Множинність осіб у зобов’язанні
Характеризується в літературі як певне ускладнення у зобов’язальних правовідносинах, пов’язане з появою:
А) кількох кредиторів та/або боржників з однаковими правами/обов’язками (солідарна множинність);
Б) основного і додаткового боржника – субсидіарна множинність;
В) кількох кредиторів або боржників з частковими правами/обов’язками (часткова множинність).
Допускається також множинність одночасно і на стороні кредитора, і на стороні боржника. Законодавчим підґрунтям є ст. ст. 540-544 ЦК України.
Особливої актуальності питання множинності осіб набуло у зв’язку із застосуванням в практичній сфері такого способу забезпечення зобов’язань як порука у контексті порядку заявлення вимоги до основного та додаткового боржника. Так, при солідарній множинності кредитор наділяється правом самостійно вирішувати питання про те, до кого з боржників – чи до обох разом, в якій частині і в якій послідовності пред’являти свої вимоги, що знаходить підтвердження у судовій практиці.
У лютому 2004 року Банк звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до ВАТ “Комінтернівський Райпостач” про стягнення 276 025 грн. 09 коп. на підставі договору поруки від 21 січня 2002 року № 7/Ю-П. У подальшому позивач уточнив позовні вимоги і просив стягнути 271 975 грн. 13 коп., у тому числі 135 059 грн. 50 коп. заборгованості по кредиту, 128 709 грн. 82 коп. відсотків, 8 205 грн. 81 коп. пені.
Позивач зазначав, що на підставі вказаного договору порукою забезпечено виконання зобов’язань ТОВ “Сільгосп-Нафта” за кредитним договором від 21 січня 2002 року № 7/Ю, укладеним з Банком. Строк надання кредиту згідно з додатковою угодою від 15 вересня 2003 року № 9 закінчився 27 листопада 2003 року. Проте ТОВ “Сільгосп-Нафта” кредит повністю не повернуло та проценти по кредиту не сплатило. Позов мотивувався посиланням на статті 553, 554, 1054 ЦК України.
Рішенням господарського суду Одеської області від 08 квітня 2004 року позов задоволено в повному обсязі.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 22 червня 2004 року до участі у справі залучено ТОВ “Сільгосп-Нафта” відповідачем.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20 липня 2004 року рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено частково; з ТОВ “Сільгосп-Нафта” на користь позивача стягнуто 135 059 грн. 50 коп. заборгованості по кредиту, 128 709 грн. 28 коп. відсотків, 200 грн. пені; в позові до ВАТ “Комінтернівський Райпостач” відмовлено.
Постановою судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 1 березня 2005 року скасовано постанову Вищого господарського суду України від 23 листопада 2004 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20 липня 2004 року, а рішення господарського суду Одеської області від 08 квітня 2004 року залишено в силі з наступних мотивів.
Як зазначив суд касаційної інстанції, судами правильно встановлено, що договором поруки забезпечувалося виконання зобов’язань ТОВ “Сільгосп-Нафта” перед Банком за кредитним договором; за умовами договору поруки ВАТ “Комінтернівський Райпостач” зобов’язалося відповідати перед Банком солідарно (курсив наш – О.М.) у тому ж обсязі, як і боржник, зокрема, за повернення кредиту, сплату процентів, комісійних, пені, відшкодування збитків.
Водночас судом апеляційної інстанції не враховано, що при солідарному обов’язку боржників кредитор вправі вимагати виконання як від усіх боржників разом, так і від кожного з них окремо, причому як повністю, так і в частині боргу. Отже, сутність солідарного обов’язку полягає у тому, що кожен з боржників, до якого пред’явлена вимога кредитора, повинен виконати зобов’язання у повному обсязі. При цьому кредитор, вирішуючи питання щодо пред’явлення вимоги до всіх боржників разом чи до кожного з них окремо, діє на свій власний розсуд та не зобов’язаний дотримуватися будь-якої послідовності, оскільки це не передбачено законом[1].
Також аналіз практики ВСУ свідчить, що у більшості випадків вимога пред’являється до поручителя і боржника одночасно.
Прокурор м. Олександрії Кіровоградської області в інтересах держави в особі Олександрійського відділення № 3070 Ощадбанку звернувся з позовом про стягнення боргу до К., яка відповідно до умов кредитного договору отримала кредит на будівництво будинку строком на десять років зі сплатою 32 % річних та П. і Б. як поручителів за вказаним зобов’язанням. Рішенням Олександрійського міського суду Кіровоградської області позов задоволено. Стягнуто з К., П. та Б. солідарно суму боргу в повному обсязі[2].
При субсидіарній множинності перед тим, як заявити вимоги до поручителя, кредитор повинен звернутися до основного боржника. Відмова останнього від задоволення цієї вимоги або неотримання на неї відповіді в розумний строк дають кредитору право звернутися з позовом до поручителя.
Порука може бути також частковою, що виникає тоді, коли поручитель поручився не за все зобов’язання боржника, а лише в певній частині, обмеженій наперед визначеним обсягом (сумою, кількістю, обсягом робіт, послуг тощо). Наприклад, поручитель зобов'язується відшкодувати кредитору збитки в розмірі, що не перевищує 10 000 грн. або сплатити відсотки за користування кредитом, але не більше як 110 % річних тощо.
У лютому 2003 року ТОВ “Терра Нова” звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до ТОВ “Есма” та АТ “Лебідь” про стягнення 876364 грн.
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що АТ “Лебідь” не виконало зобов’язань за Форвардним договором про поставку сільськогосподарської продукції № 21-03-01 від 23.03.2001 року, укладеного між ним та позивачем, де п.2.2 передбачено, що АТ “Лебідь” поставляє ТОВ “Терра Нова” на умовах самовивозу продукцію в термін до 1 березня 2002 року.
Позивач також просив стягнути з ТОВ “Есма” 79800 грн. штрафу відповідно до п.2.2 Договору поруки № 4/21 від 23.03.2001 року, згідно з яким у випадку неналежного виконання договірних зобов’язань продавцем ТОВ “Есма” сплачує покупцю штраф у розмірі 10% від суми контракту.
Відповідач 1 проти позову заперечував, посилаючись на те, що сільськогосподарська продукція була в необхідній кількості готова для поставки, але позивач всупереч п.2.2 Договору №21-03-01 в термін до 1 березня 2002 року не забрав продукцію на умовах самовивозу.
Відповідач 2 проти позову заперечував, посилаючись на те, що відповідно до договору поруки № 4/21 встановлено граничний розмір виплати зобов’язання, що дорівнює 50000 грн.
Рішенням господарського суду м. Києва від 25.03.2003 року, залишеним без зміни постановою Вищого господарського суду України від 16.10.2003 року та постановою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 3 лютого 2004 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ “Есма” на користь ТОВ “Терра Нова” 50000 грн. штрафу та стягнуто з АТ “Лебідь” 798000 грн. основного боргу та 14364 грн. неустойки. Суд виходив з того, що АТ “Лебідь” документально не підтвердило готовність своєчасно відвантажити продукцію позивачу, оскільки згідно положень Форвардного договору зобов’язання вважається виконаним з моменту підписання акта приймання-передачі[3].
Дата добавления: 2015-09-18 | Просмотры: 627 | Нарушение авторских прав
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 |
|