АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Травлення в кишечнику

Кишечник є найдовшою частиною травного тракту людини (5-6 м). Розрізняють: тонкий кишечник (4-4,5 м), у якому відбувається перетравлювання та всмоктування поживних речовин, і товстий (1-1,5 м), у якому відбувається всмоктування води, формуються калові маси.

Майже по всій довжині діаметр тонкого кишечнику становить 3-5 см. Його стінка складається з трьох шарів: внутрішнього, середнього і зовнішнього. Внутрішній шар складається з слизової оболонки з підслизовою основою, яка утворює численні колові зморшки, що заповнюють майже весь просвіт кишки. Її клітини мають вирости - ворсинки, які збільшують функціональну поверхню кишечнику. Загальна площа поверхні слизової оболонки тонкого кишечнику становить 5 м², що майже в 3 рази більше за площу зовнішньої поверхні тіла. Середній шар утворений гладенькими м’язами, скорочення яких викликає перистальтичні рухи кишок. Зовнішнім шаром є очеревина, яка нагадує напівпрозору тонку плівку.

У тонкій кишці розрізняють три відділи: дванадцятипалу кишку, порожню і клубову. Частково перетравлений вміст шлунка у вигляді харчової кашки, просоченої шлунковим соком, рухами мускулатури шлунка пересувається до вихідної частини його — пилорічного відділу і порціями проходить із шлунка в початковий відділ тонкої кишки — дванадцятипалу кишку (18-22 см), в якій відбувається найінтенсивніше перетравлення харчової кашки під дією соку підшлункової залози, жовчі і кишкового соку. У слизовій оболонці дванадцятипалої кишки утворюються гормони: секретин, який збуджує секрецію підшлункової залози і жовчі; холецистохінін, який стимулює моторику жовчного міхура та відкриває жовчну протоку; віллікінін, який збуджує моторику ворсинок тонкого кишечника.

У дванадцятипалу кишку впадають протоки підшлункової залози та жовчних шляхів.

Підшлункова залоза має видовжену форму і лежить впоперек задньої черевної стінки на рівні першого поперекового хребця. Її вага у дітей 5–10-ти років 23–30 г, в 15 років до 60 г, а в дорослої людини до 100 г. У підшлунковій залозі розрізняють головку, тіло і хвіст. Головка її охоплюється підковою дванадцятипалої кишки, а хвіст досягає селезінки і лівої нирки. Від залози відходять дві протоки, які відкриваються своїми отворами у дванадцятипалу кишку. Підшлунковий сік — безбарвна, прозора рідина лужної реакції. Виділення підшлункового соку триває 6 – 14 годин і залежить від складу і властивостей вжитої їжі. У підшлунковому соку містяться ферменти:

а) трипсин, який розщеплює білкові речовини до амінокислот; трипсин виробляється клітинами залози у неактивній формі і активізується ферментом ентерокіназою кишкового соку;

б) ліпаза, яка активізується жовчю та йонами кальцію, і, діючи на жири, перетворює їх на гліцерин та жирні кислоти;

в) амілаза і мальтаза, якіперетворюють складні вуглеводи на моносахариди (глюкозу та мальтозу).

Збудником секреторної діяльності підшлункової залози є особлива речовина — секретин, що виробляється в дванадцятипалій кишці під дією соляної кислоти, яка надходить з шлунка разом із харчовою масою. Секретин діє на симпатичну нервову систему і через неї викликає секрецію підшлункового соку.

У дванадцятипалу кишку вливається також жовч, яка виробляється в печінці. Печінка — найбільша залоза людського організму (1,5 кг, або 3-5% усієї маси тіла), яка міститься в правому підребер’ї і займає всю праву верхню частину черевної порожнини. Вона ділиться на дві частини — праву і ліву, між якими на нижній поверхні лежать ворота печінки — місце входження в печінку кровоносних судин і нервів та виходу з неї жовчної протоки і лімфатичних судин. Печінка є своєрідним вмістилищем харчових продуктів. Перетравлені цукри і крохмаль переробляються в глікоген і зберігаються в клітинах печінки. Якщо для вироблення енергії стає необхідною декстроза, печінка переробляє глікоген у цей цукор крові і надсилає його до м‘язів та інших тканин. Крім того, печінка - вмістилище заліза (феруму). Зокрема, у новонароджених печінка має залізо, яке витрачається в перші 6-9 місяців їх життя. Це забезпечує уникнення в них анемії, оскільки у молоці, яким годують дітей, мало заліза. У печiнцi можуть накопичуватися токсини, такi, як свинець (плюмбум) i ртуть (меркурій). Ця властивiсть печiнки спричиняє порушення в деяких випадках її функцiй. Деякi лiки i харчовi продукти можуть мати цi сполуки. У цьому випадку печiнцi наноситься суттєва шкода.

Найважливіша функцiя печiнки — нейтралiзацiя деяких токсинів, що утворюються в органiзмi або потрапляють до нього. Нiкотин частково нейтралiзується печiнкою i готується для видалення нирками. Деякi токсини, що мiстяться у чаї, каві, какао, алкоголі, пiд впливом печiнки перетворюються в нейтральнi або нешкiдливi речовини i видаляються нирками. Частина кінцевих продуктів кишечника надходить до печiнки для детоксикацiї i видалення. Один з таких продуктів — iндол, газоподiбна сполука, котра мiстить сiрку. Вiн являє собою побiчний продукт неповної переробки бiлкiв яєць, м'яса i бобiв. Утворюється iндол у тих випадках, коли людина вживає в надлишку бiлки, а органiзм не може використати певну їх кiлькiсть. У печiнцi вiн, сполучаючись з деякими мiнеральними речовинами, утворює iндикан, який виявляється в сечi. Iндикан є в печiнцi здорових людей, котрi в надлишку вживають бiлкову їжу, а також виявляється в сечi під час таких захворювань, як рак.

На нижній поверхні печінки є заглибина, в якій лежить жовчний міхур. У складі жовчі близько 90% води і 10% неорганічних та органічних речовин (жовчні кислоти, холестерин, лецетин, муцин і жовчний пігмент — білірубін). Останній утворюється з гемоглобіну, який звільняється після руйнування еритроцитів. З неорганічних речовин у жовчі є солі калію, магнію, кальцію. Регуляція виділення жовчі здійснюється через блукаючі і симпатичні нерви.

Жовч печінки виконує такі функції: а) емульгує жири і сприяє розчиненню їх у воді; б) зв‘язує пепсин (кислого вмісту шлунку), чим запобігає розпаду трипсину; в) перешкоджає гнильним процесам у кишках; г) нейтралізує кислотність шлункового вмісту (має лужну реакцію).

У дітей печінка невелика. У дорослої людини її вага становить 2,8% ваги усього тіла. Печінка новонародженої дитини важить 150 г (4,3% від ваги тіла), до двох років подвоюється, до трьох років потроюється. В період дозрівання печінка росте особливо інтенсивно і до 25 років досягає норми дорослої людини — до 1500 г.

Дванадцятипала кишка продовжується до порожнього відділу тонкої кишки, а останній переходить в клубову кишку. Довжина тонкої кишки у дорослої людини — 5 – 6 м. Внутрішня оболонка тонкої тишки — слизиста — має багато виростів або ворсинок (близько 4 млн. у дорослої людини). Ворсинки значно збільшують поверхню тонкої кишки, що має велике значення для процесу всмоктування поживних речовин. Дрібні залози, розміщені в слизовій оболонці тонкої кишки, виробляють кишковий сік. У складі кишкового соку виявлено понад 20 ферментів, які завершують кишкове травлення. До складу кишкового соку входять ферменти:

а) ерепсин, що спричиняє розпад пептонів і альбумоз на амінокислоти;

б) ліпаза, яка розщеплює жири до гліцерину і жирних кислот;

в) амілаза, що розщеплює крохмаль; мальтаза — розщеплює мальтозу; інвертаза — розщеплює тростиновий цукор, лактаза — молочний цукор; ці ферменти закінчують розщеплення решток складних вуглеводів, доводячи їх до глюкози;

в) нуклеаза — розщеплює складні білки — нуклеопротеїни.

Значна частина ферментів не надходить у кишковий сік, а адсорбується на поверхні епітеліальних клітин кишок і здійснює контактне, або пристінкове, травлення. Таким чином, у тонкій кишці закінчується переробка харчових речовин на складові частини: білки розщеплюються до амінокислот, жири - до гліцерину і жирних кислот, вуглеводи - до глюкози.

Тонкий кишечник є важливим органом внутрiшньої секрецiї. У ньому розсiянi клiтини, якi синтезують i видiляють гормони. Маса цих клiтин не поступається масi найбiльших ендокринних залоз. На сьогоднi в тонкому кишечнику виявлено 7 типiв рiзних ендокринних залоз, кожна з яких продукує певний гормон. Отже, тонкий кишечник виконує ще й роль кишкової гормональної системи (КГС). Фiзiологiчне призначення КГС — регулювати дiяльнiсть шлунково-кишкового тракту, забезпечувати не тiльки ефективнішу переробку поживних речовин у ньому, але й оптимальну асимiляцiю цих речовин у тканинах i клiтинах внутрiшнього середовища.

КГС виробляє гормони, що виконують специфiчнi функцiї, а саме:

1) секретин стимулює секрецiю рiдкої частини панкреатинового соку; стимулятором секрецiї секретину є йони гідрогену; секретин стимулює iнсулiн;

2) холецистокiнiн стимулює секрецiю ферментiв пiдшлункової залози i скорочення жовчного мiхура, а також моторику кишечника;

3) гастрон — стимулятор секрецiї соляної кислоти шлунком, гальмування моторики 12-палої кишки, гальмування евакуацiї вмiсту шлунка;

4) глюкагон мобiлiзує глiкоген печiнки, стимулює роботу мiтохондрiй клiтин печiнки;

5) кохеiн регулює кишкову активнiсть;

6) вiллiкiнiн стимулює скорочення ворсинок тонкого кишечника;

7) ентерокiнiн викликає секрецiю рiдкого i щiльного компонентiв кишкового соку;

8) дуокрiнiн — фактор, який стимулює видiлення секрету бруннеровськими залозами 12-палої кишки;

9) вагогастрон гальмує шлункову секрецiю;

10) хiмоденiн стимулює секрецiю ферментiв пiдшлункової залози.

У стінках кишечнику є два шари гладеньких м’язів — зовнішній шар поздовжніх м’язів і внутрішній шар кільцевих м’язів. Завдяки їхньому скороченню харчова маса переміщується, чим створюються кращі умови для перетравлювання і пересування її в напрямку до товстих кишок.

Перистальтичні і маятникові рухи тонкої кишки забезпечують переміщення харчової кашки в товсту кишку. Товста кишка (1-2 м) розміщується в черевній порожнині у вигляді літери П. Її стінка має три оболонки: слизова з підслизовою основою, м‘язову та зовнішню сполучнотканинну. Слизова оболонка не має ворсинок, бо в ній не всмоктуються складні молекули - лише вода, мінеральні солі та деякі вітаміни. У товстій кишці розрізняють сліпу кишку з червоподібним відростком (апендикс), ободову і пряму. Ободова кишка, в свою чергу, поділяється на висхідну, поперечну, низхідну, сигмовидну.

У порожнині товстої кишки живуть мікроорганізми, які утворюють корисну мікрофлору кишок. У процесі своєї життєдіяльності вона зумовлює розпад клітковини до моносахаридів, молочної, масляної та янтарної кислот, які наділені бактерицидними властивостями, пригнічують розмноження патогенних мікроорганізмів, синтезують деякі вітаміни (групи В, К тощо), інактивують ферменти і формують калові маси. Гнильні та бродильні процеси супроводжуються утворенням токсичних речовин (індолу, скатолу, фенолу), які в окремих випадках стають причиною виникнення тяжких захворювань, наприклад, загальної інтоксикації організму при недостатній антитоксичній функції печінки.

У дітей кишки відносно довші, ніж у дорослих. У дорослої людини довжина кишок перевищує довжину її тіла в 4 – 5 разів, а у немовлят — у 6 разів. Особливо інтенсивно ростуть кишки у довжину від 1 до 3 років, у зв’язку з переходом від молочної їжі до мішаної і від 10 до 15 років.

Ріст і розвиток підшлункової залози триває 11 років, найінтенсивніше вона росте у віці від 6 місяців до 2 років.

Печінка у дітей відносно більша, ніж у дорослого: її маса подвоюється до 8 – 10 місяців, найінтенсивніше росте печінка в 14 – 15 років, досягаючи маси 1300 – 1400 грам. Жовчовиділення відмічається уже у 3-місячного плода. З віком жовчовиділення посилюється.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 1011 | Нарушение авторских прав