АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ТРАНКВІЛІЗАТОРИ (АНКСІОЛІТИКИ)

Транквілізатори – лікарські речовини, що мають заспокійливу дію, послаблюючи стан психічної та емоційної напруги, тривоги і страху. Нервовий неспокій є найзагальнішим показником для застосування транквілізаторів. Неспокій – це невловимий синдром, який відображає психофізіологічну відповідь, на зразок страху, але не відповідає реальності усвідомленій погрозі.

Створюючи стан заспокоєння і байдужості до конфліктних ситуацій, знімає страх, тривогу. Внаслідок тривалого застосування транквілізатори можуть викликати звикання, а надалі – й залежність до них, тому їх застосовують короткочасно.

Класифікація транквілізаторів:

Залежно від точки прикладання транквілізатори поділяють на:

1.Агоністи бензодіазепінових рецепторів (діазепам, лоразепам, нозепам, мезапам, феназепам, транксен).

2. Агоністи серотонінових рецепторів (буспірон).

3. Агоністи бензодіазепінів (флумазепіл).

4. Похідні пропандіолу (мепротан – мепробамат, андаксин).

5. Транквілізатори різного типу дії (центральні МХБ – амізил, метамізил).

За тривалістю дії транквілізатори поділяються на:

1. Транквілізатори короткочасного впливу – до 6 годин (мідазолам).

2. Середньої тривалості впливу – до 24 годин (нозепам, лоразепам).

3. Тривалого впливу – до 48 годин (сибазон, мезапам, транксен, феназепам, хлозепід).

Бензодіазепінові рецептори локалізовані головним чином у синапсах ЦНС, а саме: у лімбічній системі. Бензодіазепіни знижують спонтанну активність нейронів гіпокампу, пригнічують імпульсну післядію у лімбічній системі, а також у гіпоталамусі, крім того проявляють пригнічувальний вплив на активуючу ретикулярну формацію стовбура мозку. В організмі бензодіазепіни взаємодіють з бензодіазепіновими рецепторами. Виявлено два типи бензодіазепінових рецепторів. У корі головного мозку бензодіазепінові рецептори 1 – першого типу складають 60%, у мозочку – 90%, у гіпокампу – 40% від їх загальної кількості. Бензодіазепінові рецептори локалізовані на постсинаптичних мембранах ГАМК-ергічних систем ЦНС.

Для бензодіазепінових транквілізаторів характерні такі ефекти:

Анксіолітичний, амнестичний, м’язорозслаблюючий, седативний, снодійний, протисудомний.

Активація ГАМК-рецептора медіатором, що виділився приводить до відкриття хлорних каналів, збільшення мембранної провідності для іонів хлору, а, значить до гіперполяризації постсинаптичної мембрани, що веде до збільшення стійкості клітин до збуджуючих сигналів. Бензодіазепіни подовжують можливість існування “відкритих” іонних каналів і забезпечують рух іонів хлору. Таким чином бензодіазепінові рецептори специфічні, з великою спорідненістю зв’язують похідні бензодіазепіну і деякі хімічно подібні сполуки й опосередкують їх фармакологічну активність, яка проявляється у зниженні відчуття страху, покращенні сну, м’язовому розслабленні. Механізм функціонування бензодіазепінових рецепторів полягає у зв’язуванні з ГАМК-рецепторним комплексом і у підсиленні ГАМК-ергічної синаптичної передачі.

Механізм дії бензодіазепінів – вони є агоністами бензодіазепінових рецепторів, які тісно зв’язані з ГАМК А- рецепторами. При стимуляції ГАМК А бензодіазепінових рецепторів спостерігається алостерична активація ГАМК А- рецепторів. Тому взаємодія бензодіазепінів з однотипними рецепторами проявляється у вигляді ГАМК- міметичного ефекту. При цьому підвищується частота відкриття каналів для іонів СІ -, що збільшує вхід току СІ -. Виникає гіперполяризація мембрани і пригнічення нейрональної активності.

Сибазон (діазепам, реланіум, седуксен, валіум), хлозепід (хлордіазепоксид, еленіум, лібрій, напотон), нозепам (оксазепам, тазепам), мезапам (рудотель), феназепам володіють вираженою анксіолітичною і седативною активністю. Зменшують емоційне напруження, сприяють розвитку сну.

Бензодіазепіни потенціюють дію снодійних засобів, засобів для наркозу, алкоголю, наркотичних анальгетиків.

Найбільш ефективним і сильним анксіолітиком є феназепам, за активністю перевершує сибазон у 5 разів.

Транксен – бензодіазепін тривалої (пролонгованої) дії. Ефект розвивається через 40 – 60 хвилин і триває до 45 годин. Проявляє виражену анксіолітичну дію. Призначають один раз на добу (увечері).

Серед транквілізаторів бензодіазепінового ряду з явною анксіолітичною дією і відсутністю седативно-гіпнотичного ефекту можна назвати мезапам (рудотель) – ”денний транквілізатор”.

Більшість бензодіазепінових похідних викликають міорелаксацію, причиною якої є пригнічення спинальних полісинаптичних рефлексів і порушення їх супраспинальної регуляції.

Хлозепід у шлунково-кишковому тракті всмоктується добре, нозепам – повільно. Зв’язуються з білками крові.

За тривалістю дії розташовуються в такому порядку: феназепам>хлозепід>сибазон>нозепам. Із організму виводяться нирками і жовчю.

Побічні ефекти бензодіазепінів – сонливість, головний біль, нудота, порушення менструального циклу, зниження статевого потягу, висипи на шкірі. При тривалому застосуванні розвивається звикання, яке переходить у залежність.

Флумазепіл специфічний антагоніст бензодіазепінів,вибірково блокує тільки бензодіазепінові рецептори, знімає центральні ефекти бензодіазепінів.

Мепротан діє подібно бензодіазепінам, має седативну, протисудомну, м’язорозслаблювальну дію. Підсилює пригнічувальний ефект засобів для наркозу, снодійних речовин. У шлунково-кишковому тракті всмоктується добре. Ефект розвивається через 1–2 години і триває 10 годин. Мепротан викликає індукцію мікросомальних ферментів печінки. До мепротану як і до більшості бензодіазепінів розвивається звикання, яке переходить у залежність.

Побічні ефекти подібні до бензодіазепінів.

Амізил, метамізил наділені центральною МХБ активністю, пригнічують МХР ретикулярної формації головного мозку. Підсилюють дію наркотичних анальгетиків, снодійних засобів і засобів для наркозу. Володіють протисудомною активністю, пригнічують кашлевий рефлекс.

Побічні ефекти – сухість шкіри, слизових оболонок, тахікардія, розширення зіниці ока, підвищення внутрішньо очного тиску, параліч акомодації.

Триоксазин зменшує емоційне навантаження та відчуття страху, але не має явно вираженої дії на активність хворого, не має м’язорозслаблюючої дії. Належить до “денних транквілізаторів”.

Оксилідин, крім заспокійливої дії, проявляє гіпотензивну, протиаритмічну дію, покращує кровообіг мозку.

Буспірон –вибірково діючий анксіолітик (похідне бензаміду – азаспіродекандіону) є частковим агоністом серотонінових рецепторів. Володіє високою специфічністю до серотонінових рецепторів головного мозку. Стимуляція їх супроводжується зниженням активності і вивільнення серотоніну. Ефект розвивається повільно – через 2 тижні.

Буспірону не властиві седативна, м’язорозслаблювальна і протисудомна дія. Тривале застосування буспірону рідко викликає привикання і залежність.

Буспірон знижує активність нейронів головного мозку, зменшує синтез і вивільнення серотоніну, зв’язується з дофаміновими рецепторами. З бензодіазепіновими рецепторами не взаємодіє.

У шлунково-кишковому тракті буспірон всмоктується добре, інактивується у печінці. Значна частина його зв’язується з білками плазми крові, із організму виводиться нирками.

П обічні ефекти –запаморочення, головний біль, парестезія, діарея, нудота.

Дата добавления: 2015-07-23 | Просмотры: 520 | Нарушение авторских прав