АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Акцесорні (додаткові) зобов’язання

Відомі ще з римського права, коли йдеться про додатковий характер зобов’язань, певну залежність додатково зобов’язання від основного. Така особлива характеристика як акцесорність притаманна усімспособам забезпечення виконання зобов’язань, крім гарантії. Варто зазначити, що вказане положення є основоположним для інституту забезпечення зобов’язань. Так, ч. 2 ст. 548 ЦКУ закріплює загальний принцип акцесорності для всіх видів забезпечення виконання зобов’язань, які є додатковими до основного договору, що забезпечується, і в повній мірі залежать від нього. У відповідності до ч. 2 ст. 548 ЦКУ недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню.

Незважаючи на значну поширеність забезпечувальних механізмів в сучасних умовах, особливо в сфері кредитування, питання акцесорності залишається малодослідженим. Вказаному питанню увага приділена у статті Михальнюк О.В. Акцесорний характер забезпечувальних зобов’язань // Вісник господарського судочинства. – 2009. - № 5. – С. 87 -95.

Вдало додаткове (акцесорне) зобов’язання визначено російським вченим В.В. Вітрянським як залежне від існування і дійсності основного договору, юридичну долю якого поділяє додатковий договір.

Показовою є також характеристика акцесорності у забезпечувальних зобов’язаннях, наведена І.Б.Новицьким. Говорячи про такий спосіб забезпечення як порука, видатний цивіліст зазначав, що правовідносини поруки «складаються з двох шарів зобов’язальних відносин: перший шар – основне зобов’язання між кредитором і головним боржником і як додаток до цього основного зобов’язання другий шар – зобов’язання з договору поруки (між кредитором і поручителем)»[4].

Отже, суть принципу акцесорності зводиться до того, що правочин щодо забезпечення має юридичне значення тільки тоді, коли має юридичну силу основне зобов’язання. Іншими словами, забезпечення не може існувати, коли відсутній предмет забезпечення.

Принцип акцесорності способів забезпечення виконання зобов’язань може бути сформульований у вигляді загального правила, згідно з яким між основним зобов’язанням та зобов’язаннями, що виникли на його забезпечення, встановлюється певна правова залежність, а саме: правочин щодо забезпечення має юридичне значення тільки тоді, коли має юридичну силу основне зобов’язання

Юридичні наслідки порушення принципу акцесорності знайшли своє закріплення в ч. 2 ст. 548 ЦК України, відповідно до якої недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. А, отже, якщо основне зобов’язання є недійсним внаслідок недієздатності сторін, недотримання форми правочину, встановленої законом і т.д., не має юридичної сили і забезпечення (причому вважається, що забезпечувальне зобов’язання і не виникало з самого початку). Якщо ж основне зобов’язання може бути оспорено як таке, що укладене під впливом погрози, обману, помилки тощо, забезпечення зберігає силу лише до цього часу. Тільки-но основне зобов’язання визнано недійсним, втрачає своє значення і відповідний спосіб забезпечення. Причому, виходячи із змісту ч. 2 ст. 548 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вважається недійсним, а отже, у разі потреби можна застосовувати загальні наслідки недійсності правочинів, закріплені у ст. 216 ЦК України.

Дата добавления: 2015-09-18 | Просмотры: 854 | Нарушение авторских прав