АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Лекція №1 Предмет фізіології ЦНС та вищих форм нервової діяльності (ВНД) основні фізіологічні поняття

1. Визначення фізіології як науки

2. Коротка історія фізіології

3. Основні фізіологічні поняття

Фізіологія (фізіс-природа) – це вивчення закономірностей функціонування живих організмів поєднання їх із живою природою.

Діяльність організму або його частини називають функцією. Усі фізіологічні функції мають пристосувальний характер. Фізіологія складається із окремих дисциплін які досліджують обмін речовин та енергії, подразливість та збудливість, збудження і гальмування, рух, ріст, старіння, розмноження. Найбільш новітнім напрямом є фізіологія клітини.

Розділи фізіології: порівняльна, еволюційна, екологічна, фізіологія різних груп тварин, фізіологія окремих органів, фізіологія різних груп тканин або окремих функцій (травлення, кровообігу), фізіологія праці, спорту, харчування, вікова фізіологія, космічна фізіологія, крім того поділяють на нормальну та патологічну. Має зв’язки з багатьма предметами. Використовують у міждисциплінарних дисциплінах.

2. Сам термін фізіологія у значенні природознавство вживається з 16 ст. і як природознавство це була наука про тваринний та рослинний світ. Лише у 19 ст. від анатомії відокремилось вчення про функції організму. Вчені які займались дослідженням функцій організму: Гіппократ (460-370 р. до н.е.) вже знав що жовч надходить у кишечник, м’язи зумовлюють рухи а за пульсом можна встановити роботу серця. Аристотель, римський лікар Гален вперше застосував метод експерименту найважливішим етапом розвитку фізіології вважають 1628 коли Вільям Гарвей довів що кров рухається від серця по артеріях до серця по венах і рух її зумовлений скороченням серця. Важливим у розвитку фізіології став метод вівісекції (прижиттєвий розтин). Рене Декарт відкрив рефлекторний принцип діяльності організм. Гальвані довів існування живої електрики. Гелем Гольц – досліджував процеси поширення збудження. І.М Сєченов 1829-1905 – вважається батьком російської фізіологія «рефлекси головного мозку) І.П.Павлов – створив вчення про вищу нервову діяльність та вироблення умовних рефлексів.Ухтом Скін – створив вчення про домінанту. Веденський – досліджував процеси збудження та гальмування, створив вчення про парабіоз (стан на межі між збудженням і гальмування). Ганс Селье – був автором теорії стресу. Кеннон – розвинув вчення про гомеостаз. Шерінгтон – встановив основні принципи інтегративної діяльності мозку. Екклс – досліджував механізми свідомості та самосвідомості. Анохін – (1898-1974) – розробив теорію про функціональну систему.

3. Система, регуляція, збудливість. Система – це комплекс взаємопов’язаних та взаємодіючих елементів у процесі взаємодії яких досягається корисний для організму результат. Системи бувають різних порядків. Причому системи нижчого порядку є системи вищого порядку. Цікаво що морфологічне (будова форма) та фізіологічне (функції значення) можуть не співпадати тому академік Анохін ввів поняття функціональна система. Регуляція – це сукупність фізіологічних процесів які виникають в організмі у відповідь на дію факторів зовнішнього і внутрішнього середовища і призводить до змін які мають пристосувальний характер. Усі процеси регуляції мають на меті втримати усі вихідні константи або перевести їх на інший більш вигідний рівень. Системами регуляції виступає нервова і ендокринна система (залоз внутрішньої секреції яка виділяє гормони). Нервова – здійснює швидку точну регуляцію що сприяє адаптації до змін умов середовища. Здійснює зв'язок із навколишнім середовищем через органи чуття, є основним вищих психічних функцій свідомості, пам’яті, уяви і т.д.

Ендокринна – здійснює тривалий моделюючий вплив на весь організм, що стосується росту, розвитку, формотворення.

З точки зору кібернетики система управління складається з таких елементів: об’єкт управління та частина системи яка змінює свій стан під впливом сигналу. Орган управління та частина системи яка надсилає цей сигнал до об’єкту. Передача сигналів між ними це третій елемент - прямий зв'язок. Складні системи мають ще й зворотній зв'язок – передача інформації про стан об’єкта, вимірювальним елементом стану є рецептори. У органів управління є блок порівняння. Розрізняють негативний та позитивний зворотній зв'язок. Негативний – утримує систему на певному рівні це основний механізм гомеостазу. Позитивний – працює як само стимуляція тоді система переходить на новий рівень. Подразлива – спричиняє збудження. Збудливість – це здатність живої тканини відповідати на дію подразника збудження. Бувають зовнішні та внутрішні. За природою фізичні, біологічні та комплексні. Мірою збудливості є мінімальна або корогова сила, яка спричиняє збудження.

Дата добавления: 2016-03-26 | Просмотры: 496 | Нарушение авторских прав