АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Існує багато способів підготовки рук хірурга

Метод Фюрбрінгера. Руки миють теплою проточною водою двома стерильними щітками (кожною по 5 хв) з милом. Спочатку обробляють пальці, потім долоні, тильні поверхні кисті й передпліччя. Під час миття і змивання мильної піни руки тримають догори кистями. Після витирання рук стерильними серветками (спочатку кисті, а потім передпліччя) їх обробляють 3 хв 70 % етиловим спиртом і 3 хв — розчином дихлориду ртуті (1:1000). Нігтьові ложа змащують 5 % або 10 % розчином йоду спиртовим.

Альфельд дещо змінив метод Фюрбрінгера. Він виключив дихлорид ртуті, а натомість для фіксації бактерій, що збереглися в протоках сальних та потових залоз, запропонував дублення шкіри 96 % етиловим спиртом.

Метод Спасокукоцького — Кочергіна грунтується на розчиненні на поверхні та в порах шкіри жирів за допомогою лужного розчину аміаку і вимиванні разом з ними бактерій. Після миття під проточною водою з милом без щіток руки миють послідовно в двох тазах у свіжоприготованому 0,5 % розчині аміаку стерильними серветками по 3 хв. Після просушування рук стерильними серветками або рушником їх протягом 5 хв обробляють 96 % етиловим спиртом,а кінчики пальців змащують 5 або 10 % розчином йоду спиртовим.

Обробка рук первомуром (препарат С-4). Для приготування вихідного розчину змішують 171 мл 33 % розчину перекису водню і 69 мл мурашиної кислоти. Суміш розводять водою до 1 л і ставлять на 1—1,5 год в холодильник. Потім 120 мл вихідного розчину розводять водою до 5 л. Цього розчину достатньо для послідовної обробки рук 10 осіб. Розчин зберігають протягом 6—8 год. Обробляють руки первомуром у декілька етапів: 1) миття рук теплою проточною водою з милом без щіток протягом 1—2 хв;_2) просушування рук рушником; 3) миття рук у тазу в приготованому розчині первомуру протягом 1—2 хв; 4) просушування рук стерильним рушником або серветками.

При цьому методі не треба додатково обробляти шкіру рук антисептичними засобами.

Обробка рук діоцидом. У стерильний таз наливають діоцид (1:5000), в якому миють кисті й передпліччя стерильними серветками протягом 5 хв. Потім руки протирають 96 % етиловим спиртом.

В екстрених випадках користуються методами, які грунтуються лише на дубленні шкіри. Зокрема, можна застосувати обробку рук протягом 10 хв 96 % етанолом або протягом -З хв 2 % розчином йоду спиртовим.

Однак усі згадані вище методи обробки рук не забезпечують абсолютної стерильності, тому після обробки рук рекомендується надягати рукавиці.

ПІДГОТОВКА БІЛИЗНИ ТА ПЕРЕВ’ЯЗУВАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ ДО СТЕРИЛІЗАЦІЇ

Перед стерилізацією медична сестра перевіряє цілість операційної білизни і складає її в бікси. Під час операції користуються медичними халатами, що застібуються або зав’язуються ззаду, простиралами, рушниками, шапочками,масками та бахілами. Халати складають поздовж, рукавами всередину. Потім, починаючи від нижнього краю (подолу), до коміра його скручують у рулон. При надяганні халат беруть за комір і піднімають вгору, при цьому він самостійно розкручується. При складанні простирала край підгортають на 50 см, складають простирало поздовж учетверо і нещільно скручують, починаючи з непідгорнутого кінця. Рушники та великі серветки також складають учетверо. Маски виготовляють із чотирьох і більше шарів марлі чи бавовняної тканини. Маски запобігають прямому інфікуванню операційної рани слиною, що може потрапити в повітря при розмові, кашлі, чханні.

Мал. 1. Виготовлення кульки з марлі

Основними видами перев’язувального матеріалу, який застосовують при операціях і перев’язках, є гігроскопічна марля і вата. Із марлі виготовляють кульки, серветки, тампони, турунди. При виготовленні з марлі перев’язувального матеріалу необхідно стежити, щоб краї марлі були загорнутідосередини (щоб запобігати попаданню ниток у рану). Кульки виготовляють зі шматочків марлі розмірами 10×10 см. їх складають і, обережно обгортаючи навколо вказівного пальця, утворюють кульку, в середину якої заправляютьвільні кінці марлі (мал. 1). Кульки зберігають у марлевих мішечках по 50 штук. Серветки виготовляють трьох розмірів: великі (60×40 см), середні (40×30 см) і малі (20×15 см). Краї нарізаної марлі загортають досередини, складають навпіл по довжині й ширині та зав’язують по 10 штук стрічкою з марлі.

Тампони виготовляють зі шматка марлі довжиною 5 м, який складають удвоє, потім розрізають упоперек на шматки довжиною по 20, ЗО, 50 см. Краї тампона загинають досередини. Турунди виготовляють із шматків марлі довжиною 40—50 см та шириною 5 см. Кінці бинта загортають

Складену смужку марлі в натягнутому вигляді протягують через край стола, після чого згортають у рулончик. Операційні маски виготовляюгь з марлі, складеної в 4—6 шарів. Розміри маски 20×16 см. Вату для стерилізації готують у вигляді кульок, щільно намотаних на дерев’яні палички, їх загортаютьзакритіпо 20—25 штук у марлю. Заготовлений для стерилізації матеріал нещільно складають у бікси (мал. 2). Бікс являє собою круглу (КСК) абопрямокутну (КСП) стерилізаційну коробку з отворами для проходження в них пари під час стерилізації. В КСК отвори розміщені на боковій поверхні і закриваються рухомим пояском за допомогою затискаючого пристрою. Прямокутні бікси оснащені антибактеріальним фільтром, отвори розміщені на дні. Перед укладанням матеріалу в КСК її зсередини протирають серветкою, змоченою спиртом, застеляють шаром бавовняної тканини, нещільно укладають матеріал для стерилізації і пробірку з відповідною речовиною (див. далі) дляконтролю якості стерилізації. Зверху все покривають серветкою.

Мал. 2. Кругла стерилізаційна коробка (бікс)

До ручки бікса прив’язують етикетку, на якій зазначають дату стерилізації, вид і кількість матеріалу, прізвище особи, яка проводила стерилізацію. Кришку бікса закривають та фіксують на ланцюжку. Після цього відкривають боковіотвори, через які під час стерилізації всередину бікса проникає пар. Розрізняють такі способи укладання матеріалу в бікс:

1. Універсальний спосіб, при якому в бікс укладають все, що буде необхідне для роботи протягом одного робочого дня. Цей спосіб можна застосовувати лише в малих операційних або перев’язочних.

2. Видова укладка, при якій у бікс укладають тільки один вид матеріалу. Наприклад, в один бікс укладають тільки перев’язувальний- матеріал, в інший — операційну білизну.

3. Цілеспрямована укладка — в бікс укладають все, що необхідне для виконання однієї операції.

Халати, рушники, простирала вкладають у бікс вертикально, таким чином, щоб при вийманні стерильного матеріалу один предмет не заважав виймати інший.

Для стерилізації операційної білизни та перев’язувального матеріалу в подвійних бавовняних мішках з бязі чи полотна матеріал укладають у мішок, зверху надягають другий мішок. Кожний мішок зав’язують окремо. До верхнього мішка прикріплюють етикетку. Перед користуванням санітарка розв’язує зовнішній мішок і зсуває його вниз. Внутрішній мішок сестра розв’язує стерильними руками.

Мал. 3. Стерилізатор паровий

Стерилізація паровим методом здійснюється в парових стерилізаторах (автоклавах), де діє насичена водяна пара під тиском (мал. 3). Парові стерилізатори бувають різних конструкцій, розмірів та об’ємів. У вертикальнихпарових стерилізаторах матеріал закладають та виймають його через отвір зверху. В горизонтальних непрохідних стерилізаторах, оснащених одними дверцятами, завантаження та розвантаження матеріалу проводять з одного боку. Горизонтальні прохідні (двобічні) стерилізатори з двома дверцятами, розміщеними одні навпроти других з обох боків стерилізатора, дають змогу розділити стерилізаційне приміщення на дві половини: нестерильну, на якій завантажують матеріал, та асептичну (чисту), на якій матеріал розвантажують. За формою стерилізатори бувають круглі й прямокутні.

У всіх типах парових стерилізаторів принцип будови однаковий. Вони складаються з трьох стальних циліндрів, розміщених один в одному. Внутрішній циліндр є стерилізаційною камерою, в яку закладають матеріал для стерилізації. Середній циліндр називають водопаровою камерою, в неї заливають воду, яка при нагріванні перетворюється в пару. Водопарова і стерилізаційна камери з’єднані між собою. Зовнішній циліндр — це захисний кожух, який зменшує теплові втрати. Автоклав оснащений манометром, запобіжним клапаном, воронкою для заливання води у водопарову камеру.

Паровим методом можна стерилізувати білизну (халати, простирала, рушники), перев’язувальний матеріал, вироби з гуми (рукавички, катетери, трубки, бужі), скла, хірургічний інструментарій, який не боїться вологи. Стерилізаціюпроводять у біксах та в м’якій упаковці.

Для проведення стерилізації приготовані бікси з відкритими отворами вміщують у внутрішню камеру автоклава. Кришку герметично закривають. Через лійку в автоклав наливають воду, рівень якої визначають по водомірному склу. Запобіжний кран встановлюють на показник тиску, при якому передбачають проводити стерилізацію, — 147— 196 кПа (1,5—2 атм). Потім кран, який відводить повітря і пару, закривають. Тиск в автоклаві доводять до 98 кПа (1 атм), відкривають кран і випускають залишки повітря разом із парою. Після того кран повторно закривають і доводять тиск до 147—196 кПа. Момент підняття тиску до заданого режиму вважають початком стерилізації. При тиску147 кПа (1,5 атм) і температурі 120 С стерилізація продовжується 45 хв, а при тиску 196 кПа (2 атм) і температурі 132 °С — 20 хв. Після закінчення стерилізації пару із автоклава випускають через випускний кран (на нього надягають гумову трубку і занурюють її у відро з холодною водою або виводять за межі приміщення). Коли стрілка манометра наблизиться до нуля, відгвинчують гвинти і відкривають кришку автоклава. Стерилізаційні коробки вийма­ють і вкладають на стіл, накритий стерильним простиралом. Після цього негайно закривають бокові отвори в коробках і накривають їх іншим простиралом до повного охолодження. Після закінчення стерилізації через випускний кран вида­ляють воду із автоклава.

Термін зберігання простерилізованого матеріалу в стерилізаційних коробках з фільтром — 20 діб, без фільтра та в інших упаковках — до 3 діб.

Якість стерилізації в автоклаві контролюють за допомогою трьох методів: фізичного, хімічного та бактеріологічного.

Фізичний метод грунтується на ефекті плавлення при певній температурі кристалічних речовин. Перед проведенням стерилізації в бікси закладають пробірку з порошкоподібною сіркою, бензойною кислотою, антипірином чи амідопірином, температура плавлення яких перевищує 110 °С. Пробірку закривають ватою і кладуть у бікс між шарами матеріалу. Якщо в автоклаві температура підвищується до 120 °С, порошок у пробірці плавиться і перетворюється в гомогенну масу.

При хімічному методі в бікс кладуть спеціально оброблену смужку фільтрувального паперу. Простим олівцем на ньому пишуть слово «стерильно», потім смужку паперу просочують розчином крохмалю і опускають у розчин Люголя. Після такої обробки смужка паперу стає інтенсивно синьою і слово«стерильно» зникає. При температурі 115 С йод випаровується, папір знебарвлюється, внаслідок чого проявляється зазначений напис.

Однак найбільш надійним є бактеріологічний метод контролю стерилізації. З цією метою невеликі шматочки матеріалу, який підлягає стерилізації, вкладають у 2—3 пробірки, закривають їх ватою і закладають у бікс. Після стерилізації пробірки відправляють для дослідження в бактеріологічну лабораторію. Якщо через 2—З дні не спостерігається росту бактерій, матеріал вважають стерильним. Недоліком цього методу є значна тривалість дослідження.

Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 1366 | Нарушение авторских прав