 |
|
АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология |
Концепція корисності
ТЕМА 2. Поведінка СПОЖИВАЧА В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ
ПЛАН
2.1 Концепція корисності 2.2 Споживчі переваги. Криві байдужості 2.3 Бюджетне обмеження. Споживчий вибір 2.4 Ефект доходу й ефект заміни
Концепція корисності Споживачі бажають отримати блага тому, що ті задовольняють їхні потреби. Здатність економічного блага задовольняти одну або кілька людських потреб називається корисністю блага. Розрізняють загальну й граничну корисність. Загальна корисність (TU) – це сумарна корисність, одержувана в результаті споживання якоїсь кількості блага Q. Гранична корисність (MU) – це корисність додаткової одиниці блага. У результаті досліджень в XIX в. була виявлена наступна закономірність: чим більше якогось блага ми споживаємо, тим менше стає корисність кожної додаткової одиниці цього блага (гранична корисність) – це закон спадної граничної корисності. На мал. 2.1 видно, що в міру збільшення споживання блага Q загальна корисність TU зростає, хоча гранична корисність MU зменшується. Максимум задоволення загальної корисності досягається в точці А, коли гранична корисність дорівнює 0. Це означає, що благо повністю задовольняє потреби. Якщо подальше споживання блага приносить шкоду (гранична корисність негативна), загальна корисність знижується.
Рис. 2.1 - Загальна (а) і гранична (б) корисність
Функція, що показує убування граничної корисності блага з ростом його кількості називається функцією корисності.
де MU – гранична корисність, D(TU) – зміна загальної корисності, DQ
MU дорівнює частковій похідній загальної корисності даного блага. Таким чином, чим більшою кількістю блага ми володіємо, тим меншу цінність має для нас кожна додаткова одиниця цього блага. Тому ціна блага визначається не загальної, а граничною корисністю. Це пояснює парадокс води й алмаза: вода життєво необхідна людині, тому її корисність повинна бути набагато вище, ніж корисність алмазів, відповідно ціни на воду повинні бути максимальними, а на алмази мінімальними, тоді як на практиці навпаки. Це пояснюється тим, що загальна корисність води більше, ніж загальна корисність алмазів, але, тому що кількість води велика, гранична корисність, а значить і ціна води буде низкою. Тепер задамося питанням: як споживач здійснює вибір благ. Припустимо, що споживач задовольняє всього три потреби: А, В и С. Дані про граничну корисність цих благ і їхніх цін наведені в таблиці 2.1.
Таблиця 2.1 - Гранична корисність і ціна благ
Дані таблиці 2.1 показують, що, витративши одну гривню на покупку блага В, споживач одержить більше збільшення корисності, ніж при покупці благ А и С. Очевидно, що раціональний споживач буде прагнути максимізувати свою корисність. Це можна зробити, перерозподіливши бюджет таким чином, щоб одержати більше блага В и менше благ А и С. Чим більше буде споживач купувати блага В, тим менше буде ставати гранична корисність даного блага. І навпаки, чим менше він буде отримувати благ А и С, тим більше буде їхня гранична корисність. Нарешті, коли зважені граничні корисності благ будуть рівні, подальший перерозподіл бюджету втратить зміст - наступить рівновага. Вибір, що максимізує функцію корисності раціонального споживача в умовах обмеженості ресурсів, називається споживчим вибором. Функція корисності максимізується в тому випадку, коли грошовий доход споживача розподіляється таким чином, що кожна грошова одиниця, витрачена на придбання будь-якого блага, приносить однакову граничну корисність:
Правило максимізації корисності дозволяє зробити ряд висновків. Дійсно, якщо
Отже, співвідношення між граничними корисностями будь-яких n благ дорівнює співвідношенню їхніх цін, тобто
MU1 : MU2 :... MUn = P1: P2:...: Pn
Позначимо зважену граничну корисність через λ:
де λ - гранична корисність грошей.
Таким чином, у рівновазі граничні корисності грошових одиниць при різних варіантах використання рівні. У загальному вигляді це можна записати так:
MUi = Pi λ
Поряд із загальними принципами вибору раціонального споживача існують особливості, які визначаються впливом на нього смаків і переваг. Американський економіст Х. Лейбенстайн поділяє споживчий попит на дві великі групи: функціональний і нефункціональний (мал. 2.2). Функціональним попитом є та частина попиту, що обумовлена споживчими властивостями, притаманними самому економічному благу (товару або послузі). Нефункціональним попитом є та частина попиту, що обумовлена факторами, безпосередньо не пов'язаними із властивому економічному благу якостями.
Рис. 2.2 - Класифікація споживчого попиту за Х. Лейбенстайном Ефект приєднання до більшості проявляється, коли споживач купує те, що купують інші. Він залежить від думки інших споживачів і ця залежність пряма. Ефект сноба проявляється, якщо в споживача домінує прагнення виділитися з юрби. І тут окремий споживач залежить від вибору інших, але ця залежність зворотня. Якщо інші споживачі збільшують споживання даного товару, то сноб його скорочує. Ефект Веблена – це престижне або демонстративне споживання, коли товари використовуються не по прямому призначенню, а щоб справити враження. Ціна товару в такому випадку складається із двох складових частин: реальної й престижної. Збільшення попиту пов'язане з тим, що товар має більш високу, а не низьку ціни. Якщо домінує ефект Веблена, то крива попиту має ділянки з позитивним нахилом. Спекулятивний попит виникає в суспільстві з високими інфляційними очікуваннями, коли небезпека підвищення цін у майбутньому стимулює додаткову покупку товарів у сьогоденні. Нераціональний попит – це незапланований попит, що виник під впливом несподіваного бажання, раптової зміни настрою, примхи або капризу. Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 549 | Нарушение авторских прав |
– зміна кількості блага.