АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Типи кардіоміоцитів.

1. Скоротливі кардіоміоцити мають прямокутну форму; завдовжки – близько 120 мкм, завтовшки – 17-20 мкм. У них представлено структури, характерні для волокон посмугованого скелетного м'яза: ядра, міофібрили, мітохондрії, пластинчастий ком­плекс, СР. Але ємність СР (депо Са2+) менша, ніж у скелетних м'язах.

Наявність міжмембранних контактів – нексусів і вставних дисків – забезпечує електричну взаємодію між окремими кардіоміоцитами. У нексусах мембрани прилеглих волокон зближуються до відстані 30 нм. Крім того, вони можуть зв'язуватися гідрофільними каналами. Така структура дає змогу збудженню поширюватися кардіоміоцитами один до одного. Це дуже важливо через відсутність в міокарді типових нейрон-м'язових синапсів.

2. Серед скоротливого міокарда розташовується система клітин і відростків – провідна система серця, що генерує збудження та швидко проводить його до скоротливих кардіоміоцитів. Кардіоміоцити провідної системи згруповано в певних місцях – вузлах. Тканини цієї сис­теми стійкіші до гіпоксії, оскільки енергію можуть утворювати також за рахунок анаеробного гліколізу. Тому при порушенні трофіки елементи провідної системи зберігаються довше, ніж власне скоротливий міокард.

Скоротливі кардіоміоцити передсердь і шлуночків практично ізольовані один від од­ного сполучнотканинним фіброзним кільцем, до якого вони прикріп­люються. Саме тому збудження від передсердь до шлуночків переда­ється за допомогою відповідних волокон провідної системи.

Провідну систему утворюють:

а) синусний вузол (розташовується в правому передсерді в місці впадання верхньої порожньої вени);

б) передсердно-шлуночковий вузол (Ашоф-Тавара) (розташований у товщі міжшлуночкової перегородки на межі передсердь і шлуночків);

в) передсердно-шлуночковий пучок Гіса, що проходить через передсердно-шлуночкову перегородку і розгалужується на праву і ліву ніжки, які йдуть уздовж міжшлуночкової перегородки.

г) В ділянці верхівки серця ніжки пучка Гіса завертають угору і формують сітку волокон Пуркіньє, що охоплює робочий міокард шлуночків.

3. У серці містяться секреторні кардіоміоцити. Особливо багато таких клітин у правому передсерді. Найбільш вивчений гормон серця – передсердний натрійуретичний пептид (НУП). Його вплив: стимуляція процесу фільтрації крові в капсулі і пригнічення реабсорбції в канальцях нирок.

Фізіологічні властивості міокарда:

- збудливість,

- провідність,

- рефрактерність,

- автоматизм,

- скоротливість.

Збудливість. Міокард належить до типових збудливих тканин. На мембрані кардіоміоцитів можна виявити мембранний потенціал (ПС), що під дією подразника й деполя­ризації мембрани до критичного рівня переходить у ПД. За допомогою нексусів і вставних дисків ПД без загасання (бездекрементно) пере­дається на прилеглі кардіоміоцити. Якщо збудження виникло в одному місці, воно поширюється на всі відділи. Скорочення серця підкоряються закону "все або нічого" – збудження виникає або в усіх кардіоміоцитах, або не вини­кає взагалі.

Одна з найсуттєвіших відмінностей міокарда від нер­вової клітини й скелетного м'яза – тривалий ПД: у лівому шлуночку він становить близько 250 мс, тоді як у посмугованому м'язі – 1-3 мс.

Автоматизм. Характерна ознака міокарда – здатність збуджува­тися, а потім скорочуватися під впливом збудження, що виникає в ньому самому. Це функція клітин провідної системи. Та­ку їх властивість називають пейсмекерною активністю. ПД, що мимо­вільно виник у вузлових клітинах, поширюється волокнами провідної системи до інших відділів серця. Зазначений механізм мимовільного збудження отримав назву автоматизму серця.

Градієнт автоматизму. Окремі структури провідної системи серця мають різний рівень пейсмекерної активності. Оскільки клітини синусного вузла мають вищу пейсмекерну активність, його називають водієм ритму першого порядку. Але якщо збудження від цього вузла не надійде до передсердно-шлуночкового, то останній почне сам генерувати ПД. У такому разі з'являється функція передсердно-шлуночкового вузла як водія ритму другого порядку.

При цьому спостерігається градієнт автоматизму – зменшення здатності до автоматизму ділянок провідної системи, які більш віддалені від синусного вузла

Провідність. Збудження, що виникло в синусному вузлі, проводиться передсердям зі швидкістю 0,8-1 м/с. Передача збудження з передсердь на шлуночки відбувається дуже повільно (близько 0,02 м/с). Це так звана передсердно-шлуночкова затримка. Вона відіграє суттєву фізіологічну роль: завдяки їй збудження і подальша систола передсердь відділяють­ся від систоли шлуночків. Волокнами Пуркіньє збудження поширю­ється зі швидкістю 3-5 м/с. У скоротливих кардіоміоцитах шлуночків швидкість проведення збуд­ження становить 0,3-1 м/с. Унаслідок цього провідна система значно прискорює передачу збудження до віддалених ділянок міокарда.

Рефрактерність. Розрізняють періоди абсолютної (0,27 сек.) і відносної рефрактерності. Після останнього впродовж деякого часу спостерігають супернормальну збуд­ливість (екзальтацію), коли серцевий м'яз може збуджуватися й під впливом підпорогового подразника. Тривалий період рефрактерності запобігає виникненню занадто частих повторних збуджень міокарда.


Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 1446 | Нарушение авторских прав







При использовании материала ссылка на сайт medlec.org обязательна! (0.004 сек.)