АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Виникнення та природа розвитку толерантності до лікарських засобів

Звикання (толерантність, від лат. tolerantis – терпіння) – це зниження чутливості до лікарського препарату після його повторного введення, що вимагає збільшення дози або заміни препарату для досягнення терапевтичного ефекту. Розвиток толерантності характерний для барбітуратів, наркотичних анальгетиків, спирту етилового, проносних засобів рослинного походження. Найчастішою причиною виникнення толерантності є індукція лікарським препаратом мікросомальних ферментів печінки та прискорення його власного метаболізму. Цей механізм переважає у розвитку толерантності до барбітуратів: попереднє введення фенобарбіталу призводить, як зазначалося вище, до збільшення гладких мембран ендоплазматичного ретикулуму, збільшення в них білка (у тому числі ферментів), РНК і фосфоліпідів; в основі індукування синтезу білка лежить дерепресія гена-оператора генетичних систем, відповідальних за синтез мікросомальних ферментів. Толерантність до фосфорорганічних сполук обумовлена зниженням чутливості холінорецепторів до ацетилхоліну. Причиною звикання також може бути феномен інгібування, аналогічний до відомого інгібування фермента субстратом: суть цього явища полягає в тому, що у випадку надлишкової кількості лікарського препарату в організмі з рецептором зв’язується не одна, а кілька його молекул; рецептор перенавантажується і фармакологічний ефект знижується. Толерантність не слід ототожнювати з залежністю, оскільки остання – це психічний (інколи фізичний) стан із характерними поведінковими реакціями, коли бажання вживати препарат (етанол, опіати тощо) для досягнення стану ейфорії є постійним. У деяких людей може розвиватися ідіосинкразія – спотворена чутливість організму до лікарських препаратів. В основі цього негативного явища лежать генетичні порушення, пов’язані з недостатністю ферментів, які прискорюють біотрансформацію лікарський препаратів.

1. У плазмі хворого віком 35 років, що госпіталізований зі скаргами на швидке пожовтіння шкіри та слизових, підвищення температури та брадикардію, лабораторно виявлено підвищення вмісту кон’югованого (прямого) білірубіну при одночасному підвищенні некон’югованого (непрямого) і різкому зниженні в калі і сечі вмісту стеркобіліногену. У сечі виявлено жовчні кислоти та прямий білірубін. Який вид жовтяниці можна запідозрити?

А. Підпечінкову

B. Печінкову

C. Надпечінкову

D. Жовтяницю

новонароджених

E. Хворобу Жільбера

2. У повної жінки віком 52 років діагностований цироз печінки. Лабораторно виявлені гіпоальбумінемія, гіперглобулінемія. Візуально – набряки рук, повік, ніг. Найбільш імовірною причиною набряків є порушення...

А. Синтезу альбумінів у печінці

B. Знешкоджувальної функції печінки

C. Синтезу глікогену в печінці

D. Кислотно-лужної рівноваги

E. Синтезу ліпопротеїнів у печінці

3. У пацієнта порушена детоксикаційна функція печінки. Які клініко-біохімічні показники використовують для виявлення її порушення?

A. Активність ензимів мікросомального окиснення,

B. вміст у крові альбумінів, протромбіну, проконвертину

C. Концентрацію антигемофільного глобуліну А (фактору VIII)

D. Вміст у сироватці крові a- і b-глобулінів

E. активність секреторного ензиму - сироваткової холінестерази.

4. При біотрансформації лікарських засобів з класу барбітуратів (гексобарбіталу, фенобарбіталу, пентобарбіталу) реакції протікають за типом:

A. Окиснювального гідроксилування алкільних бічних ланцюгів циклічних сполук

B. Окиснювального гідроксилювання за типом гідроксилювання бензолу

C. Реакції окиснювального дезалкілування, зокрема N-дезалкілування

D. Реакції відновлення, зокрема відновлювального дегалогенування

E. Реакції відновлення, зокрема відновлення нітросполук та азосполук

Література

1. Березов Т.Т., Коровкин Б. Ф. Биологическая химия. – М.: Медицина, 1998. – 704 с.

2. Біологічна хімія /Л.В. Вороніна, В.Ф. Десенко, Н.Н. Мадієвська та ін. – Харків: Вид – во НФАУ „Основа”, 2000. – 608 с.

3. Біологічна хімія: тести та ситуаційні задачі: навч. посібник / Т.І. Бондарчук, Н.М. Гринчишин, Л.І. Кобилінська та ін.; за ред. О.Я. Склярова. – К.: ВСВ «Медицина», 2010. – 360 с.

4. Біохімія ензимів. Ензимодіагностика. Ензимопатологія. Ензимотерапія: Посібник / Скляров О., Сольскі Я., Великий М., Фартушок Н., Бондарчук Т., Дума Д. – Львів: Кварт. – 2008. – 335 с.

5. Биохимия человека: В 2- х т. Пер с англ. / Марри Р., Греннер Д., Мейес П., Роздуэлл. – М.: Мир. – 1993. – 795 с.

6. Гонський Я.І., Максимчук Т. П., Калинський М.І. Біохімія людини. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2002. – 744 с.

7. Губський Ю.І. Біологічна хімія. – Київ; Вінниця: Нова книга, 2007. – 656 с.

8. Клінічна біохімія / За ред. О.Я. Склярова. – К.: Медицина, 2006. – 432 с.

9. Основи гастроентерології: Навчальний посібник / Скляров О.Я., Косий Є.Р., Скляров Є.Я. – Львів: «Кварт», 2011. – 289 с.

10. Северин Е.С. Биохимия: учебник. – 2-е изд., испр. – М.:ГЭОТАР-МЕД, 2004. – 784 с.

11. Harper's Illustrated Biochemistry, Twenty-Seventh Edition. R.K.Murray, D.K.Granner, P.A.Mayes, V.W.Rodwell. – Prentice-Hall International Inc., 2006. – 692 p.

12. Lehninger A. Principles of Biochemistry. – New York. – W.H. Freeman and Company. – 2005. – 1010 p.

13. Satyanarayana U., Chakrapani U. “Biochemistry”, Third Edition. – 2006. – 792 p.

Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 2605 | Нарушение авторских прав