Віріанти розміщення червоподібного відростка.
Відходить від задньовнутрішнього сегмента купола сліпої кишки, на 2–3 см донизу від клубово ободовокишкового переходу в місці сходження трьох teniae. Розрізняють п’ять основних варіантів розташування червоподібного відростка відносно сліпої кишки:
1) низхідне (каудальне) — 40–50% випадків;
2) бокове (латеральне) — 25%;
3) внутрішнє (медіальне) — 17–20%. 4) переднє (вентральне) — 8–15%, для якого характерне утворення передніх пристінкових інфільтратів (абсцесів);
5) заднє (ретроцекальне, дорзальне) — 9–13%. За такого розташування відросток йде у висхідному напрямку, інколи досягаючи правої нирки, навіть печінки, а гост рий апендицит може симулювати ниркову коліку, пієліт, паранефрит. Розрізняють такі варіанти заднього розташування відростка:
5.1. Внутрішньочеревний.
5.2. Внутрішньостінковий (інтрамуральний).
5.3. Позаочеревинний.
1. Проста форма гострого апендициту (під час огляду):
– червоподібний відросток дещо напружений, серозна оболонка його гіперемо
вана, набрякла;
– у порожнині відростка — серозна рідина без запаху;
– мікроскопічно — набряк слизової оболонки відростка, місцями ерозії.
2. Флегмонозна форма гострого апендициту (під час огляду):
– червоподібний відросток потовщений, напружений, гіперемований, вкритий фібрином;
– у порожнині відроска — гній;
– у черевній порожнині — непрозорий серозний або гнійний ексудат, очереви
на місцями тмяна;
– мікроскопічно — лейкоцитарна інфільтрація тканин відростка, місцями —
гнійна деструкція його стінки.
3. Гангренозна форма гострого апендициту (під час огляду):
– некроз ділянок стінки відростка, можлива перфорація його стінки, в просвіті відростка —некротичний детрит;
– у черевній порожнині — гнійний або некротичний вміст;
– мікроскопічно — тромбоз судин відростка, некротичні зміни його стінки.
Гострий панкреатит - гострий запальний процес у підшлунковій залозі, який супроводжується активацією ферментів з подальшим автолізом її тканини. Класифікація гострого панкреатиту (Атланта, 1992): І. Гострий панкреатит:
а) легкий;
б) тяжкий.
ІІ. Гостре накопичення рідини (в тканинах підшлункової залози та парапанкреатичній клітковині) — гострий інтерстиціальний панкреатит.
ІІІ. Панкреонекроз:
а) стерильний;
б) інфікований.
IV. Панкреатична несправжня кіста. V. Панкреатичний абсцес.
Фази перебігу та клінічні форми ГП. За перебігом ГП може бути абортивним, повільно прогресуючим, затяжним і блискавичним. За клінікоAморфологічним перебігом виділяють:
1. Набряковий (інтерстиціальний) панкреатит.
2. Некротичний (деструктивний) панкреатит (панкреонекроз):
– неінфікований (стерильний, асептичний);
– інфікований.
Ускладнення гострого панкреатиту:
Місцеві:
– парапанкреатичний інфільтрат;
– оментобурсит;
– псевдокіста: поодинока, множинні (стерильні, інфіковані);
– накопичення рідини в заочеревинній клітковині (парапанкреатичній, параколічній, тазовій), а також у перикарді та плевральних пазухах;
– абсцес підшлункової залози або чепцевої сумки;
– перитоніт: ферментативний (абактеріальний), бактеріальний;
– септична флегмона заочеревинної клітковини: парапанкреатичної, параколічної, тазової;
– біліарна гіпертензія (обтураційна жовтяниця);
– арозивна кровотеча;
– кровотеча в просвіт травного каналу;
– внутрішні та зовнішні дигестивні нориці підшлункової залози;
– ферментативний холецистит; Загальні:
– деліріозний синдром;
– ферментативний шок;
– печінково ниркова недостатність;
– серцево судинна недостатність;
– сепсис.
Загальні принципи консервативного лікування:
– функціональний спокій залози (зменшення секреції);
– голод (3–4 доби), холод на підчеревну ділянку;
– соматостатин (Стиламін виробництва Serono) та його аналог тривалої дії — Октреотид (Сандостатин виробництва Sandoz). Краще використовувати Соматоста тин, оскільки Сандостатин тонізує сфінктер Одді, а Стиламін його релаксує. Реко мендований термін застосування препарату — 5 діб;
– атропіну сульфат,
– 5 ФУ;
– усунення спазму судин, больового чинника;
– адекватне знеболювання (не можна опіати);
– спазмолітики;
– боротьба з панкреатогенною токсемією;
– форсований діурез;
– інгібітори протеаз (контрикал, трасилол, гордокс), Е амінокапронова кислота;
– гемосорбція;
– лікування системних порушень (корекція гіповолемії, серцево судинної недо статності, легеневої недостатності, метаболічних порушень, печінково ниркової та гормональної недостатності) та симптоматична терапія;
– антагоністи Са2+ (ізоптин);
– білкові препарати;
– антигістамінні препарати;
– корекція водно електролітних порушень;
– гормонотерапія;
– антибактеріальна та антимікотична терапія (аміцил, цефтум, тієнам, дифлюзол).
Програму лабораторного обстеження: -загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі;
– цукор крові;
– амілаза, ліпаза крові;
– амілаза сечі;
– група крові, резус фактор;
– біохімічний аналіз крові (білірубін, АЛТ, АСТ, лужна фосфатаза, ГГТП, тимолова проба, електроліти, сечовина, білок, креатинін, азот сечовини, сечова кислота);
– білок і білкові фракції,
– коагулограма;
– рівень молекул середньої маси;
– кальцій сироватки крові;
– С реактивний білок (кількісне визначення);
– газовий склад крові;
– антибіотикограма;
– посів крові на стерильність;
– біохімічний, бактеріологічний, цитологічний аналіз ексудату з плевральної по рожнини та черевної порожнини (якщо виконували плевральну пункцію або лапароцентез).
Кіста ПЗ — це обмежена капсулою порожнина, заповнена рідиною (панкреа тичний сік, ексудат, гній) й інтимно зрощена з головкою, тілом або хвостом органа, яка має на внутрішній поверхні епітеліальну вистілку.
Псевдокіста (несправжня кіста) — це порожнина в ПЗ, яка утворилася внаслі док її деструкції, обмежена капсулою, що не має на внутрішній поверхні епітеліаль ної вистілки.
Класифікація:
І. Вроджені кісти ПЗ:
1. Дермоїдні кісти.
2. Тератоїдні кісти.
3. Вроджені аденоми.
4. Фіброзно кістозна дегенерація.
5. Полікістозна дегенерація.
ІI. Запальні кісти:
1. Псевдокісти.
2. Ретенційні кісти.
III. Травматичні кісти:
1. Унаслідок безпосереднього ушкодження залози.
2. Унаслідок непрямого ушкодження залози.
IV. Паразитарні кісти:
1. Ехінококоз залози.
2. Цистицеркоз залози.
V. Неопластичні кісти:
1. Кістаденоми.
2. Кістаденокарциноми.
3. Кавернозні гемангіоми.
4. Кістозні епітеліоми.
Патоморфологічно кісти поділяють на:
1. Справжні.
2. Псевдокісти.
Виразкова хвороба шлунка і ДПК — хронічне захворювання, основним мор фологічним проявом якого є рецидивуюча виразка шлунка або ДПК, що утворюється внаслідок розладів механізмів регуляції шлункової секреції з порушенням спів відношення між активністю факторів кислото пептичної агресії та факторів захисту і виникає, як правило, на тлі гастриту, спричиненого інфекцією Helicobacter pylori.
| Виразка ДПК
| Виразка шлунка
| Скарги
| – біль в надчерев’ї, який посилюється вночі і через 2–3 год їди,
– купірується споживанням їжі;
– диспептичний синдром;
– відрижка;
– схильність до закрепів
| – біль в надчерев’ї, який посилюється після їди;
– диспептичний синдром;
– нудота;
– блювання;
– зниження апетиту
| Анамнез
| Характеризується сезонними загостреннями (весна—осінь)
| Об’єктивні дані
| Помірний біль під час пальпації в надчеревній ділянці або праворуч і вище пупка.
Незначна резистентність м’язів передньої черевної стінки.
Позитивний симптом Менделя (посилення локальної болючості під час поштовхоподібної пальпації в проекції виразки)
| Консервативне лікування неускладненої виразкової хвороби:
а) потрійна терапія протягом 7–14 днів:
– блокатори протонної помпи (омепразол, лансопразол, пантапразол, рабепразол, езомепразол) 2 рази на день;
– антигелікобактерна терапія за наявності гелікобактерної інфекції в шлунку (кларитроміцин 500 мг 2 рази + амоксицилін 1 000 мг 2 рази на день або кларитро міцин 500 мг 2 рази + метронідазол 500 мг 2 рази на день);
б) резервна квадротерапія — 7 днів:
– блокатори протонної помпи (омепразол, лансопразол, пантапразол, рабепразол, езомепразол) 2 рази на день;
– препарат колоїдного вісмуту 120 мг 4 рази на день;
– метронідазол 500 мг 3 рази на день;
– тетрациклін 500 мг 4 рази на день;
в) після завершення комбінованої ерадикаційної терапії або за відсутності геліко- бактерної інфекції в шлунку подальше лікування проводять антисекреторними пре- паратами:
– інгібітори протонної помпи (препарати вибору);
– блокатори Н2рецепторів гістаміну протягом 4–6 тиж при виразках ДПК і 6–8 тиж при виразках шлунка;
– цитопротектори (де нол).
Клініка та діагностика:
– раптовий «кинджалоподібний» біль у надчерев’ї, який поширюється на весь живіт;
– часто обтяжений виразковий анамнез;
– тяжкий загальний стан хворого;
– живіт дошкоподібно напружений, виражений м’язовий дефанс, різко позитивні симптоми подразнення очеревини;
– зменшення чи зникнення печінкової тупості;
– на оглядовій рентгенографії черевної порожнини у вертикальному положенні часто визначається наявність вільного газу під правим куполом діафрагми;
– на ФЕГДС часто можна візуалізувати перфоративний отвір;
– на УЗД — наявність вільної рідини в черевній порожнині.
Пенетрація гастродуоденальних виразок — це проникнення та поширення ви разки за межі стінки шлунка або ДПК в сусідні органи і тканини. Виразка поступо во заглиблюється, досягає зовнішньої оболонки шлунка і проникає в тканину, що прилягає до його стінки або ДПК.
1. Стадії пенетрації:
– препенетрація — поширення виразки на всі шари стінки шлунка або ДПК. Розвивається зрощення за типом злуки між зовнішньою оболонкою шлунка або ДПК і зовнішньою оболонкою сусіднього органу. Стадія проникнення виразки в тка нину органа;
– поверхнева пенетрація — утворення сполучнотканинних зрощень з прилеглим органом;
– глибока пенетрація — проникнення виразки в тканину органа.
Клінічний перебіг:
– залежить від органа, в який пенетрує виразка, та стадії пенетрації. До клініч них проявів виразкової хвороби додаються ознаки запального процесу в органі, в який вона пенетрує;
– змінюється звичний характер больового синдрому;
– зникає зв’язок болю зі споживанням їжі та періодом доби;
– постійний біль, резистентний до консервативного лікування.
Пілородуоденальний стеноз — рубцева або навколовиразкова запальна дефор мація воротарного відділу шлунка або початкового відділу ДПК внаслідок рецидив ного перебігу виразкової хвороби з порушенням моторно евакуаторної функції шлунка.
Причини розвитку пілородуоденального стенозу:
– органічне звуження воротаря або початкового відділу ДПК внаслідок рубцевої деформації;
– функціональне стенозування воротаря або початкового відділу ДПК внаслі док навколовиразкового запального інфільтрату при активній виразці, ефективне медикаментозне лікування якої сприяє відновленню прохідності.
Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 461 | Нарушение авторских прав
|