АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ПРИТРИМАННЯ ЯК СПОСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗОБОВЯЗАНЬ

Розвиток ринкової економіки, стрімке збільшення кількості правочинів, нагальна потреба в підвищенні захисту інтересів учасників цивільного обороту загострили проблему забезпечення належного виконання зобов'язань. Вдосконаленню інституту забезпечення виконання зобов'язань приділяється значна увага, про що, зокрема, свідчить розширення переліку видів забезпечення у ЦК України та доповнення їх таким новим видом як притримання. Згідно з ч. 1 ст. 594 ЦК України,сутність притримання полягає в тому, що кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання. Притриманням можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 2 ст. 594 ЦК України). Таким чином, загальна норма закріплює можливість кредитора забезпечити виконання боржником зобов'язань по оплаті речі, відшкодуванню пов'язаних з нею витрат, інших збитків та інших вимог. Крім загальних положень про притримання, ЦК України у Книзі V «Зобов'язальне право» містить спеціальні норми, що надають кредитору право притримати річ для забезпечення виконання зобов'язань за договорами певних видів, а саме: підряду (ст. 856), побутового підряду (ч. 2 ст. 874), перевезення (ч. 4 ст. 916), комісії (ст. 1019). Можливість застосування права притримання передбачена й в інших нормативно-правових актах, зокрема у статтях 163, 170 Кодексу торговельного мореплавства України. Не дивлячись на те, що перелічені вище спеціальні норми закріплюють можливість застосування права притримання у певних випадках, кредитор не позбавлений права скористатися зазначеним способом забезпечення виконання зобов'язань і за іншими договорами за наявності необхідних для цього підстав. Більш того, на мою думку, притримання може бути використане і для забезпечення вимог кредитора, які виникають з позадоговірних зобов'язань. Аргументами на користь такого висновку є те, що:

1)по-перше, притримання є єдиним способом забезпечення виконання зобов'язань, можливість застосування якого передбачена законом і не потребує обов'язкової обумовленості в угоді сторін;

2)по-друге, володіння притримуваною річчю не обов'язково повинно виникнути у кредитора з договору, зобов'язання по якому забезпечуються. Підставою для такого володіння може бути будь-який договір, укладений з боржником, за яким річ перейшла у правомірне володіння кредитора. Виходячи з цього, я не згодний з твердженнями правників, які вважають, що обов'язковою умовою для застосування притримання є наявність «договірних відносин, в силу яких одна сторона зобов'язана вчинити певні дії на користь іншої сторони (наприклад, передати річ), а інша, в свою чергу, прийняти і оплатити (річ), або компенсувати пов'язані з нею (річчю) витрати та інші збитки». Не поділяю я й і переконання російських вчених В.А. Рибакова та М.В. Южаніна, що застосування притримання у позадоговірних зобов'язаннях неможливо, оскільки воно «народжується» самовільно, не з титульного володіння, як у конкретних зобов'язаннях. Тому подібні дії вони пропонують характеризувати як самозахист. Але такий висновок можна спростувати тим, що законом не передбачена обов'язкова наявність зв'язку вимоги, яка забезпечується притриманням, із зобов'язанням, в межах якого кредитор правомірно заволодів річчю. Справедливості заради слід відмітити, що законодавство деяких країн передбачає необхідність зв'язку забезпеченої вимоги з річчю, яка притримується (наприклад, ст. 637 ЦК Республіки Молдова). Однак ЦК України такої вимоги не містить.Єлементи, які є необхідними для виникнення у особи права на застосування даного способу забезпечення виконання зобов'язань: 1) існування основного грошового зобов'язання; 2) тимчасове володіння кредитором річчю боржника; 3) невиконання боржником у визначений строк основного зобов'язання; 4) настання строку виконання обов'язку кредитора повернути річ власникові.

Згідно із ЦК України кредитор наділений такими основними правами:

1)утримати у себе річ (ст. 594 ЦК України);

2)утримати річ у себе також у випадку, якщо права на неї, які виникли після передачі речі в користування кредитора, придбала третя особа (ч. 3 ст. 594 ЦК України);

3)одержати відшкодування з вартості речі відповідно до ст. 591 ЦК України (ст. 597 ЦК України).

Окрім прав, кредитор має такі обов'язки:

1)негайно повідомити боржника про притримання речі;

2)відповідає за втрату, пошкодження або псування майна, яке він утримує у себе, якщо втрата, пошкодження або псування сталися з його вини (ч. 2 ст. 595 ЦК України);

3)не має права користуватися річчю, яку він утримує в себе (ч. 3 ст. 595 ЦК України

Підсумовуючи викладене, можна дійти висновку, що нормативне регулювання інституту притримання здійснюється через загальні положення ЦК України та спеціальні норми про притримання в окремих видах зобов'язань, що, водночас, не позбавляє кредитора права скористатися зазначеним способом для забезпечення виконання й інших зобов'язань за наявності необхідних для цього підстав; при чому не лише у цивільних, але й в окремих сімейних та трудових відносинах. Разом з тим, навіть після прийняття ЦК України, правове регулювання притримання, на жаль, залишається недосконалим і потребує певних змін (зокрема, шляхом оновлення транспортного законодавства; розширення загальних положень ЦК України про притримання за рахунок окремих норм, які включені до спеціальних випадків застосування притримання, однак при цьому мають важливе загальне значення).

В результаті проведеного дослідження сформульовано ряд висновків, основними з яких є наступні:

1. Притримання, закріплене у ЦК України в якості окремого способу забезпечення виконання зобов’язань, в даний час переживає відродження у цивільному праві України, оскільки має глибокі корені, що сягають звичаєвого та римського приватного права, історію свого розвитку у торговому праві Російської імперії, застосування за радянських часів в окремих правовідносинах.
2. Притримання – це односторонній правочин, який вчиняється з метою забезпечення виконання основного зобов’язання і за яким кредитор (ретентор), у разі невиконання боржником зобов’язання у строк, здійснює правомірне володіння притримуваною річчю, що підлягає передачі боржнику чи вказаній ним особі, з подальшим одержанням задоволення своїх вимог з вартості притримуваної речі.
3. Притримання є універсальним, речово-правовим способом забезпечення виконання зобов’язань, якому властиві особливі ознаки: передбачена законом можливість застосування, виникнення тільки за наявності невиконаного боржником зобов’язання, вірогідна несподіваність застосування, незамінність об’єкта притримання, обмежене право слідування, що обумовлюють відмежування притримання від інших інститутів цивільного права: самозахисту, заходів оперативного впливу, застави, зупинення зустрічного виконання зобов’язання, зарахування зустрічних однорідних вимог, права продажу чужої речі, юридичної відповідальності.
4. Притримання за своєю правовою природою є одностороннім правочином; при цьому, будучи речово-правовим способом забезпечення виконання зобов’язань, воно є різновидом речових прав на чуже майно – правом володіння.
5. Нормативне регулювання інституту притримання здійснюється через загальні положення ЦК України та спеціальні норми про притримання в окремих видах зобов’язань, що, однак, не позбавляє кредитора права скористатися зазначеним способом для забезпечення виконання й інших зобов’язань за наявності необхідних для цього підстав.
6. Підставою для застосування притримання є складний юридичний факт, який включає такі елементи: існування зобов’язання, яке забезпечується; невиконання (чи неналежне виконання) боржником зобов’язання у строк; знаходження речі, яка підлягає передачі боржнику чи вказаній ним особі, у законному володінні кредитора; настання строку повернення речі боржнику.
7. Об’єктом притримання можуть бути лише речі: не вилучені з цивільного обороту та обмежено оборотоздатні (за умови відповідності ретентора критеріям, що висуваються законом до володільця подібної речі); рухомі і нерухомі (за умови обов’язкової державної реєстрації правочину притримання нерухомих речей); індивідуально визначені; індивідуалізовані готівкові гроші в іноземній валюті, а також індивідуалізовані готівкові гроші в національній валюті України, які мають цінність, відмінну від їх номінальної вартості; цінні папери в документарній формі.
8. Забезпечувальне зобов’язання притримання характеризується визначеністю суб’єктного складу та його співпаданням із суб’єктним складом забезпечуваного зобов’язання. Як ретенторами, так і боржниками можуть бути фізичні особи (реалізація ними цього права залежить від обсягу їх дієздатності), фізичні особи-підприємці, юридичні особи приватного та публічного права (з урахуванням особливостей правового режиму їх майна), держава Україна (через органи державної влади).
9. Кредитор може розпочати здійснювати «чисте» притримання (без звернення стягнення на притримувану річ) в будь-який час після виникнення відповідної підстави, але в межах присічного (преклюзивного) строку, який має бути встановлений законом, а звернення стягнення на притримувану річ – в межах строку позовної давності за забезпечуваним зобов’язанням. Якщо боржник не виконує обов’язку і після спливу строку позовної давності, право звернення стягнення припиняється зі спливом цього строку, а «чисте» притримання може тривати до моменту настання будь-якої з подій, що відбудеться раніше: виконання боржником свого зобов’язання або набуття кредитором права власності на притримувану річ згідно ч.3 ст.344 ЦК України за набувальною давністю.

10. Підставами припинення притримання можуть бути: виконання забезпечуваного зобов’язання або визнання його недійсним; розірвання договору, на якому ґрунтувалася забезпечена вимога; втрата ретентором володіння притримуваною річчю; її загибель; задоволення вимог кредитора за рахунок притримуваної речі; інші підстави припинення зобов’язань, перелічені у главі 50 ЦК України.

11. Притримання властиве праву країн-учасниць СНД, європейських країн, країн Сходу, американського континенту, що пояснюється однаковим для всіх правових систем принципом справедливості, що лежить в його основі; деякі особливості нормативного регулювання притримання у певних країнах світу варто врахувати при вдосконаленні відповідного інституту за законодавством України.

Дата добавления: 2015-09-18 | Просмотры: 837 | Нарушение авторских прав