АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Поняття зобов'язання

Зобов'язальне право є основним розділом римського приватного права. Воно регулює майнові відносини в сфері виробництва й цивільного обороту. Предметом зобов'язального права є певна поведінка зобо­в'язаної особи, його позитивні або негативні дії.

У джерелах римського права зобов'язання визначається в такий спосіб: В Інституціях Юстиніана зобов'язання визначається так: зобов'язання - це правові узи, у чинність яких ми зв'язані необхідністю що-небудь виконати згідно із правом нашої держави^.

В цьому визначенні багато синонімів, що мають на меті виразити ску­тість, зв'язаність, навіть стиск. Мало того, слову «виконати» відповідає в ори­гіналі «solvere» - розв'язати.

Це обставина, у зв'язку з посиланням даного визначення, дає можливість зробити висновок, що збережене в Інституціях Юстиніана визначення є відго­моном старого національно-римського цивільного права. І якщо на ранніх ста­діях римського права, за законами XII таблиць, кредитор зв'язував боржника реальною мотузкою або путом певної ваги, то за законом Петелія 326 р. до н.е. ув'язнення боржника в кайдани було скасовано. Реальні окови піддалися ево­люції й у класичному Римі перетворилися в правові узи. Витончений розум юриста-класика знайде інші, менш архаїчні й більше відповідні інтересам ба­гатіїв способи забезпечити інтереси кредитора.

Якщо наведене визначення Інституцій Юстиніана воскрешає стародавнє поняття зобов'язання на ранніх стадіях рабовласницького суспільства, то бли­жче присуває нас до суті справи визначення Павла: Сутність зобов'язання не в тім складається, щоб зробити який-небудь предмет нашим, або який-небудь сервітут нашим, але щоб зв'язати іншого пе­ред нами, щоб він дав що-небудь або зробив або надав.

У цьому визначенні проводиться розмежування права на річ і права ви­магати дії.

До виникнення зобов'язання боржник абсолютно вільний: не обтяжений ніякими обіцянками, не стиснутий у своїй поведінці ніякими обмеженнями. Вступивши в зобов'язання, він певним чином обтяжує себе обіцянками, обме­жує свою волю, покладаючи на себе якісь правові обов'язки, правові пута. Са­ме тому у визначеннях зобов'язань римські юристи говорять про ланцюги, кайдани, пута тощо. За Законами XII таблиць в найдавніші часи до несправно­го боржника дійсно застосовувалися кайдани і пута. Таблиця III цих Законів містить норму, відповідно до якої кредитор у разі невиконання боржником зобов'язання мав право забрати його в свій дім і накласти на нього колодки або ланцюги вагою не менше, а якщо забажає, то й більше 15 фунтів.

Отже, зобов'язання - це правове відношення, внаслідок якого одна сто­рона (кредитор) має право вимагати, щоб друга сторона (боржник) що-небудь зробила (facere), дала (dare) або надала (praestare). Боржник зобов'язаний вико­нати вимогу кредитора.

Зобов'язання - це складне юридичне поняття, правовідношення, по якому сторонами є кредитор і боржник, а змістом - права і обов'язки сторін. Сторона, що має право вимагати, називається кредитором, а сторона, зобов'я­зана виконати його вимогу, - боржником.

Змістом вимоги кредитора є його право на певну поведінку боржника, яка може виявлятися в позитивній чи негативній дії. Отже, предметом зобов'я­зання завжди є дія, що має юридичне значення і породжує правові наслідки. Якщо дія не носить правового характеру, то вона не може породжувати юри­дично значимого зобов'язання. Різноманітність господарсько-економічних дій римляни згрупували в три групи: dare - дати, praestare - надати і facere - зробити. Цією тріадою і визначається зміст зобов'язання (порівняйте: зміст права власності також визначається тріадою - володіння, користування і роз­порядження). Будь-яка дія боржника охоплюється однією із вимог кредитора: дати, надати або зробити.

Таким чином, зміст зобов'язання завжди має бути майновим, особистим, чітко визначеним, можливим до виконання і дозволеним. Майновий характер змісту зобов'язання полягає в тому, що в основі вимоги кредитора завжди ле­жить майновий інтерес. Поведінка боржника на вимогу кредитора - зводилася до того, що боржник зобов'язаний був виконати саме майнову вимогу креди­тора. В чому б ця вимога не полягала, її змістом завжди є майновий інтерес, вона має майновий характер. У давні часи зобов'язання могли зводитися до фі­зичного покарання боржника, до обмеження його волі. Боржника пов'язували мотузкою або кайданами певної ваги, тобто відповідальність була не майновою, а особистою. Але вже в 326 р. до н. є. заковування боржника в кайдани було відмінене.

Об'єкт зобов'язання був завжди особистий. Вимога кредитора спрямову­ валася до конкретної, заздалегідь визначеної особи, з якою кредитор був пов'я­заний чи то договором, чи будь-яким іншим зобов'язанням, і тільки ця особа була контрагентом кредитора. З іншого боку, право вимоги мала також конк­ретна особа, яка мала право вимагати від боржника певної поведінки. Отже, обидві сторони в зобов'язанні були пов'язані між собою певним правовим зв'я­зком. Звідси і назва цього правового явища: «зобов'язання», тобто зв'язані між собою.

Зобов'язання повинне бути чітко визначеним, тобто вимога кредитора зводилася до вимоги певної поведінки боржника. Останній обмежувався у сво­їй поведінці не взагалі, а лише в конкретному відношенні і в конкретних ме­жах. Наприклад, боржник заборгував кредиторові певну суму, його поведінка (можливості) обмежувалася тільки цією сумою, тобто його майнові можливос­ті були обмежені на цю певну суму боргу.

Об'єктом зобов'язання могли бути тільки такі юридичні дії, які були зда­тні до їхнього реального здійснення, тобто була фізична можливість фактич­ного виконання. Те, чого не можна було виконати, не могло бути предметом зобов'язання. Визнавалося нікчемним зобов'язання, якщо обіцяного об'єкта не існує в природі або він вже знищений. Не могла бути предметом зобов'язання дія, яку фізично в тих чи інших умовах виконати неможливо.

Предмет зобов'язання повинен бути дозволеним, тобто не суперечити чинному законодавству, зазначена дія повинна бути правомірною.

Стародавнє римське право ще не знало поділу цивільного права на речо­ве та зобов'язальне. Цей поділ усталився вже значно пізніше. Римські юристи вбачали лише право на річ і право вимагати здійснення певної дії. Такий поділ був зумовлений відповідними засобами захисту зазначених прав. Це відзначав ще Гай: «Особистим позовом буде, якщо ми вчиняємо проти того, хто відповідає за договором чи за злочин, тобто особистий позов буває тоді, коли ми фо­рмулюємо позовне прохання таким чином, що противник (відповідач) повинен або передати, або зробити, або надати що-небудь.

Речовий позов має місце тоді, коли ми заявляємо і стверджуємо, що фі­зична річ - наша, або порушуємо спір про те, що ми маємо яке-небудь право, наприклад, право користування водоводом, право користування-володіння, проходу, прогону худоби або право зводити будівлі вище встановленої міри, право просвіту, тобто право вимагати від сусіда, щоб він ніяким чином не за­туляв виду...» (Гай, 4.3-4).

Таким чином, за особистим позовом кредитор мав право вимагати що-небудь дати, зробити або надати (dare, praestare, facere).

Dare означає перенесення власності або встановлення спеціального ре­чового права. Якщо об'єктом dare був, наприклад, раб (манципна річ), то це зумовлювало необхідність здійснення манципації або поступки речі перед ма­гістратом. Проте таке зобов'язання ставало неможливим до виконання, коли раб гинув або ставав вільним. Коли об'єктом dare була річ, яка не належала відповідачу-боржнику, то він виконував зобов'язання лише за умови, що стане власником даної речі. Якщо об'єктом зобов'язання є річ кредитора, то таке зо­бов'язання буде нікчемним, оскільки власник не може одержати у власність свою ж річ.

Facere означає здійснення певних дій або утримання від цього на ко­ристь кредитора незалежно від речово-правового ефекту. Іншими словами, якщо боржник зобов'язаний був здійснити манципацію взагалі, то змістом предмета зобов'язання є саме facere, а не dare, хоча результатом манципації може бути саме перенесення власності.

Praestare означає певне надання боржником кредитору, наприклад, речі в тимчасове користування, позики грошей тощо. Проте значення слова praestare є до цього часу дискусійним. Інколи його перекладають як «нести відповіда­льність».

Таким чином, змістом зобов'язання завжди є певна дія або утримання від здійснення. Але ці дії можуть стати предметом зобов'язання лише за умови, що вони мають правове значення, тобто породжують певні юридичні наслідки, їхнє невиконання тягне за собою юридичну відповідальність. Хло­пець поцілував дівчину. Це, безперечно, багатозначний факт в їхньому житті. Але він не має правового значення, оскільки ніяких юридичних наслідків не породжує і тому зобов'язання з цього факту не виникає.

Дата добавления: 2015-09-18 | Просмотры: 633 | Нарушение авторских прав