АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Сторони в зобов'язанні

Давньоримське зобов'язання мало суворо особистий ха­рактер, стосувалось тільки тих осіб, які його укладали. Це був суворо особистий зв'язок між кредитором і боржни­ком, а на третіх осіб він не поширювався. Особистий ха­рактер зобов'язання виявлявся в тому, що правове відно­шення виникало лише між кредитором і боржником. Спо­чатку зобов'язання було абсолютно невідчужуваним. Кре­дитор не міг передати свої права, а боржник перевести свої обов'язки на інших осіб. У зв'язку з суворо особистим ха­рактером зобов'язання в нього не можна було вступити через представника. Права і обов'язки, встановлені зобов'язан­ням, не відносилися до третіх осіб, що не приймали участі в зобов'язанні.

Наявність у переважної більшості зобов'язань тільки двох сторін (кредитора і боржника) зовсім не означає, що в кож­ному з них бере участь тільки дві особи - по одній на сто­роні кредитора і боржника. Може бути й так, проте можуть бути зобов'язання, в яких беруть участь більше число, мно­жинність осіб. У цьому випадку можливі принаймні три ва­ріанти, коли на стороні кредитора:

• 
  одна особа, а на стороні боржника кілька. Наприклад, за одним договором кредитор дає позику трьом братам, кожному певну суму (один кредитор і кілька боржників);
• 
  кілька осіб, на стороні кредитора, а на стороні боржни­ка одна.

У таких зобов'язаннях становище боржників і кредиторів не завжди однакове. Інколи розрізняють головного і додат­кового боржника (наприклад, договір позики, забезпечений порукою). Позичальник - головний боржник, а поручник - додатковий, на випадок невиконання зобов'язання головним боржником.

Зобов'язання з множинністю осіб на тій чи іншій стороні поділяються на часткові й солідарні. І перші, і другі можуть бути активними і пасивними. Якщо в зобов'язанні кілька кредиторів - це активне зобов'язання, якщо ж кілька борж­ників - пасивне. Зобов'язання можуть бути одночасно і активними, і пасивними.

У частковому зобов'язанні за наявності кількох кредиторів кожен з них має право вимагати від боржника виконання лише своєї частки, за наявності кількох боржників кожен з них зобов'язаний виконати зобов'язання також тільки в своїй частині. Наприклад, Тіцій дав в борг братам Клавдію і Люцію 200 динарій. Це часткове пасивне зобов'язання - кож­ний із братів-боржників відповідає перед кредитором Тіцієм тільки за половину суми боргу, якщо інше не передбачене договором. У свою чергу, кредитор Тіцій має право вимага­ти від кожного із братів-боржників виконання зобов'язання лише в половинному розмірі.

У деяких випадках кожен із боржників зобов'язаний все ж виконати зобов'язання в повному розмірі. Так, з метою по­силення відповідальності за групову крадіжку було встанов­лено, що кожний із злодіїв зобов'язаний сплатити кредито­ру штраф в повному розмірі, причому сплата одним із боржників-злодіїв не звільняла від цієї відповідальності інших. Кредитор отримував суму штрафу стільки разів, скільки було злодіїв.

Часткові зобов'язання можливі тільки при подільному пред­меті зобов'язання (гроші, зерно, мука тощо).

Зобов'язання, за яким кредитор має право вимагати від будь-кого із боржників його виконання в повному обсязі, нази­вається солідарним. Воно також може бути активним і пасив ним. Якщо кожний із кількох кредиторів має право вимагати від боржника (боржників) виконання зобов'язання в повно­му обсязі, то це солідарне активне зобов'язання. При цьому витребування одним із кількох кредиторів повного виконан­ня зобов'язання на свою користь позбавляє права інших кре­диторів вимагати виконання того самого зобов'язання ще раз. Так само виконання зобов'язання в повному обсязі одним із кількох боржників звільняє інших від обов'язку виконувати його. Боржник, що виконав зобов'язання в повному обсязі, має право вимагати від інших боржників відшкодування в тих частках, в яких він виконав зобов'язання за них (право регресу). Кредитор, який одержав задоволення за зобов'язан­ням в повному обсязі, зобов'язаний передати частки викона­ного іншим кредиторам. Часткове зобов'язання було вигід­ним для боржників, оскільки кожний з них відповідав тільки у своїй частці, а солідарні, навпаки, - для кредиторів, бо вони мали право вимагати повного виконання зобов'язання від будь-кого із кількох боржників. Свою вимогу кредитор міг задовольнити повністю за рахунок майна найзаможнішого боржника, аби той сам розрахувався б з іншими. У разі виникнення спору кредитор стверджував, що зобов'язання було солідарним, а боржник - частковим. Для усунення по­дібних конфліктів виробили чітке правило: солідарне зобо­в'язання, а отже, солідарна відповідальність наставала тоді, коли це було передбачено договором або законом; в усіх інших випадках - часткова відповідальність.

Заміна сторін в зобов'язанні спочатку не допускалась. Як уже відзначалося, римське зобов'язання на ранніх стадіях було суворо особистим взаємовідношенням кредитора і борж­ника, що за умов обмеженого цивільного обороту не викли­кало істотних незручностей. Пізніше був потрібний більш гнучкий підхід. Цьому сприяло й те, що з давніх часів римське право допускало перехід більшості зобов'язань в спадщину. Виняток становили тільки зобов'язання, тісно пов'язані з особою кредитора або боржника (аліментні зобов'язання, обов'язок художника написати портрет тощо). Останні не могли бути предметом спадкування. І все ж заміна осіб у зобов'язанні за життя кредитора і боржника тривалий час не допускалась, що було дуже незручно.

Основою заміни осіб в зобов'язанні стала новація (оновлен­ня зобов'язання), на підставі якої кредитор міг передати своє право вимоги іншій особі. З цією метою зі згоди боржника кредитор укладав з третьою особою, якій хотів передати своє право вимоги до боржника, новий договір того ж самого змісту, який був в першому зобов'язанні. Новий договір відміняв старий, встановлюючи зобов'язально-правове відношення між тим же боржником і новим кредитором. Така форма заміни кредитора в зобов'язанні була досить громізд­кою, складною і не могла задовольнити потребу цивільного обороту. По-перше, для новації вимагалась згода боржника, якої він міг і не дати з яких-небудь своїх міркувань. По-друге, укладення нового договору не лише відміняло ста­рий, а й припиняло різні форми забезпечення, встановлені для нього, що також ускладнювало становище нового кре­дитора.

На зміну новації прийшла досконаліша форма заміни кре­дитора, а потім і боржника. З утвердженням формулярного процесу, коли можна було вести справу через представни­ка, почали застосовувати особливу форму передачі зобов'­язання, яка дістала назву цесії - cessio. Суть її полягала в тому, що кредитор, який бажав передати своє право вимо­ги іншій особі, призначав його своїм представником по стягненню боргу з боржника і передавав йому своє право. В більш пізньому римському праві цесія стала самостійною формою переносу права від попереднього кредитора до другої особи. Вона усувала недоліки новації. Для цесії не треба було згоди боржника, його лише належало повідомити про заміну кредитора. Крім того, цесія не відміняла раніше існуючих форм забезпечення зобов'язання: з пра­вом вимоги до нового кредитора переходило і забезпечен­ня зобов'язання.

Для захисту інтересів цесіонарія йому надавався спеціаль­ний позов. Цесія укладалася за волею кредитора, за судо­вим рішенням, а також на вимогу закону. Не допускалась цесія, якщо вимога мала сугубо особистий характер (на­приклад, аліменти), при спірних вимогах, а також заборо­нялась передача вимоги впливовішим особам, від підопіч­ного до опікуна.

Разом з поступкою вимоги допускалося переведення бор­гу на іншу особу. При передачі права вимоги особистість боржника ніякої ролі не відігравала, а при переведенні бор­гу на іншу особу його особистість набувала істотного зна­чення: чи платоспроможний він, чи заслуговує на довіру. Вступаючи в нове фактично зобов'язання, кредитор мав бути впевненим в його виконанні, вірити новому боржнику. Тому перенесення боргу мало місце лише за згодою кредитора. Здійснювалося воно у формі новації, тобто укладенням но­вого договору між кредитором і новим боржником, який припиняв дію старого договору, що існував між кредитором і старим боржником.

Для переведення боргу слід було дотримуватися таких умов: а) прийняття чужого боргу - добровільне; б) особа, що приймає чужий борг, повинна бути сторонньою; в) пе­реведення має здійснюватися у формі певного правочину, тобто бути належно оформленим. Переведення боргу - своєрідна форма забезпечення виконання зобов'язання, тому інколи вона виражалася у формі надання застави чи поруки.

Дата добавления: 2015-09-18 | Просмотры: 597 | Нарушение авторских прав