АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Трудовий колектив як соціальна спільнота.

Трудовий колектив є одним з важливих чинників, що заохочують людину до сумлінної, плідної праці, який визначають як об'єднання людей, зайнятих корисною для суспільства діяльністю, де кінцевий результат усіх залежить від праці кожного, і де сумісна діяльність зумовлена системою соціальних і психологічних відносин. У соціології виділяють поняття «колектив» і «соціальна група». Вони відрізняються, як вид і рід: кожен колектив можна вважати соціальною групою, але не кожна соціальна група є колективом. Група туристів, які з автобуса роз­глядають будівлі певного міста, є соціальною групою, але не колективом, тому що в них відсутні певні чинники, перераховані у вище наведеному визначенні колективу. У той же час, група альпіністів, яка підкорює певні вершини, є колективом. Соціальна група є формальним об'єднанням, байдужим до будь-якого змісту. Колектив - об'єднання людей зі спільними цілями та інтересами, потребами, які мають спільну мету у вирішенні певних проблем. У соці­альній групі люди не поєднані системою соціальних і психологічних відносин, у колективі вони виступають одним із головних чинників.

Трудовий колектив виступає як соціальна спільність і як соціальний інститут. Як соціальна спільність, він входить до структури суспільства і має певні прошарки, групи, які співіснують поруч із такими складовими суспільства, як сім'я, етнос тощо. Саме тут більшою мірою формується особистість, проходить її соціалізація. Як соціальний інститут, він виступає однією з форм сумісної діяльності людей.

Колектив - динамічна система, він постійно змінює свої характеристики. На його розвиток і зміни впливають різні умови. їх можна поділити на зовнішні (матеріальна база, фонд зарплати, значимість виробництва) і внутрішні (якість членів колективу, зрілість і мудрість керівництва, система цінностей тощо).

Колектив народжується і розвивається у сумісній діяльності. Його можна вважати соціальним організмом, будь-яке порушення функціонування якого (наприклад, погіршення міжособистих зв'язків) призводить до його «захворювання». Соціологи виділяють два типи «захво­рювань» колективу: порушення суттєвих умов діяльності колективу; порушення системи внутрішніх зв'язків у колективі і між колективами. «Захворювання» колективу веде до виникнення конфліктів або, навпаки, виникнення конфліктів свідчить про «захворювання» колективу. Але проблема конфлікту - це вже інша тема.

Трудовий колектив має три головні функції:

- виробничо-економічну - цільову, тобто це те, заради чого і скла­дається колектив, його мета;

- соціальну - функція задоволення соціальних потреб членів колективу (матеріальні блага, підвищення кваліфікації, розвиток здібностей, покращання умов життя, праці, відпочинку);

- духовно-інтегративну - вплив на поведінку індивідів, розвиток особистості, її соціалізація.

Щоб добре виконувати усі ці функції, колектив повинен бути згуртованим. Згуртованість колективу залежить від багатьох чинників: мети праці, особистих симпатій, від психологічної характеристики осіб. їй сприяє певна дис­ципліна у колективі, норми поведінки, а вони, у свою чергу, залежать від характеру праці. Для згуртованості колективу велике значення мають психологічний клімат у колективі, світогляд його членів, спільні ідеали тощо.

Важливою соціальною характеристикою є згуртованість колективу, яка полягає в єдності поведінки його членів, що ґрунтується на спільності інтересів, цінностей і норм поведінки. Єдність трудової поведінки означає узгодженість дій членів колективу під час реалізації спільних цілей і завдань. Однією з основних умов згуртованості є наявність свободи дій, альтернативні можливості вибору працівниками тих чи тих варіантів трудової поведінки.

Соціологія вивчає такі основні проблеми функціонування і розвитку трудового колективу:

- формування колективів, адаптація працівників;

- забезпечення трудової мотивації;

- удосконалення структури колективів, їх згуртованість, розв’язання конфліктів;

- соціальне управління трудовими колективами;

- раціональність трудових переміщень.

Опануванню цього комплексу проблем соціологія праці надає найбільшого значення, бо саме в трудових колективах виникають соціально-трудові відносини, що являють предмет безпосереднього вивчення, зароджуються соціальні процеси, які у своєму розвитку сягають суспільного рівня.

Трудовий колектив реалізує свої цілі й завдання, головні з яких — випуск продукції, виробництво матеріальних благ, надання послуг. Відповідно до цього у колективі складаються свої соціальні цінності та норми, формуються вимоги до рівня освіти, кваліфікації, індивідуальних характеристик працівника. З іншого боку, людина, яка стала до роботи, має власні життєві цілі, потреби, цінності, стандарти поведінки. Відповідно до них працівник висуває зустрічні вимоги щодо характеру, організації, умов, оплати праці, можливостей професійного зростання. В процесі трудової діяльності й відбувається взаємодія працівника і колективу, їх пристосування одне до одного (адаптація).

Трудова адаптація — соціальний процес засвоєння особистістю нової трудової ситуації, який характеризується активною взаємодією особистості й трудового середовища.

Функції адаптації працівника полягають у сприянні стабільності колективу, зміцненні його згуртованості; створенні умов для самовираження і самореалізації особистості, розвитку її творчих, соціальних нахилів; забезпеченні умов для соціалізації молоді.

Основними видами адаптації працівника є професійна, соціально-психологічна, технологічна, міжособистісна, соціально-побутова.

Професійна адаптація виявляється в оволодінні професійними вміннями та навичками, формуванні професійно необхідних якостей, розвитку стійкого позитивного ставлення працівника до своєї професії.

Технологічна адаптація — полягає в тому, що при входженні особистості в трудовий колектив, їй необхідно вивчити технологію виробництва, особливості і можливості устаткування, яке використовується при виготовленні виробів або інші технологічні процеси, пов'язані з роботою.

Міжособистісна адаптація — одна з найважчих, тому що вимагає від особистої особливих якостей, таких як висока комунікативність, доброзичливість до оточення, шанобливого ставлення до старших за віком і більш досвідчених співробітників, необхідності прислухатися до думки товаришів по службі, вміння ставити колективні інтереси вище від особистих.

Соціально-побутова адаптація передбачає вивчення розташування в трудовому колективі важливих об'єктів: їдальні, оздоровчого пункту, кімнат відпочинку.

Соціально-психологічна адаптація полягає в ознайомленні працівника з членами колективу, особливостями міжособистісних стосунків, засвоєнні традицій та цінностей, вимог колективу щодо кожного члена. Показниками соціально-психологічної адаптації є встановлення позитивних взаємин з колегами, безпосереднім керівником. Цей загальний настрій поступово утверджується, набуває відносної самостійності, починає активно впливати як на індивідуальний настрій, ефективність діяльності окремих працівників, так і всього колективу, що свідчить про наявність у ньому певного соціально-психологічного клімату.

Соціально-психологічний клімат — відносно стійкий і типовий для певної групи загальний емоційний настрій, який формується у процесі спільної трудової діяльності колективу через спілкування між людьми.

На нього впливають дві групи чинників. До першої належать чинники макросередовища: суспільно-економічна формація, умови життя людини, особливості великих соціальних груп суспільства, які різняться віком, соціальним станом, національністю. Другу групу становлять чинники місцевого (локального) характеру: виробничі (зміст і характер, рівень організації, умови праці); соціальні (система оплати, стимулювання праці, організація суспільного життя, система інформування); соціально-психологічні (особливості окремих членів колективу, діяльність керівника).

У житті людей взаємовідносини в організації набувають особливої цінності для кожного члена, тому що у взаємодіях з іншими людьми кожен член організації може дати собі самооцінку. Через взаємовідносини людина усвідомлює свою власну суспільну сутність, яка породжує почуття більшого чи меншого задоволення собою або оточенням. Стійкі взаємовідносини впливають на настрій членів трудових організацій, викликають покращення або погіршення самопочуття людини. Різні настрої, характеризуючи психічні стани людей, свідчать про якість соціально-психологічного клімату в колективі.

Дата добавления: 2016-06-06 | Просмотры: 1261 | Нарушение авторских прав