АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Виконання зобов’язання

Варто зазначити, що в радянський період побачила світ блискуча робота В. С. Толстого «Исполнение обязательств» (1973). Дотепер зберігають свою актуальність основні положення сформульованої В.С. Толстим концепції виконання:

1) виконанням є вчинення дії, що випливає із змісту обов'язку, який виник;

2) лише виконання дії, яка за всіма своїми елементами відповідає передбаченій в обов'язку, можна вважати її (дії) здійсненням. Тому автор не вважає виконанням заміну предмета виконання (так званий «сурогат» виконання); зарахування зустрічних вимог; вчинення кредитором за рахунок боржника дії, яку останній зобов'язаний був вчинити тощо.

З огляду на ці положення, В.С. Толстой дійшов висновку, що виконання обов'язку в зобов'язальному правовідношенні є вчиненням боржником дії, якої вправі вимагати від нього кредитор. Проте навіть за таким, ускладненого додатковими харак­теристиками (ознаками) визначенням, поняття виконання обов'язку (виконання) зводиться до вчинення дії.

З часу видання в 1973 р. монографії В. С. Толстого «Исполнение обязательств» і протягом довгого періоду часу питання виконання зобов’язань не досліджувалося українськими (так само і російськими) вченими. Лише після суттєвого оновлення цивільного закону (насамперед, прийняття нових цивільних кодексів у пострадянських державах), що дало значний і різноманітний матеріал для проведення таких досліджень, з’явилися докторські дисертації та ряд монографій: в Україні - Боднар Т.В. (були названі вище) та в Росії - Сарбаша С.В. (Сарбаш С.В. Исполнение договорного обязательства третьим лицом. – М.: Статут, 2003. – 92 с.; Сарбаш С.В. Исполнение взаимных обязательств. – М.: Статут, 2004. – 96 с.; Сарбаш С.В. Обязательства с множественностью лиц и особенности их исполнения. – М.: Статут, 2004. – 111 с.).

Т.В. Боднар визначає виконання будь-якого договірного зобов’язання як сукупність фактичних та/або юридичних дій (у певних випадках – утримання від дій) сторін зобов’язання, спрямованих на реалізацію (здійснення) передбачених договором або законом їх суб’єктивних прав і обов’язків задля досягнення економічної і юридичної мети зобов’язання. У літературі також зазначається, що під виконанням зобов’язання слід розуміти вчинення дій, що становлять його предмет. Такі дії за всіма своїми елементами повинні відповідати діям, що становлять зміст договірного обов’язку (Краснов М.И. Реальное исполнение договорных обязательств между социалистическими организациями. – М.: Госюриздат, 1959. – С. 12; Сібільов М. Договірне зобов’язання та його виконання // Вісник Академії правових наук України. – 2003. - № 2-3. – С. 419; Толстой В.С. Исполнение обязательств. – М.: Юрид. лит., 1973. – С. 12-18).

У результаті виконання зобов'язання суб’єкти отримують те, заради чого вони і вступали у договірні відносини. Іншими словами, досягається та правова мета, до якої прагнули сторони, укладаючи договір. Виконання зобов’язання, здійснене у відповідності із вимогами цивільного законодавства, є підставою для його припинення. Тому невипадково Т.В.Боднар виділяє виконання як самостійну, центральну стадію динаміки зобов’язального правовідношення[5].

В цивілістичній літературі виконання зобов'язання розглядається у трьох аспектах: як правовий інститут, як процес і як підстава припинення зобов'язання.

1) Як правовий інститут виконання зобов'язання — це сукупність цивільно-правових норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають у зв'язку з виконанням зобов'язань (як договірних, так і позадоговірних). Особливістю інституту виконання договірних зобов'язань в праві України є розпорошеність його норм: по-перше, основоположні норми щодо виконання зобов'язання вміщені в ЦК України,; по-друге, норми щодо виконання майново-господарських зобов'язань вміщені, зокрема, в главі 22 Господарського кодексу України (статті 193-198), в інших нормативно-правових актах, а також у міжнародних договорах (конвенціях), учасницею яких є Україна; по-третє, цивільні відносини (зокрема, зобов'язальні відносини) відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦК України можуть регулюватися звичаєм, зокрема, звичаєм ділового обороту.

2) Виконання зобов'язання — це процес. Якщо зобов'язання — це правовідношення у статиці, то його виконання — це динамічний стан зобов'язання, завдяки якому реалізуються (здійснюються) права і обов'язки сторін зобов'язання;

З) Виконання зобов'язання є однією з підстав його припинення. Як зазначено в ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

На думку Т.В.Боднар виконання зобов'язання можна поділити на три стадії:

1)підготовчу (організаційну), на якій боржник вчиняє підготовчі (організаційні) дії, спрямовані на безпосереднє пе редання виконаного (наприклад, підготовка продукції до відвантаження, навантаження її на транспортний засіб, оформлення товаросупровідних документів);

2) основну (матеріальну), яка включає два етапи — а) передання виконаного боржником (наприклад, передання продукції транспортній організації-перевізнику) і б) прийняття виконаного кредитором (наприклад, прийняття продукції кількістю і якістю);

3) заключну (техніко-юридичну), на якій відбувається підтвердження виконання зобов'язання (пред'явлення вимоги до кредитора про підтвердження виконання і виконання кредиторського обов'язку).

До дискусійних у науці цивільного права належать питання щодо поняття та юридичної природи дій із виконання обов’язку за зобов'язанням.

У літературі з цього приводу висловлені два погляди. Так, О.О. Красавчиков кваліфікує дії стосовно здійснення обов’язку як юридичний вчинок. Інакше вважає С.М. Братусь, до думки якого приєднується і В.С. Толстой: вчиняючи певні дії, боржник має на меті припинити обов'язок із кореспондуючим йому суб'єктивним правом. Дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, є правочином (ч. 1 ст. 202 ЦК України). Отже, дії щодо виконання обов'язку за всіма своїми ознаками підпадають під визначення правочину, а саме: правочину одностороннього. Ця позиція знайшла підтримку і в сучасній юридичній літературі. Зокрема, Т.В. Боднар поділяє позицію тих вчених, хто кваліфікує дії із виконання договірного зобов'язання як односторонній правочин, уточнюючи, що виконання обов'язку в договірному зобов'язанні є односторонньозобов'язувальним правочином, тобто таким одностороннім актом суб'єкта цього зобов'язання, завдяки якому відбувається вплив на правову сферу інших осіб. Односторонньозобов'язувальні правочини є «чистими» юридичними фактами: вони не регламентують змісту прав і обов'язків, а лише відповідно до норм об'єктивного права є підставами, що впливають на зміну чи припинення правовідносин.

Дата добавления: 2015-09-18 | Просмотры: 652 | Нарушение авторских прав