АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Діагностичні критерії

► Болі в епігастрії пов’язані з прийомом їжі (30-60 хвилин після прийому їжі у разі виразкової хвороби шлунку - ранні болі; 1-1,5 години після прийому їжі і «голодні болі» у разі виразкової хвороби 12-палої кишки (пізні болі);

► Болі посилюються після прийому гострої, кислої, смаженої їжі і зменшуються після прийому соди (виразка шлунку) або після їжі (виразка 12-палої кишки).

► Нічні болі (0-3 години ночі).

► Однакова клінічна картина протягом багатьох років.

► Спадковість.

► Сезонність загострень – частіше весна та осінь.

Об’єктивні критерії:

► напруження прямого м’язу живота в епігастрії (виразка шлунку) і справа від епігастрію (12-палої кишки);

► Симптом Менделя – локальна (не більше як 5 копійочна монетка) ділянка болісності.

Для виразки 12-палої кишки характерна формула захворювання: біль – їжа – спокій.

Рубцювання виразки шлунку завершується в термін до 3 місяців, виразки 12-палої

кишки – 3-4 тижня.

Ускладнення виразкової хвороби шлунку і 12-палої кишки:

Перфорація — найтяжче ускладнення виразкової хвороби, яке полягає у

руйнуванні виразковим процесом усіх шарів стінки шлунка чи

дванадцятипалої кишки. При цьому клінічна картина залежить від того,

куди відбувається перфорація - у черевну порожнину чи и сусідній орган.

Звичайно за 2—3 дні перед перфорацією (продромальнин період) у хворого

посилюється біль в епігастрії, іноді підвищується до субфебрильної

температура тіла, з'являється озноб, нудота, можливе блювання.

Біль при перфорації випазки дуже сильний («кинджальний»), супроводиться

явищами колапсу: холодний липкий піт на чолі, страдницький вираз обличчя

з блукаючим, поглядом, землистий відтінок шкіри обличчя, холодні

кінцівки, поверхневе часте дихання, спрага, сухий язик. Пульс спершу

сповільнений (вагусний), через 2—3 год прискорений (тахікардія).

Артеріальний тиск знижується вже у перші години.

Блювання виникає порівняно рідко і свідчить проти перфорації на користь

іншого гострого захворювання, можливо, гострого панкреатиту.

Під час об'єктивного дослідження черевної порожнини виявляється виражена

перкуторна і нальпаторна болісність в епігастрії; позитивний симптом

Щоткіна—Блюмберга, який спершу локалізується в зоні епігастрію, а через

декілька годин поширюється в мезогдетрін або на всю черевну порожнину.

Дошкоподібне напруження м'язів передньої черевної стінки, яке

спостерігалося в момент перфорації, поступово зменшується, але

наростають прояви метеоризму і перитоніту.

Хворий займає вимушене положення, яке зменшує його страждання: лежить на

спині або на правому боці із зігнутими й приведеними до черева стегнами,

іноді займає колінно-ліктьове положення.

При перкусії черевної порожнини відзначається зникнення печінкової

тупості (повітря зі шлунка через отвір, який утворився у стінці шлунка,

виходить у черевну порожнину і піднімається догори, під діафрагму, що й

утворює тимпанічний звук над печінкою).

При рентгенологічному дослідженні виявляють серпоподібну тінь над

печінкою (внаслідок розташування між печінкою і діафрагмою повітря, яке

вийшло зі шлунка).

При розвитку перитоніту загострюються риси обличчя, шкіра набуває

землистого відтінку, язик стає дуже сухим, спостерігається невпинне

блювання сумішшю кавового кольору, черевна порожнина здувається.

Якщо хворого вчасно не прооперувати, то настає смерть внаслідок гнійного

перитоніту.

Завдання фельдшера полягає, у якомога швидшій госпіталізації хворого у

хірургічне відділення.

Пенетрація — проникнення виразки у сусідні органи: підшлункову залозу,

малий сальник, печінково-дванадцятипалу зв'язку, печінку, жовчний міхур,

товсту кишку або її брижу. Причиною пенетрації є висока «агресивність»

шлункового соку.

Найбільш характерними ознаками пенетрації виразки с біль у спині, нічні

больові приступи, зміна ритму епігастрального болю, незважаючи на

інтенсивну проти виразкову терапію.

Лікування пенетруючої виразки тільки оперативне, тому фельдшеру слід

негайно госпіталізувати такого хворого у хірургічне відділення.

Кровотечу - з виразки шлунка або дванадцятипалої кишки поділяють на

приховану й явну. Прихована виникає часто при виразковій хворобі і

навіть є однією з її типових ознак. Явка трапляється рідко і буває як

одноразовою, так і повторною.

Клінічна картина. На фоні виразкового анамнезу у хворого виразкою шлунка

раптово виникає блювання з домішкою темної крові (внаслідок взаємодії

шлункового соку з гемоглобіном), що нагадує кавову гущу. При локалізації

виразки у дванадцятипалій кишці блювання може не виникати, але хворий

раптово блідне (друга важлива ознака внутрішньої кровотечі), з'являється

запаморочення, іноді колапс. Здебільшого гемодинаміка поступово

стабілізується. Проте хворий залишається блідим, його турбують спрага,

виражена кволість, головний біль, сонливість.

Артеріальний тиск знижений, пульс слабкого наповнення, виникає

тахікардія. Може спостерігатися тахіпное, проте триває воно недовго і

дихання швидко нормалізується (раніше, ніж артеріальний тиск і пульс).

Через 8 год, як правило, випорожнення набувають чорного забарвлення, що

нагадує дьоготь. Хворого з внутрішньою кровотечею (або при підозрі на

це) слід негайно госпіталізувати в хірургічне відділення.

Незалежно від того, Чи лікування буде оперативним, чи консервативним, у

випадку виразкової кровотечі обов'язковим є ви-«конання такого комплексу

заходів. Насамперед необхідний ліжко-junni режим. На передню черевну

стінку слід покласти холод, дати хворому ковтати кусочки льоду.

Внутрішньовенно або внутрішньом'язово вводять діцинон (2—4 мл і

більше 12,5% розчину), ПАМБу (5 мл); підшкірно або внутрішньом'язово

призначають адроксон (1 мл 0,025% розчину). Внутрішньовенно крапельно

застосовують 100—200 мл 5% розчину амінокапронової кислоти, ефективним є

введення (струминно!) антигемофільної або евіжозамо-роженої плазми

(100—150 мл і більше). Використовують також гістодил (цимстидин) —

200—400 мг внутрішньовенно або внутрішньом'язово.

Усередину приймають охолоджений 5% розчин амінокапронової кислоти

(400—500 мл) ковтками, альмагель, фосфалугель, цимстидин, гастроцепін

тощо.

Пілоростеноз, або непрохідність пілоричного відділу шлунка, виникає

внаслідок рубцювання виразки, розташованої в пілоричному відділі шлунка

або на початку дванадцятипалої кишки. Рубцювання призводить до значної

деформації органу і звуження пілоричного каналу.

Розрізняють три клінічні стадії стенозу пілоричного відділу шлунка:

перша стадія — періодичне затримування їжі в шлунку та епізодичні

блювання; друга стадія — постійна наявність харчового залишку у шлунку і

послабленим, але збереженим м'язовим тонусом; третя стадія

неспроможність стінки шлунка з постійним стазом, атонією й

перерозтягненням шлунка.

У першій стадії переважно утримується клінічна картина виразкової

хвороби. Загальний стан хворого змінюється незначно, але посилюється відчуття переповнення в епігастрії, блювання з вираженим кислим

присмаком. Після блювання хворий відчуває тимчасове полегшення; через

1—3 дні знову з'являється відчуття переповнені ні шлунка.

Друга стадія пілороетснозу характеризується відчуттям важкості і

переповнення в епігастрії, яке поєднується з болем, частими відрижками

великою кількістю повітря, регургітацією шлункового вмісту. Блювання

виникає майже щодня. У блювотних масах міститься щойно спожита їжа, а

також з'їдена напередодні, але без ознак гнильного бродіння Після

блювання за допомогою зонда зі шлунка можна підсмоктати ще значну

кількість шлункового вмісту — кислого, гіркого з неприємним запахом.

Після блювання або відсмоктування настає полегшення, але ненадовго,

У третій стадії з'являється постійний стаз, атонія й перерозтягнення

шлунка, значне зневоднення організму, біль «епігастрії турбує хворого

мало, спостерігається загальне нездужання, апатія, кволість, сухість

язика, землисте забарвлення шкіри, знижується її тургор. Шлунок постійно

переповнений, розтягнутий, стінки його атонічні і неспроможні

проштовхнути навіть рідкий вміст через пілорнчний канал.

Перша та друга стадії пілороетснозу є компенсованими, третя —

декомпенсованою.

Єдиним методом лікування хворих пілоростснозом є резекція шлунка.

Малігнізація трансформація, виразки шлунка у рак вишувігється нспомітно.

У хворого поступово зникає характерна для виразкової хвороби сезонність

і періодичність болю, його зв'язок із вживанням їжі тощо. На фоні

виразкового анамнезу з'являється «синдром малих ознак»: кволість,

зниження працездатності, погіршення апетиту, відраза до деяких продуктів

(м'яса, риби), «шлунковий дискомфорт», який характеризується втратою

відчуття задоволення від спожитої їжі і (або) відчуттям переповненого

шлунка, важкості, тиснення під грудиною, посилене слиновиділення, іноді

— дисфагія. Прогресують схуднення, анемія, психічна депресія. Поява у

хворого на виразкову хворобу «шлункового дискомфорту», втрата апетиту,

схуднення свідчать про необхідність скерування хворого на спеціальне

обстеження (рентгенологічне, ендоскопічне).

Принципи лікування виразкової хвороби.
В період загострення лікування доцільно проводити у стаціонарі. У перші 7-10 днів можна рекомендувати напівліжковий режим, після чого призначають вільний режим.
Лікувальне харчування - стіл № 1.
Медикаментозне лікування:

1. Засоби центральної дії (седативні, транквілізатори, еглоніл, даларгін).

2. М-холінолітики:

► неселективні (атропін, метацин, платифілін);

► селективні (гастроцепін, пірензепін).

► Блокатори Н2-гістамінових рецепторів (ціметидин, ранітидин, фамотидин, нізатидин, роксатидин).

► Блокатори протонної помпи - омепразол, лансопразол.

► Засоби, що діють на Helicobacter pylori (де-нол, тріхопол, напівсинтетичні пеніциліни, амоксіцилін, кларитроміцин).

► Антациди (альмагель, маалокс, фасфалюгель, гавіскон).

► Гастроцитопротектори (енпростил, сайтотек, сукральфат, вікалін).

► Засоби, що нормалізують моторну діяльність шлунка (церукал, еглоніл, мотіліум).

► Репаранти (гастрофарм, солкосерил, пентоксил).

Сучасні підходи до лікування виразкової хвороби грунтуються на комбінованому застосуванні препаратів з метою ерадикації (знищення) гелікобактерної інфекції. Для цього запропоновані різноманітні схеми (потрійна, четвертна) терапії. Як правило, вони складаються із комбінації потужних сучасних антисекреторних препаратів (контролок, омепразол) з антибіотиками (амоксицилін, кларитроміцин, тетрациклін) і метронідазолом, колоїдним субцитратом вісмута (де-нолом).

Прогноз при неускладненій виразці шлунка і дванадцятипалої кишки сприятливий.

Первинна профілактика передбачає раціональне харчування, здоровий спосіб життя, ліквідацію шкідливих звичок та стресових ситуацій з метою попередження виникнення виразкової хвороби.

Вторинна профілактика спрямована на досягнення тривалої ремісії захворювання, боротьбу з ускладненнями.

Дата добавления: 2015-09-18 | Просмотры: 551 | Нарушение авторских прав