АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Рекомендації щодо психокорекційної роботи зі спортсменами, що отримали травму щелепно-лицьової області у рамках комплексної фізичної реабілітації

Концепція реабілітації включає профілактику і лікування і пристосування до життя і праці після травми, особистісний підхід до хворої людини. Розрізняють медичну, професійну і соціальну реабілітацію.

Особа хворого в цілому, його соціальні зв'язки страждають з самого початку травматичного процесу, на що хворий, як правило, реагує відповідним чином. Зняття і корекція особистісної реакції відбуваються залежно від успіху «основного» комплексу заходів, направлених на відновлення (реституцію) або компенсацію функцій, що були втрачені внаслідок травми. Реабілітація передбачає послідовність і етапність (відновна терапія, реадаптація і власне реабілітація). Таким чином, реабілітація є процес, що має нейрофізіологічні і психологічні механізми і метод підходу до хворої людини з метою — відновлення або збереження статусу особи є:

1. Базисним методом, адекватним цілям реабілітації, направленим на відновлення особистісного і соціального статусу хворого шляхом опосередкування через особу лікувально-відновних впливів і заходів, є психотерапія. «Точкою дотику» психотерапії, на відміну від біологічних методів лікування, є не сам соматичний процес (хоча його залежність від емоційних чинників і діяльності індивіда безперечна), а особистість пацієнта і система його ставлень до дійсності.

2. Найадекватнішим методом психотерапії в системі реабілітації є групова психотерапія.

Питання про співвідношення індивідуальної і групової психотерапії може розв'язуватися по-різному у бік інтенсивності тієї чи іншої. Індивідуальна робота з хворими важлива для виявлення їх основної внутрішньої і міжособової проблематики, формування мотивації до ефективної участі у групових заняттях, корекції реакцій на ситуації групової взаємодії. У всіх цих випадках вона слугує цінним доповненням групової психотерапії і соціотерапії.

Усе вищвикладене доводить необхідність диференціації задач групової психотерапії і відповідних їм методів і одночасно слугує підставою для комплексного вибіркового використовування різноманітних прийомів, що дозволяє виділити декілька рівнів психологічного супроводу:

1. Емоційна стимуляція, соціальна активація і відновлення комунікацій.

2. Вироблення адекватних стереотипів спілкування у несприятливих ситуаціях, тренування спілкування і підвищення соціальної упевненості.

3. Формування правильної уяви про хворобу і порушення функціональних зв'язків, корекція настанов і ставлень, оптимізація спілкування.

4. Розкриття змістовної сторони психологічного конфлікту, перебудова системи ставлень і формування адекватних форм психологічної компенсації.

Зазначені рівні психологічного супроводу складають єдиний комплекс психосоціальних методів, поєднане застосування яких на клінічно диференційованій основі є, на наш погляд, вирішальною передумовою досягнення ефективного соціального і трудового відновлення пацієнтів і оптимізації їх особистісного реагування на соматичне захворювання.

Впровадження нашої психокорекційної програми розпочиналося із застосування індивідуальних занять. Суть індивідуальної терапії складають теорії класичного психоаналізу і його сучасного розвитку (аналіз несвідомих і передсвідомих конфліктів, афек­тивно-інстинктивних імпульсів, процесів і механізмів захисту, аналіз онтогенетичних форм конфліктів раннього дитинства, аналіз переносу і контрпереносу). Психотерапевтична дія даного методу базується на розкритті несвідомих конфліктів, розповсюджується на сфери творчого розвитку і задоволення архаїчних потреб.

Тривалість одного сеансу терапії за допомогою психоаналізу становить 45—50 хв. Всього доцільно провести 15—20 сеансів залежно від індивідуальних особливостей та стану клієнта. Перші 1—2 зустрічі присвячуються збору інформації про клієнта.

Наступною складовою психокорекційної програми повинно бути застосування групових методів. Специфіка групової психокорекції полягає в цілеспрямованому використанні групової динаміки, тобто всієї сукупності взаємовідносин і взаємодій, що виникають між учасниками групи включаючи реабілтолога, в корекційних цілях [4].

Використання групової динаміки спрямоване на те, щоб кожен учас­ник мав можливість проявити себе, а також на створення у групі ефек­тивної системи зворотнього зв'язку, що дасть змогу клієнту адекватніше і глибше зрозуміти самого себе, побачити власні неадекватні відношен­ня і настанови, емоційні поведінкові стереотипи, що проявляються в міжособистісній взаємодії і змінити їх в атмосфері доброзичливості і взаємного прийняття.

В процесі групової психокорекції здійснюється розкриття, аналіз, усвідомлення і пропрацювання проблем клієнта, його внутрішньоособистісних і міжособистісних конфліктів, корекція неадекватних відно­син, настанов, емоційних і поведінкових стереотипів на основі аналізу і використання міжособистісної взаємодії. Саме розв'язання даних про­блем сприяє самоактуалізації особистості.

Групова психокорекція реалізується в трьох її аспектах, а саме:

1) саморозуміння (когнітивний аспект);

2) ставлення до себе (емоційний аспект);

3) саморегуляція (поведінковий аспект).

У пізнавальній сфері дуже важливим є усвідомлення нашими дос­ліджуваними зв'язку між психогенними факторами і виникненням, роз­витком і збереженням своїх проблем; особливостей власної поведінки і емоційного реагування; зв'язку між негативними емоціями та появою різних розладів.

В емоційному аспекті групові методи роботи дають змогу дослід­жуваним отримати емоційну підтримку з боку групи і психолога, що сприяє відчуттю власної цінності, ослабленню захисних механізмів, підвищенню відкритості, активності; навчитися щирості у відношенні до себе та інших людей; стати більш вільним у вираженні власних нега­тивних і позитивних почуттів; навчитися розуміти і вербалізувати власні почуття та емоційні стани; здійснити емоційну корекцію своїх стосунків, поліпшити ставлення до себе, зміцнити власну самоповагу.

У поведінковій сфері групова корекція допомагає досліджуваним побачити власні неадекватні поведінкові стереотипи; подолати ці нега­тивні форми поведінки; набути навичок щирого, вільного спілкуванні ефективної взаємодії; закріпити нові форми поведінки, які будуть сприяти адекватній адаптації і функціонуванню в реальному житті, розкриттюта реалізації внутрішнього потенціалу особистості.

Механізмами групової психокорекційної роботи є коригуючі емоційні переживання, конфронтація, научіння.

Коригуючі емоційні переживання, в першу чергу, включають емо­ційну підтримку. Емоційна підтримка означає для клієнта прийняття його групою, визнання людської цінності і значимості, унікальності її внут­рішнього світу.

Конфронтація є зіткнення клієнта з самим собою, зі своїми пробле­мами, конфліктами, настановами, ставленнями, емоційними і поведінковими стереотипами і здійснюється за рахунок зворотнього зв'язку між учасниками групи і групою як цілим.

Зворотній зв'язок дає можливість учаснику групи зрозуміти і оцінити власну роль в типових для нього міжособистісних конфліктах і тим самим усвідомити власні проблеми, співвідносячи минуле і теперішнє.

Научіння в процесі групової корекції здійснюється прямо і побічним шляхом. Група виступає як модель реальної поведінки клієнта, в якій він проявляє типові для нього поведінкові стереотипи і, таким чином, створює умови для дослідження клієнтом власної міжособистісної взає­модії, поведінки, дає змогу вичленити в ній конструктивні і неконст­руктивні елементи, що приносять задоволення чи викликають негативні переживання.

В основі групових психокорекційних занять з постінсультними та посінфарктними хворими можуть лежати соціаль­но-психологічний та асертивний тренінги, спрямовані на розвиток ко­мунікативних здібностей, рефлексивних навичок, здатності аналізувати ситуацію, поведінку, адекватно сприймати себе та інших, здійснювати корекцію негативних емоційних станів, підвищити впевненість в собі, активність, збільшити самоповагу [14].

В роботі зі спортсменами, що отримали травму щелепно-лицьової області можна рекомендувати модульну систему тренінгової роботи, котра буде включати 4 модулі:

1. Комунікативний. Метою цього блоку тренінгів буде розвиток навичок групової роботи та відновлення втрачених внаслідок травми комунікативних зв’язків та навичок.

2. Особистісний. Направлений, в першу чергу, на сприймання і прийняття свого Я, дещо видозміненого внаслідок травми (втрата певних фізичних функцій, привабливості тощо). По-друге, по проходженню цього модулю з пацієнтом повинні бути відпрацьовані техніки та навички особистісної поведінки в кризових ситуаціях.

Емоційний. Включає в себе роботу з такими емоціями як тривожність, страхи, корекція насторою та самопочуття.

3. Соціально-інтегративний. Спрямований на корекцію сприймання та соціальної значимості хвороби, відновлення та налагодження спілкування з родиною, друзями, професійну реалізацію чи адаптацію.

Таким чином, при проходженні циклу тренінгів, ми забезпечуємо спортсмену, що переніс травму щелепно-лицьової області, адаптацію до свого теперішнього стану, інтеграцію в оточуюче середовище, профілактику ускладнень та повторного травмування.

Дата добавления: 2015-05-19 | Просмотры: 688 | Нарушение авторских прав