АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Склад шлункового соку

Щлунковий сік – 2-2,5 л за добу, безкольорова рідина, без запаху, з грудочками слизу, рН натщесерце – 6,6, на висоті травлення – 1,8. Вода – 98%, сухий залишок – 2%. Неорганічна частина: Na, K, Ca, Mg, карбонати, хлориди, фосфати, сульфати. Основна частина НС1 – 0,5 %. У новонароджених НС1 ще не виробляється, рН створюється за рахунок молочної кислоти.

Органічна частина: слиз – 0,08 г/л, білки – 3 г/л, азотисті речовини – 0,5 г/л. Ферменти: пепсин – виробляється головними клітинами у вигляді пепсиногену, активується у кислому середовищі. Найбільша активність їх при рН 1,5-2,5. Відомо 7 фракцій пепсиногену: 5 утворюються клітинами дна шлунку, активні при рН 2,5, руйнується при рН 7,2; інші дві фракціїї утворюються клітинами пілорусу, активні при рН 3,5, не руйнуються. Найбільша кількість пепсина в сокові малої кривизни шлунку, найбільш активний сік кардіальної частини шлунку, в пілоричному відділі активність соку низька, тут лужне середовище.

Ферменти:

1. Пепсиноген А – діє на білки – розщеплює до альбумоз та пептонів. 1 % його перехлдить в кров, виділяється через нирки з сечею у вигляді уропепсину.

2. Гастриксин (пепсиноген С) – діє на міоглобін. Ці два фермети розщеплюють 95% всіх білків.

3. Пепсиноген В – желатиназа, розщеплює сполучнотканинні білки.

4. Пепсиноген D – ренін, хімозин, розщеплює білок молока в присутності Са, може діяти в лужному середовищі.

5. Ліпаза – діє тільки на емульгований жир, розщеплює його до гліцерину та жирних кислот. У новонароджених жир молока матері розщеплює ліпаза молока, що активується ліпокіназою шлункового соку дитини.

Для вуглеводів власних ферментів в шлунку немає. Вони розщеплюються тут всередині харчової грудки під дією ферментів слини. У складі шлункового соку інколи зустрічається лізоцим (має бактерицидну дію) та уреаза, яка діє на сечовину, утворюючи аміак, він нйтралізує НС1. Слиз створює щільну оболоку, яка тісно прилягає до слизової і адсорбує на собі фермети. В складі слизу: вуглеводи – 80%, залишки сіалових кислот – 20%, глікопротеїди, мінеральні солі, вода. Слиз утворює два шари: розчинний та нерозчинний. Розчинний – це секрет епітеліальних клітин з продуктами переварювання. Нерозчинний – високогідратний гель, в якому є полісахариди, глікопротеїди, протеїни. Всі вони утворюють захисиний шар Холандера. Його зовнішня частина – це мембрана товщиною 1,5 мм, вона окутує слизову шлунку завдяки силам в’язкості та силам щеплення. Це забезпечує захист слизової шлунку від механічних, хімічних пошкоджень та від самопереварювання. Висока в’язкість зумовлена залишками сіалових кислот, які мають негативний заряд і взаємновідштовхуються. Це дає можливість глікоаротеїдам створювати велику площу поверхні. В цьому шарі є фосфати та бікарбонати, які нейтралізують НС1. Глікопротеїди стійкі до дії ферментів. Внутрішня частина шару Холандерат містить мукополісахариди (до 11 штук, вони мають антигенні властивості).

Роль слизу:

1. Адсорбує на собі ферменти.

2. Сіалові кислоти здатні зв’язувати віруси.

3. Нейтралізація НС1.

4. Захищає слизову від самопереварювання.

5. Антигенні властивості – слиз може проявляти функцію антитіл.

6. Слиз містить в собі фактор Кастла (глікопротеїд) – регулятор еритропоезу, складова частина в синтезі вітаміну В₁₂.

7. Фактор Кастла з мукополісахаридами слизу можуть створювати протираковий бар’єр.

8. Гальмує виділення шлункового соку.

Умови запобігання самопереварювання слизової шлунку:

1. Лужна дія крові на слизову.

2. Шар Холандера.

3. Тонус кровеносних судин.

4. Дія їжі (розводить, улужнює).

5. Регуляція виділення шлункового соку.

Роль НС1

1. Активує пепсиногени.

2. Створює оптимум рН середовища для дії ферментів.

3. Викликає денатурацію та набухання білків, завдяки чому збільшується їх поверхня взаємодії з ферментами.

4. Бактерицидна дія.

5. Переводить прогастрин в гастрин, просекретин в секретин.

6. Забезпечує евакуацію хімусу з шлунку в 12-палу кишку.

7. Забезпечує нормальне травлення в нижчих відділах ШКТ.

8. Активує виділення підшлункового соку.

9. Утворює енергозалежний іонний насос з клітин слизової шлунку завдяки накопиченню на мембранах клітин Н⁺

Шлунковий сік виділяється з ЛП 5-10 хв. В регуляції його виділення приймають участь:

1. Вегетативна нервова система.

2. Дифузна ендокринна система ШКТ або АПУД-система.

3. Паркринна система ШКТ (в ендокринних клітинах слизової ШКТ відбувається синтез пептидів, вивільняється через інтерстиціальну тканину і діють локально – ВІП, субстанція Р, соматостатин).

Регуляцію виділення соку вивчено на собаках в дослідах “удаваного годування”, малого шлуночку по Павлову та фістула шлунку. Парасимпатична нервова система підсилює виробку соку, гастрину, гістаміну та концентрацію кальцію в обкладових та додаткових клітинах. Симпатична нервова система гальмує виділення шлункового соку (n. splanhnicus).

Виділення шлункового соку відбувається в три фази:

1. Складнорефлекторна (мозкова).

2. Нейрогуморальна: а) шлункова;

б) кишкова.

Складнорефлекторна має два компоненти: умовно-рефлекторну – сік виділяється на вигляд, запах, думки та мову про їжу; безумовно-рефлекторну – при подразнені рецепторів ротової порожнини, стравлходу, шлунку. Перша має таку рефлекторну дугу: рецептори ока, кортієв орган, нюхові рецептори – відповідно зоровий, слуховий, нюховий нерви – довгастий мозок, гіпоталамус (центри) – блукаючий нерв та великий черевний – залози шлунку.

Рефлекторна дуга безумлвно-рефлекторного соковиділення: рецептори порожнини рота, шлунку – n. laringeus, n. vagus, - довгастий мозок, спинний мозок (цетри) – парасимпатичні нерви – залози шлунку.

Складнорефлекторна фаза триває 3 години. В умовнорефлекторну фазу виділяється апетитний сік з великою переварюючою силою. Павлов назвав його запальним – сприяє дальшому соковиділенню. Гуморальну регуляцію виділення соку вивчив І.П. Разенков. Він вводив кров ситої собаки в вену голодній. При цьому соковиділення у голодної собаки підсилювалось, навіть після перерізки блукаючого нерва. Шлункова фаза виділення соку зумовлена механічним подразненням слизової оболонки їжею, дією гастрину, гістаміну та активних речовин, що є в їжі.

Гастрин виробляється клітинами слизової пілоричного відділу шлунку у вигляді прогастрину, активується НС1, всмоктується в кров, підсилює шлункову секрецію. При надлишку НС1, а також при зниженні рН до 2,5 виділення гастрину припиняється. Гастрин діє на обкладові клвтини і збільшує СА деполяризацію. При дії його на головні клітини спостерігається зростання синтезу РНК. З гастринів найбільше значення мають малий гастрин (17 амінокислот) та великий гастрин (34 амінокислоти).

Гістамін – медіатор для обкладових клітин. Він діє на Н₂-рнцептори цих клітин, викликає активацію аденілатциклази, внаслідок цього зростає циклічний аденозинмонофосфат (цАМФ). Гістамін активує секрецію шлункового соку з високим % вмістом НС1, але мало ферментів. Дія його тривала, бо в шлунку немає гістамінази.

Кишечна фаза виділення шлункового соку наступає після переходу хімусу в кишечник. Вона зумовлена їжею, дією ентерогастрину, гормонами системи ДЕС. Ця фаза тривала. Стимулють цю фазу бомбезин, мотилін, серотонін, холецистокінін. Гальмують – секретин, соматостатин, циметиділ, ВІП, ШІП.

Вплив їжі. Стимулюють шлункову секрецію: екскретивні речовини в м’ясі, рибі, грибах, овочах; соки овочеві та фруктові; пептони і альбумози, спеції, приправи, гіркості, слабкі розчини алкоголю, кислот, солей. Гальмують шлункову секрецію: луги, сильні розчини алкоголю, солей, кислот, жири (вони збільшують виробку гастрину та ентерогастрину, гальмують НС1). Індеферентниі до шлункової секреції непереварений білок, крахмал, вода.

Криві виділення шлункового соку у собак з малим шлуночком одержані Павловим. Подразниками були 200 г м’яса, 200 г хліба, 600 г молока (по вмісту азотистих речовин однакові). Вивчали кількість соку, тривалість виділення та його переварюючу силу.

На м’ясо найбільше соку 1-2 голини (складнорефлекторна фаза), добре виражена нейрогуморальна фаза, бо в м’ясі є екстрактивні речовини та при розщепленні утворюються пептони та альбумози. Тривалість виділення соку 6 год.

На хліб краще виражена складнорефлекторна фаза, нейрогуморальна гірше, тому вже через 2 год крива падає до низу. Тривалість виділення соку 8 годин, і переварююча сила більша ніж на м’ясо, бо тут є клітковина, яку треба розщепити, щоб добратись до білків.

На молоко сік виділяється 6 годин. Жир гальмує виділення соку. Нейрогуморальна фаза виражена краще за рахунок білків молока та продуктів розпаду жирів.

Роботи Павлова по травленню послужили основою для розвитку дієтотерапії.

Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 429 | Нарушение авторских прав