АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Фагоцитоз. У фагоцитозі розрізняють наступні стадії: 1

У фагоцитозі розрізняють наступні стадії: 1. Зближення. 2. Прилипання. 3. Поглинання. 4. Переварювання.

І) Фаза зближення, називається ще хемотаксисом (описана І.І.Мечні-ковим).

Хемотаксис фагоцитів виникає під дією речовин, які отримали назву хемотаксинів або хемоатрактантів, які: активують лейкоцити, мобілізують їх внутрішньоклітинні рухові органели, викликають позитивний хемотаксис - пересування лейкоцитів в напрямку своєї найбільшої концентрації.

Розрізняють: а) екзогенні і б) ендогенні хемотаксини.

□ Екзогенними є: а) бактеріальні ліпополісахариди (ендотоксини), б) продукти руйнування бактеріальних стінок (пептиди бактерій).

□ Ендогенні хемотаксиси утворююся в самому організмі. Серед них найбільше значення мають: побічні продукти активації комплементу, б) лейкотрієн В₄,, фактор активації тромбоцитів, цитокіни.

М е х а н і з м хемотаксису. Хемоатрактанти активують фосфоліпазу А₂, яка збільшує проникність клітинної мембрани для Са²⁺. Кальцій проникає у клітину із міжклітинного простору і викликає скорочення рухових білків: актину і міозину. Таке явище має значення для пересування клітини.

2) Фаза прилипання.

Прилипання фагоцита до об’єкта фагоцитозу забезпечується: а) нерецепторними (електростатична і гідрофобна взаємодія поверхні фагоцита з об’єктом фагоцитозу) і б) рецептороопоседкованими механізми (існування на поверхні фагоцитів спеціальних рецепторів для молекул, які входять до складу мікробної стінки).

Прилипанню сприяють опсоніни - сивороткові білки (знаходяться в ексудаті), які сприяють прилипанню бактерій і корпускулярних антигенів до фагоцитів і стимулюють у такий спосіб фагоцитоз. Серед опсонінів найбільше значення для фагоцитозу мають: антитіла (IgG) і проміжні продукти активації комплементу. Їх опсонізуючий ефект зв’язаний з наявністю на поверхні мононуклеарных фагоцитів спеціальних рецепторів.

Крім того, властивостями опсонінів володіють С-реактивний білок, фібронектин, лізоцим, катіонні білки.

3) Фаза поглинання передбачає наступні процеси: а) Інвагінація плазматичної мембрани фагоцита в місці її контакту з об’єктом фагоцитозу або утворення цитоподій, які огортають об‘єкт. б) Утворення оточеною мембраною фагосоми, яка містить об’єкт фагоцитозу. в) Злиття фагосоми з лізосомами, у результаті чого утворюється фаголізосома.

4) Фаза переварювання передбачає: а) Знищення (вбивання) бактерій - внутрішньоклітинний цитоліз, який здійснюється за допомогою бактерицидних систем фагоцитів. б) Власне переварювання - гідроліз компонентів убитих бактерій за допомогою гідролітичних ферментів лізосом.

Якщо лейкоцити фагоцитують живі мікроорганізми, то спершу вони повинні бути вбиті. В лейкоцитах діють 2-а бактерицидних механізми: а) перший - залежить від кисню і б) другий - не залежить від кисню.

Перший механізм пов‘язаний із утворенням активних метаболітів О₂. Продукція цих речовин, зокрема Н₂О₂, розпочинається зразу ж після контакту лейкоцита із опсонізованим мікрорганізмом. Якраз у цей час лейкоцити, які у звичайних умовах використовують енергію гліколізу, починають підсилено поглинати О₂, що пояснюється терміном “респіраторний вибух”. В результаті такого процесу утворюється висока концентрація бактерицидних радикалів.

Другий бактерицидний механізм, який не залежить від О₂, пов‘язаний із поступленням у фагосому біологічно активних бактерицидних речовин, які перебувають у внутрішньоклітинних гранулах фагоцитів і здатні вбивати і перетравлювати мікроорганізми та інші об’єкти (зупиняють розмноження мікроорганізмів, пригнічує дихання мікробів).

Мікроорганізми, які загинули під впливом бактерицидних систем дальше підлягають перетравленню за допомогою лізосомальних ферментів. При цьому, фагосома, яка містить мікроорганізми, взаємодіє з лізосомою лейкоцитів, після чого вони зливаються. Лізосомальні ферменти переходять в фагосому і перетравлюють мікроорганізми.

• Існує цілий ряд порушень фагоцитозу, які класифікують на 3-и групи:

І) Порушення, зв’язані з особливостями об’єкта фагоцитозу.

ІІ) Порушення опсонізації.

ІІІ) Порушення, зв’язані з кількісними і якісними змінами самих фагоцитів.

□ Перша група порушень обумовлюється:

1) Специфічними властивостями окремих мікроорганізмів. Так, збудники деяких інфекційних захворювань (мікобактерії туберкульозу, токсоплазми, бруцели, лістерії, збудник лепри, багато видів найпростіших), перебуваючи у фагосомі, виділяють речовини, які затрудняють або унеможливлюють злиття фагосоми з лізосомою, тобто формування фаголізосоми. Макрофаги при цьому перебувають у стані постійної активації, виділяють ферменти лізосом у навколишню тканину і цим самим підтримують вогнище хронічного запалення.

2) Фагоцити, поглинаючи кристали і пилові часточки неорганічних речовин (кварцу, азбесту, цементу, каоліну, кам’яного вугілля й ін.), не можуть їх ні переварити, ні утилізувати. При цьому відбувається ушкодження лізосом, кристали і пилові частки з загиблих макрофагів знову надходять у тканину, де їх поглинають нові макрофаги. І так усе повторюється спочатку. Постійна загибель макрофагів і виділення ними в тканину вмісту лізосом викликає хронічне запалення і склероз. За таким «сценарієм» розвиваються захворювання легень, відомі під назвою пневмоконіозів (силікоз, антракоз, асбестоз і ін.).

□ Друга група порушень фагоцитозу обумовлюється:

1) Імунодефіцитом, який проявляється порушеннями утворення IgG.

2) Порушенням активації системи комплементу, що є причиною дефіциту СЗb.

3) Порушенням системи пропердину.

4) Дефіцитом фібронектину.

5) Видаленням селезінки, що призводить до дефіциту тафтсину.

□ Третя група порушень включає:

1) Порушення рецепторів до хемотаксинів і опсонінів (спадково обумовлені зміни, блокада рецепторів імунними комплексами).

2) Порушення специфічного мембранного глікопротеїду (GP110), який за нормальних умов забезпечує адгезивність мембрани фагоцитів.

3) Порушення мікрофіламентів - синдром "ледачих лейкоцитів". Проявом такого порушення є нездатність актину до полімеризації, що проявляється порушеням міграції і процесу поглинання лейкоцитами об’єкта фагоцитозу (ендоцитоз).

4) Порушення структури мікротрубочок (синдром Чедіака-Хігаші) - характеризується появою у макрофагах гігантських лізосом, що проявляється порушеннями хемотаксису, утворення фаголізосом і секреторної дегрануляції (екзоцитозу).

5) Порушення бактерицидних систем лейкоцитів - включають наступні спадково обумовлені розлади: а) дефіцит НАДФН-оксидази (розвивається хвороба за назвою хронічний грануломатоз); б) дефіцит глюкозо-6-фосфат-дегідрогенази, у результаті чого страждає пентозний цикл і генерація вільних радикалів; в) дефіцит мієлопероксидази, що проявляється порушеннями галогенізації мембран мікробних клітин.

6) Порушення лізосомальних ферментів, результатом чого є незавершений фагоцитоз.

7) Розлади енергозабезпечення фагоцитів, що супроводжується порушенням процесів, які відбуваються із затратами енергії: міграція, хемотаксис, ендо - і екзоцитоз.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 1110 | Нарушение авторских прав