АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Донорство крові та її компонентів

Законодавство України про донорство крові та її компонентів складається із Закону України від 23.06.95 р «Про донорство крові та її компонентів» (далі — «Закону») та інших актів законодавства, що видаються відповідно до нього, і визначає:

1) основні принципи організації донорства крові та її компо­нентів;

2) права та обов'язки донорів крові та (або) її компонентів (далі — Донорів), закладів охорони здоров'я, підприємств, установ, організа­цій у зазначеній сфері;

3) порядок затвердження та фінансування Національної програ­ми розвитку донорства крові та її компонентів та місцевих про­грам;

4) порядок діяльності установ, закладів охорони здоров'я та під­приємств, що здійснюють узяття, переробку, зберігання та застосу­вання донорської крові та її компонентів, реалізацію їх та виготов­лених з них препаратів (далі — препаратів);

5) порядок організації та здійснення контролю за якістю крові, її компонентів, препаратів, що виготовляються з них, та консервуючих розчинів;

6) порядок забезпечення споживачів донорською кров'ю, її ком­понентами та препаратами;

7) порядок обміну донорською кров'ю, її компонентами, препа­ратами та вивезення їх за межі України.

Донорство крові та її компонентів — добровільний акт волевияв­лення людини, що полягає у здаванні крові або її компонентів для подальшого безпосереднього використання їх для лікування, виго­товлення відповідних лікарських препаратів або використання у на­укових дослідженнях.

Донором може бути будь-який дієздатний громадянин України віком від 18 років, який пройшов відповідне медичне обстеження і в якого немає протипоказань, визначених МОЗ України. Особи, хворі на інфекційні хвороби, що можуть передаватися через кров, або інфіковані збудниками таких хвороб можуть залучатися до вико­нання донорської функції лише в разі подальшого використання отриманої від них крові та (або) її компонентів виключно для про­ведення наукових досліджень, виготовлення діагностикумів та ін­ших продуктів, що не призначаються для введення реципієнтам.

Узяття крові та (або) її компонентів у донора дозволено лише за умови, що здоров'ю донора не буде завдано шкоди.

За особистим визначенням донора здавання крові та (або) її ком­понентів може здійснюватися безоплатно або з оплатою, порядок якої встановлюється КМУ.

За бажанням будь-якої дієздатної особи в порядку, що встанов­люється КМУ, за її рахунок можуть здійснюватися заготівля та збе­рігання її власної крові та (або) її компонентів, а також крові та (або) її компонентів, отриманих від інших донорів, для використан­ня їх у необхідних випадках при наданні медичної допомоги такій особі, членам її сім'ї або іншим особам.

Національна програма розвитку донорства крові та її компонентів затверджується КМУ.

Програми розвитку донорства крові та її компонентів в Авто­номній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за­тверджуються Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, об­ласними, Київською та Севастопольською міськими радами народ­них депутатів.

Фінансування заходів щодо розвитку, організації та пропаганди донорства крові та її компонентів здійснюється на основі Націо­нальної програми розвитку донорства крові та її компонентів, відповідних програм Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя за рахунок коштів Державного бюджету Ук­раїни, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, позабюджетних коштів, а також за рахунок благодійних внесків.

Прибуток, отриманий від реалізації заготовлених та переробле­них донорської крові та її компонентів, а також від реалізації виго­товлених із них препаратів, що спрямовується на фінансування про­грам розвитку донорства крові та її компонентів, удосконалення технологічної бази заготівлі, перероблення та зберігання донорської крові, її компонентів та препаратів, пропагування донорства серед населення, оподатковується за пільговими ставками в порядку, пе­редбаченому законодавством. Юридичні та фізичні особи, які здій­снюють благодійну діяльність, спрямовану на пропагування та роз­виток донорства крові та її компонентів, мають податкові та інші пільги відповідно до законодавства.

Органи державної виконавчої влади, місцевого самоврядування в межах своїх повноважень забезпечують на підпорядкованих їм те­риторіях виконання відповідних програм розвитку донорства крові та її компонентів, фінансування та матеріально-технічне забезпе­чення державних установ та закладів охорони здоров'я, які здійсню­ють заготівлю, перероблення, зберігання донорської крові та її ком­понентів, а також надання донорам пільг, установлених законодавс­твом України.

Керівники підприємств, установ, організацій, командири (началь­ники військових частин) зобов'язані:

1) сприяти установам і закладам охорони здоров'я в роботі по залученню громадян до лав донорів;

2) безперешкодно відпускати з місця роботи, служби або навчан­ня за їх заявами осіб, які є або виявили бажання стати донорами, у дні відповідного медичного обстеження і здавання крові та (або) її компонентів, за винятком випадків, коли відсутність донора на його робочому місці або місці служби у ці дні може створити загрозу жит­тю чи здоров'ю людей, призвести до невиконання завдань, пов'язаних із забезпеченням оборони, безпеки держави та громадського поряд­ку, до суттєвої матеріальної шкоди або інших тяжких наслідків;

3) надавати безоплатно необхідні приміщення для взяття крові та (або) її компонентів;

4) вирішувати віднесені «Законом» до їх компетенції питання про надання донорам відповідних пільг і компенсацій.

Товариство Червоного Хреста і Червоного Півмісяця України, інші об'єднання громадян, статутами яких передбачено сприяти охороні здоров'я населення, можуть брати участь у виконанні Національної та місцевих програм розвитку донорства крові та її ком­понентів, їх фінансуванні, разом з органами та закладами охорони здоров'я здійснювати роботу по залученню громадян до лав донорів, пропагуванню серед населення безоплатного здавання крові та її компонентів.

Права, обов'язки донора, гарантії та пільги, які йому надаються

Держава гарантує захист прав донора та охорону його здоров'я, а також надає йому пільги.

Посадові особи установ і закладів охорони здоров'я зобов'язані поінформувати донора про його права та обов'язки і порядок здійс­нення донорської функції.

Медичне обстеження донора перед здаванням крові та її компо­нентів і видача довідок про стан його здоров'я здійснюються безоп­латно.

У разі зараження донора інфекційними хворобами або виник­нення у нього інших хвороб чи розладу здоров'я у зв'язку з вико­нанням донорської функції донор підлягає обов'язковому держав­ному страхуванню.

Донору в порядку, установленому законодавством, відшкодо­вується шкода, завдана при виконанні ним донорської функції, з урахуванням додаткових витрат на лікування, посилене харчування та на інші заходи, спрямовані на його соціально-трудову та професій­ну реабілітацію.

Інвалідність донора, що настала у зв'язку з виконанням ним до­норської функції, прирівнюється до інвалідності внаслідок трудово­го каліцтва чи професійного захворювання.

У разі смерті донора, що настала внаслідок виконання донорської функції, членам сім'ї померлого, які перебували на його утриманні, призначається пенсія у зв'язку із втратою годувальника. Призначен­ня такої пенсії здійснюється в порядку та на умовах, установлених законодавством для призначення пенсії сім'ї годувальника, який по­мер унаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання.

Пільги, що надаються донору. У день здавання крові та (або) її компонентів, а також у день медичного обстеження працівник, який є або виявив бажання стати донором, звільняється від роботи на підприємстві, в установі, організації незалежно від форм власності зі збереженням за ним середнього заробітку. Студенти вищих навчаль­них закладів І—II та III—IV рівнів акредитації у зазначені дні звіль­няються від занять.

Після кожного дня здавання крові та (або) її компонентів, у тому числі в разі здавання їх у вихідні, святкові та неробочі дні, донору надається додатковий день відпочинку зі збереженням за ним серед­нього заробітку. За бажанням працівника цей день може бути при­єднано до щорічної відпустки або використано в інший час протя­гом року після дня здавання крові чи її компонентів.

Якщо за погодженням із керівництвом підприємства, установи, організації, командуванням військової частини в день здавання крові донора було залучено до роботи або несення служби, йому за бажанням надається інший день відпочинку зі збереженням за ним середнього заробітку.

У разі здавання крові та (або) її компонентів у період щорічної відпустки ця відпустка продовжується на відповідну кількість днів з урахуванням надання працівнику додаткового дня відпочинку за кожний день здавання крові.

Виплата середнього заробітку здійснюється за рахунок коштів власника підприємства, установи, організації, де працює донор, або уповноваженого ним органу. Зазначені кошти належать до таких, що спрямовані на благодійну діяльність.

Підставою для надання зазначених пільг є відповідні довідки, видані донору за місцем медичного обстеження чи здавання крові та (або) її компонентів. Форми цих довідок та порядок їх видачі затвер­джуються МОЗ України.

У день здавання крові та (або) її компонентів донор забезпе­чується безкоштовними сніданком та обідом за рахунок коштів за­кладу охорони здоров'я, що здійснює взяття у донора крові та (або) її компонентів. У разі неможливості забезпечити таким харчуванням відповідний заклад охорони здоров'я має відшкодувати донору готів­кову вартість відповідних наборів харчування.

Норми харчування донорів та рекомендації щодо складання від­повідних наборів продуктів затверджуються МОЗ України. Вартість наборів продуктів для харчування донорів встановлюється Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, органами державної вико­навчої влади областей, міст Києва та Севастополя.

Донорам, які протягом року безоплатно здали кров та (або) її компоненти у сумарній кількості, що відповідає двом разовим мак­симально допустимим дозам, допомога з тимчасової непрацездат­ності у зв'язку із захворюванням виплачується в розмірі сто відсо­тків середньої заробітної плати донора незалежно від стажу роботи. Така пільга цим донорам надається протягом року після здавання крові та (або) її компонентів у зазначеній кількості.

Учням професійних, навчально-виховних закладів, студентам ви­тих навчальних закладів, які протягом року безоплатно здали кров та (або) її компоненти у сумарній кількості, що відповідає двом разовим максимально допустимим дозам, надається право на одержання гро­шової допомоги в розмірі двадцять п'ять відсотків встановленої у навчальному закладі стипендії протягом шести місяців після здаван­ня крові та (або) її компонентів у зазначеній кількості. Виплата такої грошової допомоги здійснюється за місцем навчання донора. Кошти для надання цієї грошової допомоги передбачаються відповідними місцевими програмами розвитку донорства крові та її компонентів.

Протягом року після здавання крові та (або) її компонентів у кількості, передбаченій нормативними документами, донори мають право першочергового придбання путівок для санаторно-курортно­го лікування за місцем роботи або навчання та першочергового лі­кування в закладах охорони здоров'я, що перебувають у державній власності.

Донори, які безоплатно здали кров в кількості 40 разових макси­мально допустимих доз або плазму крові в кількості 60 разових макси­мально допустимих доз, незалежно від часу їх здавання, набувають статусу Почесного донора України. Таким особам видається відповід­не посвідчення і вручається нагрудний знак «Почесний донор України» в порядку, установленому КМУ. Зразки нагрудного знака «Почес­ний донор України» і посвідчення до нього затверджуються КМУ.

Донори, які безоплатно здали кров та (або) її компоненти в кіль­кості 100 і більше разових максимально допустимих доз, можуть бути нагороджені державними нагородами України.

Почесні донори України мають право на:

1) безплатне позачергове зубопротезування (за винятком зубопротезування з використанням дорогоцінних металів) у закладах охоро­ни здоров'я, заснованих на загальнодержавній та комунальній влас­ності;

2) пільгове придбання ліків (зі знижкою п'ятдесят відсотків їх вартості) за рецептами, виданими закладами охорони здоров'я, за­снованими на загальнодержавній та комунальній власності;

3) безплатне забезпечення донорською кров'ю та її препаратами, необхідними для їх особистого лікування, за рецептами, виданими закладами охорони здоров'я, заснованими на загальнодержавній та комунальній власності;

4) першочергове придбання за місцем роботи або навчання путі­вок для санаторно-курортного лікування та першочергове лікування у закладах охорони здоров'я, заснованих на загальнодержавній та комунальній власності;

5) позачергове забезпечення в порядку, встановленому КМУ, протезами та іншими протезно-ортопедичними виробами;

6) використання чергової щорічної оплачуваної відпустки у зруч­ний для них час;

7) отримання надбавки в розмірі двадцять відсотків до мінімаль­ної пенсії, що призначається за віком;

8) отримання пільгових позик на будівництво індивідуального житла за рахунок цільових коштів, що передбачаються Національ­ною та місцевими програмами розвитку донорства крові та її компо­нентів.

Обов'язки донора. Особа, яка виявила бажання здати кров та (або) її компоненти, зобов'язана не пізніше ніж за три дні до дня медичного обстеження, що проводиться перед здаванням крові та (або) її компонентів, повідомити письмовою заявою адміністрацію за місцем роботи чи навчання або командування військової части­ни, де вона проходить службу, про свій намір пройти таке обстежен­ня і здати кров та (або) її компоненти. У такій заяві зазначена особа має визначити додатковий день відпочинку. Зазначена заява не по­дається у випадках, коли особа, яка виявила бажання здати кров або її компоненти, перебуває у відпустці, відрядженні або в разі, коли її кров терміново необхідна для надання невідкладної медичної допо­моги хворому.

Дана особа під час медичного обстеження, що проводиться пе­ред здаванням крові та (або) її компонентів, зобов'язана повідомити відповідну посадову особу установи чи закладу охорони здоров'я про перенесені та наявні в неї захворювання, а також про вживання нею наркотичних речовин та властиві їй інші форми ризикованої поведінки, що можуть сприяти зараженню донора інфекційними хворобами, що передаються через кров, і за наявності яких вико­нання донорської функції може бути обмежено. Зазначена інформа­ція засвідчується особистими підписами особи, яка виявила бажан­ня здати кров або її компоненти, та посадової особи установи чи закладу охорони здоров'я і становить лікарську таємницю.

Перелік захворювань і форм ризикованої поведінки визначаєть­ся МОЗ України.

Організація донорства крові та її компонентів.

Узяття, перероблення і зберігання донорської крові та її компо­нентів, реалізацію їх та виготовлених із них препаратів здійснюють спеціалізовані установи і заклади переливання крові та відповідні підрозділи закладів охорони здоров'я, що перебувають у підпорядкуванні МОЗ України, інших міністерств і відомств та органів охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Се­вастополя.

Перероблення і зберігання донорської крові та її компонентів, реалізацію виготовлених із них препаратів можуть також здійснюва­ти суб'єкти підприємницької діяльності.

Узяття, перероблення, зберігання донорської крові та її компо­нентів, реалізація їх та виготовлених із них препаратів закладами охорони здоров'я та їх підрозділами, передбаченими нормативними актами, а також перероблення і зберігання донорської крові та її компонентів, реалізація виготовлених із них препаратів суб'єктами, зазначеними у «Законі», дозволяється лише за наявності відповідної ліцензії, виданої МОЗ України.

Узяття крові та її компонентів у донора проводиться лише після його медичного обстеження. Порядок узяття крові та її компонентів у донорів та порядок медичного обстеження донорів установлюють­ся МОЗ України.

Величина разової максимально допустимої дози крові та її компо­нентів, що можуть бути взяті в донора, визначається МОЗ України.

Порядок реалізації донорської крові, її компонентів та виготов­лених із них препаратів спеціалізованими установами та закладами переливання крові, відповідними підрозділами закладів охорони здоров'я, а також порядок реалізації препаратів, виготовлених із до­норської крові та її компонентів суб'єктами підприємницької діяль­ності, встановлюються КМУ.

Кров, її компоненти і препарати та відповідні консервуючі розчи­ни підлягають обов'язковому контролю з боку Державної інспекції контролю якості лікарських засобів у порядку, встановленому МОЗ України.

Донорська кров, її компоненти, виготовлені з них препарати та застосовувані при їх обробленні і виготовленні консервуючі розчини не можуть використовуватися або передаватися для реалізації доти, доки вони не пройдуть контроль та відповідне маркування.

Спеціалізовані установи та заклади переливання крові, відповідні підрозділи закладів охорони здоров'я повинні забезпечити ведення реєстрів донорів, що мають містити паспортні дані кожного донора, дані про наявні або перенесені ним захворювання (у тому числі і ті, що можуть передаватися через кров, її компоненти та препарати ре­ципієнтам), дати та об'єми здавання донором крові та (або) її ком­понентів, сфери можливого їх застосування тощо. Порядок ведення цих реєстрів, обміну даними між ними та порядок виключення до­норів із зазначених реєстрів встановлюються МОЗ України.

Ведення Національного реєстру донорів крові та її компонентів забезпечується МОЗ України.

У разі стихійного лиха, аварій та катастроф, епідемій, епізоотій та інших надзвичайних ситуацій по всій території України або в ок­ремих її місцевостях організація донорства крові та її компонентів здійснюється у встановленому «Законом» порядку під керівництвом МОЗ України, органів охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Фінансування всіх заходів щодо організації донорства крові та її компонентів здійснюється за рахунок резервних фондів КМУ, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та місцевих органів держав­ної виконавчої влади.

Відповідальність за порушення законодавства про донорство крові та її компонентів

Особи, винні у порушенні встановлених «Законом» прав донорів, порядку взяття, перероблення, зберігання, реалізації та застосуван­ня донорської крові, її компонентів та препаратів, порядку контро­лю за безпекою та якістю донорської крові, її компонентів, препа­ратів та відповідних консервуючих розчинів, порядку обміну до­норською кров'ю, її компонентами і препаратами та вивезення їх за межі України, порядку медичного обстеження донора перед здаван­ням крові та (або) її компонентів, несуть встановлену законодавс­твом дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову чи кримі­нальну відповідальність.

У разі навмисного приховування інформації або подання не­правдивих відомостей про стан свого здоров'я особою, яка виявила бажання стати донором, якщо її дії завдали або могли завдати шко­ду здоров'ю реципієнтів, яким перелито взяті від донора кров, її компоненти чи виготовлені з них препарати, її притягають до ад­міністративної, цивільно-правової або кримінальної відповідаль­ності, встановленої законодавством.

Передачу донорської крові, її компонентів та препаратів за кор­дон може бути здійснено як гуманітарну допомогу в разі надзвичай­них ситуацій за рішенням КМУ.

Донорська кров та її компоненти можуть бути вивезені за межі України для одержання з них препаратів, які в Україні не виготов­ляються чи виготовляються в недостатній кількості, за наявності потреби в цих препаратах у системі охорони здоров'я держави і за умови обов'язкового повернення їх в Україну або в обмін на нові технології виробництва препаратів з донорської крові в порядку, що

встановлюється КМУ відповідно до міжнародних норм щодо екс­порту та імпорту крові.

Якщо міжнародним договором, в якому бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що визначені «Законом», то засто­совуються правила міжнародного договору.

Правовий порядок трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людини

Законодавство України про трансплантацію складається з «Ос­нов законодавства України про охорону здоров'я», Закону України від 16.07.99 р. «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини» (далі — «Закону») та інших прийнятих відповід­но до них нормативно-правових актів України.

Дія «Закону» поширюється на діяльність, пов'язану із узяттям, зберіганням, перевезенням органів, інших анатомічних матеріалів людини та їх трансплантацією, виготовленням біоімплантатів, отри­манням і використанням ксенотрансплантатів.

Дія «Закону» не поширюється на:

1) донорство крові та (або) її компонентів і діяльність, пов'язану з їх використанням;

2) трансплантацію статевих залоз, репродуктивних клітин та жи­вих ембріонів;

3) алотрансплантацію — пересадку людині взятого у неї анато­мічного матеріалу;

4) імплантацію — пересадку біоімплантатів і штучно виготовле­них замінників органів;

5) узяття анатомічних матеріалів для діагностичних досліджень. Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади

в галузі охорони здоров'я, до повноважень якого належить регулювання діяльності, пов'язаної з трансплантацією, є МОЗ України.

Трансплантація як метод лікування застосовується виключно за наявності медичних показань та згоди об'єктивно поінформованого дієздатного реципієнта лише у випадках, коли усунення небезпеки для життя або відновлення здоров'я реципієнта іншими методами лікування неможливе.

Наявність у реципієнта медичних показань до застосування транс­плантації встановлює консиліум лікарів відповідного закладу охорони здоров'я чи наукової установи.

Якщо реципієнт не досяг віку 14 років чи визнаний судом не­дієздатним, трансплантація застосовується за згодою об'єктивно

поінформованих його батьків або інших законних представників. Щодо осіб віком від 14 до 18 років чи визнаних судом обмежено дієздатними трансплантація проводиться за згодою об'єктивно поін­формованих реципієнтів, об'єктивно поінформованих їх батьків або інших законних представників.

У невідкладних випадках за наявності реальної загрози життю ре­ципієнта його згода або згода його законних представників для вико­нання трансплантації не потрібна.

Якщо відсутність згоди може призвести до тяжких для реципієн­та наслідків, лікуючий лікар зобов'язаний йому це пояснити. Якщо і після цього реципієнт відмовляється від застосування транспланта­ції, лікар має право взяти від нього письмове підтвердження, а в разі неможливості його одержання — засвідчити відмову відповідним ак­том у присутності свідків.

Якщо від застосування трансплантації відмовляється законний представник реципієнта, що може спричинити тяжкі наслідки для здоров'я реципієнта, лікуючий лікар повинен повідомити про це органи опіки і піклування..

Порядок застосування трансплантації як методу лікування вста­новлюється МОЗ України, а перелік органів та інших анатомічних матеріалів, що можуть використовуватися для трансплантації, за­тверджується МОЗ України за погодженням з Академією медичних наук України.

Перевезення анатомічних матеріалів людини здійснюється упов­новаженими на те працівниками відповідних державних та кому­нальних закладів охорони здоров'я і державних наукових установ за наявності умов, що забезпечують збереження цих матеріалів, та оригіналів необхідних документів.

Порядок перевезення анатомічних матеріалів людини в межах України, їх зберігання, увезення на митну територію України та ви­везення за межі цієї території встановлюється КМУ.

Діяльність, пов'язану із трансплантацією, можуть здійснювати акредитовані в установленому законодавством України порядку де­ржавні та комунальні заклади охорони здоров'я і державні наукові установи за переліком, затвердженим КМУ.

Заклади охорони здоров'я та наукові установи повинні мати ма­теріально-технічну базу, обладнання та кваліфікованих працівників, які необхідні для проведення трансплантації та здійснення іншої, пов'язаної з нею діяльності. Вимоги до матеріально-технічної бази, обладнання, підготовки та кваліфікації працівників цих закладів та установ встановлюються МОЗ України.

Організаційно-методичне керівництво, контроль за взаємодію закладів та установ, що здійснюють діяльність, пов'язану із трансплантацією, їх інформаційне забезпечення і контроль покладено на координаційний центр трансплантації МОЗ України (далі — коор­динаційний центр трансплантації).

Державні та комунальні заклади охорони здоров'я і державні нау­кові установи можуть бути акредитовані для застосування транс­плантації та здійснення іншої, пов'язаної з нею діяльності:

— узяття гомотрансплантатів у живих донорів;

— узяття анатомічних матеріалів у померлих донорів;

— зберігання і перевезення анатомічних матеріалів людини;

— виготовлення біоімплантатів.

Діяльність державних і комунальних закладів охорони здоров'я та державних наукових установ, пов'язана із трансплантацією, фі­нансується за рахунок коштів Державного бюджету України та міс­цевих бюджетів.

Додаткове фінансування діяльності державних і комунальних за­кладів охорони здоров'я та державних наукових установ, пов'язаної з трансплантацією, може здійснюватися за рахунок коштів, виділе­них на реалізацію заходів, передбачених відповідними програмами, доходів від реалізації нових технологій та методів, іншої наукової продукції, за виготовлені біоімплантати, реактиви, апарати та об­ладнання, що застосовуються в медичній практиці, а також за рахунок добровільних внесків юридичних і фізичних осіб та інших не заборонених законодавством надходжень.

Державний контроль за додержанням вимог, встановлених зако­нодавством про трансплантацію, здійснюється органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законами України.

Громадський контроль за діяльністю, пов'язаною з транспланта­цією, здійснюється об'єднаннями громадян відповідно до законо­давства України.

Умови та порядок узяття гомотрансплантатів у живих донорів

Живим донором може бути лише повнолітня дієздатна особа.

У живого донора може бути взятий як гомотрансплантат лише один із парних органів або частина органа, або частина іншого анатомічного матеріалу.

Узяття гомотрансплантата у живого донора дозволено на підставі висновку консиліуму лікарів відповідного закладу охорони здоров'я чи наукової установи після його всебічного медичного обстеження і за умови, що завдана здоров'ю донора шкода буде меншою, ніж не­безпека для життя, що загрожує реципієнту.

Узяття гомотрансплантата (за винятком анатомічних матеріалів, здатних до регенерації) у живого донора допускається у випадках, коли реципієнт і донор перебувають у шлюбі або є близькими родичами (батько, мати, син, дочка, дід, баба, онук, онука, брат, сестра, дядько, тітка, племінник, племінниця).

Не допускається взяття гомотрансплантатів у живих осіб, які:

— утримуються у місцях відбування покарань;

— страждають на тяжкі психічні розлади;

— мають захворювання, що можуть передатися реципієнту або зашкодити його здоров'ю;

— надали раніше орган або частину органа для трансплантації.

У живого донора може бути взято гомотрансплантат лише за на­явності його письмової заяви, підписаної свідомо і без примусу піс­ля надання йому лікуючим лікарем об'єктивної інформації про можливі ускладнення для його здоров'я, а також про його права у зв'язку з виконанням донорської функції. У заяві донор повинен вказати про свою згоду на взяття у нього гомотрансплантата та про свою поінформованість щодо можливих наслідків. Підпис донора на заяві засвідчується у встановленому законодавством порядку, а за­ява додається до його медичної документації.

Узяття у живого донора кісткового мозку та інших здатних до регенерації анатомічних матеріалів проводиться з додержанням ви­мог, встановлених «Законом».

За згодою донора та за відсутності в нього медичних протипока­зань кістковий мозок, інші здатні до регенерації анатомічні матеріа­ли можуть братися повторно.

За бажанням повнолітньої дієздатної особи у неї може бути взято на зберігання за її рахунок кістковий мозок з метою використати у разі потреби для аутотрансплантації. За згодою донора його кістковий мо­зок може бути надано безоплатно або за плату для трансплантації ін­шій особі. Для працівників, зайнятих на роботах із підвищеним ризи­ком ураження кровотворної системи, узяття кісткового мозку та його зберігання здійснюються за рахунок роботодавця. Порядок узяття, зберігання і використання кісткового мозку встановлюється КМУ.

Узяття анатомічних матеріалів у померлих

Людина вважається померлою з моменту, коли встановлено смерть і"і мозку. Смерть мозку означає повну і незворотну втрату всіх його функцій. Момент смерті мозку може бути встановлено, якщо виклю­чені всі інші можливі за даних обставин причини непритомного ста­ну і втрати реакції організму.

Діагностичні критерії смерті мозку та процедура констатації мо­менту смерті людини встановлюються МОЗ України.

Факт смерті потенційного донора встановлюється консиліумом лікарів відповідного закладу охорони здоров'я або наукової устано­ви. Зазначені лікарі не можуть брати участь у взятті у цього донора анатомічних матеріалів, в їх трансплантації чи виготовленні біоім­плантатів.

Кожна повнолітня дієздатна особа може заявити про згоду або про незгоду стати донором анатомічних матеріалів у разі своєї смерті. За відсутності такої заяви анатомічні матеріали у повнолітньої дієздат­ної особи, яка померла, можуть бути взяті за згодою подружжя або родичів, які проживали з нею до смерті. У померлих неповнолітніх, обмежено дієздатних або недієздатних осіб анатомічні матеріали мо­жуть бути взяті за згодою їхніх законних представників.

У разі потреби проведення судово-медичної експертизи анато­мічні матеріали у померлого донора беруться з дозволу і в присут­ності судово-медичного експерта. Узяття анатомічних матеріалів не повинне зашкодити веденню слідства, а судово-медичний експерт протягом 24 годин зобов'язаний повідомити про це районного (місь­кого) прокурора.

Узяття анатомічних матеріалів у померлою донора не повинне при­звести до спотворення його тіла.

Узяття анатомічних матеріалів у померлого донора оформляєть­ся актом. Цей акт підписується лікарями, які брали участь у взятті анатомічних матеріалів, а в разі проведення судово-медичної екс­пертизи — і судово-медичним експертом, і додається до медичних документів померлого.

Узяття анатомічних матеріалів у померлої особи для трансплан­тації та (або) для виготовлення біоімплантатів не допускається за наявності зробленої цією особою за життя заяви про незгоду бути донором. У померлої повнолітньої дієздатної особи, заява якої щодо донорства відсутня, а також у неповнолітніх, обмежено дієздатних та недієздатних осіб узяття анатомічних матеріалів не допускається, якщо на це не отримано або неможливо отримати згоду законних представників померлого. Узяття анатомічних матеріалів у померлої особи не допускається також за відсутності дозволу судово-медич­ного експерта в разі необхідності проведення судово-медичної екс­пертизи.

Особливості отримання і використання деяких видів анатомічних матеріалів.

В Україні діє єдина державна інформаційна система трансплан­тації, до якої вносяться відомості про реципієнтів, а також про осіб, які заявили про свою згоду або незгоду стати донорами в разі смер­ті. Ці відомості є конфіденційними, становлять лікарську таємницю і можуть бути розголошені лише у випадках, передбачених «Зако­ном». Діяльність єдиної державної інформаційної системи транс­плантації забезпечує координаційний центр трансплантації. Поло­ження про єдину державну інформаційну систему трансплантації затверджується МОЗ України.

Якщо взятий у померлого донора орган через відсутність біоло­гічно сумісного реципієнта не може бути використано для транс­плантації у відповідному державному чи комунальному закладі охо­рони здоров'я або державній науковій установі, цей заклад або уста­нова негайно надають інформацію про зазначений орган до координаційного центру трансплантації, який оперативно здійснює пошук реципієнта в межах України.

Якщо біологічно сумісного з отриманим органом реципієнта в межах України не знайдено, координаційний центр трансплантації надає інформацію про цей орган відповідним установам і організа­ціям інших країн, з якими Україна уклала міжнародні договори з питань трансплантації. Органи, взяті у померлих, а також кістковий мозок, узятий у живих донорів, можуть передаватися іншим країнам лише на умовах рівноцінного обміну в порядку, визначеному від­повідними міжнародними договорами України.

Укладати угоди, що передбачають купівлю-продаж органів або ін­ших анатомічних матеріалів людини, за винятком кісткового мозку, забороняється.

Фетальні матеріали для трансплантації можуть надавати акре­дитовані в установленому порядку заклади охорони здоров'я, які проводять операції штучного переривання вагітності (аборти) з до­триманням умов та порядку проведення таких операцій, встановле­них законодавством України.

Фетальні матеріали для трансплантації надаються за згодою жін­ки, яка прийняла остаточне рішення щодо штучного переривання вагітності (аборту), та за умови збереження конфіденційності відо­мостей про неї.

Для виготовлення біоімплантатів використовуються анатомічні матеріали померлих донорів, узяті з додержанням вимог «Закону».

Виготовлення біоімплантатів, їх застосування і контроль якості, державна реєстрація та реалізація, увезення на митну територію Ук­раїни та вивезення за її межі здійснюються з додержанням умов і в порядку, встановленому законодавством України щодо виробів ме­дичного призначення.

Державні та комунальні заклади охорони здоров'я, державні на­укові установи, які застосовують ксенотрансплантати, можуть їх от­римувати на підставі угод із господарюючими суб'єктами, що виро­щують відповідних тварин. Порядок застосування ксенотрансплантатів встановлюється МОЗ України.

Утримання тварин і взяття у них ксенотрансплантатів мають здійснюватися з додержанням загальних принципів гуманного по­водження з тваринами.

Медико-біологічні вимоги до тварин, умови їх утримання, поря­док узяття у них ксенотрансплантатів встановлюються КМУ.

Права, соціальний захист живого донора та відповідальність за порушення законодавства про трансплантацію

Особа, яка дала згоду стати донором, до взяття гомотрансплан­тата має право відмовитися від даної нею раніше на це згоди.

У разі смерті донора, зараження його інфекційною хворобою, ви­никнення в нього інших хвороб чи розладів здоров'я у зв'язку з виконан­ням ним донорської функції він підлягає обов'язковому державному страхуванню в порядку, встановленому КМУ.

Донору в порядку, встановленому «Законом», відшкодовується шкода, завдана його здоров'ю у зв'язку з виконанням ним донорської функції з урахуванням додаткових витрат на лікування, посилене харчування та інші заходи, спрямовані на його соціально-трудову та професійну реабілітацію.

Інвалідність донора, що настала у зв'язку з виконанням ним до­норської функції, прирівнюється до інвалідності внаслідок трудово­го каліцтва або професійного захворювання.

У разі смерті донора, що настала внаслідок виконання ним до­норської функції, членам сім'ї померлого, які були на його утриманні, призначається пенсія у зв'язку із втратою годувальника. Призначення такої пенсії здійснюється в порядку та на умовах, встановлених за­конодавством України для призначення пенсії сім'ї годувальника, який помер унаслідок трудового каліцтва або професійного захво­рювання.

Юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про трансплантацію, несуть відповідальність згідно із законодавс­твом України.

Останнім часом у медичній практиці досить активно використо­вують лікування пацієнтів шляхом трансплантації органів і тканин. При проведенні таких операцій права донора та реципієнта законо­давчо забезпечені шляхом кримінальної відповідальності за «пору­шення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини» та в разі «незаконної торгівлі органами або ткани­нами людини» (стаття 143 КУ).

Дата добавления: 2016-03-26 | Просмотры: 568 | Нарушение авторских прав