АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Світові моделі державного регулювання ринків цінних паперів

Важливе значення для вдосконалення правового регулювання відносин на ринку цінних паперів України має використання відповідного досвіду країн з розвинутою ринковою економікою, оскільки обіг цінних паперів у таких країнах має адекватно розвинуте правове регулювання. Так, європейська модель державного регулювання вказаного ринку почала формуватися ще з 1720 р., коли у Великій Британії було прийнято перший закон у цій сфері (так званий „Закон про мильну бульбашку”), спрямований на захист інвесторів від шахрайської діяльності біржових спекулянтів шляхом зобов’язання емітентів оприлюднювати інформацію про осіб, котрі очолювали компанії, що залучали грошові кошти. У США федеральні закони про цінні папери діють з 1933 р., у всіх штатах встановлено державний контроль за обігом цінних паперів („Закони голубого неба”), яким захищаються права власників (інвесторів) від спекуляцій, коли покупцеві цінних паперів не пропонують ніякої реальної цінності. Усі держави створюють спеціальні органи, що контролюють обіг цінних паперів, наглядають за дотриманням прав інвесторів. Вивчення і використання досвіду функціонування розвинутих ринків цінних паперів інших країн, його адаптація до українських реалій є цінним джерелом для формування в Україні надійної системи регулювання вітчизняного ринку цінних паперів, захисту прав інвесторів.

Світовий досвід не дає однозначної моделі організації системи регулювання і контролю на ринку цінних паперів. Моделі вказаних ринків різних країн визначаються, головним чином, особливостями еволюції цих ринків, характер яких обумовлюється безліччю чинників. Це і конкретні історико-національні особливості певної країни, й особливості ментальності її населення. Різноманітність підходів у цій сфері визначається також ступенем розвитку зазначеного ринку, особливос­тями законодавства, яке в різних країнах відрізняється за рівнем жорсткості, соціальною та правовою культурою суспільства, рівнем організації професійних об’єднань учас­ників вказаного ринку, здатних взяти на себе значну частину роботи з регулювання діяльності на ньому, тощо. Відповідно до названих факторів розрізняються і форми, прийоми та методи діяльності з регулювання і контролю за виконанням законодавства та правил цивілізованої пове­дінки на ринку цінних паперів, а також відповідальності за їх порушення. У цілому можна виділити дві основні моделі регулювання вказаного ринку у європейських державах. Перша модель – регулювання ринку цінних паперів зосеред­жується переважно в державних органах, і лише невелика частина повноважень щодо нагляду, контролю, встановлення обов’язкових правил поведінки, навчання учасників ринку передається державою само­врядним (саморегулівним) організаціям професійних учасників цього ринку. Такий підхід, зокрема, застосовується у Франції. Друга модель – максимально можливий обсяг повнова­жень передається самоврядним (саморегулівним) організаціям, значне місце в контролі займають не жорсткі нормативні приписи, а перего­ворний процес, індивідуальні узгодження з професійними учасниками ринку, але при цьому держава зберігає за собою основні контрольні функції, можливості в будь-який момент втручатися у систему регулювання і саморегулювання. Найбільш характерний приклад такої моделі – ринок цінних паперів Великої Британії.

У реальній практиці розвинутих зарубіжних країн ступінь централізації та жорсткість державного регулювання рин­ку цінних паперів коливається між цими двома крайніми моделями. Структура державних органів, що регулюють вказаний ринок, залежить від типу ринку, прийнятого в тій чи іншій конкретній державі (банківський, небанківський), ступеню центра­лізації управління в країні та автономії регіонів. У країнах з федеративним устроєм частина повноважень держави на ринку цінних паперів передана територіям: у США – штатам, у Німеччині – землям тощо.

Загальною тенденцією у цьому плані є створення самостійних відомств – комісій з цінних паперів. З числа більш ніж 30 країн з розвинутими ринками цінних паперів понад 50 % мають такі самостійні відомства (комі­сії з цінних паперів – США), приблизно у 15 % країн за фондовий ринок відповідає Міністерство фінансів. У деяких країнах з банківським типом ринку цінних паперів (зокрема, Німеччина, Австрія, Бельгія) основну відповідальність за цей ринок несе Центральний банк та орган банківського нагляду (як правило, відокремлений від Цент­рального банку). Унікальною в цьому відношенні є Швейца­рія, де немає єдиного державного органу, що централізував би регулювання ринку цінних паперів, функції такого регулювання розподілені по окремих регіонах держави.

В Україні обрано першу з охарактеризованих (французьку) модель розвитку національного ринку цінних паперів. Це цілком закономірно, адже на початкових етапах становлення вказаного ринку особливо активну роль повинна виконувати саме держава.

Дата добавления: 2015-09-18 | Просмотры: 651 | Нарушение авторских прав