Навчальна мета.

- особливості догляду за хворими після екстреного оперативного втручання;

Зміст теми.

Подальша робота, під час проведення заняття, проводиться в палатах ВРІТ та хірургічному відділенні, де вивчаються та детально розбирається післяопераційне ведення хворих.

Студентам, при вивченні даної теми, необхідно звернути увагу на нижче приведені основні моменти.

Післяопераційний період – проміжок часу від закінчення операції до видужання хворого або переводу його на інвалідність. Розрізнюють ранній післяопераційний період – час від завершення хірургічної операції до виписки хворого з стаціонару та пізній післяопераційний період – час з моменту виписки хворого з стаціонару до видужання або переводу на інвалідність.

У післяопераційному періоді в зв'язку з операцією та зв'язаною з нею травмою, розвиваються порушення функцій внутрішніх органів та обмінних процесів, ступінь яких залежить від обсягу і тривалості оперативного втручання, крововтрати та стану хворого до операції.

Хірургічна операція та наркоз призводять до певних патофізіологічних змін в організмі, котрі носять загальний характер та є відповіддю організму на операційну травму. Організм мобілізує систему захисних факторів та компенсаторних реакцій, направлених на ліквідацію наслідків операційної травми та відновлення гемостазу. Під дією операції не виникає нового виду обміну речовин, а змінюється інтенсивність окремих процесів – порушується співвідношення катаболізму та анаболізму.

В післяопераційному стані хворого розрізняють три фази: катаболічну, зворотнього розвитку та анаболічну.

Катаболічна фаза – тривалість 3 – 7 днів. Вона більш виражена при серйозних змінах в організмі, обумовлених захворюванням, з приводу котрого виконана операція, а також важкістю операції. Катаболічну фазу збільшує та подовжує також приєднання післяопераційного ускладнення. В збільшенні тривалості катаболічної фази грають роль триваюча кровотеча, приєднання гнійно-запальних ускладнень, гіповолемія, зміна водно-електролітного та білкового балансу, а також порушення в проведенні післяопераційного періоду (значні болі, неповноцінне, незбалансоване парентеральне харчування, гіповентиляція легень).

Катаболічна фаза є захисною реакцією організму, мета котрої – підвищити опір організму шляхом швидкої доставки необхідних енергетичних та пластичних матеріалів.

Вона характеризується певними нейроендокринними реакціями: активацією симпатико-адреналової системи, гіпоталамусу та гіпофізу, підсиленим синтезом та поступленням в кров катехоламінів, глюкокортикоїдів, альдостерону. В крові збільшується рівень глюкози та знижується вміст інсуліну, чиниться посилений синтез ангіотензину та реніну. Нейрогуморальні порушення призводять до змін судинного тонусу (спазм судин) та кровообігу в тканинах, розладу мікроциркуляції, порушення тканинного дихання, гіпоксії, метаболічного ацидозу, що обумовлює в свою чергу порушення водно-електролітного балансу, вихід рідини з кров’яного русла в міжтканеві проміжки та клітини, згущення крові та стаз формених елементів. Це збільшує ступінь порушення окислювально-відновлювальних процесів в тканинах, протікаючих в умовах переваги анаеробного гліколізу над аеробним внаслідок тканинної гіпоксії. При подібних біохімічних порушеннях та розладах мікроциркуляції в першу чергу страждають міокард, печінка та нирки.

Підвищений розпад білка характерний для катаболічної фази та являє собою втрату не тільки м’язових білків, білків сполучної тканини, але, що найбільш важливо, втрату ферментних білків. Швидше всього відбувається розпад білків печінки, плазми, шлунково-кишкового тракту. Втрата білка значно збільшується при крововтраті, післяопераційних гнійних ускладненнях.

Серцево-судинна система. Відмічається блідість шкірних покривів, частішає пульс на 20 – 30 %, помірне підвищення артеріального тиску, незначне зниження ударного об’єму серця.

Дихальна система. У хворих частішає дихання при зменшенні його глибини. Життєва ємкість легень зменшується на 30 – 50 %. Поверхневе дихання може бути обумовлене біллю в місці операції, високим стоянням діафрагми або обмеженням її рухливості після операції на органах черевної порожнини, розвитком парезу шлунково-кишкового тракту.

Нервова система. В першу добу після операції внаслідок залишкової дії наркотичних та седативних речовин хворі заторможені, сонливі, байдужі навколишнього середовища. Поведінка їх в більшості випадків спокійна. Починаючи з другої доби після операції, по мірі припинення дії наркотичних речовин та з’явлення болі можливі прояви хвилювання, нестійкості психічної діяльності, що може проявлятися або в збудженні або, навпаки, пригніченні. Порушення психічної діяльності можуть бути обумовлені приєднанням ускладнень, підсилюючих гіпоксію, порушення водно-електролітного балансу.

Порушення функції печінки та нирок проявляється зростанням диспротеїнемії, зниженням синтезу ферментів, зменшенням діурезу внаслідок зменшення ниркового кровотоку та збільшення вмісту альдостерону, антидіуретичного гормону.

ФАЗА ЗВОРОТНЬОГО РОЗВИТКУ – тривалість 4 – 6 днів. Перехід катаболічної фази в анаболічну відбувається не відразу, а поступово. Цей період характеризується зниженням активності симпатико-адреналової системи та катаболічних процесів, про що говорить зменшення виділення з сечою азоту до 5 – 8 г/добу (замість 15 – 20 г/добу в катаболічній фазі). Кількість поступаючого азоту перевищує кількість виведеного з сечею. Позитивний азотистий баланс вказує на нормалізацію білкового обміну та посилений синтез білків в організмі. В цей період знижується виділення калію з сечею, відбувається накопичення в організмі калію, приймаючого участь в синтезі білків та глікогену. Відновлюється водно-електролитний баланс. В нейрогуморальній системі переважує дія парасимпатичної системи. Підвищений рівень соматотропного гормону, інсуліну, андрогенів.

В перехідній фазі продовжується, хоча й в меншій ступені, підвищена витрата енергетичних та пластичних матеріалів (білки, жири, вуглеводи), котра поступово зменшується та починається активний синтез білків, глікогену, а потім і жирів. Остаточна перевага анаболічних процесів над катаболічними вказує на перехід післяопераційного періоду в анаболічну фазу.

Фаза зворотнього розвитку наступає через 3 – 7 днів після операції при неускладненому протіканні післяопераційного періоду. Ознаками закінчення катаболічної фази та початок фази зворотнього розвитку є зникнення болі, нормалізація температури тіла, підвищення апетиту. Хворі стають активними, шкірні покриви стають звичайного кольору, дихання стає глибоким, скорочується кількість дихальних рухів. Кількість серцевих скорочень наближається до вихідного доопераційного рівня. Відновлюється діяльність шлунково-кишкового тракту: з’являється перистальтика, починають відходити гази.

АНАБОЛІЧНА ФАЗА. Для неї характерний посилений синтез білків, глікогену, жирів, витрачених під час операції та в катаболічній фазі післяопераційного періоду.

Характер нейроендоктинної реакції виражається в активації парасимпатичної вегетативної нервової системи та підвищенні активності анаболічних гормонів. Синтез білків стимулює соматотропний гормон гіпофізу та андрогени, активність котрих в анаболічній фазі значно підвищується. Соматотропний гормон підвищує транспорт амінокислот з міжклітинного простору в клітину. На синтез білків в печінці, нирках, міокарді активно діють андрогени. Гормональні процеси призводять до збільшення кількості білків в крові, органах, а також в ділянці рани, забезпечуючи тим самим репаративні процеси, ріст та розвиток сполучної тканини.

В анаболічній фазі післяопераційного періоду відбувається відновлення запасів глікогену внаслідок антиінсуліновій дії соматотропного гормону.

Клінічні ознаки характеризують анаболічну фазу як період видужання, відновлення порушених функцій серцево-судинної, дихальної, видільної систем, органів травлення, нервової системи. В цій фазі покращується самопочуття та стан хворого, покращується апетит, нормалізується частота серцевих скорочень, артеріальний тиск, відновлюється діяльність шлунково-кишкового тракту: пасаж їжі, процеси всмоктування в кишечнику, з’являється самостійний стілець.

Тривалість анаболічної фази 2 – 5 тижнів. Тривалість її залежить від важкості операції, початкового стану хворого, виразності та тривалості катаболічної фази. Ця фаза післяопераційного періоду завершується додаванням маси тіла, котре наступає через 3 – 4 тижні та триває до повного видуження, що займає іноді декілька місяців. Відновлення маси тіла залежить від багатьох факторів: ступені її втрати в доопераційному періоді внаслідок виснажуючих захворювань, об’єму та важкості операції, післяопераційних ускладнень, вираженості та тривалості катаболічної фази післяопераційного періоду. На протязі 3 – 6 місяців остаточно завершуються процеси репаративної регенерації – дозрівання сполучної тканини, утворення рубця.

Після виконання операції хворі поступають у відділення або палату інтенсивної терапії, котрі організовані для догляду за хворими, проведення інтенсивної терапії та надання екстреної допомоги, якщо в цьому виникає необхідність. Для догляду за станом хворого у відділеннях є апаратура, що дозволяє постійно реєструвати частоту пульсу, його ритм, ЕКГ, ЕЕГ. Експрес-лабораторія дозволяє слідкувати за рівнем гемоглобіну, гематокриту, електролітів, білків крові, ОЦК, кислотно-основного стану. У відділенні інтенсивної терапії повинно бути все необхідне для надання екстреної допомоги: набір лікарських засобів та трансфузійних середовищ, апаратура для ШВЛ, стерильні набори для венесекції та трахеостомії, апарат для дефібриляції серця, стерильні катетери, зонди, оснащений перев’язочний стіл.

Ретельне обстеження хворого проводиться за допомогою загальноклінічних методів обстеження: огляду, пальпації, перкусії, аускультації, а при необхідності – інструментального обстеження (електрокардіо-, рентгено-, електро-енцефалографія та ін.). Здійснюється постійне спостереження за станом психіки хворого (свідомість, поведінка – збудження, ціаноз, жовтушність, сухість, пітливість).

При обстеженні серцево-судинної системи визначають частоту пульсу, наповнення, ритм, рівень артеріального, а при необхідності і центрального венозного тиску, характер тонів серця, наявність шумів. При обстеженні органів дихання оцінюють частоту, глибину, ритм дихання, проводять перкусію та аускультацію легень.

При обстеженні органів травлення визначають стан язика (сухість, наявність нашарувань), живота (здуття, участь в диханні, наявність симптомів подразнення очеревини: напруження м’язів черевної стінки, симптом Щоткіна-Блюмберга, наявність перистальтичних кишкових шумів), пальпують печінку. Від хворого отримують відомості про відходження газів, наявності стільця.

Обстеження сечовидільної системи включає визначення добового діурезу, швидкості сечовиділення по постійному сечовому катетеру, погодинного діурезу.

Аналізу підлягають і дані лабораторних досліджень: рівень гемоглобіну, гематокріту, показники кислотно-лужного стану, ОЦК, електролітів крові. Зміни лабораторних показників разом з клінічними даними дозволяють вірно визначити склад та об’єм трансфузійної терапії, призначення лікарських засобів.

Обстеження хворого проводять багаторазово, щоб порівняти отримані дані та своєчасно визначити можливі погіршення в його стані та як можна раніше почати лікування.

Дані огляду та спеціальних досліджень вносять в спеціальну карту по спостереженню за хворим в відділенні інтенсивної терапії та відмічають в історії хвороби у вигляді записів у щоденнику.

При спостереженні за хворим слід орієнтуватися на критичні показники діяльності органів та систем, які мають служити основою для з’ясування причини погіршення стану хворого та надання екстреної допомоги.

1. Стан серцево-судинної системи: частота пульсу більш 120 на 1 хв; зниження систолічного артеріального тиску до 80 мм рт. ст. та нижче, та підвищення до 200 мм рт. ст.; порушення серцевого ритму; зниження центрального венозного тиску нижче 50 мм вод. ст. та підвищення його більш 110 мм вод. ст.

2. Стан дихальної системи: число дихань більше 28 на 1 хв, виражене скорочення перкуторного звуку, тупий звук над легенями при перкусії грудної клітини, відсутність дихальних шумів в зоні притуплення.

3. Стан шкіри та видимих слизових оболонок: виражена блідість, акроцианоз, холодний липкий піт.

4. Стан видільної системи: зменшення сечовиділення (кількість сечі менше ніж 10 мл/год), анурія.

5. Стан органів шлунково-кишкового тракту: різке напруження м’язів передньої черевної стінки, чорний стілець – домішок крові в калі, різко позитивний симптом Щоткіна-Блюмберга, виражене здуття живота, затримка газів, відсутність перистальтичних кишкових шумів на протязі більше, ніж 3 доби.

6. Стан центральної нервової системи: втрата свідомості, марення, галюцинації, рухове та мовне збудження, загальмований стан.

7. Стан операційної рани: сильне промокання пов’язки кров’ю; розходження країв рани, випадіння органів черевної порожнини в рану (евентерація); рясне промокання пов’язки гноєм, кишковим вмістом.

ЛІКУВАННЯ. Здійснюють компенсацію метаболічних порушень, відновлення порушених функцій органів, нормалізацію окислювально-відновлювальних процесів в тканинах – доставку кисню, виведення недоокислених продуктів обміну, вуглекислоти, відновлення підвищених енергетичних затрат.

Важливим моментом підтримання та покращення білкового та електролітного обміну є парентеральне та, якщо це можливо, ентеральне харчування хворого. Слід надати перевагу введенню рідини та харчових речовин природнім шляхом та використовувати його по можливості раніше.

Основними моментами інтенсивної терапії в післяопераційному періоді є:

1) боротьба з біллю шляхом використання знеболюючих речовин, електроаналгезії, епідуральної анестезії та ін.;

2) відновлення серцево-судинної діяльності, усунення порушень мікроциркуляції (серцево-судинні засоби, реополіглюкін);

3) попередження та лікування дихальної недостатності (оксигенотерапія, дихальна гімнастика, управляєма легенева вентиляція);

4) дезинтоксикаційна терапія;

5) корекція метаболічних порушень (водно-електролітного балансу, кислотно-основного стану, білкового синтезу);

6) збалансоване парентеральне харчування;

7) відновлення функції видільної системи;

8) відновлення функції органів, діяльність котрих порушена внаслідок хірургічного втручання (парез кишечнику при операціях на органах черевної порожнини, гіповентиляція, ателектаз при операціях на легенях та ін.).

УСКЛАДНЕННЯ. В ранньому післяопераційному періоді ускладнення можуть виникати в різноманітні терміни. В перші 2 доби після операції можливі такі ускладнення, як кровотеча (внутрішня або зовнішня), гостра судинна недостатність (шок), гостра серцева недостатність, асфіксія, дихальна недостатність, ускладнення наркозу, порушення водно-електролітного балансу, порушення сечовиділення (олігурія, анурія), парез шлунку, кишечнику.

В наступні дні після операції (3 – 8 доба) можуть виникнути серцево-судинна недостатність, пневмонія, тромбофлебіт, тромбоемболія, гостра печінково-ниркова недостатність, нагноєння рани.

У хворого, який переніс операцію та наркоз, в післяопераційному періоді можуть виникнути ускладнення, пов’язані з порушенням основних функцій організму. Причини післяопераційних ускладнень можуть бути пов’язані з основним захворюванням, по поводу якого було здійснено втручання, з перенесеним наркозом та операцією, з загостренням супутніх захворювань. Всі ускладнення можна розділити на ранні та пізні.

Ранні ускладнення можуть виникати відразу у перші години та доби після операції, вони пов’язані з пригнічуючою дією наркотичних речовин на дихання та кровообіг, з некомпенсованимим водно-електролітними порушеннями. Неліміновані з організму наркотичні речовини та незруйновані м’язеві релаксанти призводять до пригнічення дихання, упритул до його зупинки. Це проявляється в гіповентиляції (рідке поверхневе дихання, западання язика), що може призвести до апное.

Причиною порушення дихання можуть бути також блювота та регургітація у хворого, що повністю не вийшов з стану наркотичного сну. Тому дуже важливо спостереження за хворим в ранньому післяопераційному періоді. При порушенні дихання необхідно відразу ж налагодити штучну вентиляцію легень мішком Амбу чи при западанні язика використовувати повітроводи, які відновлюють провідність дихальних шляхів. При пригніченні дихання, обумовленому триваючою дією наркотичних речовин, можна використовувати дихальні аналептикі (налорфін, бімегрід, кордіамін).

В перші дні після операції у хворих можуть бути порушення водно-електролітного балансу, обумовлені основним захворюванням, при якому відмічається втрата води та електролітів (кишкова непрохідність), чи крововтратою. Клінічними ознаками порушень водно-електролітного балансу являються сухість шкіри, підвищення температури шкіри, зниження тургору, сухість язика, виражена спрага, м’якість очних яблук, зниження центрального венозного тиску (ЦВТ) та гематокриту, зниження діурезу, тахікардія. Необхідно відразу ж корегувати дефіцит води та електролітів, переливаючи розчини, які містять електроліти (розчин Рингер-Локка, розчин хлориду калію, розчини дісоль, хлосоль). Переливання необхідно проводити під контролем ЦВТ, кількості виділеної сечі та рівня електролітів крові.

В ранньому післяопераційному періоді можуть виникати дихальні розлади пов’язані з ателектазом легень, пневмонією, бронхітом, особливо часті ці ускладнення у хворих похилого віку. Для профілактики дихальних ускладнень важливі рання активізація хворого, добре адекватне знеболювання після операції, проведення лікувальної гімнастики, перкусійного та вакуумного масажу грудної клітини, аерозольні парові інгаляції, роздування резинових камер. Всі ці міроприємства сприяють розкриттю спалих альвеол, покращують дренажну функцію бронхів.

Ускладнення зі сторони серцево-судинної системи часто виникають на фоні некомпенсованої крововтрати, порушеного водно-електролітного балансу. Все це потребує адекватної корекції виявлених змін. У похилих хворих з супутніми захворюваннями серцево-судинної системи на фоні основного хірургічного захворювання, наркозу та операції можуть в післяопераційному періоді виникнути випадки гострої серцево-судинної недостатності, котрі можуть проявлятися у вигляді тахікардії, порушень ритму, високим центральним венозним тиском – симптомами лівошлуночкової недостатності та набряку легень. Лікування в кожному конкретному випадку індивідуальне: використання серцевих глікозидів, антиаритмічні засоби, коронаророзширюючі засоби. При набряку легень використовують гангліоблокатори, сечогінні засоби, вдихання кисню зі спиртом.

Водно-електролітні розлади можуть виникнути і в пізньому періоді після операції, особливо у хворих з кишковими норицями. Це потребує постійної корекції електролітного балансу та переводу хворого на парентеральне харчування.

Важливе значення у хворих в післяопераційному періоді має профілактика тромбоемболічних ускладнень, котра включає ранню активацію хворого, використання гепарину до 20000 ОД в день, фраксипарину, кальципарину, введення зменшуючих агрегацію формених елементів крові (реополіглюкін, анальгін), щоденне переливання рідин з метою створення помірної гемодилюції, бинтування нижніх кінцівок еластичним бинтом.

Після виписки хворого з стаціонару – пізній післяопераційний період – можливі ускладнення зі сторони органів, на котрих виконувалася операція (хвороба оперованого шлунку, постхолецистектомічний синдром, фантомні болі при ампутаціях кінцівки, посттромбофлебитичний синдром, злукова хвороба). Можуть виникнути ускладнення у вигляді лігатурної нориці, післяопераційних гриж, келоїдного рубця.

На конкретних випадках вивчаються скарги хворого після операції, загальний його вигляд, колір шкіри, вираз обличчя, положення в ліжку (активне, пасивне, вимушене). Вимірюється температура, пульс, АТ, вивчається тип дихання, кашель (сухий, з харкотинням). Звертається увага на язик (сухий чи вологий, наявність нашарувань), запах з рота, відрижку, гикавка, блювоту; оцінюється живіт, його форма, участь в акті дихання, симетричність, наявність перистальтики, відходження газів. Загостряється увага на сечовипусканні (вільне, затримка сечі, болюча, кількість сечі за добу). Стан оперованої ділянки вивчається по пов'язці (суха чи промокла патологічним чинником - жовч, кров, гній).

Ведення хворого в післяопераційному періоді починається з підготовки до часу закінчення операції ліжка, провітрювання палати. В подальшому - спостереження за хворим до його пробудження (якщо операція проведена під наркозом), допомога при ускладненнях після наркозу (асфіксія, блювота, аспірація блювотними масами, падіння серцевої діяльності та ін.).

· Створюються умови покою, зменшення післяопераційного болю (виключаючи функціонально вигідне положення в ліжку, аналгетики, тощо).

· Профілактика та лікування легеневих ускладнень (захист від охолодження, підвищене положення верхньої частини тулубу); дихальна гімнастика, антибіотики, сульфаніламіди, серцеві засоби);

· Профілактика та лікування ускладнень з боку серцево - судинної системи - спостереження за пульсом, кров'яним тиском та відповідні заходи, що направлені на підняття серцево - судинного тонусу (камфора, кордіамін, кофеїн, 40% р-н глюкози в/в та ін.); боротьба з наслідками крововтрати (переливання крові),

· Компенсація порушень водно-сольового, білкового, вуглеводного обмінів, кислотно-лужної рівноваги;

· Боротьба з атонією шлунку та парезом кишечнику (відсмоктування шлункового вмісту за допомогою зонда, шприцу Жане, промивання шлунку, гіпертонічні клізми, газовідвідна трубка);

· Боротьба з затримкою сечі (грілка на гіпогастрій, мікроклізма з теплого фізрозчину, зміна положення хворого в ліжку, спазмолітики, катетеризація міхура);

· Профілактика післяопераційних тромбозів та емболій (використання еластичного бинта, антикоагулянти, лікувальна фізкультура),

· Профілактика утворення пролежнів (повертання хворого в ліжку протирання шкіри камфорним спиртом, круги, "бублики", гумові шари в місцях найбільшого тиску);

· Спостереження та догляд за раною (просочення пов'язок, стан навколишньої шкіри (почервоніння, набряк, інфільтрація));

· Положення хворого в ліжку після операції і строки вставання визначаються загальним станом хворого, ступенем його активності, характером проведеної операції.

Раннє вставання і більш активне положення в післяопераційному періоді обумовлює профілактику легеневих ускладнень, післяопераційного парезу кишечнику, тромбофлебіту, емболії та ін.

5.2. Теоретичні питання до заняття:

27. Післяопераційний період, визначення.

28. Які фази розрізняють в післяопераційному періоді.

29. Які критичні показники діяльності систем та органів.

30. Які можливі ускладнення в ранньому післяопераційному періоді.

31. Причини пригнічення дихання в ранньому післяопераційному періоді, невідкладна допомога.

32. Причини порушення водно-електролітного балансу в ранньому післяопераційному періоді та їх корекція.

33. Можливі ускладнення в пізньому післяопераційному періоді.

34. Види, техніка проведення термометрії. Медичний максимальний ртутний термометр Цельса.

35. Техніка вимірювання АТ.

36. Техніка катетеризації сечового міхура.

37. Техніка зондування шлунку.

38. Техніка проведення гіпертонічної клізми.

39. Техніка виконання очисної клізми.

40. Техніка виконання сифонної клізми.

41. Класифікація клізм.

42. Покази та проти покази до призначення клізм в післяопераційному періоді.

43. Пролежні, причини та механізм виникнення, профілактика.

44. Протипролежневий матрац, будова, правила використання.

45. Покази до використання газовідвідної трубки.

46. Принципи догляду за післяопераційною раною.

47. Види положення хворого в ліжку.

48. Класифікація післяопераційних ускладнень.

49. Профілактика післяопераційного тромбозу та емболії.

5.5. Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті:

1. визначення фази післяопераційного періоду;

2. визначення основних характеристик погіршення стану систем;

3. проведення профілактики основних післяопераційних ускладнень;

4. оцінка основних показників діяльності систем та органів;

5. проведення профілактики пролежнів;

6. проведення профілактики тромбемболій;

7. проведення профілактики атонії шлунку та кишківника;

8. проведення профілактики затримки сечі;

9. складання плану основних обстежень хворого в післяопераційному періоді;

10. оформлення медичної документації (історію хвороби).

5.4. Контрольні питання:

1. Післяопераційний період, визначення.

2. Які фази розрізняють в післяопераційному періоді.

3. Що таке фаза зворотнього розвитку.

4. Що таке катаболічна фаза, які зміни в організмі для неї характерні.

5. Що таке анаболічна фаза, які зміни в організмі для неї характерні.

6. Які ознаки закінчення катаболічної фази та початок фази зворотнього розвитку.

7. Які критичні показники діяльності систем та органів.

8. Які можливі ускладнення в ранньому післяопераційному періоді.

9. Причини пригнічення дихання в ранньому післяопераційному періоді, невідкладна допомога.

10. Причини порушення водно-електролітного балансу в ранньому післяопераційному періоді та їх корекція.

11. Можливі ускладнення в пізньому післяопераційному періоді.

12. Техніка проведення термометрії.

13. Види термометрії.

14. Види термометрів. Медичний максимальний ртутний термометр Цельса.

15. Техніка вимірювання АТ.

16. Техніка катетеризації сечового міхура.

17. Техніка зондування шлунку.

18. Техніка проведення гіпертонічної клізми.

19. Техніка виконання очисної клізми.

20. Техніка виконання сифонної клізми.

21. Класифікація клізм.

22. Покази до призначення клізм в післяопераційному періоді.

23. Протипокази до призначення клізм в післяопераційному періоді.

24. Пролежні, причини та механізм виникнення.

25. Профілактика виникнення пролежнів.

26. Протипролежневий матрац, будова, правила використання.

27. Покази до використання газовідвідної трубки.

28. Принципи догляду за післяопераційною раною.

29. Види положення хворого в ліжку.

30. Класифікація післяопераційних ускладнень.

31. Профілактика післяопераційного тромбозу та емболії.

Тести для самоконтролю.

- тести для самоконтролю по передопераційному періоду:

1. Момент, з якого починається післяопераційний період:

1) початок операції;

2) кінець операції;

3) встановлення діагнозу;

4) початок підготовки до операції.

Виберіть правильну відповідь: А) 1; Б) 2; В) 3; Г) 4; Д) всі відповіді правильні.

2. На які етапи ділиться післяопераційний період:

1) ранній та пізній;

2) ранній, пізній та реабілітації;

3) ранній та реабілітації;

4) ранній, пізній та виписки;

5) ранній, реабілітації та виписки.

Виберіть правильну відповідь: А) 1; Б) 2; В) 3; Г) 4; Д) 5; Є) всі відповіді правильні.

3. На який час ставиться газовідвідна трубка після операції:

1) на добу;

2) ранком на 1 день;

3) на 20-30 хв.;

4) на 1-2 год.;

5) на 6 годин після операції.

Вкажіть правильну відповідь:

А) 1; Б) 2; В) 3; Г) 4; Д) 5.

4. Тривалість катаболічної фази післяопераційного періоду:

1) 1-3 дні;

2) 2-3 дні;

3) 3-7 днів;

4) 2-5 днів;

5) 4-8 днів.

Виберіть правильну відповідь: А) 1; Б) 2; В) 3; Г) 4; Д) 5.

5. Тривалість анаболічної фази післяопераційного періоду:

1) 1-2 тижні;

2) 2-3 тижні;

3) 3-4 тижні;

4) 1-3 тижні;

5) 2-5 тижнів;

Виберіть правильну відповідь: А) 1; Б) 2; В) 3; Г) 4; Д) 5.

6. Тривалість фази зворотнього розвитку післяопераційного періоду:

1) 2-3 дні;

2) 3-4 дні;

3) 4-6 днів;

4) 4-5 днів;

5) 3-6 днів.

Визначить правильну відповідь: А) 1; Б) 2; В) 3; Г) 4, Д) 5.

7. Розчин для обробки післяопераційної рани:

1) розчин спирт-таніна;

2) 0.5% розчин аміаку;

3) розчин ртуті діхлориду 1:1000;

4) 0.5% спиртовий розчин йоду;

5) розчин гибитана чи первомура.

Виберіть правильну відповідь: А) 1; Б) 2; В) 3; Г) 4, Д) 5.

8. Пролежні, це:

1) гнійні рани;

2) некротичні рани;

3) нагноєння;

4) змертвіння;

5) інфільтрати.

Виберіть правильну відповідь: А) 1; Б) 2; В) 3; Г) 4; Д) 5.

9. Ранні ускладнення зі сторони операційної рани:

1) нагноєння;

2) кровотеча;

3) евентерація;

4) грижа;

Виберіть правильну відповідь: А) 1; Б) 2; В) 3; Г) 4; Д) 1-4.

10. Вид санітарної обробки в першу добу після операції на органах черевної порожнини:

1) часткова санітарна обробка;

2) повна санітарна обробка;

3) протирання шкіри та заміна білизни;

4) санітарна обробка не проводиться;

Виберіть правильну відповідь: А) 1; Б) 4; В) 2; Г) 3; Д) 4.

11. Вид санітарної обробки після операції на нижніх кінцівках:

1) протирання шкіри та заміна білизни;

2) часткова санітарна обробка;

3) повна санітарна обробка;

4) санітарна обробка не проводиться.

Виберіть правильну відповідь: А) 1; Б) 4; В) 2; Г) 3; Д) 1-4.

12. Протипокази до призначення очисної клізми в післяопераційному періоді?:

1) операція на шлунку;

2) операцію на тонкому кишківнику;

3) операція на товстій кишці;

4) люба операція на органах черевної порожнини;

5) операція на біліарній зоні.

Виберіть правильну відповідь: А) 1; Б) 4; В) 2; Г) 3; Д) 5.

13. Покази до призначення мікроклізми в післяопераційному періоді?:

1) відсутність 1 добу відходження газів та стільця;

2) відсутність 2-3 доби відходження газів та стільця;

3) відсутність 3-4 доби відходження газів та стільця;

4) відсутність 4-5 діб відходження газів та стільця

5) відсутність 6 діб відходження газів та стільця.

Виберіть правильну відповідь: А) 1; Б) 4; В) 2; Г) 3; Д) 5.

14. Профілактика нагноєння операційної рани:

А. часті шви на рану;

Б. розсмоктуючи шви на рану;

В. дренування рани;

Г. лікувальна фізкультура;

Д. герметична пов’язка.

15. Положення голови хворого в перші 2 години після загального знеболення?

А. на рівні з тілом;

Б. нижче рівня тіла;

В. вище рівня тіла;

Г. не має значення;

Д. на бік.

Правильні відповіді на тести для самоконтролю: 1 – Б; 2 – В; 3 – Г; 4 – В; 5 – Д; 6 – В; 7 – Г; 8 – Г; 9 – Б; 10 – Г; 11 – В; 12 – Г; 13 – В. 14. – В. 15. – А.

- Ситуаційні завдання (задачі):

ЗАДАЧА №1 Через 1,5 години після операції під загальним знеболенням у хворого наступила зупинка дихання. Чим вірогідніше обумовлено і які Ваші дії?

Відповідь:

1. асфіксія інородним тілом.

2. передозування наркозу.

3. відключення дихального центру.

4. асфіксія слиною.

5. асфіксія в наслідок западання язика.

ЗАДАЧА №2 В клініці у хворого 25 років, раптово на 2 добу після технічно важкої апендектомії з приводу гострого гангренозного апендициту, з’явилась виражена загальна слабкість, блідість шкіряних покривів, головокружіння. Загальний стан хворого середнього ступеню важкості. Ер – 2,5 Г/л, Нв – 76 Г/л. Рана чиста, набряку та гіперемії немає. Що на Вашу думку відбулось у хворого?

Відповідь:

1. внутрішня кровотеча.

2. кровотеча в рані.

3. нагноєння рани.

4. запалення рани.

5. утворення абсцесу в черевній порожнині.

ЗАДАЧА №3 В післядопераційний період обстеження Ви виявили у хворого гіпопротеїнемію.

Ваші дії при корекції білкового дефіциту.

Відповідь:

1. Переливання плазми /сухої, нативної/.

2. Білкові плазмозамінювачі.

3. Свіжоцитратна кров.

ЗАДАЧА №4 Хворому проведена операція на товстій кишці.

Коли можна призначити очисну клізму?

Відповідь:

1. Ч/з 4 тижні.

2. ч\з 2 доби.

3. Ч/з 1 тиждень.

4. Ч/з 3 доби.

5. Ч/з 2 тижні

5.6. Задачі для самоконтролю:

ЗАДАЧА №5 В клініці перебуває хворий, що прооперований з приводу неускладненої правобічної пахової кили. На 6 добу хворий переніс інфаркт міокарда. Ваші роздуми про подальше ведення хворого?

Відповідь:

1. перевести на лікування в кардіологічне відділення;

2. продовжити лікування до зняття швів;

3. продовжити лікування до зняття швів з виконанням терапевтичних призначень;

4. виписати з рекомендаціями подальшого лікування в кардіології;

5. динамічне спостереження кардіолога в хірургічному відділенні.

ЗАДАЧА №6 В клініці перебуває хворий, що екстрено прооперований з приводу перфоративної виразки ДПК. На 5 добу у хворого з’явилась набряк та гіперемія в с/3 рани. Ваші роздуми про ускладнення?

1. нагноєння рани;

2. кровотеча в рані4

3. евентерація;

4. післяопераційна грижа;

ЗАДАЧА №7 В клініці перебуває хворий, що екстрено прооперований з приводу перфоративної виразки ДПК. Розлитого гнійного перитоніту. На 4 добу у хворого з’явилось вздуття живота, відсутність відродження газів, перистальтика – поодинокими хвилями. На обзорному знімку живота – чаши Клойберга та роздуті газом петлі кишкивника. Ваші роздуми про ускладнення?

1. гнійний перитоніт;

2. рання злукова кишкова непрохідність;

3. неспроможність швів;

4. динамічна непрохідність;

5. парез кишечника.

ПРАВИЛЬНІ ВІДПОВІДІ:

№1 - 5; №2 - 1; №3 - 1; №4 -1; №5 -1; №6 – 1; №7 – 2;

Література:

7.1.Основна:

1. Гостищев В.К. Общая хирургия. М., “Медицина”, 1997.- с. 326 – 342, 116 – 121.

2. Гостищев В.К. Общая хирургия. М., “Медицина”, 1993.- с. 298 – 314.

3. Стручков В.И. Общая хирургия. М., “Медицина”, 1988.- с. 365 – 371.

4. Волколаков Я.В. Общая хирургия. Рига “Звайгзне”, 1989.- с. 338 – 360.

5. Черенько М.П. Загальна хірургія. Київ “Здоров’я”, 1999.- с. 208 – 216.

6. Жученко С.П. Загальна хірургія. Київ “Здоров’я”, 1999.- с. 235 – 240.

7. Гостищев В.К. Руководство к практическим занятиям по общей хирургии. М., “Медицина”, 1987.- с. 183 – 196.

7.2 Додаткова:

1. Григорян А.В. Руководство к практическим занятиям по общей хирургии. М., “Медицина”, 1976.- с. 151 – 167.

2. Дегтяр Е.Г. "Що повинна знати і вміти сестра хірургічного відділення", 1979.-с.

3. Конспекти лекцій.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 757 | Нарушение авторских прав