АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

СКАРЛАТИНА

Скарлатина — гостре інфекційне захворювання переважно дитячого віку, що характеризується явищами загальної інток­сикації, ангіною, регіонарним лімфаденітом, дрібноточковим висипом та наступним пластинчастим лущенням.

Етіологія. Збудник скарлатини — бета-гемолітичний стреп­токок групи А. Відомо 80 серологічних типів цього стрептоко­ка. Кожен з них може спричинити скарлатину. Антитіла, що утворюються в організмі після перенесеної скарлатини у від­повідь на дію токсину, зв'язують токсини стрептокока всіх типів (поліспецифічний антитоксичний імунітет); антибакте­ріальні антитіла виробляються тільки проти того типу стреп­токока, який спричинив захворювання (моноспецифічний ан­тибактеріальний імунітет).

Епідеміологія. Джерелом інфекції є хворий на скарлатину, контагіозний з моменту захворювання до 22-го дня від почат­ку хвороби, а також хворий (дитина або дорослий), в якого є інша стрептококова хвороба (ангіна, назофарингіт, стрепто­дермія, бешиха тощо). Основний шлях передавання скарлати­ни — повітряно-краплинний. Певну роль у поширенні скар­латини відіграє передавання інфекції контактним шляхом — через третю особу та через предмети, яких торкався хворий. Бувають також харчові спалахи скарлатини — через молоко, холодець тощо.

Найбільше випадків захворювання на скарлатину спосте­рігається серед дітей дошкільного та молодшого шкільного ві­ку. Діти 1-го року життя і після 15-річного віку на скарлатину хворіють рідко. Індекс контагіозності у разі скарлатини ста­новить 0,4.

Патогенез. Вхідні ворота інфекції — піднебінні мигдалики, а також ушкоджена шкіра або слизові оболонки іншої ділян­ки (опікова, ранова, післяпологова скарлатина тощо). Скарла­тинозний стрептокок розмножується у ділянці вхідних воріт інфекції, виділяє токсин, який всмоктується в кров і зумов­лює загальнотоксичні симптоми (головний біль, блювання, під­вищення температури тіла тощо), ураження вегетативної нер­вової системи (спочатку симпатичної, а потім парасимпатич­ної частини). З дією токсину пов'язані зміни шкіри (висипання) та язика. Септична дія скарлатинозного стрептокока проявля­ється виникненням на місці проникнення інфекції первинно­го вогнища запалення (ангіна) та гнійними ускладненнями, що розвиваються за певних несприятливих умов. Продукти роз­паду стрептокока справляють алергійну дію, що сприяє роз­витку алергійних ускладнень.

Клініка. Інкубаційний період у разі скарлатини триває 2—7 днів, іноді збільшуючись до 12 днів. Початок хвороби гострий. Температура тіла підвищується до 38—39 °С і біль­ше, з'являються біль у глотці під час ковтання, головний біль, нездужання, часто — блювання. Уже на 1-шу добу або на 2-й день з'являється висип. Скарлатинозний висип дрібноточковий, яскраво-рожевий або червоний на гіперемійованому тлі шкіри. На перший погляд створюєть­ся враження суцільного почервоніння шкіри. Найбільше ви­сипань у пахвовій, лобковій, пахвинній та сідничній ділянках, на згинальних поверхнях кінцівок. Висип у деяких випадках має дрібнопапульозний характер. Можна спостерігати міліар­не висипання у вигляді дрібних, як макове зернятко, пухирців, наповнених прозорою або каламутнуватою рідиною. У разі важкої форми скарлатини висип часто геморагічний. За наяв­ності скарлатини спостерігається білий дермографізм (тривалий прихований і короткий явний періоди). Обличчя має харак­терний вигляд: на лобі і скронях — рожевий дрібноточковий висип, шкіра щік суцільного червоного кольору; шкіра носа, навколо губ та підборіддя бліда. Чітко видно блідий носо-губний трикутник — типова ознака скарлатини, описана Н.Ф. Філатовим. У ділянках згинів під час уважного огляду видно багато дрібноточкових крововиливів, завдяки чому природні складки в них дуже виділяються. Це симптом складки. По­стійним симптомом скарлатини є ангіна — від катарального запалення до глибоких некротичних змін піднебінних мигда­ликів. Спостерігають яскраву гіперемію слизової оболонки передніх піднебінних дуг, м'якого піднебіння, язичка — "па­лаючий зів". Відповідно до ступеня ураження зіва у процес втягуються регіонарні лімфатичні вузли: вони збільшені, щіль­ні, болісні під час пальпації. Язик обкладений густим білим нальотом, через 2—3 дні він очищається від нього, стає яскра­во-червоним, сосочки гіпертрофуються — "малиновий язик".

Явища загальної інтоксикації, залежно від важкості хворо­би, зберігаються протягом 2—7 днів. Паралельно з поліпшен­ням загального стану (зниження та нормалізація температури тіла, поліпшення самопочуття) зменшується ступінь запаль­них змін зіва, блідне і поступово зникає висип. На місці виси­пу спостерігають лущення: висівкоподібне на обличчі та шиї, пластинчасте — на тулубі та кінцівках. Поява лущення при­падає на кінець 1-го — початок 2-го тижня. Інтенсивнішим лущення буває після рясного висипання, особливо міліарного. Найчіткішим є скарлатинозне пластинчасте лущення на доло­нях та підошвах.

Типова скарлатина проявляється в легкій, середньоважкій та важкій формах. Важка форма скарлатини, за умови якої домінують загальнотоксичні розлади (гіпертермія, багаторазо­ве блювання, нейротоксикоз, геморагічний синдром), є ток­сичною. Якщо переважає бактеріальний компонент (некро­тична ангіна, аденофлегмона, ранні гнійні ускладнення тощо), виділяють септичну скарлатину. Поєднання симптомів токсич­ної та септичної скарлатини характерне для токсико-септичної форми хвороби.

Перебіг скарлатини нерідко буває атиповим: симптоми хво­роби виражені слабко, деяких з них зовсім немає. Це стерта форма скарлатини.

Атиповою скарлатиною є також екстрафарингеальна, або екстрабукальна (опікова, ранова, післяпологова тощо). Явища загальної інтоксикації є вираженими, висип типовим, але по­чинається він і найбільш насичений у ділянці вхідних воріт інфекції. Слабко виражені зміни в зіві — ангіна найчастіше є катаральною.

Ускладнення. У генезі ускладнень скарлатини основну роль відіграють два чинники: бактеріальний та алергійний.

Бактеріальні (гнійні) ускладнення можуть виникати і в ран­ні, і в пізні терміни хвороби. Серед гнійних ускладнень най­поширеніші лімфаденіт, аденофлегмона, отит, мастоїдит, гній­ний артрит тощо.

Алергійні ускладнення у разі скарлатини найчастіше вини­кають під час другого періоду хвороби. Це насамперед дифуз­ний гломерулонефрит та синовіт з переважним ураженням дрібних суглобів. Для скарлатини характерними є також "алергійні хвилі": у реконвалесцента скарлатини на 2—3-му тижні хвороби відновлюються загальнотоксичні симптоми, підвищу­ється температура тіла (звичайно короткочасно); з'являється висип різноманітного характеру (дрібноплямистий, уртикарний, анулярний), ангіна (звичайно катаральна), спостерігають одутлість обличчя, запалення слизових оболонок — кон'юнк­тивіт, риніт, бронхіт. Збільшуються лімфатичні вузли, вини­кає еозинофілія. "Алергійні хвилі" можуть бути одноразови­ми та повторними.

Поряд з "алергійними хвилями" у разі скарлатини на 3—4-му тижні хвороби можуть з'являтися справжні рецидиви скарлатини.

Своєрідні зміни серцево-судинної системи, що виникають у другий період скарлатини і відомі під назвою скарлатиноз­ного серця (сповільнення пульсу, аритмія дихального типу, зниження артеріального тиску, розширення відносної тупості серця вліво, систолічний шум тощо), відображають зміну фаз тонусу вегетативної нервової системи. Вони цілком доброякіс­ні, можуть утримуватися протягом 2—3 тиж.

Діагноз. Розпізнавання скарлатини у типових випадках не становить труднощів. У разі нетипового висипу виникає по­треба диференціювати скарлатину від інших захворювань, що супроводжуються висипом: кору, червоної висипки, продромального висипу за наявності вітряної віспи, медикаментоз­ного та токсичного висипу, сироваткової хвороби, далекосхідної скарлатиноподібної пропасниці, у маленьких дітей — від пітниці. Якщо немає висипання, скарлатину диференціюють від ангіни, дифтерії зіва. Діагностувати скарлатину, особливо за умови легких та стертих форм хвороби, лікареві допомагає епідеміологічний анамнез (тісний контакт із хворим на скар­латину).

Надійних методів лабораторного діагностування скарлати­ни немає. Бактеріологічний метод (видалення гемолітичного стрептокока) застосовують нечасто через значне поширення цього мікроорганізму в носовій частині глотки у разі інших захворювань, а також у здорових людей. Підвищення титру антистрептолізину та антифібринолізину характерне для скар­латини, але ці дослідження трудомісткі і не знайшли широко­го застосування у практиці. Скарлатині, як і іншим бактері­альним інфекціям, властиві нейтрофільний лейкоцитоз, зсув уліво та збільшення ШОЕ.

Лікування. Оскільки навіть у разі легких форм скарлатини можуть виникати ускладнення, треба проводити антибактері­альну (антистрептококову) терапію. Найдоцільніше признача­ти бензилпеніцилін, який високоактивний щодо стрептокока і практично нетоксичний. Інші антибіотики використовують у разі несприйняття бензилпеніциліну організмом або за деяких інших обставин. Доза бензилпеніциліну становить 50 000— 100 000 ОД на 1 кг маси тіла на добу за умови 3—4-разового внутрішньом'язового введення. Курс лікування — 5—7 днів. Для лікування скарлатини використовують також інші анти­біотики: оксацилін, еритроміцин, феноксиметилпеніцилін усе­редину в звичайних вікових дозах протягом 5—7 днів. Доцільно також застосовувати гіпосенсибілізувальні засоби: антигістамінні (димедрол, піпольфен, тавегіл тощо), препарати кальцію.

У разі токсичних форм скарлатини вдаються до неспеци­фічної детоксикації (внутрішньовенне краплинне введення ізотонічних глюкозосольових розчинів та синтетичних плазмозамінників). Внутрішньовенно краплинно або внутрішньом'язово доцільно вводити гідрокортизон (3—5 мг/кг на добу) або його аналоги протягом 2—4 днів. За показаннями застосо­вують також симптоматичні засоби. Хворі на скарлатину про­тягом усього гострого періоду хвороби повинні дотримувати ліжкового режиму. Ускладнення лікують за загальними правилами. Якщо є бактеріальні ускладнення, застосовують анти­біотики, за показаннями — фізіотерапевтичні, хірургічні та інші методи лікування. У лікуванні алергійних ускладнень го­ловне значення має гіпосенсибілізувальна терапія.

Профілактика. Специфічної профілактики скарлатини до­сі ще не розроблено. Тривають пошуки ефективних методів активної імунізації.

Заходи в осередку.

1. Хворого на скарлатину ізолюють удо­ма або госпіталізують, якщо є показання (важка та ускладнена форми хвороби, неможливість забезпечити догляд за хворим або ізолювати його вдома тощо). Реконвалесценти, які відві­дують дитячі дошкільні заклади та перші два класи школи, допускаються в ці заклади, коли мине 22 дні від початку хвороби.

2. Карантин для контактних дітей дошкільного віку та учнів перших двох класів встановлюють на 7 днів.

3. За осередком установлюють медичний нагляд. Важливо виявити стерті та атипові (наприклад, ангіна) форми хвороби.

Дата добавления: 2015-09-18 | Просмотры: 706 | Нарушение авторских прав