АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Асоціація з іншими хворобами

Хронічна інфекція

У 80% інфікованих розвивається хронічне запалення.^[11] У більшості симптоми мінімальні або ж і зовсім відсутні протягом перших десятиліть хвороби, ^[12]хоча хронічний гепатит C може асоціюватися з утомою.^[13] Гепатит C – перший чинник цирозу та раку печінки серед інфікованих людей протягом багатьох років.^[7] 10–30% інфікованих через 30 років набувають цирозу.^[7][9] На цироз часто хворіють інфіковані гепатитом B чи ВІЛом, алкоголіки та чоловіки.^[9] Ризик набути раку печінки у хворих на цироз збільшується у 20 разів, щорічний показник - 1-3%.^[7][9] Ризик для алкоголіків зростає у 100 разів.^[14] Гепатит C спричиняє цироз у 27% випадків та у 25% - рак печінки.^[15]

Цироз печінки призводить до високого кров’яного тиску у судинах, що сполучені з печінкою, накопичення рідини у черевній порожнині, швидкої появи синців та кровотечі, розширених судин, особливо у шлунку та стравоході, жовтяниці (пожовтіння шкіри), а також до ушкодження мозку.^[16]

Асоціація з іншими хворобами

Гепатит C також, але рідше, асоціюють із синдромом Шенгрена (автоімунний розлад), зі зменшеною кількістю тромбоцитів, хронічним захворюванням шкіри, діабетом та неходжкінською лімфомою.^[17][18]

Причина хвороби

Вірус гепатиту C – це маленький позитивно направлений одноланцюговий вірус з РНК, що має оболонку.^[7] Він є членом роду hepacivirus родини Flaviviridae. ^[13]Розрізняють сім основних генотипів HCV.^[19] У Сполучених Штатах генотип 1 спричиняє 70% випадків, генотип 2 - 20%, а кожен із решти генотипів - 1%. ^[9] Генотип 1 також найчастіше зустрічається у Південній Америці та Європі.^[7]

Механізм передачі [ред. • ред. код]

Найпоширеніший метод передачі у розвинутих країнах - це внутрішньовенне введення наркотиків (ВВН). У країнах, що розвиваються, основними методами передачі є переливання крові та небезпечні медичні процедури^[20] Причина передачі у 20% випадків невідома,^[21] але у більшості з цих випадків найбільш вірогідною причиною є ВВН.^[10]

Внутрішньовенне введення наркотиків [ред. • ред. код]

ВВН називають найпоширенішим фактором ризику гепатиту C у багатьох частинах світу.^[22] Аналіз статистики 77 країн показав, що у 25 із них 60%-80% випадків гепатиту С припадає на населення, що вживає наркотики внутрішньовенно, включаючи США ^[11] та Китай. ^[22] У 12 країнах показник перевищив 80%.^[11] Не менше 10 мільйонів наркозалежних, які вживають наркотики внутрішньовенно, інфіковані на гепатит С: Китай (1,6 мільйона), США (1,5 мільйона) та Росія (1,3 мільйона) мають найвищі показники.^[11] Показники гепатиту C серед ув’язнених у США у 10-20 разів перевищують рівень захворюваності серед загального населення; дослідження пояснюють цей факт надмірно ризикованою поведінкою, такою як ВВН і татуювання нестерильними засобами.^[23][24]

Ризик у системі охорони здоров’я [ред. • ред. код]

Переливання крові, продуктів крові та пересадка органів без перевірки на HCV створюють значну небезпеку зараження.^[9] У США було запроваджено комплексну перевірку у 1992 році. До того часу вірус гепатиту С знаходився приблизно в 1 з 200 одиниці крові,^[25] тоді як після 1992 року лише 1 з 10 000-10 000 000 одиниць крові містив вірус.^[10][21] Цей малий ризик зараження викликаний тим, що існує період 11-70 днів, який проходить між зараженням потенційного донору крові та його позитивним аналізом на HCV.^[21] У деяких країнах і досі кров не перевіряють на HCV через високу вартість аналізу.^[15]

Особа, яка зазнала поранення від уколу голки, якою користувався інфікований на HCV, має 1,8% шансів підхопити гепатит С.^[9] Ризик збільшується, якщо голка - порожниста, а рана – глибока.^[15] Існує ризик попадання слизу в кров, але він малий. Нульовий ризик спричиняє попадання крові на непошкоджену шкіру.^[15]

Лікарняне обладнання також є переносником гепатиту С у випадку: повторного використання голок та шприців, багаторазового використання медичної тари, крапельниць та нестерильного хірургічного обладнання.^[15] Незадовільні стандарти медичного та стоматологічного обслуговування – головна причина розповсюдження HCV у Єгипті, країні з найвищими показниками цієї інфекції у світі.^[26]

Статеві зв'язки [ред. • ред. код]

Про те, чи може гепатит С передаватись статевим шляхом, невідомо.^[27] Хоча існує взаємозв´язок між ризикованими статевими відносинами та гепатитом С, невідомо, чи хвороба передається через вживання наркотиків, про які не згадується, чи через сам статевий акт.^[9] Докази підтверджують, що гетеросексуальні пари не піддаються ризику, якщо не мають статевих відносин із іншими людьми.^[27] Ризик зараження викликають статеві акти, що проходять із травмами анального каналу, наприклад, анальне проникнення або дії, що призводять до інфекцій, які передаються статевим шляхом, включаючи ВІЛ або герпес.^[27] Уряд США рекомендує використовувати презервативи для попередження гепатиту С лише громадянам з численними статевими партнерами.^[28]

Татуювання та пірсинг [ред. • ред. код]

Татуювання відносять до дій, що спричиняють збільшення ризику зараження гепатитом С у 2-3 рази.^[29] Це відбувається через застосування нестерильного обладнання чи повторного використання барвників.^[29] Татуаж або пірсинг, зроблений до середини 80-х років ХХ ст. або виконаний непрофесійно, вважається особливо небезпечним через недостатнє дотримання технологій стерильності. Ризик також збільшується при нанесенні татуювання великого розміру.^[29] Близько половини ув’язнених використовують повторно нестерильні засоби для татуювання.^[29] Дуже рідко татуювання у ліцензованих салонах має прямий зв´язок із зараженням інфекцією HCV.^[30]

Контакт із кров’ю [ред. • ред. код]

Речі для особистого догляду, такі як бритви, зубні щітки, засоби для манікюру та педикюру, можуть контактувати з кров’ю. Ділитися ними ризиковано через можливість зараження на HCV.^[31][32] Людям потрібно уважніше ставитись до порізів, подряпин та інших кровотеч.^[32] HCV не розповсюджується через звичайні контакти, наприклад, обійми, поцілунки чи спільне використання кухонного приладдя.^[32]

Передача від матері до дитини [ред. • ред. код]

Передача гепатиту С від інфікованої матері до дитини відбувається у менше, ніж 10% випадків вагітності.^[33] Немає таких засобів, які б зменшували цей ризик.^[33]Інфікування може відбутися під час вагітності або ж під час пологів.^[21] Довгі роди можуть сприяти більшому ризикові зараження.^[15] Немає доказів того, що грудне вигодовування сприяє розповсюдженню HCV; однак, інфікована мати повинна уникати грудного вигодовування за наявності тріщини чи кровотечі у сосках ^[34] або за високої концентрації вірусу в крові.^[21]

Діагностика[ред. • ред. код]

Serologic profile of Hepatitis C infection

Діагностичні аналізи на HCV включають: аналіз на антитіла HCV, ELISA, Вестерн-блот та кількісний аналіз РНК HCV.^[9]Полімеразна ланцюгова реакція може виявити РНК НCV протягом 1-2 тижнів після інфікування, тоді як значно більше часу може піти на формування та прояв антитіл.^[16]

Хронічний гепатит C – це інфікування вірусом гепатиту C, що продовжується більше шести місяців, залежно від наявності його РНК.^[12] Через те, що хронічна інфекція зазвичай не проявляється симптомами протягом десятиріч,^[12] медики зазвичай виявляють її в ході аналізу функції печінки чи під час стандартної перевірки крові осіб групи високого ризику. Аналізи не розрізняють гостру та хронічну інфекції.^[15]

Аналізи крові [ред. • ред. код]

Аналіз на гепатит С звичайно починають з аналізу крові для виявлення наявності антитіл до HCV, застосовуючи іммуноферментний аналіз.^[9] Якщо результат буде позитивним, то проводиться повторний аналіз для підтвердження результатів іммуноаналізу та визначення ступеню важкості.^[9] Аналіз на рекомбінантний іммуноблот підтверджує іммуноаналіз, а полімеразна ланцюжкова реакція РНК НCV визначає ступінь важкості.^[9] У разі, якщо РНК не виявлено, а іммуноблот - позитивний, це означає, що особа вже мала інфекцію, але позбулась її завдяки лікуванню чи без усякого втручання; якщо ж іммуноблот негативний – іммуноаналіз не вірний.^[9] Для того, щоб отримати позитивний іммуноаналіз, треба досліджувати інфекцію від шести до восьми тижнів.^[13]

Ферменти печінки дуже мінливі під час початкової стадії інфікування;^[12] у середньому їхня кількість починає зростати на сьомому тижні інфікування.^[13] За ферментами печінки досить важко визначити ступінь важкості хвороби.^[13]

Біопсія [ред. • ред. код]

Біопсія печінки може визначити ступінь пошкодження печінки, але процедура ця ризикована.^[7] Біопсія виявляє такі типові зміни, як лімфоцити у тканині печінки, лімфоїдні фолікули у портальній тріаді та зміни у жовчних протоках.^[7] Існує велика кількість аналізів крові, що визначають ступінь пошкодження та знижують потребу у біопсії.^[7]

Обстеження [ред. • ред. код]

Лише 5–50% інфікованих у США та Канаді здогадуються про свій стан.^[29] Обстеження рекомендовано особам із групи високого ризику, куди входять татуйовані. ^[29]Також обстеження слід зробити особам із збільшеними ферментами печінки, оскільки це часто є єдиною ознакою хронічного гепатиту.^[35] Регулярне обстеження у США не рекомендується.^[9]

Профілактика хвороби[ред. • ред. код]

Станом на 2011 рік вакцини від гепатиту С не існує. Вакцини знаходяться у розробці і деякі вже показали обнадійливі результати.^[36] Поєднання профілактичних заходів, таких, як програми по заміні голок та лікування зловживання алкоголем і наркотиками, знижують ризик розповсюдження гепатиту С серед осіб, які вживають наркотики внутрішньовенно, приблизно на 75%.^[37] Перевірка донорів крові є питанням національного рівню, як і дотримання універсальних заходів безпеки у закладах системи охорони здоров’я.^[13] У країнах, де існує дефіцит стерильних шприців, медикам слід вводити ліки радше перорально, ніж ін’єкційно. ^[15]

Лікування[ред. • ред. код]

HCV викликає хронічну інфекцію у 50–80% інфікованих. Близько 40-80% цих випадків виліковуються.^[38][39] У рідкісних випадках особи позбавляються від інфекції без лікування.^[10] Хворим на хронічний гепатит С слід утриматись від споживання алкоголю та ліків, токсичних для печінки,^[9] а також їм слід пройти вакцинацію від гепатиту A та гепатиту B.^[9] Хворим на цироз слід зробити ультразвуковий аналіз на рак печінки.^[9]

Ліки [ред. • ред. код]

Особам із підтвердженими аномаліями печінки, спричиненими інфекцією HCV, слід розпочати лікування. ^[9]Сучасне лікування складається із поєднання пегільованого інтерферону та антивірусного препарату рибавірину протягом 24-48 тижнів, залежно від типу HCV.^[9] Покращення спостерігається у 50–60% пацієнтів.^[9] Поєднання боцепревиру чи телапревиру із рибавірином та пегінтерфероном альфа покращує антивірусну реакцію на гепатит С генотипу 1.^[40][41][42] Побічні ефекти лікування є частими: половина хворих мають симптоми, схожі на грип, а у третини виникають емоційні проблеми.^[9] Лікування протягом перших шести місяців ефективніше, ніж тоді, коли гепатит С перейшов у хронічну форму.^[16] У разі, коли хворий набуває нової інфекції і вона не проходить протягом 8-12 тижнів, рекомендується приймати пегільований інтерферон протягом 24 тижнів.^[16] Хворим на таласимію (хвороба крові), рибавірин, вочевидь, допомагає, але збільшує потребу у переливаннях.^[43]Прихильники заявляють про користь у лікуванні гепатиту С наступних засобів альтернативної терапії: розторопша, женьшень та колоїдне срібло.^[44] Однак, жоден з цих засобів не показав покращення у лікуванні гепатиту С, так само, як і їхній вплив на вірус не доведено.^[44][45][46]

Прогноз[ред. • ред. код]

Реакція на лікування різниться залежно від генотипу. Стійкою - близько 40-50% - є реакція у хворих на HCV генотипу 1 після лікування протягом 48 тижнів.^[7] У хворих на HCV генотипів 2 і 3 після лікування протягом 24 тижнів стійкість реакції складає близько 70-80%.^[7] У хворих на HCV генотипу 4 після лікування протягом 48 тижнів стійкість реакції складає близько 65%. Наразі дуже мало доказів лікування хвороби генотипу 6, а ті докази, що існують, показують такий самий рівень дози, що і при лікуванні хвороби генотипу 1 протягом 48 тижнів.^[47]

Епідеміологія[ред. • ред. код]

Розповсюдженість гепатиту С по всьому світі у 1999 році

Файл:Hepatitis C world map - DALY - WHO2004.svg\

Рік життя, скоригований на непрацездатність для гепатиту C у 2004 році на 100 000 населення

no data

<10

10-15

15-20

20-25

25-30

30-35

35-40

40-45

45-50

50-75

75–100

>100

Відомо, що 130-170 мільйонів людей, а це складає ~3% від населення світу, живуть із хронічним гепатитом C.^[48] Щорічно інфікується 3–4 мільйони осіб, а більше 350 000 людей помирає від хвороб, пов’язаних із гепатитом С.^[48] У ХХ ст. ці показники значно виросли як через ВВН, так і через застосування внутрішньовенного лікування та нестерильного медичного обладнання.^[15]

У США налічується близько 2% хворих на гепатит C,^[9] і щорічно додається від 35 тис. до 185 тис. нових випадків хвороби. На Заході показники впали з 1990 року завдяки більш ретельній перевірці крові перед переливанням.^[16] У США від HCV щорічно помирає від 8 тис. до 10 тис. осіб. Прогноз говорить про те, що показник смертності виросте, бо інфіковані через переливання, яке було зроблене до перевірки крові на HCV, захворіють і помруть.^[49]

Показники інфекції вищі у деяких країнах Африки та Азії.^[50] У перелік країн із високими показниками входять: Єгипет (22%), Пакистан (4,8%) та Китай (3,2%).^[48] Такий високий рівень захворюваності у Єгипті пов'язаний із вже припиненим масовим лікування шистосоматозу, для якого використовувалися недостатньо стерилізовані скляні шприци.^[15]

Історія захворювання[ред. • ред. код]

У середині 70-х років ХХ ст. Харві Джей. Олтер (Harvey J. Alter), Голова відділу інфекційних захворювань Управління трансфузійної медицини Національного інституту охорони здоров’я, та його дослідницька група показали, що випадки захворювання на гепатит після переливання крові сталися не через вірус гепатиту A чи B. Незважаючи на це відкриття, усі спроби міжнародних досліджень виявити конкретний вірус не були успішними протягом наступного десятиріччя. У 1987 році Майкл Хотон (Michael Houghton), Цуй-Лім Чо (Qui-Lim Choo) та Джордж Ко (George Kuo) з Chiron Corporation, співпрацюючи з д-ром Д.В. Бредлі (D.W. Bradley) з Центрів контролю та профілактики захворювань використали новий підхід молекулярного клонування для визначення невідомого організму та розроблення діагностичного аналізу.^[51] У 1988 році Олтер (Alter) підтвердив вірус, перевіривши його наявність у ряді аналізів зразків гепатиту, що відносився не до А та В форм. У квітні 1989 у двох статтях журналу Science було опубліковане відкриття HCV.^[52][53] Це відкриття привело до значного покращення діагностики хвороби та поліпшення антивірусного лікування.^[51] У 2000 році докторам Олтеру та Хьютону (Alter and Houghton) була присуджена Нагорода Ласкера за клінічні медичні дослідження за "новаторську роботу, що призвела до відкриття вірусу, який викликає гепатит С, та за розроблення методів обстеження, які знизили в США ризик зараження через переливання крові від 30% у 1970 році до фактично нуля у 2000 році." ^[54]

Хірон подав заяву на отримання декількох патентів стосовно вірусу та його діагностики.^[55] Конкурентна заяка на патент від компанії CDC була відкликана у 1990 році після сплати Хіроном 1,9 млн долл. США компанії CDC та 337 500 млн долл. США – Бредлі. У 1994 році Бредлі подав позов проти Хірона з наміром анулювати дію патенту, включити себе до списку спів-винахідників та отримати компенсацію збитків і право на безвідсотковий прибуток. У 1998 році він відкликав позов, програвши перед цим апеляційний суд. ^[56]

Суспільство та культура[ред. • ред. код]

Всесвітній альянс з боротьби з гепатитами запровадив Міжнародний День боротьби з гепатитами, що проходить щорічно 28 липня.^[57] Економічні збитки від гепатиту С є істотними як для хворого, так і для суспільства. У США середні витрати на захворювання протягом життя хворого складали 33 407 долл. США у 2003 році,^[58] з витратами на трансплантат печінки виходить близько 200 000 долл. США за даними на 2011 рік.^[59] У Канаді витрати на антивірусне лікування склали більше 30 000 канадських доларів у 2003 році,^[60] тоді як у США такі витрати складали 9 200-17 600 доларів США у 1998 році.^[58] У багатьох частинах світу люди неспроможні отримати лікування через вісутність страхового покриття або ж через відмову страхової компанії відшкодувати вартість антивірусного лікування.^[61]

Дата добавления: 2015-09-18 | Просмотры: 622 | Нарушение авторских прав