АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Нерестові міграції

Нерестова міграція тихоокеанських лососів як реакція на стрес, уперше досліджувана Робертсоном із співробітниками на чавичі із річці Сакраменто. У чавичі, пійманої в морі на узбережжі Сан-Франциско, вміст кортизолу був низьким, але збільшувався в 4 – 5 разів через 24 години після поміщення її в ємності на борту дослідницького судна. Було також виявлено підвищення основних рівнів кортизолу в риб із зростанням шляху, пройденого до верхів'я по річці. На нерестовищах досягалося максимального рівня кортизолу, подібне тому, яке було в риб, спійманих у морі та поміщених у ємкості. В міру проходження міграційного шляху в риб досягаються піки рівнів кортизолу, близькі до тих, які спостерігаються після вилову риб.

Підвищений катаболізм білків, що стимулюється кортизолом, у кінцевому рахунку торкається і білки плазми крові, що включають і білкові антитіла. Знижений вміст антитіл обумовлює підвищену схильність до хвороб. У тихоокеанських лососів, які йдуть на нерест, розвивається звичайно хвороботворний цвілевий грибок Saprolegnia, що розростається у вигляді шкірки або губки на тілі риб і руйнує шкіру і м'ясо. Проте на противагу втраті антитіл із білків плазми крові частота серцевих скорочень і тиск крові в горбуші, що завершили нерест і гинуть, зберігається майже нормальними – серце і кровоносні судини відносяться до органів, що відказують в останню чергу.

Зовсім не обов'язково, щоб тихоокеанські лососі гинули після завершення нересту, і більшість інших лососевих, безсумнівно, розмножуються декілька разів. Коли нерки нерестилися в штучно контрольованих умовах і утримувалися після цього в знезараженій прісній воді, вони виживали в ній до 11 міс. Приблизно через 2 місяців після нересту вони починали харчуватися і до них повернулося властиве морському періоду життя зелене і сріблясте забарвлення. Загнуті щелепи, проте, залишилися, а спроможність до осморегуляції в морській воді була досліджена. Можна припустити можливість переходу дорослих особин, що віднерестилися, до морського способу життя. Виявлено, що в сталевоголового лосося в процесі нерестової міграції відбувається накопичення жиру (атеросклероз, рання стадія затвердіння артерій) у коронарних артеріях. Ці явища зникають після повернення в морську воду. Хоча біля третини сталевоголових лососів, що нерестяться, гинуть (включаючи промислову смертність), міграційний стрес у цього виду, очевидно в основному менш сильний, ніж у тихоокеанських лососів, – тіло менш виснажене, щелепи скривлені не настільки помітно і т. ін. У атлантичного лосося реакція на міграційний стрес приблизно така ж як у сталевоголового.

Таким чином, нерестова міграція в лососевих є сильним стресом (звичайно летальним) і роль кортизолу в ньому установлена достатньо точно. Роль глюкози і катехоламінів поки не вивчена, але, очевидно, вона достатньо складна через надмірну м'язову напругу і зміни в тканинах за тривалого голодування.

Адаптація

Риби спроможні піддержувати постійний рівень внутрішньої середи в широких межах коливаній зовнішніх умов, але для цього треба декотрий час – 5 – 10 діб. – період адаптації в нових умовах..

Дата добавления: 2015-11-02 | Просмотры: 669 | Нарушение авторских прав