АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Основні стадії адаптації до фізичних навантажень. Структурний слід адаптації

Пристосувальні механізми до інтенсивного м'язової діяльності являють собою реакцію цілісного організму, спрямовану на рішення двох завдань - забезпечення м'язової діяльності й підтримка або відновлення його гомеостазу. Ці процеси управляються й регулюються центральним керуючим механізмом, що має дві ланки - нейрогенне й гуморальне. Нейрогенна ланка запускає рухову реакцію й викликає мобілізацію кровообігу, дихання і інших компонентів функціональних систем організму. Одночасно відбувається активізація симпатоадреналової і гіпофізарно-адренокортикальної систем, тобто гуморальної ланки керування адаптаційним процесом.

1.Термінова адаптація, тобто початкова "аварійна" стадія процесу пристосування до фізичних навантажень характеризується мобілізацією функціональної системи, відповідальної за адаптацію, до гранично припустимого рівня. Рухова відповідь нетренованого організму може бути або недостатній по силі, або менш тривалою, чим потрібно, за часом.
Недостатньо ефективною і раціональною на цьому етапі звичайно буває реакція системи кровообігу, дихання та ін. Найбільш важлива причина "недосконалості" реакції полягає в тому, що "недосконалою" ланкою в нетренованому організмі є ЦНС. При цьому нейрогенно детермінована активізація гіпоталамо-гіпофізарно-адренокортикальної і симпатоадреналової систем, тобто систем, що стрес - реалізують, носить інтенсивний, нерідко надлишковий характер і супроводжується яскраво вираженою стрес-реакцією. При тривалих і інтенсивних навантаженнях, що діють на нетренований організм, надмірна активація систем, що стрес - реалізують (головним чином, симпато-адреналової) нерідко приводить до прояву негативного ефекту стрес-реакції, що ушкоджує,. Цей ефект обумовлений впливом катехоламінів, а також інших факторів (гіпоксія, ацидоз), надмірною активацією перекісного окислювання ліпідів в мембранах клітин різних органів, що приводить до їхнього ушкодження. У результаті позитивні ефекти катехоламінів (мобілізація енергозабезпечення й працездатності), що забезпечують адаптацію, переходять у ті, що ушкоджують.

На рівні дихальної системи терміновий етап адаптації характеризується максимальною мобілізацією зовнішнього дихання, що проявляється неекономічним ростом V_Е (об’єм легеневої вентиляції) внаслідок збільшення f (частота дихальних рухів), але не V_т (дихальний об’єм), дискоординацією між регіонарним кровотоком і вентиляцією відповідних ділянок легеневої тканини, неузгодженістю дихання і рухів. У підсумку збільшення V_Е на цій стадії адаптації не рятує від більш-менш вираженої гипоксемії й гіперкапнії. На рівні системи кровообігу на цій стадії відбувається значне, але недостатнє для тривалої підтримки високого рівня роботи збільшення ХОК (хвилинний обсяг крові), що досягається неекономічним шляхом - за рахунок росту ЧСС (частота серцевих скорочень) при обмеженому збільшенні УО (ударний об’єм). Одночасно відбувається перерозподіл кровотока убік переважного кровопостачання працюючих м'язів, серця й мозку за рахунок інших внутрішніх органів і підшкірної клітковини. Незважаючи на перерозподіл кровотока, обмежені можливості васкуляризація серця і скелетних м'язів у нетренованому організмі можуть бути одним з факторів, що лімітують м'язову роботу при навантаженні.

У цілому, ця "аварійна" стадія характеризується максимальною за рівнем, але неощадливою гіперфункцією системи, відповідальної за адаптацію; виснаженням функціонального резерву даної системи, явищами надмірної стрес-реакції й ушкодженнями.

2.Перехідна стадія довгострокової адаптації к. фізичним навантаженням визначається тим, що виникаюча в процесі тренування активація синтезу нуклеїнових кислот і білків, викликана гормональними й іншими факторами, приводить до надлишкового росту певних структур у клітинах органів функціональної системи, що сприяє підвищенню інтенсивності й тривалості рухової реакції на цьому етапі термінової адаптації. Удосконалюється координація рухів - рухова реакція стає більш точною й економічною. Керування діяльністю всієї функціональної системи починає економізувати. Збільшується кількість клітинних структур і їхніх функціональних можливостей. Відбувається формування структурного "сліду" адаптації.

3.Стадія стійкої адаптації характеризується завершенням формування системного структурного "сліду". Особливістю цього структурного базису адаптації є формування неспецифічної резистентності організму. Системний структурний "слід" адаптації характеризується декількома особливостями.

Перша особливість: утвориться врівноважена система цілісного центрального регулювання, що характеризується економізацією, полегшенням процесу керування, адаптаційними реакціями й адекватністю виконання м'язової роботи. Підвищуються функціональні потужності гормональних систем і економічність їхнього функціоювання. У тренованих людей у відповідь на те саме стандартну навантаження відбувається значно менш звільнення катехоламінів. Обмеження стрес-реакції в тренованому організмі відіграє вирішальну роль у підвищенні його резистентності до факторів, що ушкоджують. Найважливішим проявом адаптаційної перебудови ендокринної функції підшлункової залози є зниження секреції інсуліну і його концентрації в крові в спокої, а також зменшення інсулінової реакції на введення глюкози, що приводить до зменшення синтезу триглицеридов і ліпопротеідів низкої щільності, тобто зменшується ймовірність порушень ліпідного обміну й розвитку атеросклерозу.

Друга особливість системного структурного "сліду" адаптації складається в збільшенні потужності й економічності функціюнування рухового апарата. Вирішальним фактором є збільшення потужності системи мітохондрій і активація окисного фосфорілювання. Значення цього фактора визначається: 1.ростом здатності синтезувати АТФ; 2.ростом здатності утилізувати жирні кислоти й пируват, тим самим, зменшуючи нагромадження молочної кислоти в м'язах; 3.зниженням активності вільно-радикального окислювання в м'язових клітинах при інтенсивному навантаженні, -у зв'язку зі зменшенням продукції вільних радикалів і підвищенням активності антиоксидантної системи.

Третя особливість складається в збільшенні потужності й економічності функціюнування апарата зовнішнього дихання і кровообігу, що проявляється зниженням у спокої й меншому збільшенні при неграничних навантаженнях індексу "подвійного добутку" (або індексу напруги міокарда), що визначає рівень споживання міокардом кисню.

4.Стадія "зношування" системи, відповідальної за адаптацію. Ця стадія не є обов'язкової, тому що стійка адаптація до фізичних навантажень може зберігатися протягом багатьох років.

Сутність позитивних перехресних ефектів адаптації до фізичних навантажень полягає в тому, що вона підвищує резистентність організму не тільки до фізичних навантажень, але також до дії інших факторів навколишнього середовища й захворюванням, тобто є засобом профілактики й корекції ушкоджень, які викликані цими факторами.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 1050 | Нарушение авторских прав