АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Білет 25

1. Найпоширеніші форми гнійних інфекцій шкіри і підшкірної основи можна викласти за такою схемою. Фурункул (furunculus) — це гостре гнійно-некротичне запалення волося­ного мішечка і сальної залози. Буває на тих ділянках, де росте волосся, де є багато сальних залоз (обличчя, спина). Спричинює його білий і золотистий стафілококи. Захворювання починається з появи на шкірі болючого утворення з волося­ним мішечком у центрі. Шкіра в цьому місці почервоніла. Згодом з'являється болючий інфільтрат з некротичним стер­жнем. Осередок некрозу розплавляєть­ся, і утворюється невеликий гнояк. У більшості випадків фурункул зу­мовлює незначні загальні прояви (за­гальне нездужання, незначне підви­щення температури тіла, головний біль, втрата апетиту). Лише у разі по­ширення запального процесу на сусідні тканини, лімфатичні чи кровоносні судини можуть бути виражені явища інтоксикації. Хворі з фурункулами за відсутності ускладнень (за винятком локалізації фурункула на обличчі) лікуються амбу-латорно. Залежно від стадії захворю­вання місцеве лікування може бути кон­сервативним і хірургічним. Щкіру довкола фурункула змазують 1 % саліциловим спиртом, гібітаном і накладають на неї пов'язку з емульсією, що містить будь-який антибіотик (з гру­пи пеніцилінів або синтоміцину). Де­які хірурги рекомендують присипати фурункул кристалічним саліцилово-кис­лим натрієм або саліциловою кислотою. Карбункул (carbunculus) — гостре гнійно-некротичне запалення розташо­ваних поруч волосяних мішечків, саль­них залоз і тканин, що оточують їх, з некрозом шкіри і підшкірної основи. Спричинюється золотистим стафіло­коком. Особливістю карбункула є те, що він швидко прогресує, процес по­ширюється вглиб, у ділянці ураження виникає численний тромбоз дрібних судин, що призводить до некрозу тка­нин. У ділянці карбункула наявний різних розмірів інфільтрат, який під­німається над поверхнею шкіри. Шкіра в цьому місці має багряно-синій колір. Через деякий час поверхня карбункула вкривається численими дрібними не­кротичними осередками, з яких виді­ляється гній. М'які тканини довкола інфільтровані, щільні, дуже болючі. Порушується загальний стан хворого: виражені явища інтоксикації, до 39— 40 °С піднімається температура тіла, пульс частий (100—120 за Іхв), язик сухий, обкладений. Може бути марен­ня. У крові виявляють зміни, що ха­рактерні для запального процесу. Лікують карбункули переважно хірур-гічними методами, бо загальна та місцева терапія антибіотиками, пені­цилін-новокаїнові блокади звичайно неефективні. Процес прогресує, в гли­бині відбувається гнійне розплавлення тканин, а в центрі карбункула — некроз шкіри. Через отвір, який утворився, ііиділяється некротична маса (стриж­ні). Таких хворих треба оперувати. Під загальним знеболенням проводять гли­бокий хрестоподібний розріз. Видаля­ють некротичні тканини, рану проми­вають антисептиком і тампонують. Подальше лікування проводять за за­гальними принципами гнійної хірургії. Флегмона (phlegmone) — розлите гнійне запалення підшкірної основи, яке має тенденцію до поширення. Флегмони можуть локалізуватися підшкірно, міжм'язово, заочеревин-но, в малому тазу. Розрізняють поверх­неві й глибокі флегмони. Залежно від локалізації вони мають специфічні на­зви: запалення навколониркової клітко­вини — паранефрит (paranephritis); на-вколопрямокишкової — парапроктит (paraproctitis); тканин середостіння — медіастиніт (mediastinitis); навколо лімфатичних вузлів — аденофлегмона (adenophlegmone). Розвиток флегмони має кілька стадій. У перші 2 доби спостерігаються роз­ширення судин, вихід із них у клітко­вину рідкої частини крові і скупчення в ній лейкоцитів (серозна флегмона). Під впливом своєчасного лікування всі ці зміни можуть мати оборотний розвиток. Протягом 3-ї і 4-ї діб утворюються окремі дрібні гнійні вогнища, які не зливаються між собою. Під час роз­криття тканин у цей час гною не вияв­ляють, тканини мають набряклий виг­ляд, іноді — жовто-зелений колір (гнійна флегмона). На цьому етапі розріз тканин може запобігти прогре­суванню захворювання. Протягом 5-ї і 6-ї діб дрібні гнояч­ки, які утворилися, зливаються між собою, інфільтрують тканину, захоплюючи все нові ділянки. У разі роз­криття флегмони в цій стадії з тканин виділяється зелений рідкий гній. У ділянці запалення виникає тромбоз дрібних судин, що може призвести до некрозу тканин (некротична флегмона). Паралельно з місцевими змінами погіршується загальний стан хворого. Прискорюється пульс, до 38—39 °С підвищується температура тіла. З'яв­ляються головний біль,озноб, хворий втрачає апетит. У крові відбуваються зміни, що характерні для запального процесу. Лікування флегмон проводять у ста­ціонарних умовах. У початкових стадіях захворювання (за наявності невеликого малоболючого інфільтрату з незначною температурною реакцією і змінами в крові) можуть бути застосовані консер­вативні методи: постільний режим, іммобілізація ураженої ділянки (кін­цівки), внутрішньом'язове застосуван­ня антибіотиків, футлярні новокаїнові блокади, фізіотерапевтичні процедури (УВЧ, кварц). За умови прогресування процесу не можна зволікати з опера­цією. Під загальною анестезією, одним або кількома розрізами флегмону широ­ко розкривають, розрізують всі перетин­ки, з'єднують гнійні кишені, видаля­ють некротизовані тканини. Рану пухко тампонують, дренують. Залежно від ре­акції організму проводять загальне ліку­вання різної інтенсивності. Після розкриття флегмони стан хво­рого поступово поліпшується, темпе­ратура тіла знижується, біль зменшуєть­ся, набряк зникає. Згодом рана очи­щується, з'являються рожеві грану­ляції, що дає можливість у низці ви­падків (якщо великі рани) накласти вторинні шви. Абсцес (abscessus) — обмежене за­палення із скупченням гною в різних тканинах, органах, оточене піогенною капсулою. Нагромадження гною в порож­нинах організму (плевральній, жовч­ного міхура, червоподібного відростка, суглобі) називається емпіємою. Абсцеси можуть розташовуватися в м'яких тканинах і органах. Розрізняють поверхневі і глибокі абсцеси. Поверхневі (частіше підшкірні) абсцеси діаг­ностувати не складно, хоча клінічна картина багато в чому залежить від вірулентності інфекції і реактивності організму. Спричинюють абсцесс екзогенна або ендогенна інфекція. Крім цього, абсцеси можуть виникати у разі нагноєння гематоми, введення в тканини концентрованих розчинів лікарських речовин (анальгіну, магнію сульфату, кордіаміну). Місцеві і загальні клінічні прояви у разі поверхнево розташованих абсцесів подібні до ознак флегмони: місцева припухлість, болючість, почервоніння шкіри, підвищення температури тіла, озноб, тахікардія, зміни з боку крові тощо. Під час пальпації уражена ділян­ка м'яка, наявний симптом флюкту-ації. Ознаку цю виявляють за таким ме­тодом: по боках припухлості кладуть пальці обох рук, рівномірно натискую­чи ними на неї. Після цього, утриму­ючи пальці лівої руки в попередньому положенні, правою рукою роблять не сильні поштовхоподібні рухи. Лікування абсцесу хірургічне. Під місцевою анестезією чи різними вида­ми інгаляційного і неінгаляційного нар­козу гнояки розтинають. Якщо вони поверхнево розташовані, то цю опера­цію виконати не складно. Глибокі гно­яки іноді складно розітнути через ана­томічне розташування, близькість важ­ливих органів,великих судин тощо. Для кращого відтоку гною гнояк бажано-розтинати біля його дна. Після розти­ну гнояка і евакуації гною пальцем роз'єднують перетинки, розкривають можливі гнійні кишені. Гній беруть для бактеріологічного дослідження і визна­чення чутливості мікробів до антибіо­тиків. Порожнину абсцесу промивають антисептичним розчином і дренують гумовими смужками та поліхлорвініло-вими трубками. Якщо не вдалося спо­рожнити його через основний розріз, абсцес дренують через додаткові одну-дві контрапертури. Після розтину абс­цес лікують як гнійну рану. Розтинати абсцес треба обережно, аби не пошко­дити піогенної капсули.

2. Інфекції сечовивідних шляхів Інфекції нирок, сечоводів, сечового міхура та уретри кваліфікуються як інфекції сечовивідних шляхів. До найпоширенішим організмів, які викликають ІМП, належать кишкова паличка (Escherichia coli) і стафілокок (Staphylococcus saprophyticus). Рак передміхурової залози Рак передміхурової залози є захворюванням, при якому розвивається пухлина передміхурової залози (головна заліза в чоловічій репродуктивній системі). Рак виникає, коли клітини простати мутують і починають неконтрольовано розмножуватися. Ці клітини можуть поширюватися (метастазувати) з простати в інші частини тіла. Нетримання сечі Нетриманням сечі називається мимовільне виділення сечі з тіла. Стресове нетримання сечі, по суті, виникає із-за слабкості м’язів тазового підлоги. Це втрата невеликої кількості сечі при кашлі, сміху, чханні, фізичних вправах чи інших рухів, які збільшують внутренеее тиск і тим самим посилюють тиск на сечовий міхур. Стресове нетримання сечі є найбільш поширеним. Інші урологічні проблеми: Доброякісна гіперплазія передміхурової залози. Рак сечового міхура. Цистит. Епідидиміт. Еректильна дисфункція. Інтерстиціальний цистит. Рак нирки. Камені в нирках.

3. Відкритий перелом. У разі потреби зупинити кровотечу, знеболити, накласти асептичну пов’язку, імобілізувати, транспортувати.

4. Попередня підготовка: Зручно розташувати фантом, ємкість з розчином йодонату, лотки для використаного матеріалу та інструментів. Одягнути маску, гумові рукавички. Перевірити дату та час накривання стерильного столу. Відкрити стерильний стіл, на якому розташовані стерильні серветки, кульки, тампони, ниркоподібні лотки, пінцети, затискачі, шприці, ножиці тощо. Взяти з ємкості з 6% р-ном перекису водню корнцанг. Корнцангом взяти зі стерильного столу ниркоподібний лоток, не торкаючись його внутрішньої сторони і країв. Покласти на лоток стерильний перев’язочний матеріал і пінцети таким чином, щоб один з них взяти рукою, не торкаючись лотка. Поставити зручно лоток поруч з фантомом. Закрити стерильний стіл. Основні етапи виконання: Взяти у ліву руку пінцет, що виступає над лотком, не торкаючись ні до чого рукою(далі лівий пінцет). Взяти лівим пінцетом зі стерильного лотка в праву руку ще один пінцет (далі правий пінцет –ним працюємо в рані та поетапно змінюємо його). Зняти з рани правим пінцетом серветку в напрямку уздовж рани від одного її кінця до другого. Покласти серветку в лоток «Використаний матеріал», а правий пінцет у лоток «Використаний інструмент». Взяти наступний стерильний пінцет. Лівим пінцетом взяти зі стерильного лотка марлеву кульку, змочити її в розчині йодонату (залишки йодонату видалити, притискаючи кульку до внутрішньої поверхні ємкості), перекласти в правий пінцет, змазати шви, а потім шкіру навколо від країв до периферії. Кульку викинути у лоток «Використаний матеріал». Лівим пінцетом взяти стерильну серветку, перекласти її в правий, покласти на рану, а на неї ще одну. Використані пінцети покласти в лоток «Використаний інструмент». Закріпити серветки бинтовою або пластирною пов’язкою. Використаний інструмент занурити в дезрозчин для подальшого ополіскування та замочування, використаний матеріал помістити в спеціальну ємкість для подальшої утилізації.

Дата добавления: 2015-08-14 | Просмотры: 564 | Нарушение авторских прав