АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

І Розділ. Походження українських назв квітів і трав

Наші давні предки вважали, що вся жива природа - це надзвичайний скарб, бо природа все дала людині, щоб вона жила довго і була здорова.

Люди здавна цінували і знали подорожник, любисток, чебрець, нечуйвітер, петрів батіг, сон-траву, ожину, черемху, малину, горобину, чорницю, звіробій, пижмо, борщівник, спориш, барвінок, волошки, мак, фіалки, братки... Всіх не перелічиш!

Біля нас росте не просто трава, а зілля, її величність рослина, з якою дру­жить людина.

«Наші зелені друзі» — любовно кажемо про рослини. А імена чи те, звід­ки ці друзі, знати потрібно. Найбільше може розповісти назва — ім'я квітів і рослин. Отже, знайомимося!

Любисток. З'явився любисток у нашому краї давно. Розкішне листя, при­ємний запах зробили цю рослину улюбленою в народі. З нею пов'язане повір'я, що можна цим зіллям причарувати когось. Тому любисток має ще кілька на­родних назв: любчик, любець, «любимене», приворотне зілля. Він оспіваний у піснях про нещасливе кохання. В багатьох районах України любисток шану­ють як оберіг садиби, чаклунське зілля.

Хто з нас не бачив по берегах річок і водойм, на болотах і болотистих луках високу трав'янисту рослину, що зветься аїр? А в народі її назива­ють лепехою, ірницею, шуварником, та найчастіше - татарським зіллям. Чому? Живе в народі така легенда. Чистими й прозорими були річки й джерела в Україні, аж доки хмари татар і турок не насунули на нашу зем­лю. Кістками позасипали, кров'ю позаливали не тільки землю, але й водой­мища. Ніде коней напоїти, ніде спрагу втамувати. Тоді й почали татари якесь коріння возити з собою, де розкидають — воно зеленню проростає, водойми очищає. Аїром у татарів коріння називалось, українці назвали татарським зіллям.

Цікавою є й історія барвінка, який має інші назви: барвін, барвін-зілля, барвінець, барвінок хрещатий, могильниця. Через нев'янучу зелень і винятко­ву живучість барвінок вважали символом вічності та постійності. Гадали, що він оберігає від влади диявола та нечистої сили. А через те барвінок вішали над дверима оселі, ніколи не викидали на смітник, а тільки у воду, щоб не за­гинув від спраги. Згідно з легендою, ця рослина, коли ще не мала своєї назви, дуже заздрила запашній фіалці, бо та вже була у великій шані серед людей. І тоді звернулася вона до богині Флори, щоб подарувала їй аромат, людську любов і красу. Однак не всесильна була богиня квітів і весни, і не змогла вона нагородити рослину великою красою. Зате дала їй гучну і урочисту назву «він­ка», що означає «перемога». Він і справді непереможний. Барвінок — вічно­зелена окраса наших гаїв і дубових лісів, квітників і садів.

Мабуть, кожному з вас доводилося, стомившись, присісти влітку на лісо­вій галявинці відпочити і почути тонкий аромат. То пахне квітуча материнка, сповнюючи ефірною олією довколишнє повітря, і робить його цілющим. Материнка... Таку лагідну назву наш народ дав цій рослині за те, що вона зараджувала при найрізноманітніших жіночих хворобах, які пов'язані - з народженням. А ще одна її назва «душиця» підкреслює пахощі цієї рослини. Росте вона на кожному узліссі змішаного лісу чи діброви, березового гаю чи в чагарнику, на околиці майже кожного села.

Є ще одна цікава рослина з дивною назвою «серпоріз». Що ж це за рос­лина?

На луках теплого літнього дня чути гіркувато-приємний освіжаючий дух деревію. На прямому стеблі зонтичного виду верхівка, схожа на щит, з дрібними білими квіточками. Потреш той щиток або візерунчасті листки і відчуєш, як прибувають сили. Тисячолисником називають цю рослину ботаніки. А на­род назвав «серпорізом, порізником, кривавником». Запорожці користувалися серпорізом для лікування вогнепальних ран.

Дивну назву має рослина з довгими стеблами, вкритими блакитними кві­точками. Наукова назва — цикорій. А в народі називають Петровими батога­ми. Вийдіть літнього спекотного дня в поле, гляньте далеко-далеко і побачите прозоро-голубі хвильки, які тремтять і перекочуються перед вашими очима. Кажуть, то святий Петро погнав овець пасти. А поганяє він їх довгими стебла­ми цикорію. Звідси й така народна назва — петрові батоги.

Звертаємо вашу увагу на вже всім відомий соняшник, що належить до ро­дини айстрових. Він був завезений в Україну в XVII столітті як декоративна окраса. Пізніше його вирощували заради отримання смачного насіння. Нині ця технічна культура вирощується по всьому світі, її смачну й поживну олію використовують для приготування різних страв. Та ніде так гарно не назива­ють цю рослину, як у нас, — соняшник. Соняшник — від сонце, яке дарувало тепло і життя.

Хочете знати історію назви горицвіту? Будь ласка. Назву рослина дістала за яскравий колір квіток, що скидаються на полум'я. У чехів горицвіт має назву «вогничок», у німців •—«вогняна квітка».

Яка ж рослина є символом України?

Звичайно ж, калина, без якої не обходиться майже жоден обряд у нашого народу. Калиною прикрашали гільце молодої, весільний караван, оселю.

«Кущ калини біля материної хати. Це не тільки окраса, а й глибокий символ, наш духовний світ, наша спадщина». (В. Скуратівський). На думку вчених, назва «калина» пов'язана із слов'янським «мокра земля, болото, дра­говина», бо ця рослина вологолюбна, поширена у болотистій місцевості. Інші дослідники виводять це слово із слов'янського «гартувати, розжарювати». Чому? Чому ж саме ця рослина стала символом України? Плоди дерева — гір­кі, як і життя народу. Тому що наших пращурів вражало, що червоні ягоди калини подібні до розпеченого заліза, що кетяги вогнисто палахкотіли серед

лютої зими, що її насінини за формою дуже схожі на криваво-червоне серце. Відомі легенди про сміливих дівчат, які заводили у непрохідні нетрі загони монголо-татар, і ніби з крові цих самовідданих дочок України зросли калинові кущі.

Багато народнопоетичних символів пов'язано з калиною: калиновий міст, калинова сопілка, калинова колиска. Про це можна прочитати у книзі Д. Бі-лоуса «Диво калинове».

Якщо ж хочете знати більше про походження назв рослин, читайте словни­ки, довідники, а ще спитайте у своїх бабусь і дідусів — вони розкажуть.

Рослини рідного краю опредметнюють «духовний потяг до своєї землі, сво­їх традицій».

Дата добавления: 2015-09-18 | Просмотры: 1519 | Нарушение авторских прав