АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Пошкодження органів черевної порожнини (закрита травма живота)

За механізмом виділяють побутову, дорожньо-транспортну та спортивну травму.

Розрізняють пошкодження паренхіматозних органів та пошкодження порожнистих органів.

Пошкодження паренхіматозних органів (за А.Г.Пугачовим):

1- забій без ушкодження капсули;

2- забій із пошкодженням капсули;

3- розрив капсули та паренхіми;

4- фрагментація органа (розрив на частини, відрив полюсів, відрив від воріт);

5- розтрощення органа.

Пошкодження порожнистих органів (за А.Г.Пугачовим):

Іа – забій без надриву;

Іб – забій з надривом, але без відкриття просвіту;

ІІ – ушкодження проникні невеликі, поздовжні розриви брижі;

ІІІ – повний циркулярний розрив органа, поперечний розрив, обрив брижі;

ІV – розтрощення порожнистого органа;

Частота пошкоджень: селезінка (46,9%), печінка (24,4%), травного каналу (23%) (Пугачов А.Г., 1981).

Клінічна картина залежить від характеру та важкості травми.

При ушкодженні паренхіматозних органів переважає клініка крововтрати та травматичного (гіповолемічного) шоку.

При пошкодженні (розкритті просвіту) порожнистих органів переважає клінічна картина розлитого перитоніту.

Ознаки шоку рідко виникають при ізольованих пошкодженнях (24,4%), частіше при політравмі (74%) (Пугачов А.Г., 1981). У дітей віком понад 10 років шок виявляють більш ніж у 3 рази частіше, ніж у молодших. Синдром шоку є неспецифічним, буває і при забої епігастральної ділянки.

Клініка:

- біль, постійний с-м, більш виражений при ушкодженнях порожнистих органів; малі діти болю не локалізують.

Больові с-ми:

- Кера (іррадіація болю в надпліччя);

- Елекера (іррадіація болю в лопатку); на фоні шоку можуть бути невираженими;

- Куленкамфа (болючий при пальпації м’який живіт); х-ний для внутрішніх кровотеч;

- френікус-симптом (біль при натискуванні у надключичній ділянці);

- Щоткіна-Блюмберга (посилення болю при різкому відніманні руки від черевної стінки); часто буває позитивним уже в перші години після травми;

- Хендрі (при натисканні на грудину у сагітальній площині виникає інтенсивний біль); позитивний у 42% пошкоджень селезінки;

- Роздольського (біль при грубій перкусії живота);

- Піттса-Беленса-Томайєра – притуплення при перкусії фланків і зміщення тупості при поворотах тулуба;

- Дельберта (нависання передньої стінки прямої кишки при ректальному дослідженні);

- Гросмана (болючість передньої стінки прямої кишки);

- Гейнека-Лежара (вздуття живота);

- с-м Ваньки-встаньки (при спробі лягти біль посилюється та послаблюється у сидячому положенні); х-но для внутрішньої кровотечі;

- Спіжарного (зникнення печінкової тупості при перкусії); х-но при перфорації порожнистого органа;

- короткочасна втрата свідомості; анамнестична ознака, що вказує на можливе пошкодження внутрішніх органів, має діагностичне значення при відсутності ЧМТ.

Ознаки втрати крові:

- блідість щкіри,

- слабкість;

- тахікардія;

- гіпотонія;

- задишка;

- втрата свідомості при значній крововтраті.

Блювання – досить постійний симптом (30-40%). Буває рефлекторним (раннім), відразу після травми, та пізнім, на фоні розвитку паралітичної непрохідності (частіше на фоні тяжких травм органів черевної порожнини).

Несамовільне випорожнення також трапляється при закритих пошкодженнях черева.

Діагностичний алгоритм при травмах:

1 - анамнез, огляд, оцінка важкості стану (пульс, АТ, ЧД) із виріщенням питання про центральний венозний доступ, інтубацію трахеї, катетеризацію сечового міхура;

2 - лабораторні дослідження: ЗАК (з визначенням гематокриту та контроль ч-з 30 хв); ЗАС, визначення групи крові та резус-фактора, б/х крові;

3 - оглядова рентгенографія ОГК та ОЧП у вертикальному положенні, при неможливості – у латеропозиції;

4 – УЗД органів черевної порожнини;

5 – за показаннями КТ та МРТ органів черевної порожнини;

6 – при підозрі на травму суміжних ділянок – консультація профільних спеціалістів, за потреби – розширення обсягу обстеження;

7 – при неінформативності вищевказаних методик – лапароскопія або «шастаючий» катетер.

Лікувальна тактика:

При пошкодженні порожнистих органів – екстрене хірургічне втручання – широка серединна лапаротомія з ревізією, ушиванням рани (чи резекції з наступним відновленням цілісності органа), санацією та дренуванням черевної порожнини.

При пошкодженнях паренхіматозних органів – активно-вичікувальна тактика. На сьогодні агресивна хірургічна тактика при пошкодженнях переглянута.

Показання до екстреного (реанімаційного) хірургічного лікування обмежені:

- розтрощення органів;

- відрив судинної ніжки;

- ушкодженння великих судин;

- пошкодження на фоні нестабільної гемодинаміки, яка не стабілізується адекватною інфузійно-трансфузійною терапією.

Крововилив у черевну порожнину, що продовжується, проте компенсується інфузійною терапією, не є абсолютним показанням до негайної лапаротомії. Кровотечу можна зупинити гемостатичною терапією, а пізніше – консервативне лікування та/або парахірургічні (лапароскопічні, пункційні) методики.

На сьогодні при хірургічних втручаннях переважають органозберігаючі методи (особливо стосовно травм селезінки, яку завжди намагаються зберігати).

Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 523 | Нарушение авторских прав