АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Закономірності росту та розвитку організму

Розділ I. Вікова фізіологія людини

Організм людини, як і тварин, у своєму становленні та розвитку зазнає певних циклічних перетворень від запліднення яйцеклітини до кінця життя, що підпадають під визначення онтогенезу (від грец. опtоs – єство, gеnеsis – прохождення).

Частина онтогенезу протікає внутрішньоутробно, це – антенатальний або переднатальний онтогенез, а більша частина охоплює період від народження до смерті – постнатальний онтогенез. Протягом онтогенезу у дитини збільшуються вага та розміри тіла й окремих органів, тобто вони ростуть. Разом із цим відбуваються якісні зміни окремих фізіологічних систем і всього організму. Саме у процесі розвитку поступово реалізується спадкова інформація, закладена під час запліднення. Ці зміни мають першорядне значення для формування організму дітей і підлітків.

Вікова періодизація онтогенезу. Дитина від народження і до того віку, коли стає дорослою, перебуває весь час у процесі росту та розвитку, формуванні органів і систем. Умовно все дитинство можна поділити на декілька періодів фізіологічного розвитку. Кожний період має свої анатомо-фізіологічні особливості, які в сукупності визначають рухову активність, ступінь опору організму впливу зовнішнього середовища, перебіг захворювань і т. ін.

Фізіологи та лікарі здавна роблять спроби виокремити декілька вікових періодів для визначення особливостей розвитку дитячого організму на кожному етапі його життєдіяльності. За основу поділу брали такі ознаки, як період прорізування зубів, терміни скостеніння окремих частин скелета, особливості росту, психічного розвитку тощо.

Найбільш поширеною та на сьогодні прийнятою у педіатрії є класифікація Н. П. Гундобіна, заснована на певних біологічних особливостях зростаючого організму дитини:

– період внутрішньоутробного розвитку;
– період новонародженості;
– грудний вік (молодший ясельний вік);
– період росту молочних зубів;

– отроцтво (молодший шкільний вік);
– статеве дозрівання (старший шкільний вік).

На спеціальному Міжнародному симпозіумі, присвяченому віковій періодизації (Москва, 1965) було запропоновано та затверджено таку схему вікової періодизації дитини:

– новонародженість (1 – 10 днів);
– грудний вік (10 днів – 1 рік);
– раннє дитинство (1– 3 роки);
– перше дитинство (4 – 7 років);
– друге дитинство (хлопчики – 8 – 12, дівчатка – 8 – 11 років);

– підлітковий вік (хлопчики – 13 – 16, дівчатка – 12 – 15 років);
– юнацький вік (хлопці – 17 – 21, дівчата – 16 – 20 років).

Період внутрішньоутробного розвитку. Ембріогенез починається з 3-го тижня після запліднення та закінчується на 3-му місяці внутрішньоутробного життя. У цей період закладається основа найважливіших органів. Будь-яке пошкодження організму жінки в цей період викликає або загибель ембріона (викидень), або природжену потворність (порок розвитку органів або частин тіла). Вивчення особливостей розвитку дитини, її збереження слід починати саме з цього періоду. Від правильного перебігу вагітності значною мірою залежить повноцінність дитини, оскільки певні хронічні та гострі інфекції, інтоксикації, наслідки професійних ушкоджень, перенесені матір’ю, можуть відбитися на стані плоду. Отже, щоб народити здорову дитину, необхідно ретельно вивчити стан здоров'я батьків, спостерігати за перебігом вагітності та створити для вагітної жінки якнайкращі умови. Однією з характерних особливостей внутрішньоутробного розвитку плоду є його швидкий ріст за рахунок достатнього харчування від материнського організму. Проте слід пам’ятати, що ембріон чутливий до вірусів краснухи, грипу, гепатиту, поліомієліту, цитомегалії, що сприяють формуванню ембріопатії та фетопатії.

Ембріопатія – дефект внутрішньоутробного розвитку плоду. Лікарські ембріопатії виникають унаслідок застосування сульфаніламідів, антибіотиків (особливо група тетрацикліну), гормонів (кортикостероїди, інсулін), цитостатиків, вітамінів, хініну. Діабетичні ембріопатії: енцефалопатія, атрофія кишечника, пороки серця, пороки розвитку кінцівок, черепа.

Фетопатія – порушення плаценти з ушкодженям тонкої структури та диференціювання тканин у плода, що сформувався. Фетопатія здебільшого виникає у разі резус-несумісності, діабету, інфікування плода вітрянкою, герпесом, вірусним гепатитом, природженим сифілісом, токсоплазмозом. При цьому виникають такі захворювання плода: енцефаломієліт, міозит, некроз, природжений гепатит із формуванням цирозу печінки, природжена пневмонія, кальциноз, дитячий церебральний параліч (ДЦП) та ін. Усе це може спричинити народження мертвої дитини, недоношеність, викидні та хвороби у новонароджених.

Дата добавления: 2016-03-26 | Просмотры: 461 | Нарушение авторских прав