АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Синдром дисфагії

Дисфагія -порушення акту ковтання. Проявляється утрудненням чи неможливістю ковтання, їжа ніби застряє у загрудинному просторі, болем під час ковтання, потраплянням їжі чи рідини в носові ходи, гортань, трахею.

Причини цього синдрому різноманітні: дифузний спазм стравоходу, запальні захворювання глотки, стравоходу, гортані, межостіння, сторонні тіла, рубцьові стриктури, пухлини, деякі нервові хвороби.

Виділяють стравохідну і поза стравохідну дисфагію.

Дисфагія стравоходу -це порушення третьої фази ковтання, але практично кожний вид дисфагії вимагає повного клінічного обстеження ротової порожнини, глотки, стравоходу, кардії шлунка.

Екстрастравохідну дисфагію поділяють на верхню, середню та нижню.

Верхню дисфагію викликають захворювання щитоподібної залози, лімфатичних вузлів, м’язів, хребта та інших органів, а також множинні центральні та периферичні порушення нервової регуляції функцій ротової порожнини, глотки, стравоходу. М’язова дизкоординація, парез, параліч одного чи декількох м’язів, які беруть участь в акті ковтання, ведуть до його порушення. Харчування, особливо прийом рідкої їжі, у таких хворих порушене внаслідок більш легкого закиду рідини в носові ходи чи дихальні шляхи. Ковтання порушується при гіпофункції слинних залоз, ксерозах чи передозуванні атропіну та його похідних. Після відміни препарату дисфагія та болі швидко зникають.

Нерідко дисфагія буває у істеричних особистостей. Верхня дисфагія частіше є вторинним проявом основного захворювання і зустрічається в практиці невропатологів, оториноларингологів, психіатрів.

Середня екстраезофагеальна дисфагія зазвичай буває непрямим симптомом патології органів заднього середостіння. Розширення камер серця ("cor bovinum"), атріомегалія при митральній ваді, аномалії серця, аорти, пухлини та кісти перикарду, зазвичай супроводжуються дисфагією легкого ступеню.

Нижню екстраезофагеальну дисфагію спричинюють пухлини і кісти діафрагми, грижі Бохдалека, гепатомегалія, спленомегалія ті ін..

Дисфагія може бути пов’язана з прийомом тільки твердої їжі чи тільки рідкої (парадоксальна дисфагія), може поєднуватися з печією та регургітацією. Біль за грудиною може нагадувати біль при стенокардії.

Причини стравохідної дисфагії:

· анатомічні аномалії (дивертикул Ценкера, дивертикульоз, шийні остеофіти);

· порушення моторики стінки стравоходу (ахалазія, ідіопатичне розширення стравоходу, дифузний спазм стравоходу, склеродермія, рефлюкс-езофагіт, старечий стравохід);

· пухлини (плоскоклітинний рак та аденокарцинома стравоходу, рак шлунку з розповсюдження на стравохід);

· інфекційний езофагіт;

· варикозно розширені вени стравоходу та кардіального відділу шлунка;

· опіки стравоходу, які в подальшому призводять до стриктури;

· післяопераційні стани (стовбурова ваготомія);

· хвороба Крона;

· метастази пухлин та ін..

Диференціально-діагностичний підхід передбачає уточнення наступного:

· Від прийому твердої чи рідкої їжі виникає дисфагія;

· Чи має місце печія;

· На якому рівні виникає відчуття комка

Аналогічним є поділ стравохідної дисфагії.

До високої стравохідної дисфагії призводять спазми стравоходу (фарінгоезофагеальнаа ахалазія), пограничні дивертикули Ценкера, сторонні тіла, гострі і хронічні запалення глотки, ксерози, синдром Пламмера-Вінсона та ін..

Дисфагія при тяжких ураженнях слизової буває настільки тяжкою, що у хворих виникає умовно-рефлекотрний жах перед їжею.

Середня стравохідна дисфагія може бути викликана як функціональними нервово-м’язовими розладами, так і обмеженими ураженнями (езофагіти, виразки, стриктури, пухлини, дивертикули та ін..)

Дисфагія після прийому любої їжі більш характерна для езофагіту, після рідкої- для функціональної патології, після твердої- для органічного звуження просвіту пухлиною, стриктурою, стенозом.

Низька дисфагія є характерною для халазії та ахалазії, грижі стравохідного отвору діафрагми, рефлекс-езофагіту, виразки, стриктури, в тому числі циркулярної стриктури стравоходу.

Діагноз неможливо встановити без спеціальних методів досліджень (контрастна езофагографія, ФЕГДС, внутрішньостравохідна рН-метрія), які дають змогу виключити органічну патологію.

Диференційна діагностика.

Якщо має місце ахалазія кардії, зі стравохідною дисфагією поєднуються загрудинний біль, регургітація, схуднення, кашель. Часто приєднується аспіраційна пневмонія, лихоманка та інші ознаки інтоксикації. При ахалазії мають місце відсутність перистальтики стравоходу по всій його довжині та дистальне звуження його на рівні нижнього стравохідного сфінктера, характерні супрастенотичне розширення, розширена тінь межистіння, визначаються рівні рідини в стравоході (за даними рентгенологічного дослідження).

Якщо у хворого має місце ГЕРХ з ерозивним рефлекс-езофагітом наявні такі симптоми як печія, загрудинний біль, який з ірадіацією в шию, іноді у лопатку. Поряд з печією може бути регургітація (закид кислого, а іноді гіркого вмісту з домішками їжі в глотку). Хворі нерідко відчувають неприємний смак у роті. Зригування як правило виникає після значного прийому їжі, під час нахилів уперед та в положенні лежачи з опущеним головним кінцем. Також може бути і стравохідна дисфагія, причиною якої є доброякісні стриктури стравоходу. При цьому дисфагія виникає тільки при проковтуванні твердої їжі, наприклад шматка м'яса чи хліба. Її виникнення пов’язане зі значним звуженням просвіту стравоходу (менше 13 мм). При рефлекс-езофагіті поряд з печією можуть мати місце слинотеча, осиплість голосу, кашель і навіть задуха.

Характер гострих езофагітів, які можуть перебігати з синдромами стравохідної дисфагії дуже різнорідний, що накладає відбиток на вибір відповідних методів дослідження. Наприклад, езофагіт може бути кандидозним, герпетичним, корозивним (дія лугу або кислоти), травматичним. Навіть при гістологічному та цитологічному дослідженнях біоптатів нерідко виникають труднощі з точною діагностикою. Не можна без дообстеження у деяких випадках виключити езофагіт туберкульозного походження.

Парадоксальна дисфагія, за якої тверда їжа проходить краще рідкої, а великі шматки їжі краще малих, описана в літературі як симптом Ліхтенштерна, може спостерігатись при грижах стравохідного отвору діафрагми.

Дисфагія, яка спричинена раком прогресує поступово, вона стійка та виразна. Зазвичай хворі відмовляються спочатку від твердої, грубої їжі, потім від каш та супів, і в решті-решт від рідини. Іноді в динаміці дисфагія може ослабнути або навіть зникнути взагалі, дозволяючи хворому нормально харчуватися, що пояснюється розпадом пухлини. Цей "світлий" період хибньої ремісії зазвичай недовгий і дисфагія знову стає кардинальним проявом хвороби. Нерідко відзначається значне зменшення маси тіла. Може приєднуватись одинофагія (біль при ковтанні). Постійний біль за грудиною, в епігастрії, спині – ознака проростання пухлини у органи середостіння. Ікота свідчить про втягування в патологічний процес діафрагми. Гіперсалівація виникає внаслідок прогресуючого стенозу стравоходу. Більш рідкий симтом - осиплість голосу, який має місце при ураженні n. laryngeus recurrens. Симтоми ураження нервової системи та м’язів є наслідком гіперкальціємії (як прояви паранеопластичних реакцій) чи метастазів у кістки. Ураження легенів у більшості випадків спостерігається на пізніх стадіях захворювання і характеризується рецидивними інфекціями легенів, розвиток яких спричинений аспірацією чи утворенням стравоходно-бронхіальної нориці. Блювота кров’ю виникає в результаті розпаду пухлини (блювота у вигляді "кавової гущі") чи ерозії судин стравоходу (наявність незміненої крові у блювотних масах).

Дата добавления: 2015-05-19 | Просмотры: 885 | Нарушение авторских прав