АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Суброгація - новий інститут у зобов’язальному праві України: відмежування від регресу та цесії

Норми стосовно суброгації містяться у загальних положеннях зобов’язального права (п.3 та 4 ст. 512 ЦК України), хоча самого терміну “суброгація” законодавець не вживає. Водночас спеціальні випадки суброгації передбачені у ч. 3 ст. 528 ЦК України, згідно із якою інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов'язанні і застосовуються положення статей 512-519 ЦК України” та ст. 993 ЦК України “Перехід до страховика прав страхувальника щодо особи, відповідальної за завдані збитки”, а також “Права поручителя, який виконав зобов’язання».

Суброгація базується на принципі виконання зобов’язання не лише самим боржником, але і третьою особою. У всіх цих випадках зобов’язання припиняється як виконане, оскільки кредитор одержав те, що йому належало, і тому не може більше нічого зажадати від боржника. З метою надати привілей цій третій особі, законодавець допускає фікцію. “Тільки-но здійснено платіж і право вимоги у кредитора припинилося, воно юридично відроджується у того, хто здійснив платіж. При цьому зберігається той же боржник, ті ж забезпечення, той же характер зобов’язання, ті ж проценти»[6].

Виняток із загального правила про припинення зобов’язання належним виконанням І.Н. Трєпіцин пояснював тим, що при суброгації третя особа здійснює платіж у рахунок виконання зобов’язання, але з наміром не погасити, а зберегти його і при цьому вступити в права і стати на місце кредитора, який отримав задоволення. Таким чином, попереднє зобов’язання залишається в силі, в ньому лише змінюється особа кредитора. Третя особа, вступаючи у права кредитора, отримує належний йому (кредитору) позов з усіма його забезпеченнями: з привілеями, іпотеками і т.д.[7].

Варто відзначити, що інститут суброгації виник ще у XVII-XVIII ст. у французькому цивільному праві.

У правовому полі України він з’явився не на порожньому місці і не вперше, а маючи під собою історичне підґрунтя. Як показали проведені нами дослідження історії розвитку інституту поруки, на території України, а саме в Чернігівській та Полтавській губерніях, у період дії Зводу законів Російської імперії застосовувалася суброгація, причому виключно у правовідносинах поруки - як наслідок виконання поручителем зобов’язання боржника.

Згідно із правом Франції та на думку дореволюційних цивілістів суброгація могла стосуватися виключно грошових зобов’язань. Таке вирішення засновувалося на тому, що виконання зобов’язання кредитору може запропонувати не тільки сам боржник, але і будь-яка третя особа, якщо зобов’язання не має строго особистого характеру, що і має місце при зобов’язаннях грошових.

У сучасному українському законодавстві та в теорії цивільного права склалося дещо ширше у порівнянні з вищенаведеним розуміння суброгації. У першому системному дослідженні цього правового інституту у цивільному праві України, зробленому О.О.Котом (Кот О.О. Перехід прав кредитора до третіх осіб в цивільному праві України. - Дис… канд. юрид. наук. 12.00.03. – К., 2002), зазначається, що під суброгацією слід розуміти «передбачений законом перехід прав кредитора до третьої особи в результаті виконання нею зобов’язання боржника на користь кредитора в рамках існуючих зобов’язальних правовідносин». Розробники Проекту ЦКУ, даючи визначення цьому поняттю у ч. 2 ст. 619, зазначали, що «суброгацією визнається придбання всіх прав, що належали раніше кредиторові, внаслідок виконання третьою особою (суброгантом) обов'язків боржника щодо цього кредитора. Суброгант стає на місце кредитора”. На превеликий жаль, чинний ЦК України такої норми не містить, що утруднює розуміння вказаного правового інструменту та практичне його застосування.

До основних ознак суброгації слід віднести: а) наявність третьої особи, тобто особи, яка чужа для зобов’язання й участі у ньому не бере (щодо поруки поручитель участі у головному зобов’язанні не бере і тому є третьою особою по відношенню до нього); б) виконання зобов’язання третьою особою; в) витіснення із зобов’язання первісного кредитора, обмеження обсягу перехідного права вимоги обсягом виконаного поручителем зобов’язання.

Із введенням інституту суброгації з особливою актуальністю постало питання про його співвідношення з регресом та цесією.

Регрес і суброгація, хоча і переслідують одну і ту ж мету, а саме: повернення виконаного за рахунок боржника, проте суттєво різняться як за підставами виникнення, так і юридичними наслідками:

1) при застосуванні регресної моделі побудови правовідносин необхідно визнавати припинення основного зобов’язання і виникнення нового – регресного.

Ні один із цивільних кодексів, що діяли на території України, в тому числі і чинний ЦК України, не містили норм, безпосередньо присвячених регресу. Разом з тим про регрес мова йде в багатьох спеціальних статтях ЦК України, при цьому законодавець використовує терміни «регрес» або «зворотна вимога» як тотожні. Наприклад, у ст. 544 ЦК України передбачено право боржника, який виконав солідарний обов’язок, на зворотну вимогу (регрес) до інших боржників; право на зворотну вимогу (регрес) надано також ст. 569 ЦК України гаранту в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові; згідно із ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі сплаченого тощо.

Відсутність визначення інституту регресу на законодавчому рівні та поряд з цим зручність та систематичність застосування його на практиці спричинили досить значну увагу з боку науковців. Безпосередньо проблемам регресних зобов’язань були присвячені роботи А.Х.Гольмстена, І.Б.Новицького, К.С.Юдельсона, Г.М.Шевченко та ін. (Новицкий И.Б. Регрессные обязательства между социалистическими хозяйственными организациями. – М.: Госюриздат, 1952; Шевченко Г.Н. Регрессные обязательста в отношениях между социалистическими организациями. – Владивосток: Изд-во Дальневост. ун-та, 1990; Юдельсон К.С. Регрессное обязательство в основных институтах советского гражданского права // Ученые записки Свердл. юрид. ин-та. – 1945. – Вып. 1. – С. 70-154; Юдельсон К.С. Основные проблемы права регресса в советском праве // Ученые труды ВИЮН. – 1947. - Вып 9. – С. 178-238), в яких регресне зобов’язання розглядається як окремий інститут зобов’язального права; як самостійне, абсолютно незалежне від основного договору зобов’язання, що виникає лише після припинення першого.

При застосуванні конструкції суброгації головне зобов’язання не припиняється, а продовжує існувати;

2) у правових системах, де суброгація є усталеним правовим інститутом, її розглядають як засіб захисту інтересів третіх осіб, що виконали чуже зобов’язання, застосовуваний лише у виключних випадках, які користуються особливим покровительством закону. Закон визнає, що solvens (особа, яка сплачує борг) може пред’явити до боржника той же позов, який належить кредитору з усіма його гарантіями і додатковими правами. У цьому полягає велика вигода особи, що виконала зобов’язання боржника, яка вступає в усі права кредитора[8]. Описуючи юридичну природу суброгації, Жюлліо де ла Моранд’єр писав, що «зважаючи на практичні переваги платежу із вступом у права кредитора закон допускає, щоб вимога, погашена по відношенню до кредитора, який отримав виконання, не припинялася для боржника і переходила до особи, яка замість боржника здійснила платіж»[9]. Регресний позов подібних функцій не виконує;

Головна відмінність суброгації від цесії полягає у наступному. При цесії цесіонарій набуває право вимоги в повному обсязі, якою б не була ціна, сплачена за його придбання. Наприклад, коли право вимоги на суму 10000 грн. було уступлено за 5000 грн., цесіонарій стає кредитором боржника на суму 10000 грн. У випадку із суброгацією все відбувається зовсім по-іншому. Мета суброгації полягає в тому, щоб просто гарантувати захист інтересів особи, яка виконала чуже зобов’язання, щоб надати їй можливість повернути сплачене. Відповідно вона вступає в права кредитора тільки в межах виконаного.

[1] Архів Верховного Суду України за 2005 р. Справа № 3-111к05.

[2] Архів Верховного Суду України за 2002 р. Справа № 06-6126кс01.

[3] Архів Верховного Суду України за 2004 р. Справа № 3-3142к03.

[4] Новицкий И.Б., Лунц Л.А. Общее учение об обязательстве. – М., 1950. – С. 256.

[5] Боднар Т.В. Виконання договірних зобов’язань у цивільному праві. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – С.128.

[6] Саватьє Р. Теория обязательств. – М.: Прогресс, 1972. – С. 382.

[7] Трепицын И.Н. Гражданское право губерний Царства Польского и русское в связи с проектом гражданского уложения. Общая часть обязательственного права. – Варшава, 1914. – С. 218-219.

[8] Годэмэ Е. Общая теория обязательств / Пер с франц. Новицкого И.Б. - М.: Юрид. изд-во Мин. юстиции СССР, 1948. – С.471.

[9]Л. Жюллио де ла Морандьер. Гражданское право Франции / Пер. с франц. Флейшиц Е.А. – М., 1960 – Т.2. – С. 547.

Дата добавления: 2015-09-18 | Просмотры: 1594 | Нарушение авторских прав