АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Хіміотерапевтичні засоби

Хіміотерапевтичними засобами називають такі сполуки, які, потрапивши в кров, проявляють на збудників захворювання специфічну згубну дію, не впливаючи негативно на організм тварин.

Основними досягненнями в хіміотерапії сучасна наука зобов'язана заслугам відомих вчених - М.В.Ломоносова, М.М.Зініна, О.М.Бутлерова, Д.І.Менделєєва, які своїми відкриттями започаткували розвиток синтетичної хімії. Значний внесок у хіміотерапію зробив російський вчений Д.Д.Романовський, який іще в 1891 році встановив згубну дію хініну на збудників малярії. На основі вірогідних науково-експериментальних даних він вперше чітко сформулював основні принципи хіміотерапії і довів, що хіміотерапевтичні засоби, з одного боку, діють згубно на збудників, а з іншого - підвищують захисні сили організму. Велика роль у розвитку хіміотерапії належить радянському вченому В.І.Лкимову, якого вважають основоположником ветеринарної хіміотерапії.

Хіміотерапевтичні засоби можна застосовувати з метою хіміотерапії і хіміопрофілактики.

Для успішної хіміотерапії слід додержувати таких правил: точно знати збудників хвороби; лікування починати якомога раніше; використовувати препарати спочатку в максимальних дозах для того, щоб запобігти утворенню мікробів, стійких до препарату, що застосовується; у разі потреби призначити комбіновану хіміотерапію (більш ефективну); щоб запобігти рецидивам, продовжувати лікування ще протягом кількох днів після видимого видужування. Слід також врахувати, що необгрунтоване застосування хіміотерапевтичних засобів (великі дози і концентрації, помилкова оцінка стану організму тощо) може призвести до отруєння і навіть до загибелі тварини.

До хіміотерапевтичних засобів належать антибіотики, сульфаніламідні препарати, похідні нітрофурану, лікарські барвники, препарати миш'яку, кокцидіостатики і антигельмінтні препарати.

Антибіотики

Антибіотики (anti - проти, bios - життя) протимікробні засоби, що являють собою продукти обміну мікробів, вищих організмів і рослин, які пригнічують життєдіяльність або згубно діють на патогенні мікроорганізми. Виробляються вони грибами, мікроорганізмами, тваринами і рослинами.

У чистому вигляді антибіотик пеніцилін був виділений із культуральної рідини лише в 1940р. У Радянському Союзі чистий пеніцилін, як продукт життєдіяльності гриба Penicillium crustosum, був одержаний у 1942 р. З.В.Єрмольєвою.

Явища антибіозу були виявлені визначним російським біологом І.І.Мечніковим, який запропонував використовувати молочнокислі бактерії для пригнічення патогенної мікрофлори кишечнику. У 1871 р. В.О. Манассеїн виявив антибіотичні властивості зеленої плісені, а О.Г.Полотебнов і А.В.Лебединський практично довели лікувальні властивості грибка плісені і вивчили умови його культивування. Видатний радянський вчений М.Ф.Гамалія у 1886 р. відкрив антибіотичні властивості тканин тваринного походження. У1928 р. А.Флемінг виявив антимікробну дію неочищеного пеніциліну.

Антибіотики одержують шляхом культивування мікроорганізмів -продуцентів, а також синтетичним і напівсинтетичним шляхом. Біологічна активність їх виражається в одиницях дії (ОД), а призначають тваринам як у вагових одиницях, так і в одиницях дії.

На мікробів антибіотики діють бактеріостатично і рідше бактерицидно. За антимікробною активністю антибіотики поділяють на препарати з широким і вузьким діапазоном дії. Препарати з широким діапазоном діють на грампозитивні і грамнегативні бактерії, рикетсії, великі віруси, з вузьким - на грампозитивні або грамнегативні мікроби.

До антибіотиків широкого діапазону дії належать тетрацикліни, стрептоміцини, неоміцини, левоміцетин, канаміцин, а також ампіцилін;

до антибіотиків вузького діапазону дії - пеніцилін, еритроміцин, олеандоміцин, які діють переважно на грампозитивну мікрофлору, та паліміксини, що діють на грамнегативну. Деякі антибіотики (ністатин, леворин та ін.) активні проти грибків і не діють на бактерії.

Антимікробна дія антибіотиків виявляється в тому, що вони порушують синтез білка в рибосомах мікроорганізмів (стрептоміцину сульфат, неоміцину сульфат, мономіцин, тетрацикліни, канаміцин, левоміцетин, синтоміцин, еритроміцин, олеандоміцину фосфат тощо) або синтез бактерійної стінки (пеніцилін, циклосерин), а також структури клітинних мембран (граміцидин, поліміксину M сульфат, ністатин, леворин).

Застосовують антибіотики як окремо, так і в комбінації з іншими антибіотиками, сульфаніламідними препаратами, вітамінами, нітрофуранами, мікроелементами та іншими препаратами з лікувальною і профілактичною метою. Крім того, деякі антибіотики стимулюють ріст і продуктивність тварин.

Внаслідок нераціонального використання антибіотиків можлива поява стійкості мікробів і побічної дії. До небажаних явищ побічної дії, що можуть виникати при тривалому застосуванні, слід віднести гіповітамінози, алергічні реакції, дисбактеріоз та деякі інші. Дисбактеріоз часто призводить до розвитку кандидамікозу і стафілококового ентериту. Кандидамікоз виникає внаслідок пригнічення антибіотиками звичайної мікрофлори організму (сапрофітної) і створення сприятливих умов для розвитку дріжджового грибка.

Щоб запобігти звиканню мікробів і появі побічної дії, слід додержувати основних принципів раціональної хіміотерапії антибіотиками: застосовувати препарати на початку розвитку хвороби та при наявності чутливих до них мікробів; не застосовувати той самий антибіотик протягом тривалого періоду, чітко додержувати доз та не застосовувати тих самих антибіотиків зовні і парентерально, комбінувати введення антибіотиків з іншими засобами, особливо з вітамінами тощо.

Антибіотики діють в організмі протягом 7...10 годин, а це потребує частого введення їх в організм. Останнім часом широко використовують антибіотики пролонгованої (подовженої) дії (біцилін, дибіоміцин, дитетрациклін) або призначають з препаратами, які затримують всмоктування (розчин новокаїну) або виділення антибіотика з організму (екмолін). Виділяються вони з організму нирками та кишечником, у лактуючих тварин - з молоком.

Антибіотики застосовують зовні у формі присипок, мазей, розчинів для лікування місцевих запальних процесів, інфікованих ран, виразок; всередину і парентерально. Середня тривалість безперервного курсу застосування антибіотиків з лікувальною метою - сім діб, з лікувально-профілактичною - десять діб.

Перед забоєм тварин на м'ясо застосування антибіотиків слід припинити за 3...10 діб залежно від препарату, а деяких препаратів пролонгованої дії навіть за 25 (дитетрациклін) та 30 (дибіоміцин) діб. М'ясо забитих тварин, які одержували антибіотики, використовується лише після знешкодження проварюванням. Молоко від тварин, що лікувалися антибіотиками, забороняється використовувати для харчових цілей від 12 годин до п'яти діб. Його використовують для підгодівлі тварин.

Група пеніциліну

Пеніцилін та його похідні одержують при вирощуванні плісеневих грибів різних видів та напівсинтетичним способом. Так одержують ампіцилін - антибіотик широкого спектра дії та активні до стафілококів оксацилін і метицилін.

Найбільш активний у лікуванні гострих інфекційних захворювань бензилпеніцилін. Це пеніцилін, у молекулі якого водень аміногрупи заміщений бензильним радикалом.

Пеніциліни швидко руйнуються під впливом високої температури, вологи, кислот, лугів, окислювачів та інших речовин. Розчинниками пеніциліну є дистильована вода, фізіологічний розчин, сироватка крові, 0,5-процентний розчин новокаїну, 0,5...5-процентний розчин амідопірину, екмолін, які подовжують дію пеніциліну. Розчини готують в асептичних умовах.

Пеніцилін добре всмоктується і порівняно рівномірно розподіляється в органах. У шлунку він майже повністю руйнується соляною кислотою. Терапевтична концентрація утримується в організмі протягом 4...6 годин.

Пеніцилін досить активний до грам позитивних мікробів, але має вузький спектр дії: до нього чутливі стафілококи, стрептококи, збудники бешихи свиней, миту коней, некробактеріозу, а також пневмо- і менінгококи, спірохети, пастерели тощо.

Неактивний він до збудників бруцельозу, туберкульозу, паратифу, вірусів, найпростіших і грибів.

Задосить тривалий термін широкого застосування антибіотиків у ветеринарній медицині (близько 30 років) появилось чимало видів патогенних мікроорганізмів, стійких до пеніцилінів. Але в останні роки розроблені напівсинтетичні препарати (амоксицилін), які в комбінації з клаулановою кислотою (амоксіклав), що блокує фермент бета-лактамазу резистентних збудників, діють так же ефективно, як це було на початку їх застосування.

Бензилпеніцилшу натрієва і калієва сіль –

Дата добавления: 2015-10-20 | Просмотры: 1386 | Нарушение авторских прав