті неустойкою, то мова йде про залікову неустойку.

Виключна неустойка обмежує відповідальність боржни­ка сплатою тільки неустойки і, відповідно, виключає вимоги щодо відшкодування збитків.

Альтернативною визнається неустойка, якщо кредито­ру дозволяється на свій вибір вимагати від боржника стягнення неустойки або відшкодування збитків.

Різновидами неустойки є штраф і пеня. Штрафом ви­знається неустойка, що обчислюється у відсотках від суми не­виконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день простро­чення виконання. Отже, на відміну від штрафу, пенею забезпе­чується своєчасне виконання грошового зобов’язання.

Привабливість неустойки як способу забезпечення вико­нання зобов’язання полягає в тому, що вона, по-перше, стягується лише за факт винного порушення зобов’язання, незалежно від на­явності у кредитора збитків, завданих порушенням зобов’язання; по-друге - невигідні наслідки порушення зобов’язання (розмір відповідальності у вигляді неустойки) сторони знають заздале­гідь, на момент укладення основного зобов’язання, оскільки чи то самі визначають його в договорі, чи то він визначений безпосере­дньо актом цивільного законодавства.

Оскільки неустойка є формою цивільно-правової відпо­відальності, по-перше, кредитор не має права на її стягнення в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов’язання, тобто якщо він звільняється від відповідальності за порушення основного зобов’язання (ч. З ст. 550 ЦК та ст. 617 ЦК); по- друге, її сплата не звільняє боржника від виконання зо­бов’язання в натурі, якщо інше не встановлено законом або до­говором (ч. 1 ст. 622 ЦК).

Оскільки неустойка має на меті як покарання боржника за порушення зобов’язання, так і відшкодування збитків, суду надається право зменшувати її розмір, якщо вона є надмірно великою, зокрема, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір завданих збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ступінь виконання зобов’язання бор­жником; майновий стан сторін за зобов’язанням тощо), але не виключити повністю її стягнення.

Законодавець до вимог про стягнення неустойки вста­новлює скорочений строк позовної давності - в один рік (ч.2 ст. 258 ЦК).

Згідно з ч. 1 ст. 570 ЦК завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів на підтвердження зо­бов’язання і на забезпечення його виконання. Наведена дефіні­ція вказує на визнання за завдатком платіжної, посвідчувальної й забезпечувальної функцій. Але якщо забезпечувальну функ­цію він виконує завжди, то платіжну й посвідчу вальну - за пе­вних умов. Так, платіжна функція виконується завдатком ли­ше в разі належного виконання сторонами зобов’язання. Він може бути виданий лише тією стороною за договором, на якій лежить обов’язок передати грошову суму або рухоме майно. У разі виконання зобов’язання сторонами сума завдатку зарахо­вується в рахунок належних з неї платежів.

Посвідчувальну функцію завдаток виконує в спорі між сторонами щодо того, чи було укладено договір, але при цьому мається на увазі укладення договору в усній формі, коли недо­держання сторонами письмової форми, установленої законом, не має наслідком його недійсність. Саме в цьому разі укладен­ня договору може доводитися передачею й одержанням завда­тку, що оформлюється відповідно до вимог ст. 547 ЦК і висту­пає письмовим доказом, передбаченим ч. 1 ст. 218 ЦК. Факт укладення договору, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, не може бути підтверджено переда­чею завдатку (статті 639, 640 ЦК).

Забезпечувальна функція завдатку полягає в стимулюван­ні сторін до належного виконання зобов’язання під страхом втра­ти завдатку боржником або повернення завдатку та додаткової сплати суми в розмірі завдатку або його вартості кредитором.

Оскільки втрата завдатку, як і стягнення неустойки, є формою цивільно-правової відповідальності, вона: а) можлива лише за наявності вини сторін у порушенні зобов’язання; б) не припиняє зобов’язання, забезпеченого завдатком; в) не звільняє порушника від виконання зобов’язання. Проте своєю домовле­ністю сторони можуть обмежити розмір відповідальності за невиконання зобов’язання сумою (вартістю) завдатку і, відпо­відно, припинити зобов’язання зарахуванням завдатку як від­ступного (ст. 600 ЦК).

Згідно із ст. 553 ЦК за договором поруки поручитель зо­бов’язується при порушенні боржником основного зобов’язання, забезпеченого порукою, нести відповідальність перед кредитором поряд із боржником за основним зобов’язанням.

За загальним правилом боржник та поручитель відпові­дають перед кредитором як солідарні боржники, що означає можливість для кредитора пред’являти свої вимоги як до бор­жника за основним зобов’язанням, так і до поручителя. Але до­говором поруки може бути встановлена і субсидіарна відпові­дальність поручителя перед кредитором (ч. 1 ст. 554 ЦК). У цьому випадку до пред’явлення вимоги поручителю кредитор повинен пред’явити вимогу до основного боржника і, якщо останній відмовиться її задовольнити або кредитор не одер­жить в розумний строк відповіді на пред’явлену вимогу, може пред’явити вимогу в повному обсязі до поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж об­сязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, про­центів, неустойки, відшкодування збитків (ч,2 ст. 554 ЦК), тоб­то несе повну відповідальність за боржника. За домовленістю сторін обсяг відповідальності поручителя може бути зменше­ний і, відповідно, договором може бути встановлена відповіда­льність поручителя в певній частці.

Строк поруки визначається договором, а в разі його відсутності порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Якщо ж строк основного зобов’язання не встановлений або встановле­ний моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, як­що кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Тільки в ме­жах цих строків кредитор може вимагати від поручителя вико­нання останнім обов’язку за договором поруки - нести відпо­відальність за боржника за основним договором.

Боржник, який виконав зобов’язання, забезпечене по­рукою, повинен негайно повідомити поручителя, щоб не відбу­лося подвійного виконання. Поручитель, який виконав зо­бов’язання, забезпечене порукою, у зв’язку з не направленням йому боржником повідомлення про виконання ним свого обов’язку, має право або стягнути з кредитора безпідставно одержане, або пред’явити зворотну вимогу до боржника.

Поручитель, який виконав за боржника його зобов’я­зання, набуває усіх прав кредитора за основним зобов’язанням (ч. 2 ст. 556 ЦК). У свою чергу, кредитор, який одержав вико­нання від поручителя, зобов’язаний вручити йому документи, що посвідчують вимоги до боржника (розписку).

Згідно із ч. 1 ст. 512 ЦК поручитель вправі (за наявності у нього відповідних можливостей) виконати зобов’язання за боржника в натурі, щоб запобігти сплаті кредитору додаткових сум, які можуть бути викликані простроченням виконання (проценти, збитки).

Суть гарантії як виду забезпечення виконання зо­бов’язання полягає в тому, що банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бе- нефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов’язку (ст. 560 ЦК). Відповідно, у відносинах за гарантією беруть участь три суб’єкти - гарант, бенефіціар (кредитор за основним зобов’язанням) та принципал (боржник за основним зобов’язанням). При цьому гарантами можуть виступати лише фінансові установи^[1]. Бенефіціарами ж та принципалами мо­жуть бути як фізичні особи, в тому числі підприємці, так і юридичні особи.

Гарантія - односторонній правочин, змістом якого є обов’язок гаранта сплатити кредитору-бенефіціару грошову суму відповідно до умов гарантії.

Видачі гарантії передує досягнення домовленості між боржником та гарантом щодо умов надання останньої. За на­дання такої послуги боржнику гарант має право на винагороду, розмір та порядок сплати якої сторони встановлюють у дого­ворі про видачу гарантії.

Забезпечувальний характер гарантії знаходить свій вияв у тому, що в разі порушення боржником зобов’язання, забезпе­ченого гарантією, гарант зобов’язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вчиняючи таку дію, гарант, по суті, виконує грошове зобов’язання принципала пе­ред бенефіціаром повністю або в певній частині (але не більше суми, зазначеної в гарантії) відповідно до умов гарантії.

Підставою для виконання гарантом свого зобов’язання є пред’явлення вимоги кредитором (бенефіціаром) до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії. Пред’являючи вимогу до гаранта, кредитор або в самій вимозі, або в доданих до неї документах повинен зазначити, в чому полягає порушення боржником основного зобов’язання, забез­печеного гарантією. Недотримання цієї вимоги тягне за собою наслідки, встановлені ч. 1 ст. 565 ЦК.

Оскільки гарантія діє протягом строку, на який вона видана (ч.І ст. 561 ЦК), вимога кредитора до гаранта може бу­ти пред’явлена лише в межах встановленого в гарантії строку (ч. 1 ст. 565 ЦК).

Відмовитися від задоволення вимог кредитора гарант може тільки у разі, якщо останні не відповідають умовам гара­нтії або сплинув строк її дії.

Обсяг відповідальності гаранта перед бенефіціаром за порушення боржником-принципалом зобов’язання, забезпече­ного гарантією, обмежується сплатою суми, на яку її видано.

Зобов’язання гаранта перед кредитором припиняються у разі: а) сплати кредитору суми, на яку видано гарантію; б) за­кінчення строку дії гарантії; в) відмови кредитора від своїх прав за гарантією через повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов’язків за гарантією (ст. 568 ЦК).

Після сплати кредитору грошової суми відповідно до умов гарантії гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредито­ру (ст. 569 ЦК).

Застава - це вид забезпечення виконання зобов’я­зання, при якому кредитор-заставодержатель має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забез­печеного заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього борж­ника, якщо інше не встановлено законом (ст. 572 ЦК).

Крім Цивільного кодексу України (статті 572-593) за­ставні відносини регулюються Законами України: „Про заста­ву” від 02.10.1992 р.^|2, „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” від 18.11.2003 р.^[2], „Про іпотеку” від

05.06.2003 р.^[3], „Про іпотечне кредитування, операції з консо­лідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” від

19.06.2003 р.^[4] та ін.

Будучи одним із найефективніших забезпечень, застава стимулює боржника до належного виконання своїх зобов’язань (під страхом втрати майна), а в разі їх невиконання - надійно захищає інтереси кредитора за рахунок звернення стягнення на заставлене майно переважно перед іншими кредиторами борж­ника. Згідно з ч.2 ст. 589 ЦК застава забезпечує вимоги креди- тора-заставодержателя в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зо­бов’язання, необхідних витрат на утримання заставленого май­на, а також витрат, понесених у зв’язку з пред’явленням вимо­ги, якщо інше не встановлено договором.

До видів застави відносяться: 1) іпотека - застава не­рухомого майна, яке залишається у володінні та користуванні заставодавця; 2) заклад - застава рухомого майна, що переда­ється у володіння заставодержателю або за його наказом - у володіння третій особі; 3) застава товарів у обороті та пере­робці; 4) застава цінних паперів; 5) застава майнових прав.

Предметом застави може бути як майно, не вилучене з цивільного обороту, так і майнові права. Може заставлятися і майно, яке заставодавець набуде після укладення договору за­стави (майбутній врожай, приплід худоби тощо), якщо це пе­редбачено договором. Не можуть виступати предметом застави національні культурні та історичні цінності, які є об’єктом державної власності і занесені до Державного реєстру націона­льної культурної спадщини, та майно, застава якого прямо за за­боронена законом. Можлива також застава майнових прав, на­приклад, права орендодавця на отримання орендної плати, але вимоги, що мають особистий характер, наприклад, про стяг­нення аліментів, предметом застави виступати не можуть.

Сторонами договору застави є заставодержатель - кре­дитор за основним зобов’язанням та заставодатель - боржник або третя особа (майновий поручитель) - власник майна, що передає його у заставу.

Договір застави під страхом нікчемності (статті 547, 220 ЦК) укладається в письмовій формі, а щодо нерухомого майна підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно зі ст. 577 ЦК та ст. 4 Закону України „Про іпоте­ку” застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації, що здійснюється відповідно до Тимчасового порядку держав­ної реєстрації іпотек¹⁶. Застава рухомого майна може бути за­реєстрована відповідно до Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” на підставі заяви за- ставодержателя з внесенням запису до Державного реєстру об­тяжень рухомого майна.

Заставодержатель зареєстрованої застави має переваж­не право (пріоритет) на задоволення своїх вимог за рахунок за­ставленого майна перед заставодержателем незареєстрованих застав та застав, які зареєстровані пізніше (ч.4 ст. 588 ЦК).

За загальним правилом заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави у разі, якщо забезпе­чене зобов’язання не буде виконано у встановлений строк.

Звернення стягнення на предмет застави здійснюється на підставі: а) рішення суду; б) виконавчого напису нотаріуса; в) у позасудовому порядку згідно із Законом України „Про за­безпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” (щодо рухомого майна) та Законом України “Про іпотеку” (щодо не­рухомого майна). Реалізація заставленого майна, на яке звернене стяг­нення, провадиться державним виконавцем на підставі вико­навчого листа за рішенням суду, наказу господарського суду або виконавчого напису нотаріуса з аукціону (публічних тор­гів), якщо інше не передбачено договором. Позасудове звер­нення стягнення може передбачати передачу заставодателем права власності на предмет застави в рахунок виконання осно­вного зобов’язання, продаж заставодержателем предмета за­стави шляхом укладення договору купівлі-продажу та ін.

Правова природа притримання згідно зі ст. 594 ЦК зумовлена тим, що кредитор, виконавши власний обов’язок за договором і чекаючи виконання зустрічного обов’язку від бор­жника, строк виконання якого порушено останнім, має право притримати у себе річ, якою правомірно володіє на підставі укладеного між сторонами договору, до виконання боржником зобов’язання.

Ст. 594 ЦК, встановлюючи право притримання креди­тора, є загальною нормою, яка дозволяє стимулювати боржни­ка до виконання простроченого ним зобов’язання. Крім того у ЦК містяться спеціальні норми, що надають кредитору право притримати річ, якою він правомірно володіє за договором певного виду. Так, у статтях 856, 916 (ч. 4) та 1019 (ч. 1) ЦК за­конодавець, уточнюючи особу кредитора, вказує, для забезпе­чення якого саме обов’язку боржника кредитор має право ско­ристатися правом притримання.

Для виникнення у кредитора права на притримання як передбаченого законом виду забезпечення виконання зобов’я­зання необхідна одночасна наявність наступних умов: по-пер- ше, притримання можливе лише стосовно чужої речі, тобто та­кої речі, на яку право власності належить іншій особі, а не кре­дитору; по-друге, така річ повинна знаходитися у володінні кре­дитора; по-третє, кредитор має володіти річчю на законній під­ставі; по-четверте, кредитор вправі притримувати річ боржника, якщо інше не встановлено домовленістю сторін у договорі.

Єдиною підставою виникнення права притримання є невиконання боржником в строк зобов’язання: 1) щодо оплати речі та відшкодування кредиторові пов’язаних з річчю витрат та інших збитків; 2) щодо інших вимог кредитора. Перша група зобов’язань - це грошові зобов’язання, пов’язані з річчю, яка притримується кредитором. Друга група - інші вимоги креди­тора, тобто вимоги, не пов’язані з оплатою речі, що притриму­ється, відшкодуванням пов’язаних з нею витрат та інших збит­ків. Це можуть бути вимоги, які виникають з інших договорів, укладених між тими ж сторонами, строк виконання яких вже настав, і вони можуть носити як грошовий, так і негрошовий характер, оскільки законодавець не передбачає будь-яких об­межень щодо виду та характеру цих “інших вимог”.

Згідно зі ст. 597 ЦК, якщо притримання не забезпечило стимулюючого ефекту на боржника, вимоги кредитора задово­льняються з вартості речі, яка притримується. При цьому за рахунок реалізації предмета притримання, на який звернене стягнення, інтереси кредитора задовольняються в повному об­сязі (відшкодування збитків, стягнення неустойки, процентів, витрат кредитора на утримання речі та ін).

ЦК:

Стаття 546. Види забезпечення виконання зобов'язання

1. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою,
порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

2. Договором або законом можуть бути встановлені інші види
забезпечення виконання зобов'язання.

Стаття 547. Форма правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання 1. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. 2. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Стаття 548. Загальні умови забезпечення виконання зобов'язання 1. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. 2. Недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. 3. Недійсність правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання не спричиняє недійсність основного зобов'язання. Параграф 2. Неустойка Стаття 549. Поняття неустойки 1. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. 2. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. 3. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Стаття 550. Підстави виникнення права на неустойку 1. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. 2. Проценти на неустойку не нараховуються. 3. Кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання (стаття 617 цього Кодексу). Стаття 551. Предмет неустойки 1. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. 2. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. 3. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Стаття 552. Правові наслідки сплати (передання) неустойки 1. Сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі. 2. Сплата (передання) неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Параграф 3. Порука Стаття 553. Договір поруки 1. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. 2. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. 3. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб. Стаття 554. Правові наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого порукою 1. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. 2. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. 3. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки. Стаття 555. Права та обов'язки поручителя у разі пред'явлення до нього вимоги 1. У разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі. Якщо поручитель не повідомить боржника про вимогу кредитора і сам виконає зобов'язання, боржник має право висунути проти вимоги поручителя всі заперечення, які він мав проти вимоги кредитора. 2. Поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов'язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг. Стаття 556. Права поручителя, який виконав зобов'язання 1. Після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. 2. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. 3. До кожного з кількох поручителів, які виконали зобов'язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов'язку, що виконана ним. Стаття 557. Повідомлення поручителя про виконання зобов'язання боржником 1. Боржник, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, повинен негайно повідомити про це поручителя. 2. Поручитель, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, у зв'язку з ненаправленням йому боржником повідомлення про виконання ним свого обов'язку, має право стягнути з кредитора безпідставно одержане або пред'явити зворотну вимогу до боржника. Стаття 558. Оплата послуг поручителя 1. Поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.

Стаття 559. Припинення поруки 1. Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. 2. Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем. 3. Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника. 4. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Параграф 4. Гарантія
Стаття 560. Поняття гарантії 1. За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Стаття 561. Строк дії гарантії 1. Гарантія діє протягом строку, на який вона видана. 2. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше.

3. Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.

Стаття 562. Незалежність гарантії від основного зобов'язання 1. Зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання. Стаття 563. Правові наслідки порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією 1. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. 2. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми
відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій
формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії.

3. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах
кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником
основного зобов'язання, забезпеченого гарантією.

4. Кредитор може пред'явити вимогу до гаранта у межах строку,
встановленого у гарантії, на який її видано.

5. Кредитор не може передавати іншій особі право вимоги до
гаранта, якщо інше не встановлено гарантією.

Стаття 564. Обов'язки гаранта під час розгляду вимоги
кредитора

1. Після одержання вимоги кредитора гарант повинен негайно
повідомити про це боржника і передати йому копії вимоги разом з
доданими до неї документами.

2. Гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з
доданими до неї документами в установлений у гарантії строк, а у
разі його відсутності - в розумний строк і встановити
відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії.

Стаття 565. Право гаранта на відмову в задоволенні вимоги кредитора 1. Гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії. 2. Гарант повинен негайно повідомити кредитора про відмову від задоволення його вимоги. 3. Якщо гарант після пред'явлення до нього вимоги кредитора дізнався про недійсність основного зобов'язання або про його припинення, він повинен негайно повідомити про це кредитора і боржника. Повторна вимога кредитора, одержана гарантом після такого повідомлення, підлягає задоволенню. Стаття 566. Обов'язок гаранта 1. Обов'язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію. У разі порушення гарантом свого обов'язку його відповідальність перед кредитором не обмежується сумою, на яку видано гарантію, якщо інше не встановлено у гарантії. Стаття 567. Оплата послуг гаранта 1. Гарант має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.

Стаття 568. Припинення гарантії 1. Зобов'язання гаранта перед кредитором припиняється у разі: 1) сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію; 2) закінчення строку дії гарантії; 3) відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов'язків за гарантією. 2. Гарант, якому стало відомо про припинення гарантії, повинен негайно повідомити про це боржника. Стаття 569. Право гаранта на зворотну вимогу до боржника 1. Гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником. 2. Гарант не має права на зворотну вимогу (регрес) до боржника у разі, якщо сума, сплачена гарантом кредиторові, не відповідає умовам гарантії, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.

Параграф 5. Завдаток
Стаття 570. Поняття завдатку 1. Завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. 2. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Стаття 571. Правові наслідки порушення або припинення зобов'язання, забезпеченого завдатком 1. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості. 2. Сторона, винна у порушенні зобов'язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором. 3. У разі припинення зобов'язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.

Параграф 6. Застава Стаття 572. Поняття застави 1. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Стаття 573. Забезпечення майбутньої вимоги 1. Заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому.

Стаття 574. Підстави виникнення застави 1. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. 2. До застави, яка виникає на підставі закону, застосовуються положення цього Кодексу щодо застави, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Стаття 575. Окремі види застав 1. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. 2. Закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом - у володіння третій особі. 3. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом. Стаття 576. Предмет застави 1. Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. 2. Предметом застави може бути майно, яке заставодавець набуде після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо). 3. Права заставодержателя (право застави) на річ, яка є предметом застави, поширюються на її приналежності, якщо інше не встановлено договором. Право застави поширюється на плоди, продукцію та доходи, одержані від використання заставленого майна, у випадках, встановлених договором. 4. Предметом застави не можуть бути: культурні цінності, що є об'єктами права державної чи комунальної власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання; пам'ятки культурної спадщини, занесені до Переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації. { Частина четверта статті 576 в редакції Закону N 2518-VI (2518-17) від 09.09.2010 }
5. Предметом застави не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких заборонена законом. 6. Предмет застави залишається у заставодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. 7. Застава окремих видів майна може бути заборонена або обмежена законом.

Стаття 577. Нотаріальне посвідчення договору застави та реєстрація застави 1. Якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню. 2. Застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та в порядку, встановлених законом. 3. Застава рухомого майна може бути зареєстрована на підставі заяви заставодержателя або заставодавця з внесенням запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна. 4. Моментом реєстрації застави є дата та час внесення відповідного запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна. { Стаття 577 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1255-IV
(1255-15) від 18.11.2003 }

Стаття 578. Застава майна, що є у спільній власності 1. Майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників. Стаття 579. Заміна предмета застави 1. Предмет застави може бути замінений лише за згодою
заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 580. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави 1. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави несе власник заставленого майна, якщо інше не встановлено договором або законом. 2. У разі випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави заставодавець на вимогу заставодержателя зобов'язаний надати рівноцінний предмет або, якщо це можливо, відновити знищений або пошкоджений предмет застави. Стаття 581. Страхування предмета застави 1. Якщо предмет застави не підлягає обов'язковому страхуванню, він може бути застрахований за згодою сторін на погоджену суму. У разі настання страхового випадку предметом застави стає право вимоги до страховика.

Стаття 582. Оцінка предмета застави 1. Оцінка предмета застави здійснюється у випадках, встановлених договором або законом. 2. Оцінка предмета застави здійснюється заставодавцем разом із заставодержателем відповідно до звичайних цін, що склалися на момент виникнення права застави, якщо інший порядок оцінки предмета застави не встановлений договором або законом. Стаття 583. Сторони у договорі застави 1. Заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель). 2. Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави. 3. Застава права на чужу річ здійснюється за згодою власника цієї речі, якщо для відчуження цього права відповідно до договору або закону потрібна згода власника. Стаття 584. Зміст договору застави 1. У договорі застави визначаються суть, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору. 2. Опис предмета застави у договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо). Стаття 585. Момент виникнення права застави 1. Право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, - з моменту його нотаріального посвідчення. 2. Якщо предмет застави відповідно до договору або закону повинен перебувати у володінні заставодержателя, право застави виникає в момент передання йому предмета застави. Якщо таке передання було здійснене до укладення договору застави, право застави виникає з моменту його укладення. Стаття 586. Користування та розпоряджання предметом застави 1. Заставодавець має право користуватися предметом застави
відповідно до його призначення, у тому числі здобувати з нього
плоди та доходи, якщо інше не встановлено договором і якщо це
випливає із суті застави.

2. Заставодавець має право відчужувати предмет застави,
передавати його в користування іншій особі або іншим чином
розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не
встановлено договором.

3. Заставодавець має право заповідати заставлене майно.
Правочин, яким обмежується право заставодавця заповідати
заставлене майно, є нікчемним.

4. Заставодержатель має право користуватися переданим йому
предметом застави лише у випадках, встановлених договором. За
договором на заставодержателя може бути покладений обов'язок
здобувати з предмета застави плоди та доходи.

Стаття 587. Обов'язки володільця предмета застави 1. Особа, яка володіє предметом застави, зобов'язана, якщо інше не встановлено договором: 1) вживати заходів, необхідних для збереження предмета застави; 2) утримувати предмет застави належним чином; 3) негайно повідомляти другу сторону договору застави про виникнення загрози знищення або пошкодження предмета застави. 2. Заставодавець, який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з його вини зобов'язаний замінити або відновити це майно, якщо інше не встановлено договором. 3. Заставодержатель, який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з його вини зобов'язаний відшкодувати заставодавцю завдані збитки. Стаття 588. Наступна застава 1. Наступна застава майна, що вже заставлене, допускається, якщо інше не встановлено попереднім договором застави або законом. 2. Наступна застава майна не припиняє право застави попереднього заставодержателя. 3. Перший заставодержатель має переважне право перед наступними заставодержателями на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна. Вимоги наступних заставодержателів задовольняються в порядку черговості виникнення права застави, крім випадку, передбаченого частиною четвертою цієї статті. 4. Якщо предметом застави є рухоме майно, заставодержатель зареєстрованої застави має переважне право на задоволення вимог із заставленого майна перед заставодержателями незареєстрованих застав та застав, які зареєстровані пізніше. 5. Заставодавець незареєстрованої застави зобов'язаний надати кожному із заставодержателів інформацію про всі попередні застави майна в обсязі, встановленому статтею 584 цього Кодексу. Заставодавець зобов'язаний відшкодувати збитки, що виникли у будь-кого із заставодержателів внаслідок невиконання ним цього обов'язку. { Стаття 588 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1255-IV
(1255-15) від 18.11.2003 }

Стаття 589. Правові наслідки невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою 1. У разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою,
заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет
застави.

2. За рахунок предмета застави заставодержатель має право
задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент
фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки,
відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання,
необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат,
понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не
встановлено договором.

Стаття 590. Звернення стягнення на предмет застави

1. Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. 2. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. 3. У разі ліквідації юридичної особи-заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою. 4. У разі часткового виконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається в первісному обсязі. 5. Якщо предметом застави є дві або більше речей (два або більше прав), стягнення може бути звернене на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (прав) на вибір заставодержателя. Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (одне право), але його вимогу не буде задоволено в повному обсязі, він зберігає право застави на інші речі (права), які є предметом застави. Стаття 591. Реалізація предмета застави 1. Реалізація предмета застави, на який звернене стягнення,
провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не
встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета
застави з публічних торгів встановлюється законом.

2. Початкова ціна предмета застави для його продажу з
публічних торгів визначається в порядку, встановленому договором
або законом. Якщо звернення стягнення здійснюється за рішенням
суду, суд у своєму рішенні може визначити початкову ціну предмета
застави.

3. Якщо публічні торги оголошено такими, що не відбулися,
предмет застави може бути за згодою заставодержателя та
заставодавця переданий у власність заставодержателя за початковою
ціною, якщо інше не встановлено договором або законом.

4. Якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не
покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму,
якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості
відповідно до статті 112 цього Кодексу, якщо інше не встановлено
договором або законом.

Стаття 592. Дострокове виконання зобов'язання, забезпеченого заставою 1. Заставодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, у разі: 1) передання заставодавцем предмета застави іншій особі без згоди заставодержателя, якщо одержання такої згоди було необхідним; 2) порушення заставодавцем правил про заміну предмета застави; 3) втрати предмета застави за обставин, за які заставодержатель не відповідає, якщо заставодавець не замінив або не відновив предмет застави. 2. Заставодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, а якщо його вимога не буде задоволена, - звернути стягнення на предмет застави: 1) у разі порушення заставодавцем правил про наступну заставу;2) у разі порушення заставодавцем правил про розпоряджання предметом застави; 3) в інших випадках, встановлених договором. Стаття 593. Припинення права застави 1. Право застави припиняється у разі: 1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою; 2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; 3) реалізації предмета застави; 4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом. 2. У разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані. 3. У разі припинення права застави внаслідок виконання забезпеченого заставою зобов'язання заставодержатель, у володінні якого перебувало заставлене майно, зобов'язаний негайно повернути його заставодавцеві.

Параграф 7. Притримання Стаття 594. Право притримання 1. Кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання. 2. Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом. 3. Кредитор має право притримати річ у себе також у разі, якщо права на неї, які виникли після передачі речі у володіння кредитора, набула третя особа. 4. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження притриманої речі несе кредитор, якщо інше не встановлено законом. Стаття 595. Обов'язки кредитора, який притримує річ у себе 1. Кредитор, який притримує річ у себе, зобов'язаний негайно повідомити про це боржника. 2. Кредитор відповідає за втрату, псування або пошкодження речі, яку він притримує в себе, якщо втрата, псування або пошкодження сталися з його вини. 3. Кредитор не має права користуватися річчю, яку він притримує у себе.

Стаття 596. Розпорядження річчю, яку притримує кредитор 1. До кредитора, який притримує у себе річ боржника, не переходить право власності на неї. 2. Боржник, річ якого кредитор притримує, має право розпорядитися нею, повідомивши набувача про притримання речі і права кредитора.

Стаття 597. Задоволення вимог за рахунок речі, яку притримує кредитор

1. Вимоги кредитора, який притримує річ у себе, задовольняються з її вартості відповідно до статті 591 цього Кодексу.

^[1] Згідно зі ст. 1 Закону України “Про фінансові послуги та державне ре­гулювання ринків фінансових послуг” від 12.07.2001 р. банки та стра­хові компанії належать до фінансових установ.

^[2] Там же. - 1992. - № 47. - Ст. 642.

^[3] Там же. -2003. - № 38. - Ст. 312-313.

^[4] Там же. -2004. - № 1. - Ст. 1.

Дата добавления: 2015-09-18 | Просмотры: 939 | Нарушение авторских прав