АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Виникнення асептики. Долістеровська антисептика XIХ сторіччя

Долістеровська антисептика XIХ сторіччя

Угорський акушер Ігнац Земмельвейс у 1847 р. припустив можливість розвитку в жінок післяпологової гарячки внаслідок занесення студентами і лікарями при вагінальному дослідженні трупної отрути (студенти і лікарі займалися також в анатомічному театрі). Земмельвейс запропонував перед внутрішнім дослідженням обробляти руки хлорним вапном і домігся феноменальних результатів. Післяпологова летальність унаслідок розвитку сепсису знизилася з 18,3% до 1,3%. Але Земмельвейса не підтримали, а переслідування і приниження, привели його до того, що акушер був поміщений у психіатричну лікарню, а пізніше помер від сепсису внаслідок панарицію.

Ще в 1844 р. М.І. Пирогов писав: "Від нас недалеко той час, коли ретельне вивчення травматичних і госпітальних міазм дасть хірургії інший напрямок"..М.І.Пирогов шанобливо поставився до робіт И.Земмельвейса і сам, ще до Лістера, застосовував в окремих випадках для лікування антисептичні речовини (азотнокисле срібло, хлорне вапно, винний і камфорний спирт).

Роботи Земмельвейса, М.І..Пирогова не могли зробити переворот у науці. Появі лістеровскої антисептики сприяли роботи Луі Пастера про роль мікроорганізмів у процесах бродіння та гниття (1863г).

Виникнення асептики

Досягнення мікробіології, роботи Л. Пастера і Р.Коха запропонували ряд нових принципів як основу профілактики хірургічної інфекції. Головним з них було – не допускати забруднення бактеріями рук хірурга і предметів, що мають контакт з раною. Таким чином, у хірургію ввійшли положення про обробку рук хірурга, стерилізацію інструментів, перев'язного матеріалу і білизни. Розробка асептичного методу пов'язана з іменами Е. Бергмана і його учня К. Шиммельбуша. На Х Міжнародному конгресі хірургів у Берліні в 1890 р., принципи асептики при лікуванні ран одержали загальне визнання, Е. Бергман продемонстрував хворих, оперованих в асептичних умовах, без застосування лістеровскої антисептики. Тут же був прийнятий основний постулат асептики: "Усе, що контактує з раною, повинне бути стерильним".

Для стерилізації перев'язувального матеріалу використовувалася насамперед висока температура. М.Кохом (1881 р.) і Е.Есмархом був запропонований метод стерилізації проточною парою. У той же час у Росії.Гейденрейх вперше у світі довів, що найбільш впливовою є стерилізація парою під підвищеним тиском, і в 1884 р. запропонував використовувати для стерилізації автоклав.Велика заслуга належить російським хірургам М.С. Суботіну і Л.Л. Левшину, що створили, по суті, прообраз сучасних операційних. М.В. Скліфосовский запропонував розрізняти операційні для різних за рівнем інфекційного забруднення операцій.

Хірургічна інфекція за структурою включає наступні патологічні процеси: гнійні захворювання, гнійно-деструктивні процеси при гострих хірургічних захворюваннях, нагноєння операційних ран;, нагноєння при відкритій і закритій травмі. За клінічним перебігом виділяють такі типи інфекції: гостра інфекція (місцева, загальна), хронічна інфекція (місцева, загальна). За типом збудника виділяють: гнійна, гнильна, анаеробна, специфічна. За етіологією: стафілококова, стрептококова, пневмококова, колобацілярна, клостридіальна, змішана і т.д. За локалізацією – поразка шкіри і підшкірної жирової клітковини, поразка покривів черепа й оболонок мозку, поразка шиї, поразка грудної стінки, плевральної порожнини, легень, поразка середостіння, поразка очеревини й органів черевної порожнини, поразка органів таза, поразка кісток і суглобів, поразка серця і судин. За шляхом зараження (передачі) виділяють: кишкові інфекції, повітряно-краплинні інфекції, трансмісивні інфекції, контактні. За шляхом поширення інфекції в організмі – гематогенно, лімфогенно, імплантаційно, периневрально.

Екзогенною інфекцією вважається інфекція, що попадає в рану із зовнішнього середовища: а) з повітря – повітряна інфекція; б) із бризками слини або інших рідин – крапельна інфекція (іноді поєднуються в один вид – повітряно-крапельна інфекція); в) із предметів, що зіштовхуються з раною – контактна інфекція; г) із предметів, що залишаються в рані (шви, дренажі, металеві пластини, стержні, штучні клапани серця і т.д.) – імплантаційна інфекція. Перенос патогенних мікроорганізмів від хворого до хворого визначається як перехресна інфекція. Ендогенною вважається інфекція, що знаходиться всередині організму або на його покровах. Ендогенна інфекція попадає в рану безпосередньо (контактна) або по судинних шляхах (лімфогенна або гематогенна). Основним осередком ендогенної інфекції є: запальні процеси шкіри (фурункули, карбункули, піодермії, екзема, і т.п.), інфекція шлунково-кишкового тракту (карієс зубів, гінгівіти, холецистити, холангіти, панкреатити, і т.п.); інфекція дихальних шляхів (синусити, трахеїти, бронхіти, бронхоектатична хвороба); інфекція урогенітальних шляхів (піеліти, цистити, простатити, уретрити, сальпігоофоріти); кріптогенна інфекція.

«Чиста» і гнійна перев'язувальні

Перев'язувальна – спеціально обладнане приміщення для здійснення перев'язок, огляду ран і проведення ряду процедур у процесі лікування ран. У перев'язочній можуть виконуватись також ін'єкції, трансфузії і невеликі операції.

Перші перев'язувальні з'явилися в побудованих згідно наказу Петра II у Московському шпиталі і Петербурзькому морському шпиталі. Поділ перев'язочних на чисті і гнійні було зроблено М.. Пироговим.

В залежності від профілю відділення в чистій перев'язувальній роблять: новокаїнові блокади, діагностичні і лікувальні пункції грудної і черевної порожнини. Також здійснюють переливання крові й вливання деяких лік. Нерідко в чистих перев'язочних виконують і невеликі операції, накладення скелетного витяжіння, видалення доброякісних пухлин шкіри і підшкірної клітковини, первинну обробку невеликих ран хворих, які надійшли за ургентним порядком. Перев'язувальні в нейрохірургічних, гінекологічних, урологічних і опікових відділеннях мають відповідне їх профілю устаткування.

Організація роботи гнійної перев'язувальної й особливості догляду за хворими з гнійною патологією

Для хворих із гнійними ранами виділяється окрема палатна секція або окремі палати в окремому крилі відділення, по можливості якнайдалі від операційного блоку. Для цих палат окремо виділяється гнійна перев'язочна і усі хворі обслуговуються окремим персоналом. При наявності однієї перев'язочної хворі з гнійними ранами перев'язуються після проведених "чистих" перев'язок з ретельною подальшою обробкою приміщення й устаткування дезинфікуючими розчинами. У гнійних перев'язочних роблять лікування гнійних ран, пункції і розкриття абсцесів та інші маніпуляції з хворими із гнійною інфекцією. Гнійні перев'язочні називати брудними неприпустимо, тому що при лікуванні септичних хворих необхідно дотримувати строгої асептики, щоб не було додаткового зараження гнійної рани мікробами другого хворого. Така вторинна інфекція може викликати важкі ускладнення (нагноєння, сепсис і т.д.). Персонал, що працює в перев'язувальній, де робляться як чисті, так і гнійні перев'язки, повинен бути особливо акуратним й уважним, щоб не переплутати інструменти, якими користувалися при перев'язках чистих і гнійних хворих. У перев'язочних, перевантажених устаткуванням і меблями, де щодня буває багато людей, набагато складніше підтримувати чистоту і порядок. Перев'язочна сестра під час перев'язок керує роботою перев'язочної і вимагає найсуворішого дотримання всіх правил асептики.

Встановлюється суворе чередування перев'язок: спочатку чисті (наприклад, після пластичних операцій), і в останню чергу – умовно чисті.

Утилізація перев'язувального матеріалу, забрудненого гнійними виділеннями (вата, лігнін, марля) проводиться шляхом спалювання.

Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 462 | Нарушение авторских прав