АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Вікові особливості системи виділення

У новонародженої дитини середня вага нирок становить 12 г. Ростуть нирки до 30 років (у цьому віці їх вага дорівнює 150 г). Інтенсивність зростання нирок неоднакова в різні вікові періоди. Найбільш інтенсивно вони ростуть у перші 3 роки життя, у період статевого дозрівання та у 20–30 років. Нирки новонароджених мають часточкову будову, яка дещо згладжується до 1 року за рахунок збільшення діаметра та довжини сечових канальців. Збільшення об'єму та кількості цих канальців сприяє згладжуванню меж між частками нирок.

У 5 років дольчатість нирок у переважної більшості дітей зникає. Проте в окремих випадках часточкова будова нирок зберігається протягом усього життя. Співвідношення кіркового та мозкового шарів нирки з віком досить різко змінюється. Тоді як у дорослого товщина кіркового шару становить 8 мм, а мозкового – 16 мм, у новонародженого вона дорівнює 2 мм і 8 мм відповідно. Отже, відношення товщини кіркового та мозкового шарів у дорослих дорівнює 1:2, а в дітей – 1:4. Зростання кіркового шару нирок відбувається особливо інтенсивно на 1-му році життя, коли товщина його подвоюється. У кірковій речовині нирок новонародженого міститься багато дрібних мальпігієвих тілець, досить щільно прилеглих одне до одного. На одиницю об'єму нирки новонародженого припадає 50 клубочків (у дорослих – 4–6, а у восьми -, десятимісячних дітей – 18–20). З віком за рахунок росту сечові канальці значно збільшують відстань між сусідніми тільцями і разом з тим відсувають їх від капсули нирок. Усе це спричиняє у віці 1–2 років утворення під капсулою нирок безклубочкового шару, ширина якого збільшується до 14 років. У перші 20 днів життя у дитини можуть утворюватися нові мальпігієві тільця. Разом із тим за весь період 1-го року життя в нирці дитини є нефрони, яким властива редукція. З віком їх кількість неухильно зменшується. Від 7 до 50 років редукція нефронів трапляється досить рідко. Таким чином, не всі нефрони, закладені в ембріональному періоді, розвиваються до повного дозрівання: частина із них піддається зворотному розвитку або гине. Причина цього явища полягає в тому, що нервові волокна вростають у нирку після утворення нефронів. Нефрони, позбавлені іннервації, піддаються редукції, заміщаються сполучною тканиною, тобто склерозуються. У новонароджених дітей нефрони незрілі через особливості клітинної будови капсули нирок. Епітеліальні клітини внутрішнього листка капсули дуже високі (циліндровий і кубічний епітелій). Сам листок покриває судинний клубочок тільки ззовні, він не проникає між окремими судинними петлями. З віком висота клітин зменшується: циліндровий епітелій перетворюється спочатку на кубічний, а потім на плоский. Причому внутрішній листок капсули починає проникати між судинними петлями, рівномірно їх покриваючи. Діаметр клубочка у новонароджених дуже малий, тому загальна поверхня фільтрації, що припадає на одиницю маси нирок, виявляється значно меншою, ніж у дорослої людини. Сечові канальці в новонароджених дуже вузькі та тонкі. Петля Генле коротка, вершина її заходить у кірковий шар. Діаметр сечових канальців, як і ниркових тілець, до 30 років збільшується. Поперечний діаметр звитих канальців нирок дітей у 2 рази вужчий, ніж у дорослих. У новонароджених діаметр одного канальця становить 18–23 мкм, у дорослого – 40–60 мкм. Ниркова балія в новонароджених і грудних дітей найчастіше вміщена в самій паренхімі нирки. Чим старша дитина, тим більше випадків розташування балії поза нирковою паренхімою. У 3–5 років формується жирова капсула нирки, що забезпечує пухке з'єднання нирок із наднирковими тканинами.

З віком змінюється судинна сітка нирок. Вікові зміни артеріальної системи нирок виражені потовщенням зовнішньої та внутрішньої стінок артерій і зменшенням товщини середньої стінки артерій. При цьому як у внутрішньому, так і в зовнішньому шарі у великій кількості з'являються м'язові клітини. Тільки до 14 років товщина артеріальної стінки судин нирок стає такою ж, як і в дорослих. У венозному сплетенні нирок новонароджених неможливо виокремити стовбури. Останні з'являються тільки в шестимісячному віці. У 2–4 роки схема будови вен нирок у дитини така ж, як і в дорослого.

Лімфатична система ниркових балій у дітей пов'язана з лімфатичною системою кишечника тісніше, ніж у дорослих. Через це у дітей можливе поширення кишкових бактерій з кишечника до ниркових балій, що часто призводить до виникнення у них запального процесу. У новонароджених нирки знаходяться дещо вище, ніж у дорослих. Верхній полюс нирок перебуває на рівні нижнього краю 11-го грудного хребця; тільки до 2 років у дітей рівень розташування нирок стає таким же, як і в дорослих.

Вікові особливості функції нирок. З віком змінюється кількість і склад сечі. Сечі в дітей виділяється порівняно більше, ніж у дорослих, а сечовипускання відбувається частіше за рахунок інтенсивного водного обміну, а також за наявності великої кількості води та вуглеводів у раціоні дитини. Лише у перші 3–4 дні кількість сечі, що виділяється, у дітей невелика. У місячної дитини сечі виділяється за добу 350–380 мл, до кінця 1-го року життя – 750 мл, у 4–5 років – близько 1 л, у 10 років – 1,5 л, а в період статевого дозрівання – до 2 л.

У новонароджених реакція сечі сильнокисла, з віком вона стає слабокислою. Реакція сечі може змінюватися залежно від їжі. Якщо харчуватися переважно м'ясною їжею, то в організмі утворюється багато кислих продуктів обміну, відповідно і сеча стає кислішою. Якщо вживати рослинну їжу, то реакція сечі стає лужною. У новонароджених підвищена проникність ниркового епітелію, тому в сечі майже завжди виявляють білок. Пізніше у здорових дітей і дорослих білка в сечі не має бути.

Сечовипускання та його механізм. Випускання сечі – процес рефлекторний. Надходячи до сечового міхура, сеча викликає в ньому підвищення тиску, через що подразнюються рецептори, що знаходяться у стінці міхура. Виникає збудження, що поширюється до центру сечовипускання в нижній частині спинного мозку. Звідси імпульси надходять до мускулатури міхура, примушуючи її скорочуватися; сфінктер при цьому розслаблюється і сеча поступає з міхура в сечовипускальний канал. Це мимовільне випускання сечі. Воно має місце у грудних дітей. Старші діти, як і дорослі, можуть довільно затримувати та викликати сечовипускання. Це пов'язано із становленням кіркової, умовно-рефлекторної регуляції сечовипускання. Зазвичай до дворічного віку у дітей уже сформовані умовно-рефлекторні механізми затримки сечовипускання не тільки вдень, але і вночі. Проте у віці 5–10 років, іноді до періоду статевого дозрівання, у дітей трапляється нічне мимовільне нетримання сечі – енурез. В осінньо-зимові періоди року, у зв'язку з більшою можливістю охолоджування організму, енурез частішає. З віком енурез, пов'язаний переважно з функціональними відхиленнями психоневрологічного стану дітей, минає. Проте обов'язково діти мають бути обстежені лікарями – урологом і невропатологом. Спричиняють енурез психічні травми, перевтома (особливо від фізичних навантажень), переохолодження, порушення сну, гостра їжа та велика кількість рідини, прийнята перед сном. Діти дуже важко переживають свою недугу. Перебуваючи у стані хвилювання, тривоги, вони довго не засинають, а потім занурюються в глибокий сон, під час якого слабкі позиви до сечовипускання вони не сприймають.

1.2.6. Вікові особливості ендокринної системи

Надниркові залози. Для надниркових залоз вже з 1-х тижнів життя дитини характерні бурхливі структурні перетворення. Розвиток кори надниркових залоз інтенсивно відбувається в 1-ий роки життя дитини. До 7 років її ширина досягає 881 мкм, у 14 років вона становить 1003,6 мкм. Мозкова речовина надниркових залоз до моменту народження дитини являє собою незрілі нервові клітини. У 1-ий роки життя вони швидко перетворюються на зрілі клітини, так звані хромофільні, оскільки вони мають здатність до забарвлення в жовтий колір хромовими солями. Ці клітини синтезують гормони (катехоламіни – адреналін і норадреналін), дія яких має багато спільного із симпатичною нервовою системою. Синтезовані катехоламіни містяться в мозковій речовині у вигляді гранул, з яких звільняються під дією відповідних стимулів і надходять до венозної крові, що відтікає від кори надниркових залоз і проходить через мозкову речовину. Стимулами надходження катехоламінів до крові є збудження, а саме: подразнення симпатичних нервів, фізичне навантаження, охолоджування і т. ін. Головним гормоном мозкової речовини є адреналін, він становить приблизно 80% від синтезованих у цьому відділі наднирників гормонів. Адреналін відомий як найдієвіший гормон. Він прискорює кругообіг крові, підсилює та робить частішим серцеві скорочення, покращує легеневе дихання, розширює бронхи, збільшує розпад глікогену в печінці, виводить цукор у кров, підсилює скорочення м'язів, знижує їх стомлення і т. д. Усі ці впливи адреналіну спрямовані на досягнення одного загального результату – мобілізації всіх сил організму для виконання важкої роботи. Підвищена секреція адреналіну – один із найважливіших механізмів перебудови функціонування організму в екстремальних ситуаціях, наприклад, під час емоційного стресу, раптових фізичних навантажень, охолоджування.

Тісний зв'язок хромофільних клітин надниркових залоз із симпатичною нервовою системою зумовлює швидке виділення адреналіну у всіх випадках, коли в житті людини виникають обставини, що потребують від неї термінової мобілізації сил. Значне зростання функціональної напруги надниркових залоз здійснюється до 6 років, а також у період статевого дозрівання. У цей же час значно збільшується у крові вміст стероїдних гормонів і катехоламінів.

Підшлункова залоза. У новонароджених внутрішньосекреторна тканина підшлункової залози переважає над зовнішньосекреторною. З віком розміри острівців Лангерганса значно збільшуються. Острівці великого діаметру (200–240 мкм), властиві дорослим, з’являються після 10 років. Відзначено і підвищення рівня інсуліну в крові в період від 10 до 11 років. Незрілість гормональної функції підшлункової залози може бути однією з причин того, що у дітей цукровий діабет виявляють частіше за все у віці від 6 до 12 років, особливо після перенесення ними гострих інфекційних захворювань (кір, вітряна віспа, свинка). Зазначено, що розвиток захворювання зумовлює переїдання, особливо багатою на вуглеводи їжею.

Статеві залози. Чоловічі та жіночі статеві залози (сім’яники та яєчники), формуючись у період внутрішньоутробного розвитку, піддаються повільному морфологічному та функціональному дозріванню вже після народження. Вага яєчка в новонароджених становить 0,3 г, а в 1 рік – 1 г, у 14 років – 2 г, у 15–16 років – 8 г, у 19 років – 20 г. Сім’явиносні канали в новонароджених вузькі, але за весь період розвитку їх діаметр збільшується у 3 рази. Яєчники знходяться вище порожнини малого тазу, і в новонародженого процес їх опускання ще не закінчений. Вони опускаються до порожнини малого тазу в перші 3 тижні після народження, але лише до 1–4 років вони остаточно займають положення, характерне для дорослого. Вага яєчника в новонародженої дівчинки становить 5–6 г, і мало змінюється впродовж подальшого розвитку (у дорослої жінки вага яєчника – 6–8 г, у старої жінки вага яєчника зменшується до 2 г).

У процесі статевого розвитку виокремлюють декілька періодів: дитячий – до 8–10 років, підлітковий – від 9–10 до 12–14 років, юнацький – від 13–14 до 16–18 років, період статевої зрілості – до 50–60 років, клімакс у жінок – період згасання статевої функції.

У період дитинства в яєчниках дівчаток поволі ростуть примордіальні фолікули, у яких здебільшого оболонка ще відсутня. У хлопчиків у цей період канальці в сім’яниках малозвиті. У сечі, незалежно від статі, міститься невелика кількість андрогенів і естрогенів, які утворюються в цей період у корі надниркових залоз. Уміст андрогена у плазмі крові дітей обох статей відразу ж після народження такий же, як і в молодих жінок. Потім він зменшується до дуже низьких цифр (іноді до 0) і залишається на такому рівні до 5–7 років.

У період отроцтва в яєчниках утворюються граафові бульбашки, фолікули швидко ростуть. Розміри сім’явиносних каналів в сім’яниках збільшуються, разом із сперматогоніями з'являються сперматоцити. У цей період у хлопчиків зростає кількість андрогенів у плазмі крові та в сечі; у дівчаток – естрогенів. Їх кількість збільшується в юнацький період, що зумовлює розвиток вторинних статевих ознак. У цей період з'являється властива жіночому організму періодичність утворення кількості естрогенів, яка забезпечує жіночий статевий цикл. Різке підвищення секреції естрогенів збігається за часом з овуляцією, після чого за відсутності запліднення наступає менструація, тобто виділення слизової оболонки матки, яка розкладається разом із вмістом маткових залоз і кров'ю із судин, що при цьому розкриваються. Строга циклічність у кількості виділення естрогену, і, відповідно, у змінах, які відбуваються в яєчниках і матці, формується не відразу. Перші місяці статеві цикли у дівчат можуть бути нерегулярними. Зі встановленням регулярних статевих циклів починається період статевої зрілості, що продовжується у жінок до 45–50 років, а у чоловіків у середньому до 60 років. Період статевого зрілості у жінок характеризується наявністю регулярних статевих циклів: яєчникового та маткового.

Дата добавления: 2016-03-26 | Просмотры: 492 | Нарушение авторских прав