АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Моніторинг та оцінка ефективності застосування психокорекції у фізичній реабілітації при травмах щелепно-лицьової області

З метою обгрунтування доцільності посттравматичної реабілітації спортсменів нами був поведений експеримент.

Група спортсменів з травмами щелепно-лицьової області (переважно одиночні та подвійні переломи нижньої щелепи), з котрими було проведене психодіагностичне обстеження була розділена на дві підгрупи.

Першій підгрупі (група А) був запропонований стандартний курс реабілітаційних заходів за наступною схемою:

У першому періоді:

З першого дня масаж (прогладжування, розтирання, розминання), ЛФК (активні та пасивні рухи в неушкоджених ділянках тіла); спеціальні вправи для жувальної мускулатури на 3—4-ту добу після операції/травми, повторюючи кожне з них 5—10 разів в повільному темпі з інтервалами 1—2 хв., уникаючи посилень болю і стомлення жувальних м'язів. Комплекс цих вправ хворий виконує не менше 8—10 разів на день. Застосування механотерапії за допомогою різних апаратів і пристосувань на 6—8-му добу після операції в поєднанні з тепловими процедурами і масажем.

У другий період збільшують тривалість і інтенсивність функціонального навантаження на скронево-нижньощелеповий суглоб. Відкриття рота, бічні, передньозадні і кругові рухи нижньої щелепи - з максимальною амплітудою до появи болю у області суглоба. У заняття лікувальною гімнастикою входить велике число загальнорозвиваючих і дихальних вправ. Окрім занять лікувальною гімнастикою хворі продовжують самостійно виконувати комплекс спеціальних вправ.

На третьому періоді лікувальна гімнастика спрямована на відновлення повного об'єму рухів у скронево-нижньощелеповому суглобі і підготовку хворого до трудової діяльності. Методика занять в цей період доповнюється спеціальними вправами з опором, рухами нижньої щелепи у різних напрямах, пасивними вправами; виконуваними пальцями хворого або механотерапевтичними апаратами і пристосуваннями. При цьому необхідно досягати повної амплітуди рухів в суглобі. Дуже важливо щодня контролювати, як хворий відкриває рот.

Починаючи з другого періоду хворому призначаються теплові процедури, гарний вплив на загальний тонус організму мають водні процедури (душі, ванни, аквакінезотерапія).

Другій підгрупі (група Б) окрім вищезазначеної реабілітаційної програми був запропонований ряд психотерапевтичних заходів:

На першому та другому періоді відновлення – індивідуальні психотерапевтичні консультації за методикою класичного психоаналізу.

На третьому етапі зі спортсменами проводилися тренінгові програми за наступними модулями:

1. Особистісний. Направлений, в першу чергу, на сприймання і прийняття свого Я, дещо видозміненого внаслідок травми (втрата певних фізичних функцій, привабливості тощо). По-друге, по проходженню цього модулю з пацієнтом повинні бути відпрацьовані техніки та навички особистісної поведінки в кризових ситуаціях.

2. Емоційний. Включає в себе роботу з такими емоціями як тривожність, страхи, корекція насторою та самопочуття.

3. Соціально-інтегративний. Спрямований на корекцію сприймання та соціальної значимості хвороби, відновлення та налагодження спілкування з родиною, друзями, професійну реалізацію чи адаптацію.

При закінченні курсу реабілітації була проведена повторна психодіагностика експериментальних підгруп.

- Самооцінка актуального настрою: у групі А – 60% опитуваних дуже низький рівень самопочуття, невисока активність і знижені показники настрою; у групі Б зниження рівня самопочуття, активності і настрою спостерігалося лише у 10% хворих.

- За шкалами тривожності у групі А показники практично не змінились (висока ситуативна та особистісна тривожність), у групі Б спостерігаємо загальні середні показники ситуативної тривожності та невисоку особистісну тривожність.

- У стані депресії у групі А знаходилися 70% спортсменів (10% тяжка депресія (обумовлена неспроможністю подальших занять спортом), 20% помірна депресія, 40% легка форма депресії), тоді як у групі Б легка депресія була тестована лише у 20% хворих.

Тож, як бачимо комплекс заходів психологічного супроводу позитивно вплинув на психічний стан спортсменів з посттравматичним розладом.

Крім того, нами були співставлені результати відновлення фізичного стану травмованих спортсменів групи А та групи Б

Першим заміром ефективності реабілітації стали строки виписки хворих зі стаціонару, зняття іммобілізації (за даними рентгенологічного дослідження, медичного обстеження та функціональних проб): як для першої так і для другої групи цей строк складав у середньому 14-18 днів.

Наступним критерієм став висновок медичної комісії щодо дозволу на заняття спортом. У першій групі такий дозвіл отримали 8 чоловік (80%) – у двох (20%) виникли ускладнення, один спортсмен повернений на повторне стаціонарне лікування, у одного функціональний стан організму виявився невідповідним професійному спорту; повернення до тренувально-змагального процесу відбулося через 35-40 днів після отримання травми. У другій групі ускладнень не спостерігалося, дозвіл на заняття спортом отримали 10 спортсменів (100%), відбулося це у термін 25-30 днів після травматичного ураження.

І, нарешті, третім критерієм моніторингу ефективності фізичної реабілітації стали спортивні результати досліджуваних спортсменів, а точніше, строки набуття ними показників фізичної форми та функціонального стану, котрий вони мали до травмування. Для першої групи повернення до гарної фізичної форми відбулося лише через два місяці тренувального процесу і лише у 60% спортсменів, для другої ж групи ці строки були скорочені до 3-х тижнів. Всі спортсмени показали високі спортивні результати.

Висновки до ІІІ розділу:

1. Група спортсменів, котрі проходили курс реабілітації з використанням елементів психотерапії, по всім показникам випереджали першу групу. Застосування психотерапії у фізичній реабілітації, значно скорочує строки відновлення та його якість, що сприяє більш швидкому поверненню травмованого до професійної діяльності та повноцінного життя.

2. У першій групі дозвіл на заняття спортом отримали 8 чоловік (80%) – у двох (20%) виникли ускладнення, один спортсмен повернений на повторне стаціонарне лікування, у одного функціональний стан організму виявився невідповідним професійному спорту; повернення до тренувально-змагального процесу відбулося через 35-40 днів після отримання травми. У другій групі ускладнень не спостерігалося, дозвіл на заняття спортом отримали 10 спортсменів (100%), відбулося це у термін 25-30 днів після травматичного ураження.

3. Критерієм моніторингу ефективності фізичної реабілітації є спортивні результати досліджуваних спортсменів, а точніше, строки набуття ними показників фізичної форми та функціонального стану, котрий вони мали до травмування. Для першої групи повернення до гарної фізичної форми відбулося лише через два місяці тренувального процесу і лише у 60% спортсменів, для другої ж групи ці строки були скорочені до 3-х тижнів. Всі спортсмени показали високі спортивні результати.

Дата добавления: 2015-05-19 | Просмотры: 528 | Нарушение авторских прав