Б. Газоподібні наркотичні засоби.
Закис азоту (Nitrogenium oxydulatum) - звеселяючий газ, без запаху, не вибухає, але в поєднанні з ефіром і киснем підтримує горіння. Газ зберігають у сірих металевих балонах у рідкому стані під тиском 50 атм. Закис азоту — інертний газ, в організмі не вступає у хімічні реакції і виділяється легенями у незміненому стані. Для наркозу використовують у поєднанні з киснем у співвідношенні 1:1; 2:1; 3:1; 4:1 - 70-80% закису азоту і 20-30% кисню). Без кисню закис азоту токсичний. Зменшення об'єму кисню в суміші менше 20% недопустиме.
Циклопропан (Сусlopropanum) - вогненебезпечний газ. Може вибухати. Застосовують з киснем і в комбінаціях із закисом азоту, ефіром. Наркозна дія настає швидко. Не має токсичного впливу на печінку, нирки, серцево-судинну систему. Бажано застосовувати при травматичному шоці у зв'язку з позитивним впливом на гемодинаміку.
Основною метою інгаляційного наркозу є забезпечення не тільки надійної анестезії, виключення свідомості, а й оптимальне розслаблення мускулатури (релаксація). Розслаблення мускулатури здійснюється за допомогою м'язових релаксантів (міорелаксантів).
М'язовими релаксантами називають препарати, що мають здатність блокувати передачу збудження в нервово-м'язових синапсах скелетної і дихальної мускулатури. За типом дії їх поділяють на:
a) недеполяризаційні (d-тубокурарин, ардуан, павулон, тракріум і ін.). Ці препарати є антагоністами ацетилхоліну, вони паралізують нервово-м'язову передачу і відносяться до справжніх курареподібних речовин.
Тубокурарин-хлорид (Тubocurarini chloridum) - релаксант тривалої дії. Дія розпочинається через 2-3 хв і триває 30-45 хв. Вводять внутрішньовенно з розрахунку 0,075—0,15 мг/кг маси тіла. Антидотом є прозерин.
Ардуан (Аrduranum) - білий кристалічний порошок в ампулах по 4 мг -використовують при різних хірургічних втручаннях із розрахунку 0,04-0,06 мг/кг, в цих дозах препарат викликає через 2-3 хв повну релаксацію тривалістю до 50 хв. Залишкова дія ардуану знімається прозерином.
б) деполяризаційні препарати - викликають розслаблення мускулатури за рахунок деполяризації, подібно до дії надлишкової кількості ацетилхоліну, що призводить до порушення проведення збудження з нерва на м'яз. Препарати цієї групи швидко розкладаються і викликають короткочасний ефект. Найпоширенішим препаратом є дитилін.
Дитилін (Dithilinum) використовують у 1-2% розчині з розрахунку 1- 2 мг/кг. Через 10-15 с після введення дитиліну настають фібрилярні посмикування м'язів обличчя, шиї, кінцівок, які тривають 10-15 сек, а потім настає повне розслаблення мускулатури і апное.
в) змішані препарати — можуть викликати антидеполяризаційну і деполяризаційну дію. Найбільш широко застосовуюсь імбретил.
Імбретил (Іmberthil) випускають в ампулах по 2 мл 0,2 % розчину. Після внутрішньовенного введення 0,04-0,07 мг/кг настає повне розслаблення скелетної мускулатури, що триває 30-40 хв. Препарат погано виводиться з організму, тому повторні дози слід значно зменшувати.
Розрізняють короткочасну, періодичну, часткову і тотальну м'язову релаксацію. Короткочасну релаксацію використовують у період інтубації, ендоскопії, при вправлянні вивихів і переломів.
Періодичної релаксації досягають введенням в основному міорелаксантів з коротким періодом дії, коли потрібно досягнути найбільшого розслаблення мускулатури під час операції.
Часткову релаксацію використовують тоді, коли потрібно розслабити мускулатуру, не виключаючи дихання. З цією метою використовують малі дози тубокурарину-хлориду або диплацину.
Тотальна релаксація характеризується тривалим і повним розслабленням скелетної і дихальної мускулатури. Вона здійснюється за допомогою недеполяризаційних релаксантів тривалої дії і використовується при великих операціях на органах грудної і черевної порожнини.
На сьогодні під інгаляційним наркозом виконують усі складні операції.
Протипоказання до інгаляційного наркозу поділяють на абсолютні і відносні.
Абсолютними протипоказаннями вважають ті, від яких може настати смерть:
1) захворювання серцево-судинної системи в стадії декомпенсації, гіпертонічна хвороба, що не піддається медикаментозній корекції, гіпотонія, пов'язана з анемією, інтоксикацією;
2) захворювання органів дихання з вираженою легеневою недостатністю — наприклад гостра пневмонія;
3) захворювання печінки з вираженою її функціональною недостатністю;
4) захворювання нирок з порушенням функції;
5) тяжкий ступінь анемії;
6) захворювання з вираженим підвищеним внутрішньочерепним тиском (пухлина, кісти та ін.).
Відносними протипоказаннями є вищеперераховані захворювання, але з менш вираженими функціональними порушеннями.
Підготовка хворого до наркозу
співпадає з загальною підготовкою до операції.
Перед операцією кожному хворому необхідно перевірити стан ротової порожнини, наявні в ній вставні протези видаляють; виміряти температуру; оглянути очі — визначити їх форму, розміри зіниць, реакцію їх на світло; перевірити прохідність дихальних шляхів (носових ходів); виявити рухомість нижньої щелепи, шиї; визначити частоту пульсу і показники артеріального тиску вагу тіла; зібрати анамнез (алергологічний, гемотрансфузійний); визначити групу крові, резус-фактор; промити шлунок; вставити катетер у сечовий міхур і випустити сечу.
Після цього проводять премедикацію, суть якої полягає у введенні за ЗО хв. до оперативного втручання 0,1% розчину атропіну сульфату, наркотичного аналгетика (1% розчину промедолу, або 1% розчину омнопону та ін.) і антигістамінних препаратів (димедролу, супрастину, діазоліну та ін.).
Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 555 | Нарушение авторских прав
|