АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Цивільно-правова відповідальність за невиконання зобов'язань. Наведене вище визначення цивільно-правової відповідальності може бути використане як базове для визначення окремих її видів

Наведене вище визначення цивільно-правової відповідальності може бути використане як базове для визначення окремих її видів. Зокрема, слід звернути увагу на існування договірної і недоговірної відповідальності. Перша з них має місце у разі неналежного вико­нання або невиконання договору. Друга — настає у випадках завдан­ня шкоди незалежно від існування договору між тим, хто заподіяв шкоду, і потерпілим.

У свою чергу, в рамках загальної категорії цивільно-правової відповідальності за невиконання і неналежне виконання договірних зобов'язань, можна розрізняти кілька її видів.

Залежно від виду порушення договору, договірну відповідаль­ність можна полічити на відповідальність за невиконання і відпо­відальність за неналежне виконання зобов'язань. У першому випадку йдеться про протиправну бездіяльність; у другому — про протиправну дію, яка виражається у недотриманні умов щодо належного виконання договору. Як показує вивчення практики вирішення спорів про неналежне виконання договорів за участю громадян, часто неналежне виконання договору пов'язане з не­дотриманням вимог про предмет договору і про строк його виконан­ня. Крім того, в низці випадків має місце виконання зобов'язання неналежній особі.

Однак найчастіше відповідальність за неналежне виконання зо­бов'язань пов'язана з простроченням виконання договору. Наслід­ки прострочення боржника передбачені ст. 612 ЦК, кредитора — ст. 613 ЦК. Відповідно до ст. 612 боржник, що прострочив вико­нання, відповідає перед кредитором за збитки, заподіяні простро­ченням, і за випадкову неможливість виконання, що настала після прострочення.

Якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття вико­нання і вимагати відшкодування збитків.

Боржник не вважається таким, що прострочив, якщо зобов'язан­ня не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

У свою чергу' кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства або випливають із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг ви­конати свого обов'язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у разі його відмови повернути борговий документ або видати розписку боржникові (ч. 4 ст. 545 ЦК).

Прострочення кредитора дає боржнику право на відшкодування заподіяних простроченням збитків, якщо кредитор не доведе, що прострочення не викликане умислом або необережністю його самого або тих осіб, на яких в силу закону або доручення кредито­ра було покладене прийняття виконання. Після закінчення прострочення кредитора боржник відповідає на загальних підставах.

За грошовим зобов'язанням боржник не зобов'язаний сплачувати проценти за час прострочення кредитора.

Залежно від розподілу відповідальності між кількома боржниками в зобов'язаннях з множинністю осіб розрізняють часткову, солі­дарну та субсидіарну відповідальність.

Слід зазначити, що іноді класифікація відповідальності в зо­бов'язаннях з множинністю осіб проводиться з інших підстав. Так, розрізняють часткову та солідарну відповідальність; основну і суб- сидіарну (додаткову).

Хоч, здавалося б, у першому і другому випадках названі схожі іппи відповідальності, але другий підхід здається більш вдалим, оскільки дозволяє підкреслити як специфічні риси субсидіарної від­повідальності, так і характер зобов'язань, у яких вона виникає.

Почнемо розгляд з часткової та солідарної відповідальності.

Частковою у цивільному праві визнається відповідальність, яка покладається на 2 чи більше осіб, кожна з яких відповідає перед кредитором в рівних частинах, якщо інше не встановлене законом або договором.

Часткова відповідальність є у цивільному праві загальним пра­вилом, що випливає зі ст. 541 ЦК, яка передбачає, що солідарні обов'язки (а, отже, — і солідарна відповідальність) виникають, якщо вони передбачені договором або встановлені законом, зокрема, при неподільності предмета зобов'язання.

Таким чином, солідарна відповідальність, тобто така, де кредитор має право вимагати від будь-якого з боржників виконання обов'яз­ку в повному обсязі, так само як і санкції до кожного з боржників можуть бути застосовані у повному обсязі, має бути прямо перед- бачена законом або договором. При цьому в договорі вона має бу- і и виражена у ясній формі.

Слід зазначити, що на практиці договірне встановлення солі­дарної відповідальності зустрічається нечасто, як правило, в тих випадках, коли така вимога до договору встановлюється законом.

Наприклад, солідарна відповідальність установлюється сторо­нами установчого договору про створення повного товариства. Однак вимога такої умови в установчому договорі випливає зі ст. 66 Закону "Про господарські товариства", в якій повне господарське ювариство визначається як товариство, всі учасники якого иймаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть со- пдарну відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном.

Іноді норма про солідарну відповідальність формулюється 11іспозитивно. Наприклад, ст. 554 ЦК передбачає, що у разі невико­нання зобов'язання боржник і поручитель відповідають перед кре- впором як солідарні боржники, якщо договором поруки не вста­новлено додаткову (субсидіарну) відповідальність. Крім того, як передбачено ч. З цієї ж статті ЦК, особи, що разом поручилися, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встанов­ім ю договором поруки. Таким чином, загальним правилом відпо­відальності у випадках поруки є солідарність відповідальності пі повного боржника і поручителя. Разом з тим, угодою про поруку може бути передбачена часткова або субсидіарна відповідальність поручителя.

Перейдемо до питання про основну і додаткову (субсидіарну) відповідальність.

Основною відповідальністю в цивільному праві визнається від­повідальність боржника, що виникає на підставі загальних припи­сів закону. Це є загальним правилом відповідальності за невико­нання або неналежне виконання зобов'язань. Разом з тим, для пов­нішого захисту інтересів кредитора іноді встановлюється додаткова (субсидіарна) відповідальність, яка характеризується тим, що вона:

1) настає тільки у випадках, прямо передбачених законом або договором;

2) є покладанням додаткової відповідальності, що передбачає наявність основної відповідальності, яку несе основна відповідальна особа;

3) покладається на осіб, які не несуть безпосередньо основної відповідальності перед кредитором;

4) не може перевищувати обсягу основної відповідальності. Суб- сидіарно відповідальна особа, що задовольнила вимогу кредитора, в передбачених законом випадках має право регресної вимоги до основної відповідальної особи;

5) може бути обмежена законом (або відповідно до нього дого­вором) в часі або пов'язана законом з наявністю певних умов.

Залежно від обсягу виділяється повна і обмежена відповідаль­ність. При цьому загальним правилом є відповідальність боржника в повному обсязі. Однак за окремими видами зобов'язань законо­давством може бути встановлена обмежена відповідальність за їх невиконання або за неналежне виконання.

Обмеження відповідальності можливо як законом, так і угодою сторін, але з дотриманням певних вимог (так, між соціалістични­ми організаціями обмеження відповідальності не допускалося їх угодою, якщо розмір відповідальності для цього виду зобов'язань точно визначався законом). Звідси можна зробити висновок, що в усіх інших випадках сторони можуть встановлювати для себе обме­жену відповідальність.

У літературі як випадок обмеження відповідальності боржника називають зменшення обсягу відповідальності останнього, якщо невиконання або неналежне виконання зобов'язання сталося не тільки з його вини, але і з вини кредитора (вже згадувана змішана вина). Однак вважаємо, що ст. 616 ЦК, на яку посилаються при­хильники цієї точки зору, все-таки правильніше тлумачити не як таку, що встановлює обмежену відповідальність, а як таку, що визначає

принцип змішаної відповідальності сторін як результат їх спільної вини.

Крім вже названих вище, можуть бути також виділені такі види відповідальності, як відповідальність за свої дії і відповідальність за дії інших осіб.

Прихильники такої класифікації, зазначивши, що загальне пра­вило полягає в тому, що заходи відповідальності покладаються на того, хто порушив зобов'язання, разом з тим, вказують, що для ми іки випадків передбачені винятки з цього правила. Суть їх в най­більш загальній формі може бути виражено так: в передбачених іа коном випадках за невиконання або неналежне виконання зо­бов'язання однією особою заходи цивільно-правової майнової від­повідальності можуть бути покладені на іншу.

У ЦК відсутня окрема норма, що встановлює таке правило. Однак у ст. 528 ЦК, що регулює виконання обов'язку третьою особою, міститься положення про те, що в разі невиконання або неналежного виконання обов'язку боржника іншою особою, цей обов'язок боржник повинен виконати сам. Така позиція знайшла відображення і в цивілістичній літературі, де відповідальність за дії третьої особи розглядається як випадок відповідальності за невинувате невиконання зобов'язань.

Загалом, розмежування відповідальності за свої власні дії й за дії іншої особи, на яку покладене виконання зобов'язання, уявля­ється цілком виправданим. Деякі випадки такого покладання від­повідальності випливають із закону. Наприклад, ст. 240 ЦК перед­бачає, що представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто; він може передати свої повнова­ження частково або в повному обсязі іншій особі тільки у випадках, якщо він уповноважений на те договором або примушений до того силою обставин з метою охорони інтересів довірителя.

Представник, який передав своє повноваження іншій особі, по­винен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про замісника. Невиконання цього обов'язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні.

Наведене правило встановлює не тільки особливий порядок передоручення за договором доручення, але і те, що за недотри­мання вимог ч. 2 ст. 240 ЦК повірений відповідає за дії заступника як за свої власні, а вина заступника розглядається як власна вина повіреного.

Якщо вибір заступника був зроблений сумлінно, вважається, що юбов'язання з договору доручення виконане належним чином і лля повіреного негативні наслідки не настають.

Дата добавления: 2015-09-18 | Просмотры: 637 | Нарушение авторских прав