АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Соціальні аспекти зайнятості.

Однією з найскладніших соціально-економічних проблем в умовах ринкової трансформації економіки України є формування національного ринку праці. Перехід від командно-адміністративної системи до ринкової супроводжується зростанням рівня та тривалості безробіття, розвитком вимушеної неповної та неформальної зайнятості, нелегальної трудової міграції тощо.

Зайнятість і безробіття – найважливіші показники використання людських ресурсів у виробничому процесі. Разом з інформацією про інші аспекти економіки вони є базою для оцінки та аналізу макроекономічної політики уряду будь-якої країни.

Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а з іншого – великим суспільним лихом. Всі країни світу прикладають багато зусиль для подолання безробіття, але ні одній ще не вдалося ліквідувати його повністю.

Сучасний період українського суспільства пов'язаний з переходом до ринкової економіки, становленням і розвитком ринку праці.

Ринок праці - певна система суспільних відносин, які узгоджують інтереси роботодавців і найманих працівників. Він стимулює підвищення продуктивності праці і розвиток продуктивних сил, його наукового, освітнього, професійного потенціалу. За допомогою ринку відбувається остаточне визначення характеру праці, що втілений у товарі, та альтернативної його вартості. Розуміння ринку як соціально-економічної системи створює основи для розгляду її як підсистеми ринку робочої сили.

Робоча сила — сукупність фізичних та духовних здібностей людини, використовуваних нею у процесі створення благ і послуг. Будучи основною умовою виробництва, робоча сила є товар, що продається і купується на ринку робочої сили, і відповідно має свою вартість. Працівники пропонують свій товар, формуючи пропозицію робочої сили, роботодавці, підприємці, визначаючи ціну, формують попит на нього. Тим самим утворюються ринкові відносини пропозиції та попиту товару робочої сили, що продається за ціною зарплати.

Поняття „зайнятість” включає економічний, соціальний та правовий аспект і розглядається як тріада категорій: економічної, соціальної та правової.

Зайнятість населення — це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням їхніх особистих і суспільних потреб, що приносить їм заробіток чи трудовий дохід. Розрізняють зайнятість у секторах економіки (промисловість, сільське господарство, послуги); постійну чи тимчасову; повну або часткову; основну та додаткову; продуктивну; вільно обрану; формальну форми зайнятості. Н и ні в Україні можна спостерігати значні масштаби неформальної (нерегламентованої) зайнятості, приховане безробіття, низька ціна робочої сили, невиплати заробітної плати тощо.

Зайнятість з економічної точки зору суспільства – це діяльність працездатного населення по створенню суспільного продукту або національного доходу. Ця зайнятість, з точки зору корисності, для суспільства має вирішальне значення. Вона визначає як економічний потенціал суспільства, так і рівень, якість життя населення в цілому та добробут окремих громадян.

Зайнятість з соціальних позицій – це зайнятість такими видами корисної діяльності, як навчання в загальноосвітніх школах, середніх та вищих навчальних закладах, служба в армії, зайнятість в домашньому господарстві, виховання дітей, догляд за хворими і людьми похилого віку, участь в роботі громадських організацій.

Правовий зміст зайнятості полягає в тому, що праця є природним правом людини і це право гарантується громадянину України державою. У відповідності до ст. 43 Конституції України, кожен громадянин має право на працю, а держава створює умови для здійснення цього права, гарантує однакові можливості у виборі професії і роду трудової діяльності; реалізує програму професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів у відповідності до потреб суспільства.

Враховуючи весь спектр відносин, які проявляються і перетинаються в змісті поняття „зайнятість”, його можна визначити як сукупність економічних, правових, соціальних, національних та інших відносин, пов'язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та їх участю в суспільно корисній діяльності, що приносить їм заробіток або доход. Громадяни вільно обирають види своєї діяльності, професію і місце роботи. Спонукання до праці в будь-якій формі не допускається, незайнятість громадян не є основою для притягання їх до кримінальної чи адміністративної відповідальності.

Держава сприяє зайнятості через проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на створення робочих місць та розвиток підприємницької діяльності.

До зайнятого населення сучасне законодавство відносить громадян України, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

- працюючих за наймом на умовах повного та неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності, в міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за її межами;

- громадян, які самостійно забезпечують себе роботою, підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою, творчою діяльністю, членів кооперативів, фермерів та членів їх сімей, які беруть участь у виробництві;

- обраних, призначених або затверджених на платних посадах в органах державної влади, управління, суспільних організаціях;

- громадян, які служать у Збройних силах, Податковій міліції, органах національної безпеки, внутрішніх справ та ін.;

- направлених для виконання платних громадських робіт;

- громадян, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; тих, хто навчаються в денних загальноосвітніх школах, середніх і вищих закладах;

- зайнятих вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та людьми похилого віку;

- працюючих громадян інших держав, які тимчасово проживають в Україні й виконують функції, не пов'язані з забезпеченням робіт посольств і місій.

Концептуально виділяють такі види зайнятості: повну, ефективну і раціональну. Повна зайнятість означає створення матеріально-технічних, організаційних, соціально-економічних умов, які б забезпечили можливість працевлаштування працездатного населення.

Ефективна зайнятість забезпечує баланс між попитом і пропозицією робочої сили, відповідність наявної кількості робочих місць та професійно-кваліфікаційної робочої сили. Ця зайнятість зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної та важкої праці.

Поєднання повної і ефективної зайнятості створює раціональну зайнятість. Вона має місце в суспільстві з урахуванням доцільного перерозподілу працівників між галузями та регіонами.

За формою зайнятості, враховуючи вид діяльності населення, розрізняють:

- економічно-господарську зайнятість, тобто всі види діяльності по створенню валового продукту й національного доходу;

- службову зайнятість, пов'язану з службою в армії, роботою на вибраних, назначених посадах;

- соціальну зайнятість, яка пов'язана з виконанням функцій соціального характеру (це творча, інтелектуальна зайнятість, навчання, релігія, а також догляд за дітьми, похилими людьми та інвалідами).

Зайнятість населення можна розглядати з точки зору суспільства, окремих соціальних груп, в цілому по державі і окремих регіонах. Вивчення зайнятості показує: які соціальні групи зайняті в народному господарстві, яка міра їх участі в ньому, а також відповідність між трудовими ресурсами та робочими місцями.

Зайнятість населення в будь-якій країні, а тим більше в умовах формування ринкових відносин, і зокрема ринку праці, є центральною ланкою соціально-економічного розвитку суспільства. Спеціалісти вважають, що за рівнем зайнятості населення можна зробити оцінку загального рівня розвитку даної держави.

Трудова кар'єра.

У зв'язку із переходом українського суспільства до ринкової економіки, демократизації управління, актуально звернути увагу і на явище кар'єри. У широкому значенні під кар'єрою розуміють загальну послідовність етапів розвитку людини в основних сферах її життєдіяльності (трудової, суспільної, дозвілля тощо).

Розвиваючи свою професійну діяльність на основі життєвої стратегії, досягаючи визнання через кар'єру, людина відчуває задоволення, що підіймає її професійну діяльність на новий рівень, поглиблює трудову мотивацію, впливає на інші сфери життя особи. Соціальна оцінка професійної діяльності людини у вигляді кар'єрного просування, окрім визнання вже досягнутих успіхів, дозволяє особі розкрити в собі нові якості та здібності, пізнати і реалізувати себе на новому рівні. Таким чином, планування і здійснення кар'єри, задовольняючи потреби працівників у самоповазі і самореалізації, стає одним з найпотужніших чинників, що мотивують їх трудову діяльність.

Кар'єра — це швидке, успішне, прогресивне просування обраним трудовим (професійним) шляхом, що передбачає досягнення поваги, популярності, слави у своєму колі і матеріальної вигоди власними силами, за рахунок максимального використання своїх здібностей, професійної майстерності та особистих якостей. цього визначення зрозуміло, що поняття кар'єра в сучасному розумінні має лише позитивне значення, без того негативного відтінку, який тривалий час вкладався у слово "кар'єрист".

Трудова кар'єра - це послідовність займаних індивідом робочих місць в ієрархічній системі трудової діяльності суспільства, а також процес переміщення працівника з нижчих позицій на вищі. Трудова кар'єра розглядається як індивідуальна трудова мобільність (переміщення працівника, пов'язані зі змінами його становища в системі суспільно поділу праці).

Соціальним суб'єктом кар'єри є особистість. Кар'єрна поведінка значною мірою зумовлює внутрішні, суб'єктивні потенції особистості і меншою мірою — обставини життя, об'єктивні фактори. Ознаками кар'єрної поведінки як досягнення успіху служать:

1. усвідомлений, цілеспрямований характер просування нагору;

2. прагнення до зміни (підвищення) соціального статусу;

3. досягнення суспільного визнання у певній соціальній сфері.

Можна виділити фактори, що визначають направленість і швидкість кар'єри: рівень і якість освіти, умови первинної соціалізації індивіда, стаж роботи, придбані навики і досвід, життєва мудрість. Не виключений впив на кар'єру і випадкових факторі в: родинні зв'язки, взаємовідносини з вищим керівництвом, збіг обставин, суб'єктивна думка окремих осіб.

Як і будь-який соціальний феномен, кар'єра становить багатопланове явище і може бути класифікована за різноманітними ознаками:

- за сферою життєдіяльності особистості (політична, економічна, підприємницька, службова);

- за морально-етичними або правовими ознаками (суспільно заохочувальна і суспільно засуджувана, легітимна і нелегітимна);

- за мотивацією поведінки, її спрямованості (егоїстично або соціоцентрично спрямована);

- за спрямуванням просування (вертикальна і діагональна);

- за ознакою часу, швидкістю здійснення (короткострокова, поступова, довгострокова);

- за ступенем послідовності побудови (послідовна або стабільна і непослідовна або нестабільна);

- за масштабністю (внутрішньо-організаційна, галузева, територіальна, державна).

Формування трудової кар'єри здійснюється з урахуванням таких основних її етапів протягом трудового життя людини:

1. Підготовчий етап (до 25 років). Цей етап передбачає отримання людиною середньої чи вищої освіти, професії. В цей період відбувається пошук такого виду діяльності, який би задовольняв потреби людини та відповідав її можливостям. Якщо така діяльність знайдена, то починається процес самоствердження працівника як особистості та реалізація професійних та особистих планів.

2. Етап становлення (25—ЗО років). На цьому етапі працівник освоює обрану професію, набуває необхідних навичок, досвіду, формується кваліфікація, виникає потреба у незалежності, турбота про добробут. У цьому віці створюються сім'ї, тому виникає необхідність отримувати вищі доходи.

3. Етап просування (30—45 років). Цей етап характеризується процесом росту кваліфікації, просуванням по службі, зростанням потреби в самоствердженні, досягненні вищого статусу та більшої незалежності. Все більше проявляється потреба у зростанні заробітної плати та турбота про добробут.

4. Етап збереження (45—60 років). Для цього етапу характерне закріплення здобутих результатів, досягнення найвищого рівня кваліфікації, знань, умінь, досвіду, майстерності, можливість підйому на нові службові сходинки та найповнішого творчого самовираження. На цьому етапі працівник зацікавлений у задоволенні таких своїх потреб, як підвищення рівня доходів, причому з урізноманітненням джерел їх отримання (участь у прибутку, в капіталі, купівля цінних паперів тощо).

5. Завершальний етап (60—65 років). На цьому етапі відбувається пошук заміни, передача знань, умінь молоді, підготовка до виходу на пенсію. Працівник зацікавлений у збереженні високого рівня оплати праці та прагне збільшити інші джерела доходів, які б замінили заробітну плату з виходом на пенсію.

6. Пенсійний етап (після 65 років). Кар'єра працівника в цій організації завершена, однак з'являються можливості для самореалізації в інших сферах людського життя.

На кожному з зазначених вище етапів трудової кар'єри людина задовольняє різні потреби та керується різними мотивами, врахування яких важливе для процесу управління персоналом підприємства, зокрема кар'єрою співробітників.

Цілі людини при виборі кар'єри можуть бути дуже різними. Найчастіше це прагнення займатися таким видом діяльності або займати таку посаду, що відповідає самооцінці та дає моральне задоволення; робота, що має творчий характер, дає змогу досягти певної міри незалежності; робота, що добре оплачується або забезпечує можливість одночасно мати побічні доходи. Нерідко для людей важливі й такі цілі кар'єри, як можливість продовжувати активне навчання; робота в місцевості, природні умови якої сприятливо впливають на самопочуття, стан здоров'я та дають можливість організувати гарний відпочинок; робота або посада, які не перешкоджають особистому життю (дозволяють займатись вихованням дітей, мати хобі й т. ін.)

Вказані типи і різновиди кар'єри доповнюють один одного. Іноді вони можуть перетинатися, створюючи різні варіанти кар'єри.

Таким чином, соціологія праці розкриває закономірності формування, функціонування і розвитку соціальних утворень у сфері праці й пов'язані з ними процеси та явища, розкриває структуру та механізми соціально-трудових відносин. Інакше кажучи, соціологія праці сприяє вирішенню багатьох соціально-економічних проблем, основна з яких - зайнятість населення.

Питання для самоконтролю

1. Чи є праця обов'язковим процесом для життя людини?

2. Що вивчає соціологія праці?

3. Назвіть складові предмету соціології праці?

4. В чому сутність праці як соціального явища?

5. В чому особливість предмету соціології праці?

6. Які соціальні функції виконує праці?

7. Що характеризує сферу управління праці?

8. Що досліджував науковий менеджмент?

9. Що розуміють під менеджментом людських відносин?

10. В чому суть теорії ситуативного менеджменту?

11. Як колектив впливає на особистість?

12. Які функції властиві трудовому колективу?

13. Яку роль в процесі труда відіграє адаптація?

14. Які чинники можна виділити для укріплення згурто­ваності трудового колективу?

15. Чи є студентська група у вузі трудовим колективом? Чим вона відрізняється від трудового колективу на вироб­ництві?

16. Які проблеми в житті трудового колективу ви можете назвати найголовнішими взагалі і в нашій країні зокрема?

17. Що розуміють під категорією «ринок праці»

18. Що таке зайнятість?

19. Кого відносять до зайнятого населення згідно сучасного законодавства?

20. Що Ми розуміємо під кар’єрою, як соціальним феноменом.

21. З яких етапів складається формування трудової кар’єри?

Дата добавления: 2016-06-06 | Просмотры: 875 | Нарушение авторских прав