Алергічний риніт. Алергічні захворювання верхніх дихальних шляхів зустрічаються у 1,2 - 17,8 % дітей
Алергічні захворювання верхніх дихальних шляхів зустрічаються у 1,2 - 17,8 % дітей. Першою в контакт з інгаляційними алергенами вступає слизова оболонка носових ходів,що призводить до високої розповсюдженості алергічного риніту.
Розрізняють 2 види алергічного риніту - сезонний (поліноз) та цілорічний.
Клінічні ознаки сезонного алергічного риніту спостерігаються у періоді цвітіння рослин як результат пилкової сенсибілізації. Цілорічний алергічний риніт - результат сенсибілізації організму до побутових алергенів.
Типові прояви алергічного риніту:
набряк слизової оболонки носу; ринорея; чхання і свербіння в носі.
При огляді хворого спостерігаються такі типові клінічні ознаки захворювання: темні кола під очима - результат венозного застою, спричиненого набряком слизової носу і при носових пазух.
Алергічний салют — жест, характерний для хворих на алергічний риніт. Намагаючись зменшити свербіння і полегшити носове дихання, діти потирають кінчик носу долонею знизу вверх.
Поперечна складка між кінчиком носу і переніссям - виникає внаслідок постійного потирання кінчика носу, з'являється не раніше ніж через 2 роки після початку захворювання.
При риноскопічному дослідженні виявляють блідість або ціаноз слизової оболонки носових раковин, іноді з мармуровим малюнком, на ній нерідко спостерігаються білі плями спричинені нерівномірним спазмом судин (плями Воячка), реєструється набряк.
Алергічний риніт дуже часто супроводжується проявами синуситу, який виявляють при рентгенологічному дослідженні у вигляді двобічного пристінкового гаймориту.
Діагноз алергічного риніту легко встановлюється на підставі даних анамнезу і типової клініки захворювання. Для виявлення причинно-значимого алергену використовують специфічну алергодіагностику, яка включає: алергологічний анамнез; скарифікаційні шкірні тести; діагностику алергії in vitro.
Існують три способи ефективної терапії алергічного риніту: елімінація причинно-значущих алергенів; специфічна імунотерапія; фармакотерапія.
У разі неможливості виключення контактів з причинно-значущими алергенами проводять специфічну імунотерапію. Цей метод лікування забезпечує тривалу і стійку ремісію. Терапевтичний ефект специфічної гіпосенсибілізації зумовлений її впливом на імунну відповідь. Механізм цього впливу багатогранний. Найважливішими моментами є активація синтезу блокуючих антитіл і виснаження реагінів під дією дрібних доз алергену. Блокуючі антитіла зв'язують алергени, що поступають в організм, і таким чином запобігають їх взаємодії з антитілами, а отже й розвитку алергічної реакції. Пригнічення синтезу реагінових антитіл (IgE) досягається за допомогою впливу на антигенспецифічні Т-супресори.
Для отримання максимального терапевтичного ефекту підбір хворих для специфічної імунотерапії повинен проводитися дуже ретельно. Найкращий ефект від проведення специфічної гіпосенсибілізації досягається у дітей з гіперчутливістю до пилкових алергенів і кліщів домашнього пилу.
Таким чином, специфічна імунотерапія залишається ефективним методом лікування алергічного риніту її слід поєднувати з елімінацією тригерів і фармакотерапією. Це дозволяє підвищити ефективність лікувальних заходів і забезпечити стійку ремісію захворювання.
Фармакотерапія алергічного риніту включає:
• антигістамінні препарати (першого покоління - піпольфен, супрастин, тавегіл, діазолін, перитол, фенкарол, феністил, терфенадин; другого покоління - гісманал, семпрекс, кларитин);
• кромони (кромоглін, кромосол)
• кортикостероїди топічної дії (беконазе, флексоназе). У разі легкого варіанту перебігу алергічного риніту застосовують кромони або антигістамінні препарати; у разі середньо-тяжкого - кромони плюс антигістамінні препарати; у разі тяжкого перебігу - кортикостероїди топічної дії.
Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 483 | Нарушение авторских прав
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 |
|