АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Гнійні захворювання шкіри, підшкірної клітковини, лімфатичних вузлів та судин.

Найпоширенішими місцями ураження хірургічною інфекцією є шкіра та підшкірна клітковина.

Фурункул (furunculus) – гостре гнійне запалення волосяного мішечка, сальної залози та прилеглих тканин (рис. …).

Появу фурункула досить часто пов’язують із порушенням правил особистої гігієни, наявністю мікротравми. Зумовлювальними факторами можуть бути перевтома, хронічні захворювання, особливо діабет, анемія та ін. Збудником фурункула, переважно, є стафілокок.

Клініка. Фурункул починається з появи запального інфільтрату з волосяним мішечком у центрі (фаза інфільтрації). Шкіра в цьому місці стає гіперемованою, з часом у центрі утвору виникає темна або жовта пляма, на місці якої утворюється ділянка некрозу. Поширення зони некрозу на сосочковий шар, сальні залози, прилеглі тканини призводить до формування гнійника (фаза абсцедування). В подальшому, внаслідок лізису епідермісу, гнійний осередок у вигляді стержня виходить назовні. Після відходження стержня утворюється порожнина, яка виповнюється грануляційною тканиною (стадія розрішення, або загоєння). Поряд із цим, у більшості випадків фурункул зумовлює незначні загальні прояви захворювання (підвищення температури тіла, головний біль, втрату апетиту, загальне нездужання). При дослідженні крові спостерігають незначний лейкоцитоз, зсув лейкоцитарної формули вліво.

Лікування. Хворих із фурункулами при відсутності ускладнень (за винятком локалізації фурункула на обличчі) лікують амбулаторно. У процесі лікування важливе значення має догляд за шкірою навколо ділянки запалення. Шкіру слід протирати 70⁰ спиртом або 5 % розчином калію перманганату, 1 % розчином діамантового зеленого та ін. Під час лікування фурункула не рекомендують застосовувати зігрівальні компреси, які можуть викликати мацерацію шкіри та сприяти розповсюдженню інфекції. Не дозволяють видавлювати фурункул, особливо на обличчі, – це може призвести до поширення інфекції, виникнення сепсису. При абсцедуванні фурункула показане хірургічне лікування – розкриття та дренування гнійника. В окремих випадках для відходження некротичного стержня на верхівку гнійника можна накласти кристалики саліцилової кислоти на 12-14 год. Остання руйнує епідерміс і сприяє відходженню гною. Для того, щоб не пошкодити прилеглу ділянку шкіри, з липкого пластиру вирізають пластинку, в центрі якої роблять отвір для гнійника, на який накладають кристали кислоти. Зверху закривають шматком марлевої серветки та заклеюють пластиром (рис. …).

При своєчасному і правильному лікуванні оперативне втручання, як правило, не проводять.

Фурункульоз (furunculosus) – поява декількох фурункулів в одній або декількох ділянках тіла. Як правило, він виникає в ослаблених, виснажених хворих, особливо у хворих на цукровий діабет.

Лікування. У цих хворих, поряд із місцевим, необхідно проводити загальне лікування. Хворим призначають висококалорійну їжу, вітаміни, пивні дріжджі, вводять гаммаглобулін, проводять сеанси автогемотерапії (кров, узяту з вени в кількості 3-5 мл, вводять у сідничний м’яз). Маніпуляцію повторюють через 2-3 доби. У тяжкохворих застосовують антибіотикотерапію, імуностимуляцію, УФ та лазерне опромінення крові, загальне опромінення кварцом і т. ін.

Карбункул (carbunculus) – це гостре гнійно-некротичне запалення кількох волосяних мішечків, сальних залоз і тканин, що оточують їх, із некрозом шкіри та підшкірної клітковини. Карбункул спричиняють стафілококи і стрептококи.

Клініка. Найчастіше карбункул виникає на потиличній поверхні шиї, спині (рис....).

У ділянці його формування утворюється інфільтрат, який піднімається над поверхнею шкіри. Шкіра набуває багряно-синього кольору. Швидко виникають множинні гнійники, кожний з яких є результатом некрозу волосяних мішків і сальних залоз. Ці гнійники поступово, протягом 3-5 днів, об’єднуються в єдиний гнійно-некротичний конгломерат, який розпадається, утворюючи велику рану. При своєчасному та правильному лікуванні такі гнійні рани заповнюються грануляційною тканиною і протягом 3-4 тижнів загоюються. Після карбункула, як правило, у хворих залишаються зірчасті деформуючі рубці.

На відміну від фурункула, у хворих із карбункулом спостерігають виражені загальні ознаки гнійної інтоксикації: підвищення температури, головний біль, у тяжких випадках – лихоманка, маячення і т. ін. Особливо тяжко перебігають карбункули у виснажених хворих, а також у хворих на цукровий діабет.

Лікування. Хворі на карбункул підлягають госпіталізації в хірургічне відділення. Лікують їх переважно хірургічним методом. У перші дні захворювання можна застосовувати метод обколювання карбункула 0,25-0,5 % розчином новокаїну з антибіотиком широкого спектра дії, проводити ультрафіолетове опромінення, електрофорез з антибіотиком. Поверхню карбункула змазують 70⁰ спиртом, 3 % спиртовим розчином йоду. Для загального лікування призначають антибіотики, сульфаніламідні препарати. При погіршенні стану хворого, наростанні гнійної інтоксикації показане хірургічне лікування. Розкривають карбункул хрестоподібними розрізами через усю його товщу до здорових тканин із наступним видаленням некротичних тканин і розсіченням гнійних запливів. Подальше лікування проводять за загальними принципами гнійної хірургії.

Абсцес (аbscessus) – обмежене запалення і скупчення гною в тканинах чи органах, оточене піогенною оболонкою. Захворювання викликається різними мікроорганізмами (частіше коковою флорою), які проникають у тканини й органи при їх ушкодженні, порушенні цілості шкіри, слизових оболонок. Нерідко мають місце метастатичні абсцеси при перенесенні інфекції з однієї ділянки тіла в другу лімфогенним або гематогенним шляхом. Слід пам’ятати, що у тяжкохворих, а також при порушеннях асептики абсцеси можуть виникати після ін’єкцій (післяін’єкційний абсцес).

Клініка. В усіх випадках спочатку утворюється обмежений запальний інфільтрат, який, локалізуючись у підшкірній клітковині, при пальпації визначається як болісне ущільнення (рис. …).

Після його розплавлення утворюється ділянка флуктуації. Часто абсцеси розплавляють шкіру, і гнійний вміст виділяється самовільно. При абсцесах, розташованих у внутрішніх органах (печінці, селезінці, мозку, легенях та ін.), на перше місце виступають ознаки загальної інтоксикації (висока температура, лихоманка, пітливість, зміни крові).

Лікування. На початкових стадіях застосовують консервативне лікуван­ня (антибіотики, сульфаніламіди, болезаспокійливі). При утворенні гнійного вміс­ту та флуктуації проводять розкриття, дренування гнійника і подальше лікування гнійної рани (рис...).

Флегмона (рhlegmone) – розлите гнійне запалення підшкірної або інших локалізацій клітковини, яке має тенденцію до поширення. Розрізняють поверхневі (підшкірна, міжм’язо­ва) та глибокі (позаочеревинного простору, малого таза, середостін­ня та ін.) флегмони. Залежно від локалізації вони мають специфічні назви: запалення нав­ко­лониркової клітковини – паранефрит; навколопрямокишкової – парапроктит; середостіння – медіастеніт. Діагностика поверхневих флегмон не є складною.

Клініка. Поверхневі флегмони розпочинаються з розлитого болісного ущільнення, набряку тканин і почервонінням шкіри без чітких меж. Стан хворого погіршується, появляється висока температура, головний біль, лихоманка. Згодом, за рахунок гнійного розплавлення і некрозу тканин, виникає флуктуація – утворюється порожнина, наповнена гноєм (рис..).

Складніше діагностувати глибокі флегмони. При цьому часто вдається пропальпувати в глибині тканин щільне болісне утворення. Поряд із високою температурою та іншими ознаками гнійної інфекції, вирішальне значення у встановленні діагнозу має діагностична пункція.

Лікування. На початку захворювання (при появі запального інфільтрату) проводять консервативну терапію (антибіотики, сульфаніламіди, УВЧ, кварц). При гнійному розплавленні тканин розкривають флегмону за допомогою розрізів, достатніх для видалення гною. При цьому необхідно розкрити всі запливи, видалити гнійний вміст, некротичні тканини і дренувати рану хлорвініловими трубками для санації порожнини. В подальшому лікування проводять за принципами лікування гнійної рани.

Гідраденіт (hydradenitis) гостре гнійне запалення потових залоз. Виникненню гідраденіту сприяють підвищена пітливість і недотримання гігієнічних правил. Гнійно-запальний процес первинно розвивається у пахвових ділянках.

Клініка. Захворювання розпочинається з утворення щільного болючого інфільтрату, який поступово в центрі розм’якшується і призводить до утворення гнояка. Шкіра над ним набуває червоного або синьо-багряного кольору. У народі таке захворювання отримало назву “суче вим’я” (рис. …).

Лікування. На початку захворювання проводять обробку ураженої ділянки: вистригають волосся, протирають шкіру 2-3 % розчином формаліну (для зменшення пітливості), призначають сухе тепло, солюкс, УВЧ, кварц. Можна проводити обколювання 0,25-0,5 % розчином новокаїну з одним із антибіотиків аміноглюкозидного чи цефалоспоринового ряду. Поряд із цим, призначають загальне лікування: антибіотики, сульфаніламідні препарати, болезаспокійливі. При наявності розплавлення тканин, появи гнійника показане його розкриття розрізом, паралельним шкірній складці, і дренування.

Бешиха (еrisipelas) – гостре прогресуюче запалення шкіри або слизових оболонок із залученням у процес лімфатичних судин. Збудником є стрептокок. Вхідними воротами інфекції можуть бути будь-які пошкодження шкіри. Інфекція іноді передається контактним шляхом від одного хворого до іншого. Контактна передача інфекції можлива через руки медичного персоналу, інструментарій, матеріал. Досить часто бешиха виникає внаслідок поширення інфекції гематогенним чи лімфогенним шляхом із гнійного джерела, яке уже є в організмі (нігтьові ложа, потертості пальців, ступні). Найчастіше бешиха локалізується на нижніх кінцівках, у ділянці обличчя, голови, рідше на тулубі.

Клініка. Захворювання починається гостро, супроводжується високою температурою (39-40⁰ С), лихоманкою, загальною слабістю. Одночасно на шкірі виникає набряк і почервоніння з чіткими межами (еритематозна форма; рис. …).

Інколи на ураженій ділянці шкіри з’являються різної величини міхурці, що містять серозний ексудат (бульозна форма). При їх нагноєнні виникає пустульозна форма, при наявності геморагічного вмісту – геморагічна форма, при нагноєнні та поширенні процесу на підшкірну клітковину – флегмонозна форма і при розвитку некрозу шкіри – некротична. Інколи трапляється так звана блукаюча, або мігруюча, форма бешихи, при якій процес з однієї ділянки переходить на іншу.

Слід пам’ятати, що бешиха може викликати рецидив захворювання. Повторні запалення нижніх кінцівок досить часто призводять до розвитку слоновості (лімфостазу).

Лікування проводять у стаціонарі. Хворим призначають ліжковий режим. Хороший ефект дає опромінення уражених ділянок кварцом в еритем­них або суберитемних дозах, змазування (2-3 рази на день) антисептиками: 1 % спиртовим розчином хлоргексидину; сумішшю (2:1) 96⁰ етилового спирту з 20 % розчином нашатирного спирту; 5 % розчином перманганату калію, люголівським розчином.

Застосування вологих пов’язок у вигляді компресів, у тому числі мазевих, у хворих на бешиху протипоказане.

Для запобігання поширенню інфекції і для лікування бешихи частіше застосовують напівсинтетичні пеніциліни (ампіцилин по 2-4 г на добу), сульфаніламідні препарати (сульфадимезин, сульфадиметоксин, сульфален і т. ін.). При бульозній формі бешихи великі міхурі розкривають, після чого накладають волого-висихаючі пов’язки з антисептиком (фурацилін, борна кислота). У разі флегмонозної та некротичної форм застосовують оперативне лікування (рис. …).

При тяжких формах та рецидивах захворювання приміняють цефалоспорини другого ряду. При частих рецидивах бешихи, залишкових явищах захворювання, після першого курсу антибіотиків упродовж 10 днів рекомендують введення продигіозану (3 ін’єкції по 50-100 мкг з інтервалом 3 дні) або тималіну, тимогену (по 10 мг через день) з метою імуномодуляції та активації L-форм стрептокока. Потім проводять повторний курс антибактеріальної терапії (6-7 днів), надаючи перевагу тетрациклінам або макролідам. Іншим методом запобігання рецидивам є біцилінопрофілактика: біцилін-5 вводять внутрішньом’язово по 1,5 млн ОД кожних 4 тижні впродовж 4-12 місяців. При частих рецидивах бешихи призначають гормональні препарати (преднізолон по 30 мг на добу, до 420 мг на курс). При розвитку лімфедеми – здійснюють корекцію лімфовідтоку, яка зумовлює загострення захворювання.

Еризипелоїд (erysipeloides) – різновидність бешихи, що є наслідком проник­нення в організм палички свинячої бешихи. Хворіють на цю недугу люди, які мають справу з м’ясом (м’ясники, домогосподарки, ветеринари).

Клініка. Захворювання уражає, як правило, руки, зокрема, пальці. Рідше локалізується на обличчі, шиї. При еризипелоїді спостерігають запалення всіх шарів шкіри з вираженим набряком, розширенням лімфатичних судин, лімфостазом. Тривалість гострого періоду може бути 10-20 діб. Захворюванню притаманні рецидиви.

Лікують так само, як і бешихове захворювання. У тяжких випадках застосовують специфічну антитоксичну сироватку.

Лімфаденіт (lymphadenitis) – запалення лімфатичних вузлів. Виникає внаслідок проникнення в них мікроорганізмів і їх токсинів із первинного запального джерела (карбункула, фурункула, флегмони та ін.).

Клініка. Захворювання проявляється збільшенням лімфатичного вузла і болючістю при його пальпації. При нагноєнні лімфатичного вузла спостерігають розм’якшення, набряклість і гіперемію шкіри. Запальний процес із лімфатичного вузла може перейти на прилеглі тканини та викликати аденофлегмону. Найбільш часто аденофлегмона виникає в ділянці шиї. Наявність на шії важливих утворень – великих судин, гортані, трахеї, стравоходу, щитоподібної залози, фасції створює небезпеку поширення флегмони та затрудняє її оперативне лікування. Лімфаденіти часто супроводжуються запаленням лімфатичних судин (лімфангіїтом; рис. …).

Лікування. Перш за все, необхідно ліквідувати первинне джерело інфекції. Призначають ліжковий режим. Застосовують антибіотики, сульфаніламідні препарати. При абсцедуванні показано розкриття гнійного лімфаденіту.

Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 644 | Нарушение авторских прав