АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Загальні положення про притримання

Не дивлячись на те, що перелічені вище спеціальні норми закріплюють можливість застосування права притримання у певних випадках, кредитор не позбавлений права скористатися зазначеним способом забезпечення виконання зобов’язань і за іншими договорами за наявності необхідних для цього підстав. Більш того, на нашу думку, притримання може бути використане і для забезпечення вимог кредитора, які виникають з позадоговірних зобов’язань. Аргументами на користь такого висновку є те, що:

• по-перше, притримання є єдиним способом забезпечення виконання зобов’язань, можливість застосування якого передбачена законом і не потребує обов’язкової обумовленості в угоді сторін;
• по-друге, володіння притримуваною річчю не обов’язково повинно виникнути у кредитора з договору, зобов’язання по якому забезпечуються. Підставою для такого володіння може бути будь-який договір, укладений з боржником, за яким річ перейшла у правомірне володіння кредитора. Виходячи з цього, ми не згодні з твердженнями правників, які вважають, що обов’язковою умовою для застосування притримання є наявність «договірних відносин, в силу яких одна сторона зобов’язана вчинити певні дії на користь іншої сторони (наприклад, передати річ), а інша, в свою чергу, прийняти і оплатити (річ), або компенсувати пов’язані з нею (річчю) витрати та інші збитки» [2]. Не поділяємо ми і переконання російських вчених В.А. Рибакова та М.В. Южаніна, що застосування притримання у позадоговірних зобов’язаннях неможливо, оскільки воно «народжується» самовільно, не з титульного володіння, як у конкретних зобов’язаннях [3]. Тому подібні дії вони пропонують характеризувати як самозахист. Але такий висновок можна спростувати тим, що законом не передбачена обов’язкова наявність зв’язку вимоги, яка забезпечується притриманням, із зобов’язанням, в межах якого кредитор правомірно заволодів річчю. Справедливості заради слід відмітити, що законодавство деяких країн передбачає необхідність зв’язку забезпеченої вимоги з річчю, яка притримується (наприклад, ст. 637 ЦК Республіки Молдова). Однак ЦК України такої вимоги не містить.

Перш ніж перейти до аналізу особливостей застосування притримання в окремих видах зобов’язань, визначимо основні положення, які закріплені в сучасному законодавстві України і які є вихідними для розуміння цього інституту.

Притримання – це єдиний передбачений законом спосіб забезпечення виконання зобов’язань, застосування якого не потребує обов’язкового застереження в договорі й можливе лише за наявності певних юридичних фактів, сукупність яких утворює складний юридичний факт, що є підставою для виникнення правовідношення притримання. Його складовими є:

• належність речі, яка може бути притримана, на праві власності чи іншому правовому титулі боржнику або іншій особі;
• перебування зазначеної речі у володінні кредитора;
• законне (правомірне) володіння кредитора;
• порушення з боку боржника своїх обов’язків перед кредитором;
• обов’язок кредитора передати притримувану річ боржнику чи вказаній ним особі.

Слід зазначити, що хоча для виникнення права притримання не потрібно укладення договору про право кредитора притримати майно боржника, це не означає, що сторони не можуть укласти правочин про притримання. Частиною 2 ст. 594 ЦК України передбачена можливість договірного врегулювання притримання, яким забезпечуються вимоги кредитора (щоправда не всі, а лише відмінні від названих у ч. 1 цієї ж статті, тобто відмінні від вимог по оплаті речі, відшкодуванню пов’язаних з нею витрат та інших збитків). Сторони в договорі можуть розширити або звузити коло підстав для застосування права притримання; визначити, яке майно може бути предметом притримання; обумовити конкретні права і обов’язки сторін, що виникають у зв’язку з притриманням; описати види вимог, які можуть забезпечуватися притриманням тощо. При цьому, враховуючи, що для притримання характерна ознака вірогідної несподіваності його застосування ретентором, в якості умови договору не може бути передбачене притримання конкретної речі.

Дата добавления: 2015-09-18 | Просмотры: 552 | Нарушение авторских прав