АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Постінфекційний (гострий дифузний проліферативний) гломерулонефрит

Дифузний або фокальний проліферативний гломерулонефрит.

Гломерулонефрити поділяють на:

— постінфекційний (гострий дифузний проліферативний);

— швидкопрогресуючий, злоякісний (підгострий);

— хронічний.

Постінфекційний (гострий дифузний проліферативний) гломерулонефрит

Клінічні прояви. В більшості хворих постстрептококовий гломерулонефрит починається раптово, гостро, у вигляді нездужання, підвищення температури і нудоти через 7-14 днів після ангіни, зі швидким розвитком нефритичного синдрому. З’являється олігурія (різке зниження добового діурезу).

Патологічна анатомія. Макроскопічно нирки ледь збільшені внаслідок набряку. Капсула знімається легко, залишаючи гладку рівну поверхню. У важких випадках на поверхні можуть бути численні петехії (червоний крап).

При мікроскопічному дослідженні визначається дифузний гломерулонефрит. В початковій стадії клубочки збільшені, в них збільшена кількість клітин. Збіль­шення кількості клітин виникає в результаті проліферації мезангіальних, ендотеліальних та епітеліальних клітин зовнішнього листка капсули клубочка, а також різного ступеня вираженості інфільтрації поліморфноядерними лейкоцитами. Виражений набряк і набухання ендотелію призводить до звуження просвіту капілярів.

При світловій мікроскопії можуть виявлятися імунні комплекси у вигляді характерних “горбиків”, особливо при трихромному забарвленні. При електронній мікроскопії вони являють собою великі електронно-щільні відкладення у вигляді купола на епітеліальній стороні базальної мембрани («субепітеліальні «горби»»).

ХРОНІЧНИЙ ГЛОМЕРУЛОНЕФРИТ

Хронічний гломерулонефрит — це захворювання з первинним запаленням клубочків і можливим вторинним залученням канальців і строми. В більшості хворих в анамнезі є вказівки на хронічні ниркові захворювання, проте у 20% пацієнтів навіть при першому звертанні до лікаря може бути виявлена термінальна стадія хронічної ниркової недостатності.

Хронічні гломерулонефрити діляться на:

— мезангіопроліферативний;

— мембранозний;

— мембранопроліферативний, або мезангіокапілярний.

Етіологія невідома

Патанатомія. При світловій мікроскопії виявляється збільшення кількості клітин у мезангіумі і збільшення кількості мезангіальної речовини. При прогресуванні захворювання розвивається склероз. При імунофлюоресцентних методах дослідження виявляється накопичення IgА в мезангіумі у вигляді окремих гранул, які зливаються між собою Також часто виявляється С3. При електронній мікроскопії визначаються електронно-щільні відкладення.

Клінічно хвороба проявляється протеїнурією, гематурією, яка в основному появляється при запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів.

Прогноз. Хоча хвороба прогресує досить повільно, віддалений прогноз несприятливий. У більшості хворих протягом декількох років розвивається хронічна ниркова недостатність.

Патологічна анатомія кінцевої стадії хронічного гломерулонефриту

Макроскопічно нирки значно зменшені в розмірах, кора тонка і має нерівну, зернисту поверхню (“вторинно зморщена нирка”). На розтині кора нерівномірно тонка, межа між корою і мозковою речовиною нечітка, судини нирки добре виражені внаслідок потовщення їх стінок.

Мікроскопічно в тонкій корі визначається значне зменшення кількості нефронів, дифузний склероз клубочків, багато з них перетворюються в гіалінізовані кулі. Канальці, які лежать між ними, атрофуються, залишки їх іноді розширюються і заповнюються рожевим білковим матеріалом (“тироїдизація”). Часто розвивається виражений інтерстиціальний фіброз.

При імунофлуоресценції та електронній мікроскопії зміни можуть бути різними. В деяких склерозованних клубочках виявляються відкладення електронно-щільних комплексів IgА, IgG і С3. Присутність цих відкладень важлива для діагностики хронічного гломерулонефриту, тому що при хронічному пієлонефриті і гіпертензивному нефросклерозі, які макро- і мікроскопічно можуть бути подібними, таких відкладень ніколи не буває.

Клінічно у хворих на хронічний гломерулонефрит часто спостерігається гіпертензія, мікрогематурія, протеїнурія, іноді - нефротичний синдром.

Ускладненням гломерулонефриту при його гострому і підгострому перебігові може бути оліго- або анурія. Для хронічного перебігу гломерулонефриту характерна хронічна ниркова недостатність з проявами азотемічної уремії. Можливі також серцево-судинна недостатність чи крововилив у мозок, які стають причиною смерті.

Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 493 | Нарушение авторских прав