АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Кислотність шлункового соку в нормі

Пепсин розщеплює білки до пептидів, а хімозин, або слизистий фермент, звурджує молоко. У залозах, які виділяють пепсин, містяться слизопродукуючі клітини. Слиз виконує захисну функцію і одночасно стимулює залози шлунка. Шлунковий сік дорослої людини має невелику лі- політичну активність. Ліпаза шлункового соку має велике значення в гідролізі жирів грудного молока під час вигодовування дітей.

Порушеннями шлункової секреції супроводжуються, переважно, органічні ураження слизової при гастритах, виразковій хворобі, пухлинах. Патологічні процеси в кишечнику, зміни нервової і ендокринної регуляції травного каналу також впливають на секреторну функцію шлунка.

Патологічна секреція проявляється в таких формах:

· підвищення (гіперсекреція),

· зниження (гіпосекреція),

· безперервна і надмірна секреція натще (спонтанна секреція),

· повна відсутність секреції (ахілія).

Розлади секреції характеризуються не лише збільшенням чи зменшенням кількості шлункового соку, але й якісними змінами його вмісту, наприклад:

· підвищеною кислотністю (гіперхлоргідрія),

· зниженою кислотністю (гіпохлоргідрія),

· відсутністю вільної хлористоводневої кислоти (ахлоргідрія).

Крайнім ступенем порушення шлункової секреції є ахілія — повна відсутність кислого шлункового соку. Вона може мати як органічне (атрофічний гастрит, рак), так і функціональне походження (порушення нервової регуляції залозистого апарату шлунка).

До розладів секреції відносять також порушення діяльності слизопродукуючих клітин. При органічному їх ураженні можна часто спостерігати збільшене виділення слизу. В таких випадках він у значній кількості міститься в шлунковому соку.

Моторика шлунка тісно пов'язана з евакуацією. Евакуаторна неспроможність залежить від м'язового тонусу і перистальтики. Порушення моторики зумовлені порушенням тонусу гладенької мускулатури шлунка, що проявляється у формі дискінезій - гіперкінезу, гіпокінезу і атонії. Зміна тонусу стінки шлунка супроводжується посиленням або послабленням його здатності охоплювати їжу, яка знаходиться в його порожнині.

Евакуаційні розлади проявляються прискоренням або сповільненням евакуації. Вміст шлунка швидко видаляється у дванадцятипалу кишку при зниженні тонусу пілоричного сфінктера, а при підвищенні — затримується. Стеноз пілоруса при наявності рубцевих змін чи пухлини перешкоджає евакуації і надовго затримує шлунковий вміст. Швидка евакуація призводить до недостатнього перетравлювання їжі, а сповільнена — до розвитку бродіння і гниття.

Спастичне скорочення гладенької мускулатури є частим джерелом болю. Крім болю, до клінічних ознак порушення травлення належать гикавка, печія, відрижка, нудота, блювота.

Гикавка — це сильне періодичне рефлекторне скорочення м'язів шлунка і діафрагми, яке супроводжується характерним звуком.

Печією називають відчуття припікання в нижньому відділі стравоходу. Вона свідчить про підвищену кислотність шлункового соку. Відчуття печії зумовлене закиданням антиперистальтичною хвилею вмісту шлунка підвищеної кислотності у просвіт стравоходу при відкритому кардіальному сфінктері, хоча іноді воно спостерігається при нормальній і навіть зниженій кислотності. У таких випадках печія зумовлена значним вмістом у шлунковому соку органічних кислот.

Відрижка — патологічний стан, який характеризується раптовим виходом у порожнину рота невеликої порції шлункового вмісту. В одних випадках зустрічається відрижка повітрям, в інших — стравою. Механізм її рефлекторний. Відрижка повітрям вказує на посилене бродіння і гниття, а відрижка стравою свідчить про переповнення порожнини шлунка вмістом або про спазм воротаря.

Нудота — відчуття тиску в епігастральній ділянці з одночасним неприємним відчуттям у роті. Є частим передвісником блювоти, але не завжди завершується нею. Зумовлена подразненням блукаючого нерва і супроводжується запамороченням, загальною слабістю, зниженням артеріального тиску, блідістю шкіри, слинотечею.

Блювота — мимовільний викид вмісту шлунка назовні. Цей рефлекторний акт складається з кількох фаз: глибокого вдиху, закриття воротаря, скорочення пілоричного відділу, розкриття кардіального сфінктера, виходу вмісту в стравохід і антиперистальтичних скорочень стравоходу. В момент блювання надгортанник опускається з одночасним підняттям гортані й закриттям голосової щілини, що попереджує потрапляння блювотних мас у дихальні шляхи. Підняття м'якого піднебіння запобігає попаданню блювотних мас у порожнину носа. В одних випадках блювота відіграє захисну роль, в інших — є патологічною реакцією. Значна втрата рідини і шлункового соку при стенозі пілоруса може призвести до зневоднення організму.

Виразкова хвороба — загальне хронічне рецидивуюче захворювання, головним клінічним і морфологічним проявом якого є виразка шлунка або дванадцятипалої кишки. Виразка схильна до прогресування, має поліциклічний перебіг і характеризується сезонними загостреннями.

Вважають, що у виникненні виразок шлунка та дванадцятипалої кишки мають значення такі етіологічні фактори:

1. Мікробний фактор - бактерія Helicobacter pylori, яка руйнує слизовий бар'єр шлунка і робить його слизову доступною для перетравлюючої дії шлункового соку.

2. Тривала психоемоційна перенапруга, як правило, негативного характеру (негативні емоції, конфліктні ситуації, почуття постійної тривоги, перевтома), яка часто повторюється.

3. Стрес. У стресових умовах активується система гіпоталамус — аденогіпофіз — кора надниркових залоз і в кінцевому результаті збільшується продукція глюкокортикоїдів. Ці гормони стимулюють шлункову секрецію і підвищують кислотність шлункового вмісту. Одночасно вони зменшують секрецію слизу, гальмують синтез білків і розмноження клітин у слизовій шлунка.

4. Ульцерогенна (ulkus – виразка) дія глюкокортикоїдів проявляється і в тих випадках, коли вони вводяться з лікувальною метою.

5. Прямі пошкоджуючі впливи на шлунок: постійне вживання надто гарячої або грубої їжі, захоплення гострими стравами, порушення режиму харчування, зловживання алкоголем і курінням.

6. Спадковий фактор. Виразкова хвороба асоціюється з групою крові 0(1) і наявністю резус-антигена. В основі спадкової схильності лежить переважання тонусу парасимпатичного відділу вегетативної нервової системи над симпатичним. Ваготонія стимулює шлункову секрецію і створює сприятливий фон для розвитку виразкової хвороби.

7. Порушення кровопостачання стінки шлунка та дванадцятипалої кишки.

Патогенез виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки можна уявити як порушення рівноваги між факторами, які пошкоджують і захищають слизову. До факторів пошкодження відносять кислий шлунковий сік та різні фізичні, хімічні та біологічні чинники, до факторів захисту — слизовий бар'єр, достатнє кровопостачання, високу регенераторну здатність слизової, лужні властивості слини і панкреатичного соку. Всі впливи, які спричиняють переважання факторів пошкодження над факторами захисту, відіграють певну роль в етіології і патогенезі виразкової хвороби.

Виділяють такі патогенетичні варіанти виразки шлунку:

1. Екзогенна виразка – виникає внаслідок безпосередньої дії на слизовау оболонку шлунка пошкоджуючи факторів зовнішнього середовища. Найбільше значення у розвитку таких виразок мають мікробні фактори, зокрема Helicobacter pylori.

2. Пептична виразка – виникає внаслідок перетравлюваної дії шлункового соку на слизову оболонку шлунка і дванадцятипалої кишки. Розрізняють два патогенетичні варіанти пептичних виразок – виразка внаслідок підвищення «агресивності» шлункового соку і виразка, обумовлена зменшенням захисних властивостей слизової оболонки.

3. Трофічні виразки виникають в результаті порушення живлення слизової оболонки шлунка. До трофічних виразок відносяться судинні виразки (порушення кровопостачання стінки шлунка) і нейрогенні виразки (порушення нервової трофіки і розвиток нейродистрофічного процесу).

4. Гіпорегенераторні виразки виникають внаслідок порушення регенерації епітелію слизової оболонки. В нормі покривний епітелій і залозистий апарат слизової шлунку оновлюється кожні 5 діб. Якущо процеси регенерації порушуються, то спочатку утворюються поверхневі дефекти – ерозії, а потім глибші – виразки. Причинами таких виразок є дія високих доз глюкокортикоїдів, білкове голодування, гіповітамінози.

Дата добавления: 2015-09-18 | Просмотры: 1176 | Нарушение авторских прав