АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Проаналізувати умови та елементи належного виконання договірного зобов’язання

Стаття 527. Виконання зобов'язання належними сторонами

1. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор — прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

2. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

1. Стаття, що коментується, містить дуже важливі правила, які є новими для цивільного права України. А саме, відповідно до частини першої цієї статті всі зобов'язання за новим ЦК визнаються особистими, тобто такими, що пов'язані із особистістю боржника чи кредитора. Це випливає з того, що тепер, за зальним правилом, боржник зобов'язаний виконати свій обв'язок, а кредитор — прийняти виконання тільки особисто. Така норма була не знайома ЦК 1963 р., оскільки, виходячи з положень цього нормативно-правового акту, загальне правило було протилежним: визнання цивільно-правових відносин особистими тільки, якщо це прямо передбачено законом.

Поява частини першої ст. 527 ЦК у цивільному законодавстві буде мати неабиякі практичні наслідки, наприклад, стосовно припинення зобов'язання смертю фізичної особи (ст. 608 ЦК). Якщо раніше для того, щоб припинити зобов'язання смертю фізичної особи, необхідно було встановити, що виконання зобов'язання неможливо було провести без особистої участі боржника, чи виконання було призначено особисто для кредитора (а таких випадків у цивільному праві закріплено зовсім небагато), тобто за загальним правилом воно не вважалось таким, що припинено, то тепер навпаки треба виходити з того, що зобов'язання є взагалі особистим, і воно припиняється, якщо інше не буде встановлено сторонами чи відповідними судовими органами з договору, закону, не випливає з суті зобов'язання чи звичаїв ділового обігу.

Крім того, ст. 527 ЦК набуває значення і для інституту представництва. Так, відповідно до другого пункту ст. 238 ЦК, представник не може вчиняти правочину, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Оскільки поняття "вчинення правочину" вміщує в собі і укладення правочину, і його виконання (а тому й виконання зобов'язання), і прийняття виконання, і т. ін., то нині за загальним правилом представник не може виконувати зобов'язання чи приймати виконання зобов'язання.

Низку аналогічних висновків можна зробити і відносно загальної неможливості заміни кредитора у зобов'язанні (ст. 515 ЦК), інших випадків, передбачених цивільним законодавством

2. Частина друга ст. 527 ЦК закріплює положення, згідно з яким сторони у зобов'язанні мають право вимагати доказів того, що зобов'язання виконується належним боржником (чи його представником), а виконання приймається належним кредитором (чи уповноваженою на це особою). Ця норма не є новою для України, оскільки хоч вона і не була закріплена у законодавстві, але все ж таки була звичайною для цивільного обігу.

Інтерес викликає правило, яким встановлюється, що сторона, яка не звернулась з вимогою щодо доказів належності іншої сторони в зобов'язанні, несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги. Про який ризик наслідків тут ідеться?

Уявляється, що виконання зобов'язання неналежному кредитору для боржника може викликати ризик порушення зобов'язання (глава 51 ЦК). Чим це регулюється?

Насамперед, ст. 241 ЦК, згідно з якою правочин, вчинений представником із перевищенням повноважень, створює, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. На жаль, у ЦК відсутня стаття, яка б регламентувала правила щодо правочинів, вчинених від імені іншої особи особою, не уповноваженою на здійснення правочину (ст. 63 ЦК 1963 р.), але ж, мабуть, на підставі аналогії закону (частина перша ст. 8 ЦК), наслідки дій такої особи будуть таким ж, що передбачені ст. 241 ЦК.

Таким чином, при виконанні зобов'язання неналежному кредитору справжній кредитор ніякого задоволення від зобов'язання не отримує, тобто зобов'язання без подальшого схвалення кредитором вважається невиконаним, що викликає цивільно-правову відповідальність для боржника, на практиці значну за розміром.

При прийнятті виконання зобов'язання у неналежного боржника у кредитора виникає набагато менший ризик, отже це може спричинити лише наслідки безпідставного набуття майна (глава 83 ЦК).

У чаc значених загальних вимогах (засадах) знайшов втілення прин- ции належного виконання зобов’язання. Належним визнається виконання, здійснене належними сторонами,

відповідно до предмета виконання, у передбачений строк (термін), у визначеному місці та у належний спосіб.

Роль принципу реального виконання зобов’язання (виконання його у натурі), який мав особливе значення в умовах планової (директивної) економіки, нині поступово зменшується. Це пов’язано з тим, що в умовах ринкової економіки, через наявність конкурентного середовища, сплата кредиторові неустойки та відшкодування збитків, завданих невиконанням боржником зобов’язання у натурі, може задовольнити його інтерес у повному обсязі. Саме тому новий ЦК у ст. 622 обмежує сферу дії цього принципу. Так, боржник звільняється від виконання зобов’язання у натурі, якщо це передбачено у договорі або у законі, зокрема, у разі відмови кредитора від прийняття виконання, яке внаслідок прострочення втратило для нього інтерес (ст. 612 ЦК), або передання відступного (ст. 600 ЦК), або відмови кредитора від договору (ст. 615 ЦК). Але і нині цей принцип зберігає певною мірою своє значення. Про це свідчать правила, закріплені у статтях 620-621 ЦК. Так, у разі невиконання боржником обов’язку передати кредиторові у власність або у користування річ, визначену індивідуальними ознаками, кредитор має право витребувати її у боржника, а у випадку невиконання боржником для кредитора певної роботи чи ненадання йому послуги - виконати цю роботу власними силами або доручити її виконання третій особі і вимагати від боржника відшкодування збитків.

Хоча новий Цивільний кодекс не містить спеціального правила щодо неможливості односторонньої відмови від виконання зобов’язання, воно випливає із змісту ст. 525 ЦК, згідно з якою, за загальним правилом, не допускається одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов.

При виконанні зобов’язання сторони мають керуватися і такими загальними засадами цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність. Виходячи саме з них, наприклад, замовник за договором про надання послуг зобов’язаний за наявності певних умов сплатити виконавцеві розумну плату (ст, 903 ЦК); підрядник у договорі підряду має право на отримане заощадження, що виникло в результаті здійснення ним права на ощадливе ведення робіт, за умови забезпечення належної їх якості (ст. 845 ЦК); замовник у договорі підряду зобов’язаний сприяти підрядникові у виконанні роботи у випадках, у обсязі та у порядку, встановленому договором (ст. 850 ЦК).

У Цивільному кодексі України встановлено принципи:
- «належного» виконання;
- «реального» виконання;
- «стабільності» виконання зобов’язання. [10]
принципи реального і належного виконання традиційно розглядалися як основні цивільно-правові засади виконання зобов'язання'.
Однак єдиної думки щодо співвідношення цих принципів у літературі не склалося.
Так, одні автори вважали, що реальне виконання — складова належного виконання. Належне виконання є поняттям більш загальним, а реальне виконання — одна з окремих вимог, яка входить до змісту належного виконання.
Іншу позицію з цього питання займав А.В. Венедиктов, який навпаки вважав, що належне виконання — це складова реального виконання. На його думку, реальне виконання договірних зобов'язань охоплює належне виконання всіх якісних та кількісних показників: не тільки своєчасну передачу всієї кількості передбаченої договором продукції, а й передачу її в обумовленому асортименті відповідно до затверджених стандартів та технічних умов, у комплексному вигляді, а також своєчасне поповнення недостач у деяких партіях, негайне виправлення допущених недоліків або заміну недоброякісної продукції.[3]
О.С. Иоффе взагалі надавав принципу реального виконання значення загального. Зверталася особлива увага на те, що на етапі нормального розвитку зобов'язання реальне виконання передбачає і належне виконання, а після порушення боржником зобов'язання — виконання у натурі.
Найбільш прийнятною в цьому питанні є позиція M.I. Брагінського, який зауважив, що реальне та належне виконання — це різноплощинні явища. У першому виявляється сутність виконання як вчинення певної дії, у другому ~ якісна характеристика дії (або утримання від дії). Перевіряючи, чи виконав боржник зобов'язання, вирішуються два самостійні за значенням питання: чи вчинила особа дію, яка є об'єктом відповідних правовідносин (тобто чи дотримана вимога реального виконання), а також яким чином ця дія вчинена (чи дотримана вимога належного виконання[3].
З розвитком ринкових засад в економіці принцип реального виконання зобов'язання, який набував особливого значення для господарських договорів, певною мірою втратив своє первісне значення. Це пов'язано з тим, що сплата кредиторові збитків, які виникли через невиконання зобов'язання в натурі боржником, в умовах ринкової економіки може задовольнити інтерес у певному обсязі. За таких обставин проект ЦК України виходить з того, що в умовах ринкової економіки його роль поступово зменшуватиметься
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Принцип належного виконання, як правило, передбачає виконання зобов’язання:
1) належними сторонами
2) щодо належного предмету;
3) належним способом;
4) у належні строки (терміни):
5) у належному місці.

Дата добавления: 2015-09-18 | Просмотры: 648 | Нарушение авторских прав