АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Зміст документа повинен бути зрозумілим усім учасникам процесу, а не лише спеціалістам-психіатрам.

19. Що означають в юриспруденції поняття “осудність” і “неосудність”.

Основною передумовою провини правопорушника є осудність, тобто здатність особи вірно розуміти сутність скоєної дії, усвідомлювати її наслідки для себе, оточуючих, суспільства загалом, а також можливість контролювати свої дії, керувати ними. Це означає розуміння суб’єктом права дозволів і заборон, які є в законі, та пристосовувати до них свою поведінку. Отже, щоби бути суб’єктом права, тобто бути осудною, особа повинна мати фактичну можливість правильно оцінювати обстановку, в якій здійснюються юридичні дії, усвідомлювати їх сутність і бути в змозі розпоряджатися ними.

кваліфікувати як небезпечні дії психічно хворої.

У ст. 19 ККУ зазначено, що не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння була в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати своїх дій або бездіяльності, керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, недоумства чи іншого хворобливого стану психіки.

20. Медичний (біологічний) критерій неосудності, його складові.

Медичний (біологічний) критерій становить узагальнюючий перелік хвороб і складається з чотирьох ознак (груп психічних розладів):

1) хронічна душевна хвороба;

2) тимчасовий розлад душевної діяльності;

3) недоумство, слабоумство;

4) інший хворобливий стан психіки.

21. Юридичний (психологічний) критерій неосудності, його складові.

Юридичний (психологічний) критерій. Згідно з формулюванням у законі – це “неможливість усвідомлювати свої дії або керувати ними”, тобто узагальнена характеристика клінічних даних про розлади психіки з точки зору їх тяжкості.

Таким чином, цей критерій складається з двох ознак:

- інтелектуальної (неможливість усвідомлювати)

- та вольової (неможливість керувати своїми діями).

Інтелектуальна складова потребує аналізу критичних здібностей підекспертного, можливості адекватно сприймати дійсність, осмислювати і розуміти її, вміння передбачати можливі наслідки своїх вчинків. Наявність інтелектуальної ознаки свідчить про нездатність особи діяти на підставі вірного світосприйняття і розуміння (“здорового глузду”).

Вольова ознака акцентує увагу на нездатність особи бути владною над собою, тобто адекватно, відповідно до правильного розуміння, організувати і регулювати свою поведінку при здійсненні конкретних вчинків або при відмові від їх здійснення.

22. Як оцінювати свідчення, що були отримані до і після виникнення психічного захворювання?

Вирішення питання судово-психіатричної оцінки психічних розладів, які виникли в особи після вчинення нею правопорушення, але до винесення судом вироку, передбачається п. 3 ст. 19 ККУ, де вказується, що не підлягає покаранню особа, котра вчинила злочин у стані осудності, але до винесення судом вироку захворіла на душевну хворобу, що позбавило її можливості усвідомлювати свої дії, бездіяльність або керувати ними. До такої особи за призначенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання вона може підлягати покаранню.

Через психічну хворобу, яка виникла, обвинувачений не в змозі правильно оцінювати обставини, що мають значення для справи, і не може використовувати передбачені законам процесуальні права. Він не здатний правильно сприймати сутність пред’явленого обвинувачення, значення доказів, не може захищати свої права, подати скаргу, апелювати до суду, тобто психічний розлад своєю наявністю робить його процесуально недієздатним.

Отже, коли судово-психіатричний експерт повинен оцінювати психічне захворювання, яке було констатоване як таке, що виникло після скоєння злочину, він має його правильно кваліфікувати, визначити його клінічну виразність і глибину ураження, а також вірогідні тривалість і фінал (можливість видужання). Важливість клінічного аналізу і точність діагнозу визначаються необхідністю конкретних рекомендацій стосовно заходів медичного характеру та подальшої професійної діяльності хворого.

При тимчасових розладах психічної діяльності хворі після одужання повертаються на слідство і суд. При хронічних психічних захворюваннях, після лікування, хворий втрачає можливість приймати участь судово-слідчому процесі і лишається у віданні органів охорони здоров’я.

Дата добавления: 2015-10-20 | Просмотры: 330 | Нарушение авторских прав