V. Зміст теми заняття.
При захворюваннях пародонта, запального або дистрофічного характеру, що ускладнюються частковою втратою зубів, змінюється план ортопедичного лікування. Появу дефектів слід розцінювати як ускладнення основного захворювання, а травматична оклюзія, що розвивається при цьому, позначається як комбінована, тобто зумовлена як захворюванням пародонту, так і частковою втратою зубів. Часткова втрата зубів посилює захворювання пародонту, створюючи тим самим несприятливі умови для виконання навіть звичайної функції жування. При плануванні лікування виникають такі питання. Перше – чи слід обмежитися лише заміщенням дефектів зубного ряду, що існують? Друге – чи необхідно поряд з заміщенням дефектів проводити шинування і, при позитивному рішенні, яку конструкцію шини використати – знімну чи незнімну?
При плануванні лікування цієї групи хворих, перед усім слід виходити з таких передпосилань:
1) конструкція протеза;
2) вибір метода шинування.
Останнє ґрунтується, перед усім, на показаннях до шинування. Клінічна картина часткової втрати зубів припускає суворий індивідуальний підхід до лікування кожного хворого. Показання до застосування знімної конструкції шини-протеза визначаються:
- кількістю втрачених зубів;
- станом пародонту зубів, що лишилися;
- наявністю та ступенем вторинних деформацій зубних рядів;
- локалізацією дефекту;
- видом прикусу;
- віком та станом здоров’я пацієнта.
У пацієнтів з захворюваннями пародонту зі стійкими зубами або зубами, що мають незначно виражену патологічну рухомість, слід надати перевагу знімним шинуючим конструкціям протезів. Незнімні конструкції шин-протезів завжди збільшують ризик ускладнень, переломів протезів, функціонального навантаження опірних зубів, їх вивихи та інше.
Лікування генералізованих форм захворювань пародонту, що супроводжується частковою втратою зубів з утворенням включених або кінцевих дефектів, при стійких або рухомих 1-2 ступеня рухомості фронтальних зубах в/щ та н/щ, перевага такоє повинна бути віддана знімним шинам-протезам. При наявності кінцевих дефектів на верхній щелепі конструктивні особливості шини не завжди залежать від вираженості верхнє щелепних бугрів та альвеолярних відростків. Добре виражена анатомічна ретенція іноді дозволяє ефективно застосовувати шинуючи протези із багатоланковим клакером та вестибулярними кігтевидними відростками на передніх зубах. Ця ж конструкція зручна і при комбінованих дефектах (поєднання включених з кінцевими), а також при віялоподібному розходженні передніх зубів.
При розлитих формах захворювання пародонту середнього ступеня важкості, атрофії лунки до 1/3 довжини кореня і рухомості зубів в межах 1-го ступеня, в поєднанні з однобічними кінцевими дефектами малої і середньої довжини, на нижній щелепі можливо застосування знімних шин-протезів з вестибулярними кламерами типа Роуча.
У випадках генералізованих захворювань пародонту, що супроводжуються важкими формами перебігу, і наявністю комбінованих дефектів зубних рядів, при рухомості різного ступеню зубів, що лишилися (від стійких до рухомих 1-2 ступеню і оголених шийок зубів до ¼ довжини коренів) можуть застосовуватися варіанти шин-протезів – знімні і незнімні. В якості шинуючи елементів в таких знімних шинах-протезах можуть використовуватися різні варіанти конструкцій клакерів фірми Нея та їх комбінації.
В тих випадках, коли зустрічаються комбіновані дефекти середньої та великої протяжності, при рухомості зубів 1-го ступеню і атрофії лунки до 1/3 довжини корня; за наявності трем і діастем можна застосовувати знімні шинуючи дугові протези або протези з литим базисом.
З літератури відомо, що перевагу слід надавати знімним шинуючим конструкціям, так як вони в більшості не потребують препарування зубів, дозволяють одночасно проводити як гігієнічні, так і терапевтичні втручання на обох щелепах і ясеневих кишенях в будь-якій ділянці зубного ряду. Вони не бездоганні, але безпечні з точки зору перевантаження опірних зубів.
Стандартне виготовлення суцільнолитих конструкцій знімних шин та шин-протезів у випадку захворювання пародонту складається з наступних етапів:
1) отримання відбитків і робочих моделей, визначення центрального співвідношення щелеп;
2) вивчення діагностичних моделей;
3) вивчення робочої моделі в паралелометрі з визначенням шляху накладання шини;
4) планування конструкції знімної шини і нанесення малюнка її каркасу на гіпсову модель;
5) підготовка оклюзій них поверхонь зубів для розташування опірних елементів шинуючої конструкції;
6) підготовка моделі до дублювання і отримання її вогнетривкої копії;
7) відтворення малюнка каркасу шини на вогнетривкій моделі;
8) моделювання воскової репродукції шини;
9) створення ливникової системи;
10) нанесення вогнетривкого покриття, отримання ливарної форми і відливання каркасу;
11) литво каркасу шини, електрополіровка;
12) припасування каркасу шини в порожнині рота;
13) кінцева обробка, шліфовка та поліровка шини;
14) припасування і накладання готової шини-протезу.
Після обстеження хворого і складання загального плану лікування, на діагностичних моделях визначається малюнок орієнтовної конструкції знімної шини. Малюнок шинуючи елементів (опірно-утримуючі і неперервні кламери, кігтеподібні відростки, оклюзій ні накладки та ін.) планується виходячи з клінічної картини та необхідності не тільки об’єднати зуби в єдиний блок, але і попередити травмуючи дію вертикального та горизонтального компонентів жувального тиску.
Після визначення центрального співвідношення виділяють місця розташування оклюзій них накладок, перемичок, що з’єднують вестибулярні і оральні частини шинуючи конструкції, перекидні елементи клакерів. За відсутності місця необхідно відмітити ділянки, що підлягають зашліфовуванню для створення опірної зони. Погане оцінювання оклюзій них взаємовідносин для розташування оклюзій них накладок чи препарування з метою створити штучного ложа для них, призводить до порушення змикання зубних рядів, а при створенні тонких накладок – до їх поломки, дискомфорту та утрудненої реабілітації.
Для виготовлення точних робочих моделей задовільні результати виходять при отриманні подвійних відбитків за допомогою силіконових відбиткових матеріалів. Після чого зубний ряд відливають з високоміцних сортів гіпсу для досягнення достатньої механічної міцності. Верхня частина цоколя повинна бути паралельна оклюзій ній площині, а бокові грані обрізуються під прямим кутом до неї. Розміри цоколя повинні співпадати з величиною зубного ряду за умов точного відображення перехідної складки слизової оболонки. Висота цоколя складає 1,5-2 см, а ширина готується такою, щоби модель могла легко встановлюватися на столику паралелометра, і легко входила в кювету для гіпсування.
Для безперешкодного накладання та зберігання шинуючи властивостей всіх елементів необхідно, перед усім, визначити шлях накладання шини на зубний ряд, розташування стабілізуючої та ретенційної частини кламера по відношенню до межової лінії. При плануванні шинуючої конструкції застосовують методи паралелометрії. Частіше всього для визначення шляху введення такого протеза використовується метод вибору, він нескладний та доступний.
За допомогою цього метода можна набагато простіше та точніше визначити найбільш ефективну конструкцію кламера, каркасу, спрямованого на зниження небажаних вертикальних та горизонтальних компонентів жувального навантаження. Коли вестибулярні відростки неперервного кламера для передніх зубів за естетичними міркуваннями необхідно розташувати якомога ближче до ясен, перевагу надають вертикально-задньому шляху введення шини чи шини-протеза. Тоді передній край гіпсової моделі розташований вище за задній. При такому нахилі межова лінія проходить з вестибулярного боку передніх зубів ближче до ясен, а з орального, навпаки, піднімається вище зубного бугорка. Для отримання зручного положення моделі столик паралелометра послаблюється спеціальним гвинтом, модель нахиляється до тих пір, поки штифт-аналізатор не покаже необхідний рівень межової лінії на кожному зубі з вестибулярної і оральної сторін з урахуванням ступеню оголення зубів при посмішці. Готову знімну шину накладають на зубний ряд з боку, протилежному нахилу моделі.
В іншому випадку, закріпивши рухомого столика та закріплену на ньому модель в вибраному положенні, вертикальним штифтом паралелометра з грифелем позначається межова лінія. Грифель підводиться до кожного зуба так, щоб його нижній край знаходився і переміщувався на рівні ясеневого краю. Межова лінія позначається спочатку на вестибулярній, а потім на оральній поверхні зубів.
Потім приступають до планування конструкції клакерів та нанесенню загального малюнка каркасу шини, суворо дотримуючись наступного правила: усі жорсткі частини клакерів – оклюзійні накладки, стабілізуючі частини плеч кламерів, ланки неперервного кламеру, вестибулярні і кігтеподібні відростки – необхідно розташовувати над межовою лінією. Заглиблення частин цих деталей каркасу під межову лінію приводить до утрудненням при накладанні шини.
Коли виникає необхідність перехрещення межової лінії жорсткими деталями каркасу, ця ділянка попередньо готується. Зона піднутрення, що розташована в цьому місці, ретельно закривається воском під контролем параделометра. Потім спеціальним ножиком, що входить в комплект паралелометра, поверхня воску вирівнюється на одному рівні з межовою лінією. Аналогічним чином вирівнюються й апроксимальні поверхні нахилених зубів, що обмежують дефекти зубного ряду. Цим створюється їх паралельність, тобто жорсткі елементи каркасу виводяться з зони піднутрення, а заглиблюються в неї тільки ретенційні частини кламерів.
Зняття шини відповідальний момент, так як ретенційні частина плеча кламера, немовби витягає зуба з лунки. Чим більша ретенція, тим краще фіксується шина і тим значніша дія шини на пародонт опірних зубів при накладанні та знятті її. В шині, що використовується для лікування захворювань пародонту, мається багато кламерів з ретенційними закінченнями, величина заглиблення їх в зону пдінутрення повинна бути обмежена – до 0,25-0,5 мм, що принципово важливо.
Аналіз моделі в паралелометрі та планування каркасу шинуючої конструкції на гіпсовій моделі – це етап до дублювання звичайним способом.
Логічним продовженням стає моделювання воскової репродукції каркасу шиную чого протеза, який проводиться на вогнетривкій моделі. Слід звернути увагу на воскові деталі, які повинні щільно прилягати до поверхні вогнетривкої моделі, мати рівномірну товщину та точне розташування у відповідності з малюнком на діагностичній чи робочій моделях. Потім формують та розраховують литникове дерево і після виготовлення ливникової системи проводиться обмазка каркасу вогнетривкої масою, паковка в кювету та його відливання.
Після відливання каркасів їх обробляють в електрохімічній ванні, в розчинах, призначених для обробки сплавів з КХС. Потім перевіряють на гіпсовій робочій моделі і в порожнині рота пацієнта.
Кінцева обробка та поліровка протезу, як з зовнішнього, так і з внутрішнього боку проводиться за традиційною схемою, в залежності від вибраного базисного матеріалу. Накладання шини чи шини-протеза в порожнині рота контролюють на наступний день, потім раз в тиждень і раз в місяць.
VІ. План та організаційна структура заняття.
Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 754 | Нарушение авторских прав
|