АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Білет 27

1. Загальна хірургічна інфекція ("зара­ження крові"), чи сепсис, — загальне інфекційно-хірургічне запальне неспе­цифічне захворювання, що розвиваєть­ся у хворих з місцевим осередком хірур­гічної інфекції за недостатнього ліку­вального контролю за ним та знижено­го імунологічного захисту. Рідше збуд­ники інфекції проникають у судинне русло під час інвазивних досліджень чи лікувальних процедур унаслідок пору­шення правил асептики. Знижений опір інфекції у хворих буває переваж­но наслідком токсичного впливу на організм місцевого осередку інфекції і рідше — природженого чи набутого іму­нодефіциту. Найчастіше сепсис розвивається у разі запізнілої діагностики та неефек­тивного лікування значних за обсягом місцевих форм гнійної інфекції — не­своєчасного розкриття та гоєння гній­них ран, флегмон, карбункулів, мас­титу, панарицію, артриту, при за­тримці закриття опікових ран; неадек­ватному антибіотичному та хірургічно­му лікуванні окремих форм інфекції (бешихи, гематогенного остеомієліту, плевриту, перитоніту, гінекологічних інфекційних захворювань, інфекції се­чових шляхів та ін.). У новонародже­них сепсис обумовлюється інфікуван­ням пупка (кукси пуповини). Іноді сеп­сис розвивається за незначних випад­кових пошкоджень. Місце проникнен­ня, входження в організм збудників сепсису (місцевий осередок інфекції, рана, опік тощо) називається вхідни­ми воротами. У тих рідкісних випадках, коли сепсис розвивається за невизна-чених вхідних воріт, сепсис називаєть­ся криптогенним (kryptos у перекладі з гр. — прихований). Сепсис класифікується за числений -ми критеріями. Насамперед сепсис за клінікою поділяють на сепсис з мета­стазами (появою вторинних осередків інфекції за первинним джерелом), який відповідає старій назві цієї фор­ми сепсису — піємія, та сепсис без метастазів, що тотожний старій формі — септицемія. У наш час є всі підстави розглядати ці форми сепсису не як са­мостійні, а як фази чи стадії єдиного процесу з виділенням фаз токсемії, або початкової стадії сепсису, септицемії та септикопіємії. Залежно від виду збудника сепсис поділяють на стафілококовий, стрепто­коковий, пневмококовий, менінгоко­ковий, колі-формний (ешерихія колі, протеус вульгаріс, клебсієла і інші мікроби цієї групи), псевдомонадний, або синьогнійний, сепсис клостриді-альний, анаеробний неклостридіальний (неспоротворний) та ін. Сепсис, спри­чинений мікроорганізмами, які забарв­люються за Грамом, називається грам-позитивним (стафілококовий, стрепто­коковий тощо), а мікроорганізмами, які не забарвлюються за Грамом, — грамнегативним (колі-формний, псев­домонадний, менінгококовий, анае­робний, бактероїдний тощо). За наяв­ністю чи відсутністю видимого джере­ла інфекції сепсис ділять на первинний, або криптогенний (буває рідко), та вто­ринний, або такий, що ускладнює ви­диме джерело інфекції (основний). За локалізацією першоджерела роз­різняють акушерсько-гінекологічний, отогенний, урологічний, стоматоген-ний, хірургічний та терапевтичний сеп­сис тощо. За характером джерела виділяють ра­новий (у тому числі післяопераційний та ін'єкційний ангіогенний), опіковий, пупковий та пов'язаний з інфекційни­ми захворюваннями різних органів та систем (остеомієліт, артрит, карбун­кул, пієлонефрит, абсцес легень тощо). За розвитком у часі виділяють ран­ній сепсис (у перші 2 тиж) та пізній (через 2 тиж і більше). За перебігом сепсис буває блиска­вичним, гострим, підгострим та хроніч­ним. Спостерігаються переважно гос­трий та хронічний сепсис. Інші форми бувають рідше. Коли говориться про сепсис без уточнення, завжди мається на увазі гострий процес. Блискавичний сепсис розвивається протягом однієї доби (навіть кількох годин), іноді після незначних пошкод­жень. Звичайно він закінчується смер­тю на другу-третю добу. Він спосте­рігається переважно у людей з поруше­ною загальною та специфічною реактив­ністю, а його збудником буває голов­ним чином стрептокок. Хронічний сепсис має переважно одонтогенне, тонзилогенне, кардіо-генне, рідше — урологічне або крипто-гснне походження і спричинюється ста­філококом або стрептококом чи їх асо­ціацією з неклостридіальними анаеро­бами та фузоспірилами. Лікування сепсису повинно бути енер­гійним, комплексним, етіопатогене-тичним і індивідуалізованим. Індиві­дуалізація лікування хворого на сепсис будується на таких критеріях, як особ­ливості вхідних воріт (джерело поход­ження збудника інфекції), характер збудника, форма сепсису та патофізіо­логічні особливості хворого. Лікування сепсису комплексне: хірургічне втручан­ня та консервативна терапія. Зв'язок майже всіх випадків сепсису з осеред­ком місцевої інфекції вимагає першо­чергового контролю за ним, його ши­рокого розкриття (за недостатнього дре­нування) та видалення девіталізованих тканин, а по можливості — і повного вирізування. Хоч у стадії сепсису і нема такої залежності між станом місцевого осередку та загальними патологічними проявами, як це спостерігається при гнійній резорбтивній лихоманці (різкий оборотний розвиток загальних явищ лихоманки після радикального втручан­ня і санації місцевого джерела інфек­ції), але нехтувати санацією місцевого осередку неприпустимо. Хірургічне втручання здійснюється як на первинному джерелі інфекції, так і на вторинних метастатичних гнояках, якщо вони можуть бути усунені хірургіч­ним шляхом (видалення, розкриття чи аспірація шляхом пункції, наприклад, поверхневих абсцесів, глибинних гно­яків, уражених інфекцією порожнин тощо). Хірургічним шляхом звичайно неможливо ліквідувати численні малі абсцеси легень, печінки, кісткового мозку тощо. У цьому разі все залежить від терапевтичних заходів, насамперед антибіотико- та дезінтоксикацшної те­рапії. Проте і при таких метастатичних абсцесах можна застосувати пункцію їх та аспірацію гною під контролем ульт­развукового дослідження чи комп'ютер­ної томографії. Основу профілактики сепсису склада­ють заходи з профілактики інфекційних ускладнень ран, у тому числі мікро­травм, та лікування хірургічних інфек­ційних захворювань. Неабияке значен­ня мають суворі асептичні заходи — як організаційні, так і технічні (організа­ція роботи в хірургічних стаціонарах та хірургічних кабінетах поліклініки з дот­риманням правил асептики, боротьба з назокоміальною інфекцією (госпіталіз-мом), бережливе ставлення до тканин під час операцій, недопущення мікроб­ної контамінації порожнин організму під час маніпуляцій на органах тощо. Значне місце в профілактиці ін­фекції, зокрема грамнегативної, мо­жуть зайняти вакцинація моновакцина-ми та розробка нових засобів лікуван­ня хірургічної інфекції.

2. Тріщина заднього проходу являє собою лінійний надрив стінки анального отвору, який триває в анальний канал, захоплюючи його шкірну частина. Довжина тріщини близько 1-1,5 см. Виникає тріщина зазвичай при сильному напруженні під час запору, підняття тягарів, а у жінок нерідко під час пологів. Сприяючим моментом до розвитку тріщини є геморой, особливо великі зовнішні гемороїдальні вузли. Як правило, буває тільки одна тріщина, частіше - на задній куприкової стінці. Лише зрідка виникають дві тріщини, розташовані одна проти одної на задній і передній стінках. Курс лікування становить 14 днів. Потім у хворого може бути самостійний стілець. Необхідно передбачити ряд заходів, що передбачає можливий рецидив тріщини внаслідок напруження при дефекації. Перш за все треба змінити дієту. Тепер рекомендується вживати їжу, що містить рослинну клітковину. Коли консервативне лікування не дає ефекту, доводиться вдаватися до оперативного втручання, яке полягає в висічення тріщини. При сильному спазмі сфінктера проводиться часткова задня сфинктеротомия на глибину до 0,5 см. Якщо виявляються гемороїдальні вузли (зовнішні або внутрішні), то вони січуться. В іншому випадку вузли можуть запалитися і загальмувати загоєння операційної рани. Після операції у хворого протягом 5-6 діб не повинно бути стільця. З цією метою призначається спеціальна дієта і препарати, що затримують роботу кишечника (типу реасека). У зв'язку з тим що тріщина заднього проходу часто виникає в результаті сильного напруження, профілактичні заходи повинні бути спрямовані на боротьбу з запорами. Так як терапія наполегливих запорів не завжди ефективна, люди, які страждають ними, повинні знати про ті заходи, які можуть попередити виникнення тріщини. Зокрема, необхідно більш ретельно дотримуватися туалет, після акту дефекації користуватися сидячими теплими марганцевими ваннами. При найменшому саднении в задньому проході треба застосовувати свічки і мазь. Якщо проносні засоби не допомагають, доводиться вдаватися до очисної клізми.

Випадіння прямої кишки - зміщення вниз і випадіння всіх шарів прямої кишки крізь відхідниковий отвір. У дітей трапляється частіше, ніж у дорослих. Причинами його розвитку є слабкість м'язів тазового дна та підвішуючих м'язів, подібна до ампули форма прямої кишки. До чинників, які сприяють виникненню хвороби, належать важка фізична праця, травми живота і таза, утруднений акт дефекації, тяжкі пологи, а в дітей - тривалий кашель, пронос. Клініка випадіння прямої кишки Розрізняють три ступені випадіння відповідно до його клінічного перебігу. При випадінні І ступеня довжина ділянки, що випала, становить 5 см, кишка вправляється самостійно, функція анального сфінктера не порушена. Пряма кишка випадає тільки під час дефекації. При II ступені розмір ділянки випадіння сягає 10 см, самостійно кишка вправляється з певними труднощами або зовсім не вправляється, функція анального сфінктера послаблена. При випадінні III ступеня довжина відрізку прямої кишки, що виходить за межі анального кільця, перевищує 10 см, кишка виходить навіть при незначному внутрішньочеревному тиску - під час роботи, ходьби, кашлю, сечовипускання тощо. Самостійно кишка не вправляється, хворі змушені вправляти її руками. Недостатність анального сфінктера призводить до нетримання кишкового вмісту. У тяжких випадках кишка взагалі не тримається в малому тазі, звисає поміж стегнами, викликає подразнення та мацерацію шкіри. Слизова оболонка ділянки кишки, що випала, внаслідок постійного травмування запалюється, набрякає, покривається слизом, виразками. Лікування випадіння прямої кишки Усунення чинників, які сприяють випадінню: проносу, закрепу, запальних захворювань товстої кишки. У дорослих ефективне тільки хірургічне втручання

Гострий парапроктит - інфекція з прямої кишки по протоках анальних залоз може швидко проникати в одне з параректальних клітинних просторів - підшкірне (найчастіше), ішіоректальние, пельвіоректальном, ретроректальное (дуже рідко). За назвами цих просторів іменується і форма гострого парапроктиту -подслізістий, підшкірний, ішіоректальние, пельвіоректальном (тазовопрямокішений), ретроректальний. Розрізняють іноді Інтрасфінктерние абсцес, але цей термін краще застосовувати при хронічному парапроктиті, бо точно локалізувати порожнину гнійника при гострому процесі важко. Внутрішній отвір гнійника майже завжди одне, а зовнішніх гнійників може бути два і більше, причому ці зовнішні абсцеси нерідко розташовуються по обидві сторони від ануса - ззаду або спереду від прямої кишки (підковоподібний парапроктит). «Дуга» такого абсцесу проходить позаду, між анусом і куприком (частіше) або спереду від заднього проходу (у жінок між анусом і ректовагінальной перегородкою). При цьому діагностують відповідно, задній або передній подковообразний гострий парапроктит, причому з одного боку абсцес може бути підшкірним, а з іншого ішіоректальние і т. П. Найчастіше, більш ніж у половини всіх хворих, гнійник розташовується на кордоні шкіри та слизової - підшкірно- підслизовий крайової гострий парапроктит. Хворих з первинним гострим парапроктитом в стадії абсцесу на прийом потрапляє порівняно небагато; гнійник зазвичай розкривають (проколюють його передню стінку) в поліклініці, або абсцес розкривається мимовільно після традиційного домашнього лікування - теплі ванни, компреси з ихтиолом або з маззю Вишневського. У таких випадках при зовнішньому огляді видно невелика гнійна рана поблизу заднього проходу, а при пальцевому дослідженні майже завжди вдається встановити локалізацію внутрішнього отвору. При мимовільному або навіть хірургічному розтині гнійника без обробки внутрішнього отвору абсцесу радикального лікування не настає і тому при гострому парапроктиті (у тому числі при мимовільному розтині гнійника) показано радикальне втручання під наркозом. Вирішення питання про застосування тієї чи іншої радикальної операції при гострому парапроктиті повинно прийматися тільки фахівцем-проктологом, а при надходженні таких хворих у хірургічний стаціонар слід просто широко розкрити і дренувати гнійник на промежини і попередити хворого про можливий рецидив гнійника або освіті ректального свища. Якщо це відбудеться, слід направити хворого для планової операції в проктологічне відділення. Після розтину гнійника краще згодом в плановому порядку, в проктологічній клініці виконати кваліфіковано операцію з приводу складного параректальної свища, ніж намагатися будь-яким шляхом одномоментно радикально прооперувати гострий парапроктит, не думаючи про майбутню функції запирательного апарату.

Геморо́й — захворювання, зумовлене тромбозом, запаленням, патологічним розширенням та звитістю гемороїдальних вен, унаслідок чого утворюються вузли навколо прямої кишки. Геморо́й це судинні структури в анальному каналі, що допомагають контролювати випорожнення. Вони переходять у патологічний стан або стають гемороїдальною хворобою у випадку розпухання або запалення. Фізіологічно вони відіграють роль подушки, що складається з артеріовенозних каналів і сполучної тканини. Симптоми патологічного геморою різняться залежно від його виду. Внутрішній геморой характеризується безболісною ректальною кровотечею, а при зовнішньому геморої можуть з’явитися незначні симптоми або сильний біль і розбухання в зоні ануса у випадку тромбозу. Багато людей неправильно називають «гемороєм» будь-який симптом, який проявляється в анально-ректальній зоні, нехтуючи серйозними причинами симптомів. Незважаючи на те, що точна причина появи геморою залишається невідомою, вважається, що низка чинників, які підвищують внутрішньочеревний тиск, зокрема закреп, відіграють роль у розвитку хвороби. Початкове лікування незначного і середнього ступеня хвороби полягає у збільшеному споживанні клітковини, пероральному прийомі рідин для підтримки гідратації; для нейтралізації болю й інших симптомів використовують НПЗП. Якщо симптоми не полегшуються або стан не покращується завдяки консервативному лікуванню, застосовуються деякі малі операції. Хірургічне втручання використовується у випадку недієвості інших заходів. Близько половини населення можуть мати проблеми з гемороєм у деякі моменти життя. Зазвичай ці проблеми вирішуються. Консервативне лікування Консервативне лікування полягає у харчуванні, багатому на харчові волокна, пероральному прийомі рідин для підтримання гідратації, прийомі нестероїдного протизапального препарату (НПЗП), сидячих ванн і відпочинку. Збільшене вживання клітковини, як показав досвід, покращує результат.Його можна досягти, змінивши дієту або додавши до раціону добавки з вмістом клітковини. Немає, щоправда, свідчень на підтвердження позитивної дії сидячих ванн. У випадку проведення такої процедури її тривалість необхідно обмежити 15 хвилинами. Незважаючи на велику кількість засобів місцевої дії і супозиторіїв, що існують для лікування геморою, на підтвердження їх ефективності існує мало свідчень.Засоби з вмістом стероїдів не можна використовувати понад 14 днів, оскільки вони можуть спричинити зменшення товщини шкіри.Більшість препаратів складається з комбінації активних інгредієнтів. Вони можуть містити захисний крем, як наприклад, вазелін чи оксид цинку, анальгетик, наприклад, лідокаїн, і засіб для звуження судин, такий як епінефрин. Користь флавоноїдів сумнівна, окрім того, існують потенційні побічні ефекти. Симптоми зазвичай зникають після вагітності, тому активне лікування часто відкладається на післяпологовий період.

3. Перелом стегна. Знеболити, накласти шину, імобілізувати, транспортувати.

4.

Дата добавления: 2015-08-14 | Просмотры: 552 | Нарушение авторских прав