АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

V. Зміст теми заняття

Лімфаденіт, бешиха, еризипилоїд).

Клініка, діагностика, лікування"

Склав: Васильчук О.В.

ЗАТВЕРДЖЕНО

На методичній нараді кафедри

________2011р. протокол №___

Зав.каф.хірургії стомат. ф-ту,

професор М.І.Тутченко

Київ – 2011

I. Актуальність теми:

Знання етиології, патогенезу, клінічної картини гнійних захворювань шкіри та її дериватів дозволяє правильно і своєчасно поставити діагноз, а відтак визначити лікувальну тактику та запобігти розвиткові ускладнень. Розуміння закономірностей виникнення та перебігу запального процесу сприяє розробці комплексу відповідних профілактичних заходів.

II. Навчальна мета:

А-1. Студент повинен ознайомитися та мати уявлення:

- про основні положення та принципи гнійної хірургії;

- сучасною класифікацією гнійної інфекції;

- про загальну реакцію організму на запалення;

- про неспецефічну резистентність організму;

- про спеціальні методики клінічного обстеження хворих;

- про анатомо-фізіологічними особливостями областей, де локалізується патологічний процес;

- про особливості догляду за зворими з фурункулами, карбункулами, гідроаденітами, бешихою, еризипілоїдом, лімфангітом, лімфаденітом.

А-2.Студент повинен знати:

- основи асептики і антисептики;

- визначення поняття фурункул, карбункул, гідроаденіт, бешиха, еризипілоїд, лімфангіт, лімфаденіт.

- етіологію та патогенез вище вказаних захворювань;

- знати основні ознаки запалення;

- патолого-анатомічні зміни шкіри і підшкірно-жирової клітковини при фурункулах, карбункулах, гідроаденітах, бешисі, еризипілоїді, лімфаденітах та ін.,.

- особливості клінічної симптоматики при різних формах гнійних захворювань шкіри;

- елементи диференціальної діагностики;

- можливі загальні і місцеві ускладнення;

- перебіг раньового процесу при інфікованих ранах;

- основні етапи хірургічного втручання

- окремі технічні прийоми при виконанні операції;

- особливості хірургічної тактики при фурункулах, карбункулах, гідроаденітах, бешисі, лімфангітах, лімфаденітах, еризипілоїді;

- різні види пов”язок, які можна використати;

- принципи догляду за хворими з гнійними захворюваннями шкіри та її дериватів;

- основні методики корекції неспецифічної резистентності організму.

А-3. Студент повинен вміти:

- зібрати скарги, анамнез захворювання, звертати увагу на сприяючі фактори виникнення захворювання;

- обстежувати хворого і місце захворювання;

- вміти давати клінічну інтерпритацію виявлених симптомів;

- сформувовувати клінічний діагноз;

- призначити консервативне лікування при гнійних захворюваннях шкіри та її дериватів;

- огрунтувати показання до хірургічного втручання;

- проводити післяопераційне спостереження за хворим;

- здійснювати догляд за хворими при різних формах гнійних захворювань шкіри;

- робити відбір хворих для стаціонарного лікування.

А-4.Опанувати практичні навички:

- оволодіти технікою пальпації при визначенні меж запального процесу (інфільтрату);

- визначити пальпаторно збільшені лімфовузли та їх характеристики;

- навчитись виявляти флюктуацію або розм”якшення у вогнищі запалення;

- навчитись промивати гнійні рани антисептиками;

- вдосконалити техніку накладання різних видів пов”язок, в залежності від локадізації захворювання;

- оволодіти технікою забору матеріалу на чутливість мікрофлори до антибіотиків;

- оволодіти технікою дренування ран.

III. Виховна робота:

1. Виховувати у студентів почуття відповідальності за здоров”я та відновлення працездатності хворого, за правильність встановлення діагнозу та надання адекватного своєчасного лікування.

2. Ознайомити студентів з особливостями обстеження в залежності від психоемоціонального стану хворих. Знання умов праці, сприяючих факторів розвитку інфекції та клінічного перебігу фурункула, карбункула, гідраденіта, бешихи, лімфангіту та лімфаденіту дозволяють правильно проводити профілактичну роботу серед населення.Крім того, адекватне лікування скорочує терміни видужання, дає можливість уникнути ускладнень захворювань. Звернути увагу на те, що своєчасна медична і професійна реабілітація приносить значний економічний ефект.

Формувати у студентів еавики клінічного мислення в процесі спілкування з хворим. Навчити студентів дотримуватись принципів лікарської деонтології та медичної етики в процесі спілкування з хворим, його родичами, а також з колегами.

Протягом всього заняття викладач зобов”язаний виховувати студентів на власному прикладі (своїм зовнішнім виглядом, культурою мови та спілкування з хворим і медичним персоналом), підкреслюючи, що деонтологія є невід”ємною частиною моральноетичних норм професії лікаря.

IV. Міжпредметна інтеграція:

V. Зміст теми заняття

Чиряк(фурункул) -- гостре гнійне запалення цибулини волосяного мішочка, сальної залози і тканин, що їх оточують.

Чирякуватість(фурункульоз) — множинні фурункули, що розмі – щуються на різних ділянках тулуба і кінцівок, мають різні строки розвитку.

Етіологія- стафілокок (гроновик) золотистий, рідше білий.

Передумови- зниження неспецифічної резистентності організму, порушення особистої гігієни, санітарної умови роботи і життя.

Патологоанатомічні зміни- серозне запалення, що швидко перехо- дить в гнійно-некротичний процес, захоплює волосяну цибулину, са- льну (масну) залозу, сполучну тканину, що оточує, інколи підшкірно-жирову клітковину.

Клініка- наявність невеликого інфільтрату, свербіння, що швидко переходить в пульсуючу біль, різної інтенсивності.

Огляд- конусоподібний інфільтрат шкіри в поперечному 1-2см, який поступово збільшується з утворенням на верхівці гнійного пу- хирця. На протязі 4-5діб проходить відторження, фрагментація його з послідуючим відторженням. Порожнина, що утворилась заповнює- ться грануляційною тканиною, поверхня її епітелізується з утворенням втянутого рубця.

Результат- видужання.

Особливу небезпеку являють чераки, що розміщуються на обличчі (верхня губа, ніс, носогубна складка, надочноямковій ділянці). Це обумовлено анатомічною будовою судин і лімфатичною системою, сприяють також шляхи відтоку крові, розвиток внутрішньомозгових ускладнень (тромбоз кав. Синусу).

Лікування— в стадію серозного запалення можливе зворотнє проті- кання процесу внаслідок загального чи місцевого впливу.

Загальне лікування— антибіотики(офлоксацин та ін.), сульфаніла—міди, нітрофурани, антибактеріальні препарати всередину.

Місцеве лікування— повторна обробка 70% спиртом, 0,5% спирто-- вим розчином хлоргексидину, 2% спиртовим розчином йоду; електрофорез з антисептиками і антибіотиками, УВЧ, новокаїнові блокади з антибіотиками (не завжди ­­- по показаннях).

При гнійно-некротичній стадії необхідно прискорити процеси відторження некротичних тканин, розтин і видалення стержня, пов”язки з протеолітичними ферментами, гіпертонічним розчином хлористого натрію.

Чиряки (фурункули) — обличчя і черекуватість лікуються стаціо-нарно. Відторження і видалення некрозу полегшується після примі-

нення кератолітичних засобів (10% мазь саліцинової к-ти чи “Іруксол”) НЕ ВАРТО ВИЧАВЛЮВАТИ ЧИРЯКИ НА ОБЛИЧЧІ!!!

При фурункульозі (чирякуватості) показене лікування основного захворюавння, стимуляція неспецифічної резистентності оргвнізму.

Прогноз благоприємний.

Карбункул (вогневик) -це гостре гнійне запалення декількох во- лосяних цибулин, сальних залоз і оточуючих їх тканин з утворенням єдиного запального інфільтрату.

Е тіологія- частіше всього стафілокок(гроновик), але може бути стрептокок, паличка кішечна та ін.

Передумови — ті що і при чиряках, цукровий діабет.

Патанатомічні зміни - щільний запальний інфільтрат до 4-6см., захоплюючий декілька волосяних цибулин (6-8), поширюється на підшкірно-жирову клітковину. Некроз охоплює все перераховане (в.м.+сальні залози+ПЖК), запальний інфільтрат до 10см., Змертвілі тканини секвеструються, частково розплавлюється, фрагментується. Гній виділяється через множинні отворив шкірі над інфільтратом. Потім грануляція рани і грубий, часто келоїдний рубець.

Клініка — інфільтрат шкіри;

- розпираючий біль;

- підвищення температури до 38-39 С;

- синдром інфекційного токсикозу;

- стан середньої важкості = важкий.

Часто локалізується - шия, міжлопаточний простір, сідниці, область крижів, стеген та ін.,

Місцеві – прогресує в розмірах;

n болючість при пальпації;

n швидко фіксується до прилеглих тканин;

n шкіра багрово-ціанотичного кольору;

n 4-5доба – епідерміс руйнується, множинні утвори у вигляді “сот” бджолиних.

Очищення продовжується довго!

Лікування: - стаціонарно;

- постільний режим;

- антибіотикотерапія;

- антибактеріальна терапія;

- дезинтоксикаційна терапія;

- УВЧ;

- спиртовий розчин 0,5% хлоргексидину.

Операція- паралельні розрізи інколи христоподібні;

- некректомія;

-розкриваються розпливи (затечи) і завороти;

В подальшому лікуванні по принципу інфікованих ран. Широко застосовуються протеолітичні ферменти.

Прогноз благоприємний, однак є випадки генералізації процесу, що веде до летальності.

Абсцес – обмежене гнійне запалення, що формується в наслідок розплавлення тканин і утворення піогенної капсули.

Етіологія: стафілококк, кишкова палочка, протей, бактероїди, мікробні асоціації.

Патогенез – наслідок екзогенної і ендогенної контамінації;

- будь-яка локалізація (тканини чи орган);

- причини, що приводять до абсцесів:

а) відкритті пошкодження;

б) чужорідні тіла;

в) ін’єкції, блокади, пункції;

г) гематоми, сероми;

д) гнійно-запальні процеси (сепсис, гематогенний остеомієліт, лімфаденіт, тромбофлебіт, фурункул та інші.

Патанатомія: ексудативне запалення з альтерацією тканин, в подальшому до гнійного розплавлення. Некротизовані тканини утворюють порожнину: спочатку запалення, інфільтрат і по мірі відторгнення (секвестрації) некротичних тканин – піогенна капсула (внутрішня поверхня – грануляційна тканина, зовнішня-волокниста сполучна тканина. Піогенна капсула – біологічний бар’єр, що зменшує токсикоз.

Дрібні абсцеси при благо приємному протіканні можуть розсмоктуватись.

Прогресування запалення веде до некрозу і розплавлення ділянки біогенної оболонки. Відтак прорив: зовні, в порожнини, жовчні ходи, судини, бронх тощо.

Форми абсцесу і величина можуть бути різні: кругла, велика, овальна, неправильна із затьоками, кишенями. Мікроабсцес: одиничні і множинні.

Класифікація: по характеру клінічного перебігу:

- гострий; - хронічний.

по виду збудника (див. етіологію)

по локалізації:

- абсцеси головного мозгу;

- заглоточний;

- паратонзілярний;

- легенів;

- печінки;

- піддіфрагмальний;

- під печінковий;

- міжпетельний;

- переапендикулярний;

- тазовий

- молочної залози;

- параректальної клітковини;

- підшкірні різної локалізації;

- абсцес кістки (Броді);

- мозольний;

- постінєкційний;

- крижово-куприкової ділянки та інше.

Клініка абсцесу залежить від локалізації, характеру клінічного перебігу та особливостей нозологічної одиниці. Загальні симптоми характеризуються: - токсикозом (слабо виражений – підшкірний абсцес; сильно-піддіфрагмальний, абсцес легень, мозку та інше - температурна реакція; - гематологічні зміни (лейкоцитоз, зсув формули вліво, нейтрофільоз+токсична зернистість, прискорена ШОЕ та інше).

Місцеві симптоми залежать від локалізації гнійника:

- підшкірні і м’язеві абсцеси діагностуються легко, так як доступні огляду і пальпації. Якщо абсцес розміщується ближче до шкіри то є всі ознаки запалення (гіперемія, припухлість, місцеве підвищення температури). Пальпаторно може бути симптом ф л ю к т у а ц і ї.

- при абсцесах розміщених глибоко: в порожнинах чи внутрішніх органах інформативними є рентгенологічне дослідження, УЗД, КТ.

- Часто користуються пункцією, як самостійним методом так і в поєднання з вище перерахованими.

Для більш детальної картини потрібно знати клініку нозологічної одиниці, а також різні способи і методи оперативних втручань.

Чим більш глибоко розташований абсцес, тим менш виражені місцеві симптоми, превалюють загальні.

В черевній порожнині закономірність така: чим ближче до діафрагми розташований абсцес, тим він клінічно важче протікає трудніше діагностується і важче лікується і навпаки.

Діагностика базується – на основі: - клінічного перебігу; рентгенологічних досліджень; УЗД; пункції; КТ; даних бактеріологій.

Диференціальна діагностика з: холодними абсцесами (натьочники); варикозним узлом; аневризмою та іншим.

Лікування: консервативне – в серозно – інфільтративній фазі можливе абортивне лікування: антибіотики (приклади сучасних антибіотиків: цефтриаксон, медоцеф, тієнам та інші), фізіотерапевтичні процедури, протизапальні препарати, в окремих випадках новокаїнові блокади з антибіотиками.

Хірургічне лікування: - пункції з аспірацією гною, промиванням порожнини антисептиками і введення антибіотиків чи антибактеріальних препаратів.

- розкриття абсцесів.Ibi pus, ibi evacuo (Гіппократ)

(евакуація гною, ревізія краще пальцем, при необхідності некректомія, промивання краще струмною з антисептиками, дренування, в окремих випадках налагодження проточно-промивних систем. Протеолітичні ферменти (трипсін, хімотрипсін, мазь Іруксол).

Флегмона – це розлите дифузне гнійне запалення клітковини і порожнистих органів схильне до поширення (підшкірно-жирова тканина, заочеревинна клітковина, клітковина середостіння, жовчного міхура та інше.

Етіологія така ж сама, як і абсцесу+додатково збудники газової гангрени.

Патогенез: запалення носить дифузний характер клітковини, міжфастіальних прошарків, постілці порожнистого органу і може бути як первинно так і ускладенням гостро гнійних захворювань – патриція лімфаденіту та інше.

Аденофлегмона - це дифузне запалення, яке поширюється із лімфовузла (пахових, підщелепних та інше).

Причини, що сприяють розвитку флегмони:

1. відкриті і закриті пошкодження з розчавленням такнин, синяками і гематомами;

2. ін’єкції, блокади, особливо випадкові чи зумисні введення підшкірно, внутрішньом’язово (керосин, бензин, наркотики та інше);

3. гнійно-запальні процеси (сепсис, гострий гематогенний остеомієліт та інше).

Пат анатомія: запалення дифузне без чітких границь, немає капсули, йде гнійне розплавлення жирової клітковини, міжфасціальних прошарків, сполучнотканинних прошарків і волокон. Ніякої оболонки при цьому не має.

Класифікація:

- по характеру ексудату (серозна, гнійна, гнилостна та інші);

- по розповсюдженню (епіфасціальна, субфасціальна міжфасціальна);

- по локалізації (підшкірна, міжм’язева, пара органна, шийні флегмони, порожнистих органів, кисті, стопи, за очеревина, навколопрямокишечна).

Клініка залежить від локалізації.

Загальні симптоми:

- пропасниця (озноб), висока температура (постійна чи гектична);

- явища важкого токсикозу;

- гематологічні зміни: лейкоцитоз, нейтрофільоз, токсична зернистість лейкоцитів та інше.

Місцеві симптоми: біль пульсуюча чи розпираюча; пальпація – болючий інфільтрат; при огляді - гіперемія шкіри; інколи набряки. Коли прогресує інфільтрат появляється фокус розмягчення. Має місце ретикулярний, трункулярний лімфангіт. Регіонарний лімфаденіт.

Діагностика: на основі клініки, даних рентгенографії, бактеріології.

Ускладення: місцево – некроз; загально - сепсис.

Лікування: стаціонарне - антибіотико терапія, дезінтоксикаційна інфузійна терапія, загально-зміцнююча терапія, імунно-модулятори.

Хірургічне лікування: нефректомія і некрсеквестер ектомія.

Всі міроприємства для профілактики гіпертермічного шоку, септичного шоку, гострої серцево-судинної недостатності.

Гідроаденіт- запалення аппокринових потових залоз.

Етіологія - стафілакок, частіше золотистий.

Сприяючі фактори - підвищення пітливості, погані умови праці, недотримання особистої гігієни, знижена опірність організму.

Патанатомія - частіше вражаються підпахвинні потові залози. Проходять всі стадії запалення.

Клініка - поява щільного болючого вузлика, який збільшується до 2-3см. Явища токсикозу бувають рідко. Скарги на біль і обмеження рухів в плечовому поясі.

Шкіра над ним тонка, синьошно-червоного кольору. При пальпації болючість. Флюктуація визначається інколи. Рідко пошкоджується одна залоза, часто почергово втягуються сусідні.

Особливості: схильний до рецидиву, хвороба може затягнутись на тривалий час.

Лікування- основа- попередження контамінації інших потових залоз. НЕОБХІДНО волосся постригти, багаторазова обробка спиртовим розчином хлоргексидину, УФО, антибактеріальна і антибіотикотерапія.

При сформованому гнійнику операція- вскриття гнійника, евакува- ція гною та ін. Краще виконувати під загальним знеболенням. Дре- нування резиновими полосками. В подальшому лікуванні, як інфі-- ковані рани.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 899 | Нарушение авторских прав